1 Офіційний вісник України. — 2008. — № 12. — Ст. 304.

2 Офіційний вісник України. — 2008. — № 23. — Ст. 698.

3 Офіційний вісник України. — 2006. — № 44. — Ст. 2949.

Накази Мінприроди із зазначених питань, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральни­ми органами державної виконавчої влади, місцевими органами влади і самоврядування, підприємствами, установами і організа­ціями незалежно від форм власності та громадянами. Такі нака­зи Мінприроди України, якщо вони мають нормативний харак­тер і стосуються регулювання земельних відносин, є джерелом земельного права. Прикладом правотворчої діяльності Міністер­ства може бути наказ «Про затвердження Положення про гро­мадських інспекторів з охорони довкілля», затвердженого нака­зом Міністерства екології та природних ресурсів України (попе­редня назва Мінприроди України) від 27 лютого 2002 р. № 88.Слід зазначити, що нормативні акти міністерств, інших цен­тральних органів державної виконавчої влади, органів держав­ного управління й контролю, що стосуються прав, свобод і за­конних інтересів громадян, або ті, що мають міжвідомчий ха­рактер, підлягають обов'язковій державній реєстрації. Така реєстрація здійснюється згідно з Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 р., а також відповідним Положенням, затвердженим Ка­бінетом Міністрів України від 28 грудня 1992 р.¹

² Державній реєстрації підлягають відомчі нормативні акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), які містять одну чи більше норм, що: а) зачіпають права, свободи й законні інтереси грома­дян; б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів державного управління й контролю, а також підприємств, установ та організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативний акт.

1 Офіційний вісник України. — 2002. — № 13.

2 Зп України. — 1993. № 1-2. — Ст. 28.

Залежно від того,- яким органом прийнятий нормативно-пра­вовий акт — центральним чи місцевим — його державну реєстрацію здійснюють або Міністерство юстиції України, або його місцевий орган. Наприклад, затверджену наказом Держав­ного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 р. Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберіган­ня державних актів на право приватної власності на землю, пра­во колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тим­часового користування землею (зокрема на умовах оренди) та договорів оренди землі зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 червня 1999 р. за № 354/3647¹.

Зміни й доповнення, внесені в зареєстровані нормативні акти, підлягають державній реєстрації в такому ж порядку, в якому були зареєстровані ці акти.

На відміну від нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, нормативні рішення й розпорядження органів місцевого самоврядування, а також місцевих органів виконавчої влади мають переважно де­талізуючий характер. їх головне завдання полягає в забезпе­ченні конкретизації тих положень, які містяться в актах загаль­ного регулювання. Названі рішення й розпорядження є обов'яз­ковими для виконання як самими органами, що їх прийняли, так і місцевими державними організаціями, усіма розташованими на підвідомчих таким органам територіях підприємствами (об'єд­наннями), установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Земельні відносини в Україні. Законодавчі акти і нормативні докумен­ти. — 1998. — С. 661-671.

Офіційний вісник України. — 2002. — № 10. — Ст. 441.

Слід відзначити, що значну роль у забезпеченні єдиної правозастосовчої практики та зміцненні законності в галузі зе­мельних відносин відіграють керівні роз'яснення Пленумів Вер­ховного, Вищого господарського і Вищого адміністративного судів України. Проте названі судові органи не створюють нові правові норми, а лише тлумачать їх суть. Тому такі роз'яснення не можна вважати джерелами права в загальноприйнятому ро­зумінні. Так, згідно зі ст. 55 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.² Пленум Верховного Суду України дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової стати­стики. А відповідно до ст. 44 цього Закону пленум вищого спеціалізованого суду дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції. Такі роз'яснення є обов'яз­ковими для застосування відповідними судами при вирішенні ними земельних спорів, які належать до їх компетенції, вони не породжують нових правових норм та, відповідно, нових джерел права. Наприклад, у Постанові Пленуму Верховного Суду Ук­раїни «Про практику застосування судами земельного законо­давства при розгляді цивільних справ» від 14 квітня 2004 р.¹ за­значено, що узагальнення практики розгляду судами земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів свідчить про те, що вони вирішуються в основному правильно. Водночас у ряді випадків допускаються помилки у визначенні підвідомчості цих спорів; застосуванні норм про вилучення зе­мель і відшкодування заподіяних порушенням земельного зако­нодавства збитків; визначенні порядку використання земельної ділянки громадянами, яким належать жилий будинок, госпо­дарські будівлі та споруди на праві спільної власності, тощо. З метою забезпечення правильного й однакового застосування законодавства при розгляді судами земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів Пленум Верховного Суду України дав роз'яснення щодо правильного застосування норм земельного законодавства при розгляді відповідних спорів.