1 Фоменко н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія. — к., 2007. — с. 7-8.

2 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми розвитку музейної справи на період до 2005 року» від зо березня 2002 р. // Офіційний вісник України. — 2002. — № 14. — Ст. 748.

Згідно зі ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призна­чення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних за­ходів. Однак це не означає, що до категорії земель рекреаційного призначення входять всі земельні ділянки, які використовують­ся в рекреаційних цілях. ЗК України проводить чітку лінію між землями, які використовуються в рекреаційній діяльності, та землями рекреаційного призначення як окремої категорії зе­мель. Згідно зі ст. 51 Кодексу до земель рекреаційного призна­чення належать земельні ділянки зелених зон і зелених наса­джень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зай­няті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих табо­рів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а та­кож земельні ділянки, надані для дачного будівництва та спо­рудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Отже, земельні ділянки водного фонду, лісогосподарського, сільськогосподар­ського, природоохоронного та оздоровчого призначення, які ви­користовуються в рекреаційних цілях, не належать до земель рекреаційного призначення.

Цільове призначення земель рекреаційного призначення. Площа земель рекреаційного призначення в Україні є невели­кою і становить близько 113,2 тис. гектарів або 0,2 % території країни. Відмінність земель рекреаційного призначення та зе­мель інших категорій, які використовуються в рекреаційних цілях, полягає в тому, що останні мають подвійне цільове при­значення: основне і додаткове. Основне цільове призначенням земельних ділянок інших категорій, які використовуються для потреб рекреації, полягає у їх використанні для обслуговування потреб водного, лісового чи сільського господарства, заповідної охорони природи, оздоровлення населення та задоволення його духовних і культурних потреб. Рекреаційне ж використання та­ких земель є їх додатковим цільовим призначенням, тобто до­датковою функцією, яка може здійснюватися лише за умови, що рекреація не суперечить основним цільовим призначенням зе­мель, що належать до інших категорій. Що стосується власне зе­мель рекреаційного призначення, то використання їх для потреб рекреації є їх основним і виключним цільовим призначенням. Саме тому на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати викори­станню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ст. 52 ЗК України).

Склад земель рекреаційного призначення. Незважаючи на єдине цільове призначення, землі рекреаційного призначення охоплюють земельні ділянки, які істотно відрізняються за своїм функціональним використанням. Так, з аналізу ст. 51 ЗК Украї­ни випливає, що до складу цієї категорії земель входять три гру­пи земельних ділянок, а саме: землі, зайняті природними рекре­аційними об'єктами, землі фізкультури та спорту, а також землі, на яких побудовані об'єкти стаціонарної рекреації.

Землями, зайнятими природними рекреаційними об'єктами, є земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних сте­жок і маркованих трас. Рекреаційний ефект на таких землях до­сягається за рахунок використання відповідних об'єктів природ­ного навколишнього середовища.

Землі фізкультури та спорту включають земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти фізкультури та спорту (стадіони, спортивні комплекси, палаци спорту, спортивні табори, яхт-клу­би тощо). Такі об'єкти використовуються для організації відпо­чинку населення через спортивні ігри та інші дозовані фізичні навантаження. Разом із тим, не належать до земель рекре­аційного призначення земельні ділянки, надані для інших цілей (житлового чи промислового будівництва, зведення та експлуа­тації об'єктів оздоровчого призначення), якщо на таких ділянках (їх певних частинах) побудовані спортивні майданчики чи інші спортивні споруди.

Землі, на яких розташовані об'єкти стаціонарної рекреації, складають земельні ділянки, на яких побудовані туристичні бази, кемпінги, стаціонарні і наметові туристично-оздоровчі та­бори, будинки рибалок і мисливців, дитячі туристичні станції, дитячі табори (крім спортивних), інші аналогічні об'єкти, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. На ділянках з об'єктами стаціонарної рекреації організація відпочинку населення здійс­нюється з використанням як рекреаційного впливу навколиш­нього природного середовища, так і з використанням дозованих фізичних навантажень.

Законодавство про землі рекреаційного призначення. Ос­новні положення про землі рекреаційного призначення містять­ся в ЗК Україні (глава 9), ЛК України¹, а також в законах України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р.², «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р.³, «Про туризм» від 15 вересня 1995 р.⁴, прийнятих в їх розвиток підзаконних нормативно-правових актах, а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку роз­роблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природо­охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурно-го призначення» від 25 серпня 2004 р.

2. Правове регулювання використання та охорони окремих земель рекреаційного призначення

За загальним правилом, закріпленим у ст. 52 ЗК України, землі рекреаційного призначення можуть перебувати у дер­жавній, комунальній та приватній власності. Разом із тим, окремі види земель рекреаційного призначення істотно відрізняються за своїм власнісним статусом, що у свою чергу обумовлює на­явність певних особливостей у правовому регулюванні їх вико­ристання та охорони.

⁵