Передня Азія у давнину Природа і населення Дворіччя

На південний схід від Єгипту, між річками Тигр і Євфрат, знаходилася ще одна стародавня країна —Дворіччя. Інші її назви — Межиріччя і Месопотамія. Цивілізація у Дворіччі виникла дуже давно, можливо, навіть раніше, ніж у Єгипті. Причиною цього стали сприятливі умови для життя людей, заняття рільництвом і скотарством.

Землі Південного Дворіччя надзвичайно родючі. Так само, як Ніл у Єгипті, Тигр і Євфрат, розливаючись, виносили на поля хліборобів родючий мул. Але разом з мулом вода приносила глину і пісок. Бурхливі розливи річок інколи руйнували житла людей і кошари. Доводилося будувати земляні насипи вздовж рік, щоби повенями не змило посівів на полях. Для зрошення полів і садів рили канали. Поступово пісок і глина осідали, канали міліли, і людям доводилося витрачати чимало часу і праці, щоб відновити їх. Там, де за каналами переставали стежити, виникала пустеля. Мережа каналів, або, по-науковому, іригаційна система, відігравала в житті Дворіччя виняткову роль. У чиїх руках вона знаходилася, той і володів країною.

Місцевість на берегах Тигру і Євфрату умовно можна поділити на дві частини: на півночі - Верхнє Межиріччя (Ассирія) гористе та кам'янисте, на півдні— Нижнє Межиріччя (Вавилонія) рівнинне, каменю для будівництва немає. Не було в Південній (Нижній) Месопотамії і лісів. Щоб добути цінну деревину, жителі організовували походи на північ, у гори.

Перші рільники прийшли у долину Євфрату близько 5 тис. років до н.е. Долину Тигру було освоєно пізніше, оскільки річка ця дуже бурхлива. Коли близько 3500 р. до н. є. південь Дворіччя заселили шумери, то землі ці назвали країною Шумер, за іменем народу, який там жив. Назва Північної частини Дворіччя —Аккад — походить від імені іншого племені — аккадців. У Дворіччі було багато міст-держав, набагато більше, ніж у Єгипті. Найбільші з них: Марі, Ашшур — на півночі; Лагаш, Ур і Урук — на півдні. Ур, наприклад, займав площу близько 20 га, а його населення складало майже 4 тис. чоловік.

Шумери будували свої міста з великих, обпалених на гарячому сонці глиняних цеглин. Статуї богів висікали з привізного каменю.

У центрі кожного міста знаходилася висока східчаста вежа, схожа на піраміду. її східці фарбувалися у білий, червоний або чорний колір.

У кожному місті поклонялися своєму божеству, хоча були й загальношумерські боги: бог неба Ану, бог повітря Енліль, бог сонця Уту, володар землі і води Енкі, заступниця і покровителька родини Інанна, синьобородий бик Нанна («місяць») тощо.

Про царя Урука Гільгамеша, пізніше зарахованого до богів, зберігся міф – пам’ятка шумерської літератури «Поема про Гільгамеша»: «Послали боги проти царя Урука могутнього Енкіду — напівтварину-напівлюдину. Однак у двобої жоден не зміг здобути перемогу, тому заприсягайся один одному у вічній дружбі. Разом здолали вони велетня Хумбабу. Але Енкіду занедужав і помер. Гільгамеш подався шукати безсмертя. Він знайшов чудодійну траву життя, від якої старі молодіють. Але траву проковтнула змія. Безсмертя залишилося людям недоступне — його забрали собі боги».

Шумери винайшли писемність, яку називають клинописом. Писали вони гострою паличкою на невеликих пластинках із вологої глини. Пластинки з особливо важливими текстами для міцності обпалювали, і написане на них зберігалося протягом багатьох століть.

До наших часів збереглася легенда про винайдення шумерами писемності: «Правитель Ен-Меркар, засновник Уруку, попросив від правителя східного міста Аратта матеріалів для будівництва храму Інанні, а той натомість зажадав хліба. Обидва володарі через своїх гінців загадували один одному хитромудрі загадки, обіцяючи виконати необхідне, якщо загадку буде розгадано. Одна із загадок Ен-Меркара була настільки важкою, що гонець не міг її запам'ятати, тому й довелося винайти писемність».

Міста-держави Дворіччя, як і єгипетські номи, часто воювали одне з одним. У 2334 р. до н. є. владу в Аккаді захопив один зі слуг місцевого царя Саргон (2334 – 2270 р.р. до н. є). Йому вдалося силою зброї об'єднати Шумер та Аккад в єдине царство, значно розширивши свої володіння: вони простягалися, як тоді говорили, від Верхнього моря (Середземного) до Нижнього (Перської затоки). Саргон завоював і державу східних сусідів — Елам.

Після його смерті велике царство знову розпалося. У Дворіччі запанували кутії— мешканці сусідніх степів. Пізніше їх розгромили царі Уру, чия держава проіснувала понад сторіччя, а потім була розділена між Еламом і Марі.

На початку II тисячоліття до н. є. з півночі в Месопотамію почали проникати племена амореїв, що поступово утвердилися там і навіть заснували у 1894 р. до н.е. свою столицю Баб-Ілу («брама бога»). Греки назвали це місто Вавилоном, і під цією назвою воно увійшло в історію.