5. Вирішення земельних спорів

У попередніх розділах стверджувалося, що до земельних правовідносин належать лише ті суспільні відносини щодо землі, які врегульовані нормами земельного права. Земельні пра­вовідносини виникають у тому випадку, коли є правова норма, відтворена в земельному законодавстві, яка встановлює взаємну поведінку відповідних суб'єктів і визначає права та обов'язки учасника земельних відносин. Учасниками земельних пра­вовідносин є власники земель і земельних ділянок, а також зем­лекористувачі. Отже, суб'єктами права на землю можуть бути громадяни, юридичні особи приватного права, юридичні особи публічного права, держава, від імені якої виступають органи державної і виконавчої влади, а також територіальні громади, від імені яких виступають органи місцевого самоврядування. Громадяни як учасники земельних правовідносин поділяються на громадян України, громадян іноземних держав та осіб без гро­мадянства, а юридичні особи приватного права — на юридичних осіб України та юридичних осіб іноземних держав.

Як об'єкт права власності на землю земля розподіляється на приватну, комунальну і державу форму власності. З огляду на форми власності на землю держава як суб'єкт права державної власності на землю й органи місцевого самоврядування як суб'єк­ти права комунальної власності на землю здійснюють щодо зе­мельних ділянок правомочності володіння, користування і розпо­рядження, що є характерним для земельних ділянок всіх форм власності.

Водночас Верховна Рада України як орган законодавчої вла­ди наділена повноваженнями публічного права. Зокрема, прий­няття законів у галузі регулювання земельних відносин, визна­чення засад державної політики в галузі використання та охоро­ни земель, затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель та іншими повноваженнями, що мають публічний характер.

Відповідними повноваженнями публічного права в галузі зе­мельних відносин наділені органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, виходячи із форм власності на землю і правового стату­су суб'єктів правовідносин, у системі земельного права є відно­сини, які врегульовані нормами приватного права, і відносини, які врегульовані нормами публічного права. При цьому на юри­дичних осіб публічного права у земельних відносинах, що вини­кають із цивільно-правових договорів, поширюються норми ЦК України, якщо інше не встановлено законом (ст. 82 ЦК України). Зі змісту ЗК України вбачається, що у багатьох випадках до юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права у галузі земельних відносин застосовуються як норми приватного права, так і норми публічного права. Відмінність має місце лише у формах власності на земельні ділянки. Юридичні особи приватного права, як і громадяни, можуть бути суб'єктами права приватної власності на земельну ділянку, а юридичні осо­би публічного права —- суб'єктами права постійного користуван­ня земельною ділянкою. При цьому юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права можуть бути суб'єк­тами права тимчасового користування земельними ділянками, зокрема на правах оренди.

Щодо змісту правомочностей права власності і права земле­користування, то ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується грома­дянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Порівняльний аналіз статей 13 і 14 Конституції України свідчить, що держава гарантує і забезпечує захист усіх суб'єктів права на землю, тобто громадян, юридичних осіб, тери­торіальних громад, держави.

На виконання конституційних положень ЗК України містить спеціальний V розділ про гарантії прав на землю. У цьому розділі врегульовані питання:

а) захисту прав на землю, способи захисту прав на земельні ділянки; гарантії права власності на земельну ділянку; відпо- відальність органів виконавчої влади та органів місцевого само- врядування за порушення права власності на землю; відпо- відальність органів виконавчої влади та органів місцевого само- врядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок;

б) відшкодування збитків власникам землі та землекористу- вачам, зокрема: підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам;

в) вирішення земельних спорів, яке є складовою механізму захисту прав суб'єктів права на землю, забезпечення реалізації гарантій права на землю і стабільність у земельних відносинах.

У главі 25 ЗК України визначені: органи, що вирішують зе­мельні спори; порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування; права й обов'язки сторін при роз­гляді земельних спорів; виконання рішення виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів.

Земельні спори — це спори, що виникають з приводу земель­них правовідносин між громадянами та юридичними особами й іншими суб'єктами земельних правовідносин. Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органа­ми місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Встановлено, що органи місцевого самоврядування вирішу­ють земельні спори у межах населених пунктів щодо меж зе­мельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори, щодо розмежування районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Держ-комзем) вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у вико­ристанні земель та земельних сервітутів.

Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого само­врядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів врегульовано ст. 159 ЗК України. Так, земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі зая­ви однієї зі сторін у місячний строк з дня подання заяви.

Вони розглядаються за участю зацікавлених сторін, які по­винні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї зі сторін при першому вирішенні питан­ня і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спо­ру переноситься. Повторне відкладання розгляду спору можли­ве лише з поважних причин. Відсутність однієї зі сторін без по­важних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляду і прийняття рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається по­рядок його виконання. Рішення передається сторонам у 5-ден-ний термін з часу його прийняття.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування чи органу виконав­чої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом. Треба звернути увагу на те, що ст. 8 Конституції України гаран­тується право громадян звертатися безпосередньо до суду для захисту конституційних прав і свобод, незважаючи на те, що за­конами передбачена можливість вирішення таких питань у по-засудовому порядку.

Питанням вирішення земельних справ України у судах при­свячено, крім глави 25, ще 22 статті у різних главах ЗК України.

У статтях 8, 9, 10, 12 ЗК України встановлені повноваження органів місцевого самоврядування у питаннях вирішення зе­мельних справ у судах. У решті 18 статей визначено підвідом­чість розгляду справ, що виникають із земельних правовідносин у судах.

Залежно від правового статусу суб'єктів прав на землю та змісту земельних правовідносин земельні спори та інші питання, що виникають у земельних правовідносинах, вирішуються за­гальними і спеціальними судами, зокрема господарськими та адміністративними. Підвідомчість судам першої категорії зе­мельних справ встановлюється, як правило, нормами матеріаль­ного земельного права, якими врегульовані спірні земельні пра­вовідносини.

Загальні суди цивільної юрисдикції вирішують земельні спо­ри в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ст. 15 Ци­вільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Учасниками цивільного судочинства є сторони, тобто позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, а та­кож держава (ст. ЗО ЦПК України). Процесуальне правове стано­вище сторін визначається принципами диспозитивності, рівно­правності і змагальності. Цивільно-процесуальне законодавство допускає можливість співучасті внаслідок пред'явлення позову спільно кількома позивачами до декількох відповідачів (ч. 1 ст. 32 ЦПК України).

Цивільна юрисдикція поширюється на розгляд таких справ, що виникають із земельних правовідносин.

Частиною 2 ст. 158 ЗК України встановлено, що спори з приво­ду володіння, користування і розпорядження земельною ділян­кою, що перебувають у власності юридичних осіб і громадян, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей вирішуються виключно судом.

Суд вирішує і такі справи, що виникають із земельних пра­вовідносин:

• встановлює право спільної часткової власності на земельну ділянку (ст. 87 ЗК України);

• встановлює порядок володіння, користування та розпоря­дження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності (ч. 1 ст. 88 ЗК України);

• встановлює розмір часток земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності (ч. 4 ст. 89 ЗК України);

• вирішує спори, що виникають при проведенні розвідуваль­них робіт (ч. 5 ст. 97 ЗК України);

• вирішує питання щодо спільного використання земельних ділянок із меліоративними системами (ст. 26 ЗК України);

• встановлює земельні сервітути (ч. 2 ст. 100 ЗК) та припиняє їхню дію (ст. 102 ЗК України);

• приймає рішення про примусове припинення прав на зе­мельну ділянку (ст. 143 ЗК України);

• встановлює викупну вартість земельної ділянки у разі її викупу для суспільних потреб (ч. 4 ст. 146 ЗК України);

• вирішує питання про вилучення земельної ділянки із зе­мель державної та комунальної власності для суспільних та інших потреб (ст. 149 ЗК України);

• вирішує питання про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних із викупом (ч. З ст. 153 ЗК України);

• вирішує спори у разі незгоди власників землі або земле­користувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, ор­гану виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ч. 5 ст. 158 ЗК України);

• визнає недійсними угоди, укладені із порушенням встанов­леного законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок (ст. 210 ЗК України);

• приймає рішення щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (ч. З ст. 212 ЗК України) тощо.

До юрисдикції спеціалізованих господарських судів нале­жить розгляд справ, які виникають із земельних правовідносин, за умови, що суб'єктами цих правовідносин є підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які здійснюють під­приємницьку діяльність без створення юридичної особи і в уста­новленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

В окремих випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами під­приємницької діяльності.

Справи, в яких хоча б одна особа (позивач чи відповідач) є фізичною особою, яка не є підприємцем, не можуть розглядатися у господарському суді. Такі справи розглядаються загальними судами.

Залежно від суб'єктів земельного спору справи можуть роз­глядатися як у загальних, так і в господарських судах. Так, спори про розірвання договору оренди земельної ділянки вирішуються загальними судами, у разі якщо хоча б одна особа (позивач чи відповідач) була фізичною особою. Такі ж земельні спори, якщо і позивачем, і відповідачем є юридичні особи, розглядаються гос­подарськими судами.

До юрисдикції спеціалізованих адміністративних судів у питаннях, що виникають із земельних правовідносин, нале­жить розгляд справ щодо захисту земельних прав фізичних осіб, земельних прав та інтересів юридичних осіб у сфері зе­мельних публічно-правових відносин від порушень з боку ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійс­ненні ними владних управлінських функцій на основі законо­давства, зокрема на виконання делегованих повноважень (ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України). Відповідно до ст. 17 КАС України компетенція ад­міністративних судів поширюється на спори фізичних чи юри­дичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскар­ження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності в галузі земель­них відносин.

Так, в порядку адміністративного судочинства адміністратив­ними судами розглядаються справи про відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельного ділянкою (ст. 154 ЗК України). Рішенням адміністра­тивного суду може бути визнаний недійсним акт органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи роз­порядження належної їй земельної ділянки. При цьому збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазна­чених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі орга­ном, який видав акт. Відповідно до ст. 144 ЗК України адміністра­тивними судами розглядається скарга на рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про при­пинення права користування земельною ділянкою.

Адміністративним судам підвідомчі справи за скаргою земле­користувачів на дії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо вилучення для суспільних та інших по­треб земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (ст. 149 ЗК України).

Компетенція адміністративних судів поширюється й на інші публічно-правові справи у галузі земельних правовідносин, що виникають з порушень суб'єктів владних повноважень, якими порушені законні права та інтереси громадян і юридичних осіб.

ЗК України визначені права та обов'язки сторін при розгляді земельних спорів. Так, ст. 160 ЗК України встановлено, що сто­

рони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайо­митися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні й письмові пояснення, заперечувати клопотання та докази іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору та, у разі не­згоди з цим рішенням, оскаржувати його.

Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань зе­мельних ресурсів, органів місцевого самоврядування набирає сили з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання. Виконання рішення щодо зе­мельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення. Його виконання не звільняє порушника від відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення земельного законо­давства.

Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призу­пинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом (ст. 161 ЗК України).

• РОЗДІЛ 11

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ