Ізраїльсько-іудейське царство

У степових районах між Єгиптом, Вавилонією і фінікійським узбережжям Середземного моря здавна селилися люди. Сюди у 14-13 ст. до н.е. прийшли з-за Євфрату на землі Палестини зі сходу нові кочові скотарські племена. Їх називали «ібрі», що означає «зарічні люди». Їх прабатьком за легендою вважався Авраам, який жив поблизу шумерського міста Ур. Від нього походив рід, який починається сином Ісаком та онуком Яковом, котрий згодом змінив ім’я на Ізраїль. Тому цей народ називали ізраїльтянами. Ізраїль мав 12 синів, які дали початок 12 племенам. Очолювали 12 ізраїльських племен старійшини і пророки. У Палестині ізраїльтяни зустріли племена яких у Біблії об’єднано загальною назвою ханаанейці. Між ними тривала війна, яку довелося припинити перед загрозою філістимлян. Підчас боротьби з ними ханаанейці та ізраїльтяни утворили народ, відомий під назвою євреї.

Ймовірно, під час війн, які вели за панування над Палестиною хети та єгиптяни, частина єврейських племен опинилася у єгипетському полоні і була переселена до Єгипту.

З часом фараони почали гнобити нащадків євреїв-переселенців, а потім заповзялись і повністю їх знищити. Наприкінці XII ст. до н. є. євреї під проводом Мойсея залишили Єгипет і вирушили до Палестини.

Розповіді з історії давніх євреїв увійшли до Біблії, що у перекладі з давньогрецької означає «книга». Перша, найдавніша, частина Біблії називається Ветхим Заповітом. До нього входять єврейські міфи і перекази. Він містить не лише оповідання про старовину, але й роздуми мудреців, розповіді про давні закони і звичаї. У Біблії йдеться про створення світу, про історію перших людей — Адама та Єви, про всесвітній потоп і розселення народів по землі.

Євреї поклонялися єдиному богу Ягве. Така релігія називається монотеїстичною. Вони вірили, що Ягве створив світ і дав людям заповіді — правила, за якими вони повинні жити. Заповіді були записані на кам'яних дошках — скрижалях, які Бог вручив Мойсею. Найголовнішими з-поміж них є такі: шанувати лише одного Яхве, поважати батька і матір, не красти і не зазіхати на чуже, не брехати і не вбивати людини, інакше на винуватця впаде Божа кара. Євреї «уклали» з Яхве заповіт, тобто договір. Вони погодилися виконувати усі заповіді Бога, а він через Мойсея обіцяв вивести їх з єгипетського полону у благодатний край, що пізніше став називатися Палестиною.

У XI ст. до н. є. після тривалої мандрівки євреї прийшли в Палестину, де створили свою державу — Ізраїльсько-іудейське царство. Його першим правителем у 1030 р. до н.е. став Саул. Після загибелі Саула і його синів у битві з філістимлянами царем було обрано Давида (1000 – 965 р. до н.е.). Столицею царства у X ст. до н. є. стало місто Єрусалим. Після Давида на престол вступив його молодший син Соломон (965 – 935 рр. до н.е.). Він уславився своїми багатством і мудрістю. За його правління було споруджено грандіозний Єрусалимський храм на честь бога Ягве. Але одразу ж по смерті Соломона його держава розпалася. Північні єврейські племена утворили своє власне царство Ізраїль з центром у місті Самарія. Спадкоємці Давида правили в Іудейському царстві, столицею якого залишався Єрусалим. У 722 р. до н.е. цар Ассирії Саргон ІІ зруйнував Ізраїльське царство

У VI ст. до н. є. вавілонський цар Новуходоносор ІІ захопив Єрусалим – столицю Іудеї. Частину іудеїв було переселено у Вавилон. Так виникла діаспора (перебування значної частини народу поза межами країни його походження). Коли перський цар Кир завоював Вавилон, він відпустив євреїв з полону на батьківщину. Пізніше єврейські купці і вчені служили при дворі перських царів.