Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорний конспект 2012.docx
Скачиваний:
12
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
2.47 Mб
Скачать

18.4. Фінансова оцінка ефективності інвестицій у фінансові активи (фінансові інвестиції)

Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких переважають цінні папери, з метою отримання доходу (прибутку) в майбутньому.

Під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно призводять до виникнення (збільшення) фінансового активу одного підприємства і фінансового зобов'язання або інструменту власного капіталу іншого.

Фінансові інструменти поділяють на:

  • фінансові активи (грошові кошти не обмежені для використання і їх еквіваленти; дебіторську заборгованість не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції та ін.);

  • фінансові зобов'язання;

  • інструменти власного капіталу (прості акції, паї і інші види власного капіталу);

  • похідні фінансові інструменти (ф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні цінні папери).

Основою фінансових інструментів є цінні папери.

Цінні папери – це грошові документи, які засвідчують право володіння або відношення позики, визначають взаємини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, які витікають з цих документів, іншим особам.

Згідно чинному законодавству в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів.

1. Основні (боргові та права власності): акції; облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі.

2. Похідні цінні папери (деривати): форвардні (ф'ючерсні) контракти; опціони (варанти); депозитарні розписки (свідоцтва).

Ринок цінних паперів – це складний механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові і економічні взаємини між підприємцями, корпораціями і іншими структурами, яким необхідні фінансові кошти для свого розвитку і організаціями і громадянами які можуть їх позичити (надати) на певних умовах.

Первинний ринок – це шлях, який цінний папір проходить від свого емітента до першого покупця.

Вторинний ринок – це сфера обертання цінних паперів, куди вони потрапляють після того, як їх продасть перший власник, який купив ці цінні папери у емітента.

Головна мета функціонування та розвитку фондового ринку в Україні – це залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на забезпечення подальшого зростання виробництва.

Фондова біржа – це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.

Фондова біржа може бути створена не менше чим 20 засновниками – торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами за умови внесення ними до статутного фонду не менше 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Фондова біржа – організація, яка створена без мети отримання прибутку і займається виключно організацією укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від свого імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Діяльність фондової біржі припиняється у тому випадку, коли кількість її членів стала менше 10 (якщо нові члени не прийняті впродовж 6 міс.)

Основні учасники фондових бірж:

брокери – це компанії, які здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів на підставі договорів довіреності або комісії за рахунок своїх клієнтів;

ділери – це компанії, які здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу третім особам;

маклери – особи, які виступають посередника при укладанні угод на біржі.

Купуючи акції будь-якої фірми, ми лише прогнозуємо отримання певного доходу. Ніхто не може з упевненістю сказати, що прогнози справдяться. Варто пам'ятати, що акції належать до найбільш ризикованих цінних паперів.

Однак, якщо фірма у минулому мала стабільні результати й досить незначний ризик, то, купуючи її акції, можна сподіватися на певні прибутки у майбутньому. Нижче подано формулу, за якою можна обчислити очікуваний дохід від акцій:

Очікуваний дохід =

Дивіденди + Підвищення цін на акції__

Ціна акцій протягом часу (t – 1)

(18.3)

Більш точний розрахунок прибутковості акцій можна зробити за результатами діяльності фірми за рік. Прибутковість акції визначає дохід, який мають власники часток капіталу фірми від своїх інвестицій, і обчислюється за такою формулою:

Прибутковість акції =

Дивіденди__

Ринкова ціна акції

(18.4)

Отже, акціонер матиме тим більший річний прибуток, чим більші дивіденди на акцію і чим менша їх ринкова ціна.

Прибутковість акції – основний статистичний індикатор, який дає змогу порівняти доходність акцій різних корпорацій, а також акцій з іншими альтернативними видами заощаджень. Іноді цю величину називають рендитом, або дивідендною віддачею акцій.

Проте формула прибутковості акції недосконала (приблизна), тому що цей показник буде завжди вищим через день після оголошення дати реєстрації, ніж за день до цього. Це пояснюється тим, що наступного дня після виплати дивідендів біржова ціна акції (знаменник у формулі) буде завжди меншою на величину дивідендна порівняно з ціною попереднього дня. Тому для розрахунку прибутковості акції доцільно використовувати таку формульну модифікацію:

Прибутковість акції =

Дивіденди _ _________

Ціна акції – (Дивіденди х Дпвд) / 360

Х 100%, (18.5)

де Дпвд – кількість днів після виплати дивідендів.

Дохідність звичайних акцій постійно змінюється (незафіксований відсоток дивідендна), і тому наприкінці року акціонерне товариство, оцінюючи свій капітал, обчислює дохід на звичайну акцію таким чином:

Дохід на звичайну акцію

=

Прибуток після сплати податку і дивідендів за привілейованими акціями

(18.6)

Кількість звичайних акцій

Ця величина на відміну від показника прибутковості акції вимірюється не у відсотках, а в грошових одиницях і показує, з якої суми треба виходити при сплаті дивідендів на звичайну акцію. Оскільки дивіденди за звичайними акціями виплачуються залежно від рішення ради директорів, то тут можливі різні варіанти. Одні компанії виплачують у вигляді дивідендів більшу частину своїх доходів, інші - меншу, або й зовсім не виплачують залежно від їхніх планів на майбутнє та від становища фірми у минулому.

Наведемо розрахунок ще одного показника повного доходу від капіталу, який узагальнює всі доходи і збитки, що приносять акції:

Повний дохід від капіталу

=

Дивіденд + (ціна на кінець року –

– ціна на початок року)

(18.7)

Ціна на початок року

У біржовій практиці світу використовують індекси, які характеризують ситуацію на ринку цінних паперів. Найбільш відомий і популярний з них – індекс Доу-Джонса (промисловий), який існує з 1897р. Цей індекс характеризує курс акцій 30 американських провідних промислових корпорацій на певну дату, що котуються на Нью-Йоркській фондовій біржі, та розраховується за такою формулою:

Індекс Доу-Джонса

=

Сумарна ціна акцій 30

промислових корпорацій

, (18.8)

К

де К - коригуючий коефіцієнт, який змінюється зі зміною списку корпорацій і при подрібненні акцій.

Як доповнення до індексу промислових корпорацій за аналогічною методикою розраховують індекси курсу акцій 20 провідних транспортних корпорацій і 15 великих комунальних компаній, а також об'єднаний індекс Доу-Джонса, що характеризує курс акцій 65 акціонерних товариств. Крім індексів Доу-Джонса, у США публікуються індекси, які характеризують курси акцій 1500 корпорацій, що котуються на Нью-Йоркській фондовій біржі.

У Канаді на Торонтській фондовій біржі розраховується комбінований індекс, який визначає щоденний курс акцій близько 300 корпорацій, поділених на 14 груп та 41 підгрупу. Ці групи належать до різних секторів канадської економіки. Аналогічні індекси обчислюються в інших країнах, де функціонують біржі.

Інвестувавши гроші в облігацію, її власник отримує дохід у вигляді фіксованих відсотків та різниці між ціною придбання і номіналом, за яким облігація погашається. Ефективність (дохідність) довготермінових облігацій може бути виміряна у вигляді: купонної дохідності (норма відсотка облігації); ставки розміщення (річної ставки складних відсотків).

Ставка розміщення найбільш точно характеризує реальну фінансову ефективність облігації, враховуючи всі види доходів від неї. Отже, завдання вимірювання фінансової ефективності облігації зводиться до обчислення ставки розміщення у вигляді річної ставки складних відсотків. Нарахування відсотків за цією ставкою на ціну придбання облігації, яка може відрізнятись від номіналу, дає дохід за весь період "життя" облігації, враховуючи момент її погашення.

Методика визначення річної ставки дохідності для різних видів облігацій різна. Розглянемо способи обчислення ставок розміщення (ставок ефективності) для облігацій:

  • безвідсоткових;

  • з виплатою відсотків наприкінці терміну;

  • без обов'язкового погашення з періодичною сплатою відсотків;

  • які погашаються наприкінці терміну.

Використовуємо такі позначення: N - номінальна вартість облігації; Р – ціна облігації при купівлі; g - купонна дохідність облігації (норма відсотка на облігації); n – термін облігації у роках (строк від моменту придбання облігації до моменту її погашення); і – річна ставка складних відсотків; іе – ставка розміщення, показник ефективності фінансової операції (ставка ефективності); t - поточна дохідність облігації.

Ціну придбання облігації у розрахунку на 100 г.о. номіналу називають курсом облігації, позначають Рк і обчислюють за формулою

(18.9)

Отже, якщо Рк>100 (курс облігації більший 100 г.о.), то це означає, що облігація куплена з премією, дешевше від номінальної вартості.

Облігації без виплат відсотків (безвідсоткові) приносять власнику лише один вид доходу – дисконт – різницю між вартістю погашення та ціною придбання. їх курс Р,<100. Облігації з виплатою відсотків наприкінці терміну можуть бути куплені з дисконтом і з премією. їхня ставка ефективності (іс) може бути більшою від купонної дохідності ic>g, якщо Рк<100, і навпаки – меншою, ie100 (купівля з премією).

Облігації без обов'язкового погашення з періодичною сплатою відсотків (типу акцій) зустрічаються дуже рідко, їх дохідність можна виміряти так:

(18.10)

Найбільш поширені облігації, що погашаються наприкінці терміну. Для них визначають поточну дохідність за формулою:

(18.11)

Поточну дохідність ще називають прямим доходом від облігації.

В усіх наведених розрахунках при визначенні ставки розміщення облігації вважалося, що облігація купується у момент її випуску. Це окремий випадок. Іноді облігація купується під час виплати відсотків, і тоді всі наведені розрахунки зберігають свою силу, лише під п розуміють термін, який залишився до погашення облігації. Якщо облігація придбана у момент між двома виплатами за купонами, наведені формули дадуть наближені оцінки.

Під курсом облігації як цінного паперу з фіксованим відсотком прибутку розуміють відсотковий курс – ціну за 100 г.о. Для акцій поняття курсу збігається із курсовою вартістю, тобто теперішньою ціною акції.

Вексель продається за ціною, меншою від номіналу, тому прибуток за ним – це різниця між номіналом та ціною придбання (вартістю на момент продажу). Чим ближче до дати погашення векселя, тим його вартість більша. Щоб при купівлі порівняти різні векселі між собою, визначають курс векселя -ціну, заплачену за 100 г.о. на даний момент часу.

Також визначають норму прибутку за векселем, яку ще називають ставкою за векселем, або нормою відсотка за векселем.

Нехай r – норма прибутку за векселем, тоді формула ставки за векселем буде такою:

(18.12)

де g – кількість днів до погашення;

Рк – курс векселя.

Норма прибутку (ставка за векселем) показує дохідність векселя за рік, і тому ЇЇ можна порівняти з позичковим відсотком або іншою ставкою дохідності.

Часто також визначають і купонний еквівалентний прибуток (q), використовуючи формулу:

(18.13)

Чим більша купівельна ціна векселя, тим Рк більший, а норма відсотка менша. До настання терміну погашення векселі можна продавати за ціною, меншою від номіналу, тобто за поточною ціною. Можливий також перепродаж векселів. Наприклад, комерційний банк купив у фірми вексель, а потім через деякий час продав його іншому банку чи Національному банку.