Стародавня Індія

Індія розташована на півдні Азії — на території півострова Індостан і прилеглої частини материка. Природним кордоном на півночі є Гімалаї, найвищі гори у світі. Береги її із заходу омиває Аравійське море, на сході — Бенгальська затока, на півдні — Індійський океан. Більшу частину року в Індії спекотно. Два місяці на рік (липень і серпень) тут ллють дощі, і ріки виходять із берегів. В інші пори року дощі бувають дуже рідко.

Найбільші і найповноводніші ріки Індії — Інд і Ганг. Сухий клімат долини Інду не дозволяв займатися землеробством без поливу. У долині Гангу було жарко і волого. Долину вкривали густі тропічні ліси — джунглі. Щоб звільнити ділянку для поселення, індійцям доводилося випалювати ліс або вирубувати його бронзовими сокирами. У заболочених долинах рік індійці саджали рис — ця рослина дуже любить вологу. Вирощували в Індії бавовник і цукрову тростину. Там, де було сухо, сіяли пшеницю і ячмінь. Села і поля оточували джунглі. Індійці ходили туди за плодами, приносили дрова для багаття. Озброївшись луком, полювали на диких звірів, сітями ловили птахів. На лісових галявинах випасали корів і кіз. Давні індійці досягли значних успіхів у розвитку рільництва і скотарства. Вони приручили навіть слонів (близько 2000 р. до н.е.) і використовували їх на важких роботах. Розводили корів буйволів , овець, кіз , свиней , віслюків тощо.Давні індійці виплавляли мідь, виготовляли скло, ювелірні вироби, користувались гончарним кругом.

Перша цивілізація в Індії виникла у 23— 18 ст. до н. е. в долині Інду. Найбільшими містами були Мохен-джо-Даро і Хараппа. Ці міста мали набагато вищий рівень розвитку, ніж міста інших тогочасних країн Стародавнього Сходу. Тут існували водогони, каналізація, у будинках були ванні кімнати. На сьогодні відкрито понад 500 поселень цієї цивілізації,.

У середині II тисячоліття до н. є. в Індію з Ірану прийшли нові племена, що називали себе аріями. Вони підкорили місцеві племена, змішалися з ними й утворили свої князівства, населення яких розділялося на варни.

Кожен індієць від народження належав до одніє із чотирьох варн — груп людей із визначеними правами та обов'язками: жерців (брахманів), воїнів (кшатріїв), селян, ремісників і купців (вайш'я) і слуг (шудр). Перші дві касти вважалися вищими, і до них могли належати тільки арії.

Спілкування між варнами було обмеженим. Наприклад, шудра не мав права доторкнутися до вайш'я або розмовляти з кшатрієм без його дозволу, а до брахмана не міг і близько підійти під страхом смерті. Навіть колір одягу у кожної касти був свій: брахмани носили біле, воїни — червоне, селяни і ремісники повинні було ходити в жовтому, а слуги — у чорному. Найгірше доводилося тим, хто не входив до жодної із варн і був «недоторканним». їм навіть заборонялося жити в селі. «Недоторканні» носили особливий одяг, щоб ніхто випадково до них не підійшов і не доторкнувся.

Релігія і культура Стародавньої Індії. Давні індійці вірили в різних богів, яких зображували у вигляді людей або тварин. Найдавніші розповіді про богів і героїв було складено наприкінці II тис. до н. е. у ведах – збірниках священних гімнів на честь арійських богів. У кам'яних храмах Індії збереглося чимало майстерно виконаних статуй богів — Брахми (творець світу та варн) Вішну (бог - охоронець) і Шиви (творця і руйнівника світу), їх дружини Лакшмі (богині сімейного щастя, символ жіночої вроди, ласки, самопожертви) та Калі (богиня жаху та невгамонності); Індри (бога грози і війни покровителя кшатріїв), Ями і Наді (богів підземного царства мертвих), Ганеші (бога мудрості). Улюбленим героєм індійських розповідей був непереможний Крішна. Виникла віра в переселення душ – сансара. Долю кожної души визначає карма – сукупність вчинків, слів, помислів у кожному з попередніх життів.

Значного поширення в Індії набув буддизм. Ця релігія не визнавала поділу суспільства на варни, переконуючи, що усі люди — брати, навіть якщо вони вірять у різних богів. Засновником буддизму був Сідхархта Гаутама. Ось що розповідає про нього легенда.

Жив колись в Індії юний царевич Гаутама. Оточений розкішшю і веселощами, він знав тільки радощі життя. Але якось, виїхавши за межі палацу, побачив беззубого старця і збагнув, що старість неминуча. Зустрівши хворого, він подумав, що не вічно буде здоровим. Царевич задумався про смерть і вирішив стати пустельником — людиною, що живе окремо від інших людей. Довго мандрував він, голодував і терпів нестатки. Якось, сидячи під величезним деревом у глибокій задумі, збагнув справжню мудрість. З тих пір одержав ім'я Будди, тобто «просвітленого». Батьківщиною царевича Гаутами було князівство Шанья.

В одночас с буддизмом існував індуїзм – головні боги – Брахма (творець світу та варн), Вішна (бог-охоронець) і Шива (бог – руїнивник, покровитель купців, ремісників та змлеробів).. Близько 500 р. до н. є. на північному сході Індії, у долині Гангу, виникло царство Магадга. Наприкінці 4 ст. до н.е. в Магадзі захопив владу Чандрагупта Маур’я. Царі Магадги намагалися суперничати в могутності з Перською державою, але їм це не вдалося. Однак і перси не змогли підкорити всієї Індії. Не зміг це зробити й Олександр Македонський, війська якого вторглися сюди близько 330 р, до н. є. Після його вигнання цар Ашока з династії Маур'їв (268 -231 р.р. до н.е.) заснував на звільнених землях своє царство. Воно об'єднало всю Північну і Центральну Індію. Він спробував створити єдину державу з єдиним богом — Буддою. Але це утворення проіснувало недовго. Воно розпалося у II ст. до н. е., а в Індію вторглися завойовники із Середньої Азії — бактрійці і кушана.

Крім людиноподібного Будди, деяких інших богів індійці уявляли у вигляді диких тварин— могутнього та лютого лева або хитромудрої мавпи. Поклонялися також слону: одним із головних богів був мудрий Ганеша з головою слона. З особливою любов'ю і пошануванням індійці ставилися до корови. Вважалося, що все, що виходить від корови, святе і має цілющі властивості. Щоб очистити себе від гріхів, вони прислужували корові.

Індійці вірили, що звірі, птахи і комахи думають, почувають і розмовляють одне з одним так само, як люди. Будь-яка жива істота зі смертю продовжує жити, змінивши свій зовнішній вигляд і перетворившись в іншу істоту. Людина може після смерті народитися твариною, а тварина—людиною.

Індійці плавали річками, виходили в море і торгували з містами Давнього Дворіччя. У III тисячолітті до н. є. індійці мали ієрогліфічну писемність, однак розшифрувати її поки що не вдалося. Алфавіт, зрозумілий нам, виник у VII—VI ст. до н. е. Духовним джерелом індійської культури вважають «Махабхарату» та «Рамаяну» друга половина 1 тис до н.е.

Індія славилася своїми мудрецями. Адже саме тут придумали звичні нам цифри. Ми називаємо ці цифри арабськими, тому що запозичили їх в арабів. А самі араби визнавали, що цифри, як і багато чого іншого, вони запозичили в древніх індійців.

В Індії придумали гру для царів — шахи. Тільки тепер колісницю ми називаємо турою, а радника — ферзем. Цукор («сакхара») теж прийшов до нас з Індії. Його вперше одержали там із солодкого соку цукрової тростини.