1 Офіційний вісник України. — 1997. — № 21.

2 Офіційний вісник України. — 2002. — № 14. — Ст. 753.

Однак частіше Кабінет Міністрів України приймає постанови на виконання прямої вказівки, що міститься в законі, постанові Верховної Ради чи указі Президента України. Так, наприклад, згідно зі ст. 126 ЗК України форма державних актів на право влас­ності на землю та на право постійного користування землею вста­новлюється порядок відшкодування Кабінетом Міністрів України. На виконання цього припису ЗК України Кабінет Міністрів прий­няв 2 квітня 2002 р. постанову «Про затвердження форм державно­го акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою», якою за­твердив форми бланків таких державних актів².

Однак слід пам'ятати, що постанови й розпорядження Уряду України повинні відповідати законам, а також указам і розпо­рядженням Президента України, інакше вони не є чинними і не можуть вважатися джерелом земельного права.

Джерелами земельного права є також нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної виконав­чої влади, господарського управління та контролю (постанови, накази, інструкції тощо). Головне призначення цих актів — сприяти однаковому та правильному тлумаченню й застосуван­ню чинних нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою, Кабінетом Міністрів та Президентом України. Здійс­нення цього завдання виконується шляхом деталізації більш загальних положень, що містяться в нормах цих нормативно-правових актів.

Нормативно-правові акти приймаються міністерствами та іншими галузевими органами державної виконавчої влади в ме­жах їх компетенції з власної ініціативи чи за дорученням органів вищого рівня. Як правило, названі відомчі розпорядження обов'язкові тільки для підприємств, установ, організацій, що входять до системи конкретного відомства, а також для їх поса­дових осіб. Однак з огляду на спеціальне нормативне розпоря­дження міністерству чи іншому центральному органу виконав­чої влади може бути надано право видавати правові акти, що мають міжвідомчий характер. Наприклад, Постановою Верхов­ної Ради України «Про прискорення земельної реформи та при­ватизацію землі» від 13 березня 1992 р.¹ було встановлено, що нормативні документи та вказівки Державного комітету Украї­ни по земельних ресурсах з питань реформування земельних відносин, що не суперечать законодавству України, є обов'яз­ковими для виконання місцевими органами влади й управління, власниками землі й землекористувачами незалежно від форм власності й відомчої належності.

¹ ВВР. — 1992. — №25. — Ст. 324.

Важливе місце серед міністерств і відомств, що мають право приймати нормативно-правові акти міжвідомчого значення, посідає Державний комітет України по земельних ресурсах

(Держкомзем України), який був знову створений на основі ре­організації Державного агентства земельних ресурсів України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 р.№ 48^і.

Згідно з Положенням про Державний комітет України по зе­мельних ресурсах, затвердженим постановою Кабінету Мініст­рів України від 19 березня 2008 р. № 224², Держкомзем України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів зако­нодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Держкомзему підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку. У випадках, передба­чених законодавством, рішення Держкомзему України є обо­в'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм влас­ності і громадянами. Отже, нормативно-правові акти Держком­зему України також є джерелами земельного права. Держком­зем України підпорядкований Міністерству охорони навколиш­нього природного середовища України, яке також здійснює нормотворчу діяльність. Відповідно до Положення про це Міністерство, затверджене постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 2 листопада 2006 р.³, Мінприроди є головним (провід­ним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціо­нального використання, відтворення й охорони природних ре­сурсів, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, екологічної безпеки, заповідної справи, пово­дження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезич­ної та картографічної діяльності.