1 Офіційний вісник України. — 2001. — № 46. — Ст. 2038.

2 Офіційний вісник України. — 2003. — № 25. — Ст. 1178.

³ ВВР. —1992. — №52. — Ст. 683.

⁴ ВВР. - 1992. — №20. — Ст. 272.

Важливою особливістю земельного права України є наявність кодифікованого систематизуючого законодавчого акта — ЗК Ук­раїни. Його головне завдання полягає у встановленні висхідних, принципових положень правового регулювання відносин у га­лузі охорони, використання і відтворення земельних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації нега­тивного впливу господарської та іншої діяльності на земельний фонд, збереження родючості ґрунтів, ландшафтів та інших при­родних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

За юридичною силою джерела земельного права поділяються також на закони та підзаконні акти. В основу такого розподілу по­кладена юридична сила нормативних актів. Маючи найвищу юри­дичну силу, закони посідають головне становище в ієрархічній структурі земельного та інших галузей законодавства, а всі інші нормативні акти видаються на основі, в розвиток й у виконання вимог законів, через що називаються підзаконними актами.

Верховенство законів в ієрархічній структурі законодавства України означає, що:

101. всі інші правові акти повинні виходити із законів і не супе­речити їм; у випадку розходження закону і підзаконного акта пріоритет мають норми закону;

102. закони приймаються, як правило, вищим законодавчим ор­ганом держави — Верховною Радою України — і не підлягають затвердженню будь-яким іншим органом держави;

103. ніхто не має права змінити чи відмінити закон, крім органу, який затвердив його.

Слід зазначити, що законодавчій практиці України відомі й інші, крім законів, нормативно-правові акти, що мають силу за­кону. Річ у тім, що в 1992 р. з метою оперативного рішення пи­тань, пов'язаних із проведенням ринкової реформи, Верховна Рада України тимчасово делегувала ряд своїх повноважень у сфері законодавства Кабінету Міністрів України. Зокрема, згідно із Законом України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері зако­нодавчого регулювання» від 18 листопада 1992 р.¹ здійснення ре­гулювання взаємин у галузі раціонального використання при­родних ресурсів й охорони навколишнього середовища тимчасо­во (на 6 місяців) було передано Верховною Радою Кабінету Міністрів України.

¹ ВВР. — 1993. — №2. — Ст. 6.

Отже, в період з 15 грудня 1992 р. по 15 травня 1993 р. Кабінет Міністрів України був наділений повноваженнями видавати нормативно-правові акти у формі декретів, які мали силу закону.

Протягом зазначеного періоду Кабінет Міністрів України прий­няв цілий ряд декретів. Деякі з них стали джерелами земельного права. Так, наприклад, 26 грудня 1992 р. був прийнятий Декрет «Про приватизацію земельних ділянок»¹. Проте регулювання суспільних відносин декретами, що мають силу закону, — це ви­няток із загального правила.

Прийняті упродовж зазначеного періоду декрети Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання на всій тери­торії України. Ними не тільки вводилися в дію нові правила по­ведінки, але й була призупинена в цілому або в окремих частинах дія низки законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою України, зокрема, ряд статей ЗК України. Після припинення повноважень Кабінету Міністрів України щодо видання декретів останні можуть бути змінені чи відмінені тільки законом, прий­нятим Верховною Радою України.

За суб'єктом видання земельно-правових актів як джерел земельного права вони поділяються також на акти органів законодавчої й виконавчої влади, органів місцевого самовряду­вання, а також інші джерела земельного права. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади приймає, крім за­конів, нормативно-правові акти у формі постанови.

Як правило, постановами уточнювалися строки й порядок введення в дію законів. Однак, ряд постанов Верховної Ради України мають характер самостійного нормативно-правового акта та є джерелом земельного права. До таких постанов нале­жать, наприклад, Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. «Про земельну реформу»² та Постанова Верховної Ради «Про прискорення земельної реформи та прива­тизації землі» від 13 березня 1992 р.

¹ ВВР. — 1993. — №10. — Ст. 79.

² ВВР. — 1992. — № 52. — Ст. 686.

Значна роль у галузі правотворчості належить Президенту України. В межах своєї компетенції і на основі Конституції та зако­нів України він приймає нормативні укази й розпорядження (зок­рема з питань регулювання земельних відносин). Президент Ук­раїни фактично виступає організатором реформування відносин землекористування. Так, 10 листопада 1994 р. Президентом Украї­ни прийнято Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»¹, яким регламентуються відносини у сфері паювання земель сіль­ськогосподарського призначення, що передані у колективну влас­ність. Паювання сільськогосподарських земель є одним із пріори­тетних напрямів державної політики в сфері реформування відносин власності на землю в сільському господарстві України.

Кабінет Міністрів України на основі й на виконання Консти­туції та законів, указів і розпоряджень Президента України видає постанови й розпорядження, які є обов'язковими для вико­нання всіма підприємствами, установами, організаціями, поса­довими особами та громадянами. Так, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про порядок визначення й відшкодування збитків власникам землі й землекористувачам» від 19 квітня 1993 р.Прийняті закони з питань регулювання земельних відносин у багатьох випадках містять прямі вказівки Кабінету Міністрів України щодо прийняття відповідних нормативно-правових актів. Це підвищує роль урядових постанов. Наприклад, вико­нуючи пряме розпорядження ст. 126 ЗК України, Кабінет Міністрів постановою від 2 квітня 2002 р. затвердив форми дер­жавного акта на право власності на земельну ділянку та держав­ного акта на право постійного користування землею.

Урядовий кур'єр. — 1994. — 15 листоп. ²

² ЗП України. — 1993. — № Ю. — Ст. 284.

Джерелами земельного права виступають також акти відпо­відних міністерств, державних комітетів, відомств, органів гос­подарського управління й контролю, на які законодавством по­кладено функції організації раціонального землекористування, а також охорони земельних ресурсів. До таких органів належать Державний комітет України по земельних ресурсах, Державне агентство земельних ресурсів України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет лісового господарства України та інші відомства.

Відомчі підзаконні акти нормативного характеру видаються, як правило, з питань, віднесених до компетенції відомства, але нерідко мають міжвідомчий характер. Найчастіше вони імену­ються постановами, наказами, інструкціями тощо. Наприклад, наказом Держкомзему України від 4 січня 2005 р. № 1 затвер­джений Порядок видачі та анулювання дозволів на зняття та пе­ренесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земель­них ділянок. Цей наказ має міжвідомчий характер, оскільки рег­ламентує порядок видачі та анулювання дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земель, що знаходяться як у користуванні підприємств, установ і організацій інших відомств, так і у власності чи користуванні недержавних юридичних осіб, а також громадян.

Нерідко такого роду нормативно-правові акти приймаються зазначеними відомствами спільно. Саме так було затверджене 5 квітня 1996 р. спільним наказом Держкомзему України, Держ-коммістобудування України, Держжитлокомунгоспу України та Фонду державного майна України¹' Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спору­дження житлових будинків.