``````` Стародавній Єгипет Природа і населення Стародавнього Єгипту. Утворення Давньоєгипетської держави

Єгипет знаходиться на берегах Нілу від першого порога — кам'янистої перешкоди в руслі ріки — до Середземного моря. Щороку в липні починається розлив Нілу. Рівень води піднімається до 14 метрів, а ширина його сягає 1 кілометра. Лише в листопаді ріка повертається у свої береги, залишаючи на полях вологу і шар чорного родючого мулу. Ґрунт у долині Нілу м'який, його було легко обробляти навіть простою дерев'яною мотикою. Завдяки високим врожаям земля Єгипту могла прогодувати багатьох людей, Через колір родючої землі в долині Нілу місцеві жителі називали свою країну Та Кемет, що означає «Чорна земля», на відміну від жовтих або червоних пісків пустелі, яка оточує долину.

Перші рільники з'явились у долині Нілу наприкінці кам'яного віку — близько 5 тис. до н.е. Прийшли вони сюди з навколишніх степів, які в цей час почали висихати і перетворюватися на пустелю (зараз її називають Сахарою). Долина Нілу дуже вузька — завширшки у декілька кілометрів. Лише на півночі, де Ніл впадає у Середземне море, долина розширюється, утворюючи мовби трикутник. Греки назвали цю місцевість дельтою, оскільки вона нагадувала їм їхню літеру «дельта» — .

Щоб поля отримували воду протягом року, перші мешканці долини Нілу змушені були будувати дамби і канали. Кожен рік їх потрібно було ремонтувати. Це спонукало рільників об'єднуватися у невеликі сусідськи рільні чи громади — номи, які поступово виникали вздовж Нілу.

Близько 4 тис. років до н.е. в долині Нілу утворилося близько 40 невеликих громад. Кожен ном мав власну територію та центр – обнесене мурами торгівельне та ремісницьке поселення, в якому мешкав правитель – номарх та було розташоване святилище місцевого божества. Номи постійно воювали одне з одним, і в результаті до кінця IV тисячоліття до н. є. з них сформувалися два великих царства: Північний (Нижній) Єгипет, правитель якого носив високу червону корону і Південний (Верхній) Єгипет, правитель якого носив високу білу корону. Але і між ними не було миру.

Приблизно 3100 - 3000 років до н. є. володар Південного Єгипту остаточно підкорив Північний Єгипет, об'єднавши всю країну, і одержав почесне прізвисько Перо, тобто «великий будинок», «палац» (звідси пішло слово фараон). Першого фараона звали Міна; його вважають засновником єгипетської держави. Після об’єднання фараони носили обидві корони, які вставлялися одна в одну. Міна побудував у Північному Єгипті нову столицю єдиної єгипетської держави — місто, яке єгиптяни називали Хет-ка-Птах (у перекладі «Храм душі Птаха») , греки - Мемфіс (в перекладі з грецької «Білі стіни»). Номи стали адміністративними одиницями єдиної держави, а номархів призначав фараон.

Історію Стародавнього Єгипту, що нараховує близько З тис. років до н.е., поділяють на три періоди: Стародавнє царство, Середнє царство і Нове царство. Епоха Стародавнього царства почалася з об'єднання Єгипту фараоном Міною і закінчилася у 2134 р. до н. е., коли одному з номархів удалося захопити Мемфіс і заявити про незалежність Нижнього Єгипту. На півдні виникла держава Верхній Єгипет із центром у Фівах.

Тільки близько 2040 р. до н. є. фараону Ментухотепу І вдалося підкорити ном бунтівного номарха і знову об'єднати Єгипет. Почався період Середнього царства. Фіви стали центром об’єднаної держави

Однак і воно виявилося неміцним. Через слабкість верховної влади вся країна на 150 років була підкорена племенами гіксосів, що прийшли з Азії. їх вигнали володарі Верхнього Єгипту, яких залучив на свій бік правитель із Фів Яхмос І у 1580 р. до н.е. Так виникло Нове царство. В цю добу Єгипет перетворюється на світову державу. Першим завойовницький похід за межи Єгипту здійснив фараон Тутмос І. Він вийшов на кордони Сирії. Після його смерті владу в державі захопила жінка (представниця царської династії). Яку звали Хатшепсут. Після її смерті влада в державі наприкінці 16 ст. перший половині 15 ст. до н.е. влада перейшла до фараона, якого звали Тутмос Ш. Він захопив Сирію. При ньому кордони Єгипетського царства в Азії доходили до ріки Євфрат, а в Африці—до четвертого порога Нілу. На південь від Єгипту розташовувалася країна Нубія. Вона славилася золотими копальнями. На захід від Єгипту жили племена лівійців. Відтіля приганяли худобу — корів, кіз, овець. Зовсім близько від Єгипту знаходився Синайський півострів, багатий на поклади мідної руди. Далі на північ простягалися землі Палестини, Сирії, Фінікії. В усі ці країни єгипетські фараони організовували військові походи. Так, фараон Рамзес ІІ(кінець 14 – 13 ст. до н.е.) виступив проти Хетського царства. Хети володіли секретом обробки заліза. У 1296 р. до н.е. біля міста Кадеш відбулася битва. Війська фараона були розбиті. Через 16 років безперевних війн між хетами й єгиптянами було укладено угоду, згідно з якою противники поділили Сірію та Палестину. При Рамзесі ІІ була споруджена нова столиця Пер-Рамзес («Дім Рамзеса») побудовано багато храмів, серед них: Карнакський храм, який мав гігантський зал із 134 колон; печерний храм, перед входом в який стояла 20-ти метрова статуя фараона

З завойованих країн везли коштовності, гнали худобу, юрби людей. Переможець мав право убити переможеного. Якщо ж він не вбивав його, то ставав паном його життя і смерті. Мабуть, тому єгиптяни називали бранців «живими вбитими». Могутність Єгипту визнали Вавилон, Хетське царство Ассирія.

Наприкінці ХІ на початку X ст. до н. е. в Єгипетській державі почався новий період нестабільності, що, врешті-решт, завершився захопленням її Персією. Від перського панування єгиптян звільнив полководець Олександр Македонський (про це йтиметься в темі «Стародавня Греція»).