1 Ввр урср.— 1991. — №20. — От. 249. Ввр. — 1999. — № 20-21. — Ст. 190.

У науці цивільного і земельного права питання похідних спо­собів набуття і відчуження права власності на земельні ділянки пов'язувалося з юридичними фактами правонаступництва. Так, згідно із ЗК України 1992 р. (ст. 17) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність проводилася місцевими рада­ми, на території яких розташовані земельні ділянки. При цьому у колективну власність колективних сільськогосподарських фор­мувань земельні ділянки передавалися за рішенням загальних зборів цих формувань (ст. 5 ЗК України 1992 р.).

Питання правонаступництва тут пов'язувалося з таким юри­дичним фактом, як рішення загальних зборів колективного фор­мування, тобто волевиявлення його членів щодо набуття землі у колективну власність за рахунок державних земель, які їм нале­жали на праві постійного користування.

Правонаступництво членів колективних формувань прояв­ляється у тому, що для кожного з них визначається право на зе­мельну частку (пай), а в разі виходу з колективного формування він набуває право одержати свою частку земельної ділянки в на­турі (на місцевості) в розмірі земельного паю. У порядку право­наступництва громадяни України, які користувалися земельни­ми ділянками, мали право на отримання їх у власність для веден­ня особистого селянського господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, садів­ництва, дачного і гаражного будівництва.

Статтею 116 ЗК України визначені такі підстави набуття пра­ва власності на землю:

1) громадяни та юридичні особи набувають право приватної власності на земельну ділянку із земель державної і комуналь­ної власності — на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів прива­тизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначе­них ЗК України. Безоплатне передання земельних ділянок у приватну власність громадян проводиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у кори- стуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації дер- жавних і комунальних сільськогосподарських підприємств та організацій;

в) одержання земельних ділянок безоплатно у приватну власність громадян у межах норм, визначених ЗК України, про­водиться один раз з кожного виду використання.

Безоплатна приватизація земельних ділянок громадянами здійснюється у порядку, встановленому ст. 118 ЗК України.

Підставою набуття права власності на земельну ділянку є на-бувальна давність. Громадяни, які добросовісно, відкрито і без­перервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір такої ділянки встановлюється у межах, визначених ст. 121 ЗК України.

Підставами набуття права приватної власності громадян на земельні ділянки можуть бути договори купівлі-продажу, дару­вання, міни, успадкування, інші цивільно-правові угоди.

При переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод. У разі переходу права влас­ності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за до­говором довічного утримання, право власності на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала поперед­ньому власнику.

Припинення права власності на земельну ділянку чи її части­ну тягне за собою припинення земельних правовідносин. Згідно зі ст. 140 ЗК України право приватної власності на земельну ділянку припиняється у разі:

117. добровільної відмови від права на земельну ділянку;

118. смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

119. відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

120. відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необ­хідності та для суспільних потреб;

121. звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу креди­тора;

122. конфіскації за рішенням суду;

7) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк, у випадках, ви­значених ЗК України.

Припинення права власності на земельну ділянку у разі доб­ровільної відмови власника землі на користь держави або тери­торіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного ор­гану. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядуван­ня у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділян­ку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підля­гає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

З метою забезпечення дії норм права щодо охорони земель ст. 143 ЗК України передбачає заходи щодо примусового припи­нення прав власника у разі невиконання ним вимог щодо раціонального використання земельної ділянки. Примусове при­пинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому по­рядку у разі: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, за­смічення земель забороненими рослинами, пошкодження і зни­щення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструк­тури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також вико­ристання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю насе­лення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповнова­жених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; конфіскації земельної ділянки; викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних по­треб; примусового звернення стягнень на земельну ділянку зі зобов'язаннями власника цієї земельної ділянки; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадян­ства у встановлений строк у встановлених ЗК України випадках.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним

особам. Землі, прийняті у спадщину іноземними громадянами та особами без громадянства (ст. 81 ЗК України), а також іноземни­ми юридичними особами, підлягають відчуженню протягом од­ного року. Якщо до іноземних громадян, іноземних юридичних осіб та осіб без громадянства переходить право власності на зе­мельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка від­повідно до ст. 22 ЗК України не може перебувати в їхній влас­ності, то у випадку, коли земельні ділянки цими особами протя­гом встановленого строку не відчужені, такі земельні ділянки згідно зі ст. 145 ЗК України підлягають примусовому відчужен­ню за рішенням суду.

ЗК України встановлено, що викуп земельної ділянки для суспільних потреб, перелічених у ст. 146 ЗК України, здійсню­ється за згодою її власника. Якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку. Право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, мають органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх пов­новажень.

РОЗДІЛ 6

ПРАВО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ