5. Нормування та стандартизація

у сфері використання й охорони земель

Нормування та стандартизація у сфері використання й охоро­ни земель — функція державного управління земельними ре­сурсами, яка полягає у прийнятті та забезпеченні використання суб'єктами земельних відносин вимог щодо якості земель, родю­чості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та гос­подарського освоєння земель. Згідно зі статтями 29, ЗО Закону України «Про охорону земель» стандартизація та нормування у сфері використання та охорони земель передбачає прийняття відповідними органами влади нормативних документів (терміни, поняття, класифікації; методи, методики і засоби визначення складу та властивостей земель; вимоги до збирання, обліку, об­робки, збереження, аналізу інформації про якість земель, про­гнозування зміни родючості ґрунтів; вимоги щодо раціонального використання та охорони земель тощо) і стандартів.

Нормативні документи в галузі охорони земель розробляють­ся, затверджуються, перевіряються і переглядаються в поряд­ку, встановленому Законом України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р.¹

¹ Згідно із Законом стандартизація передбачає діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих зав­дань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповід­ності продукції, процесів та послуг їх функціональному призна­ченню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-техніч­ному співробітництву. Мета стандартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів полягає в за­безпеченні екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які ви­значають вимоги щодо якості земель, допустимого антропоген­ного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

Поряд зі стандартизацією в сучасних умовах застосувується ще один напрям забезпечення впорядкованості суспільних відносин у галузі охорони земель — нормування. Воно полягає у прийнятті нормативів, перелік яких встановлений ЗК України: а) оптимального співвідношення земельних угідь; б) якісного ста­ну ґрунтів; в) гранично допустимого забруднення ґрунтів; г) по­казники деградації земель та ґрунтів.

Згідно зі ст. 31 Закону України «Про охорону земель» норма­тиви оптимального співвідношення земельних угідь встановлю­ються для запобігання надмірному антропогенному, зокрема сільськогосподарському, освоєнню території та надмірній розо-раності земельних угідь сільськогосподарського призначення. До цих нормативів належать: а) нормативи оптимального співвідно­шення земель сільськогосподарського, природоохоронного, оздо­ровчого, рекреаційного призначення, а також земель лісового та водного фондів; б) нормативи оптимального співвідношення сільськогосподарських угідь інтенсивного (рілля) та ощадливого (багаторічні насадження, сіножаті, пасовища) використання тощо (ст. 32 Закону). Нормативи якісного стану ґрунтів встанов­люються для здійснення ефективного контролю за якісним ста­ном ґрунтів сільськогосподарських угідь, які використовуються у сільськогосподарському виробництві, та запобігання їх висна­женню. Ці нормативи встановлюються для різних типів ґрунтів і визначають рівень забруднення, оптимальний вміст поживних речовин, фізико-хімічні властивості тощо.

Нормативи гранично допустимого забруднення ґрунтів запро­ваджуються з метою встановлення критеріїв придатності земель за їх основним цільовим призначенням (сільськогосподарським, оздоровчим, рекреаційним тощо). До нормативів гранично допус­тимого забруднення ґрунтів належать: гранично допустимі кон­центрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо; максимально до­пустимі рівні забруднення ґрунтів радіоактивними речовинами (ст. 31 Закону України «Про охорону земель»).

Нормативи рівня деградації земель та ґрунтів встановлюють­ся для кожної категорії земель з метою здійснення ефективного контролю за земельними ресурсами та запобігання погіршенню їх стану (ст. 34 Закону України «Про охорону земель»).

Згідно зі ст. б Закону України «Про стандартизацію» суб'єкта­ми стандартизації є: центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації; рада стандартизації; технічні комітети стандартизації; інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. До останніх належать Держземагенство України та Мінприроди України, які можуть затверджувати стандарти у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів. Що стосується норма­тивів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів, то їх встановлення належить до компетенції Кабінету Міністрів України (ст. 165 ЗК України). Проте нормативи гранично допу­стимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються спеціально уповноваже­ними органами виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів (ст. 167 ЗК України).

Застосування стандартів та нормативів у галузі охорони зе­мель та відтворення родючості ґрунтів може здійснюватися шляхом укладення та реалізації договорів. Наприклад, у дого­ворі оренди земельної ділянки можуть бути визначені обов'язки орендаря щодо дотримання в процесі використання орендованої ділянки певних параметрів (стандартів, нормативів) її викори­стання. Стандарти та нормативи можуть також реалізовуватися через укладення та виконання договорів на рекультивацію зе­мель, їх консервацію, виконання землевпорядних робіт тощо.

Землеустрій як функція державного управління земельними ресурсами становить сукупність організаційно-правових, соціа­льно-економічних та екологічних заходів, спрямованих на забез­печення встановлення меж території адміністративно-тери­торіальних утворень, меж охоронних зон, місцевостей, меж дії обмежень прав на землю та меж земельних ділянок. Так, згідно зі ст. 184 ЗК України землеустрій передбачає: а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіаль­них утворень, землеволодінь і землекористувань; б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охо­рони земель; в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони зе­мель відповідних адміністративно-територіальних утворень; г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами; ґ) складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових; д) складання проектів відведення земельних ділянок; е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею; ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а та­кож розроблення заходів щодо охорони земель; з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель; и) здійснення авторського нагляду за вико­нанням проектів з використання та охорони земель; і) проведен­ня топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геобота­нічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Землеустрій переслідує як землеохоронні, так і соціально-економічні цілі. Його завдання полягає у забезпеченні охорони земельних ресурсів об'єкта навколишнього природного середо­вища, створення сприятливого екологічного середовища та фор­мування раціональної системи використання земель як засобу виробництва й операційного базису для розселення людей та виробничої інфраструктури.

Здійснення землеустрою регулюється ЗК України, Законом України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р.¹, Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р.² та деякими іншими правовими актами. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про землеустрій» об'єктами землеустрою є: територія України; території ад­міністративно-територіальних утворень або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Законом передбачено обов'язкове та добровільне здійснення землеустрою. В обов'язковому порядку землеустрій проводить­ся в разі: а) розробки документації із землеустрою щодо ор­ганізації раціонального використання та охорони земель; б) вста­новлення та зміни меж об'єктів землеустрою, зокрема визначен­ня та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, об­межених у використанні й обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); ґ) організації нових і впорядку­вання існуючих об'єктів землеустрою; д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекуль­тивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вто­ринного засолення, висушення, ущільнення, забруднення про­мисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопро­дуктивних земель (ст. 20 Закону України «Про землеустрій»). В усіх інших випадках землеустрій може здійснюватися за ба­жанням власників та користувачів земельних ділянок.