Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорний конспект 2012.docx
Скачиваний:
12
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
2.47 Mб
Скачать

14.2. Бюджетний устрій і бюджетна система зарубіжних країн

У різних країнах бюджетний устрій відрізняється своїми особливостями, обумовленими державним устроєм, територіально-адміністра­тивним розподілом, рівнем розвитку економіки, її структурними рисами. Відомі дві форми державного управління: єдине (унітарне) і федеративне. В унітарних державах (Великобританія, Франція, Італія, Японія й ін.) є дві ланки управління — центральна й місцева; у федеративних державах (США, Канада, ФРН, Швейцарія й ін.) — три ланки: центральна, членів федерації й місцева.

Головне місце в бюджетному устрої займає бюджетна система, що представляє собою засновану на економічних відносинах і юридичних нормах сукупність всіх видів бюджетів країни. Бюджетні системи різних країн відрізняються своєю структурою, кількістю окремих видів бюджетів, що залежить від їхнього державного устрою і територіального розподілу. Особливо це стосується структури державного бюджету, що має свої національні особливості в кожній країні.

Для розвинених країн характерний такий спосіб побудови бюджетних систем, при якому забезпечується високий рівень самостійності місцевих бюджетів. Ступінь автономності визначається типом бюджетної системи: американський тип – практично повна незалежність всіх ланок; західноєвропейський тип – відносна самостійність, при якій існує міжбюджетний перерозподіл фінансових ресурсів.

У федераціях застосовується симетрична модель, коли права всіх суб'єктів рівні, але окремим регіонам у зв'язку з їхнім важливим значенням може бути привласнений окремий статус.

Наприклад, у США федеральний бюджет складається із двох частин: власний урядовий бюджет (або федеральні фонди) і довірчі (траст) фонди.

За рахунок власного урядового бюджету фінансуються загальнонаціональні економічні й соціальні програми. Довірчі фонди, як правило, носять цільовий характер і пов'язані з діяльністю окремих видів виробничої інфраструктури. Серед них: утримування федеральних автострад, аеропортів, гідроелектростанцій. Статус цих фондів носять фонди соціального страхування, що охоплюють різні види пенсійного забезпечення, а також допомоги з безробіття.

Державний бюджет Великобританії складається з так званого звичайного бюджету й національного фонду позик.

Звичайний бюджет фінансує поточні витрати на оборону, економічні й соціальні цілі, субсидії місцевим органам влади, виплати відсотків по державному боргу, внески в бюджет і інші фонди ЄС, платежі за "цивільним аркушем", які включають утримання королеви й королівського двору. З національного фонду позик здійснюються платежі за державним боргом, довгострокові кредити на капіталовкладення державним підприємствам і місцевим органам влади.

Державний бюджет Італії складається із двох частин: рахунку поточних операцій і рахунку руху капіталів. Видатки рахунку поточних операцій утворяться в основному з виплати платні й пенсій державним що служать, покупки товарів і послуг, трансфертів державному й приватному підприємствам, установам і населенню, а також сплати відсотків за державним боргом. За рахунок коштів рахунку руху капіталів фінансуються прямі капіталовкладення держави, трансферти державним підприємствам і установам, надання кредитів, придбання акцій, погашення державного боргу.

Більше складною за структурою є бюджетна система Франції, що містить в собі центральний бюджет, приєднані бюджети різних державних організацій і спеціальні рахунки казначейства. Асигнування із центрального бюджету виділяються на утримання адміністративних служб, на обслуговування державного боргу, капіталовкладення, на оборону, на економічні й соціальні програми.

Приєднані бюджети фінансують організації, що не мають статусу юридичної особи, але здійснюючі торгово-промислову діяльність і маючі фінансову автономію. До їхнього числа ставляться бюджети: пошти, телеграфу, телефону; національної друкарні; монетного двору; соціальних сільськогосподарських допоміг; ордена Почесного легіону; ордена Звільнення.

Спеціальні рахунки казначейства охоплюють різні фонди, такі, як інвестиційно-дорожній, національно-спортивний, різні торговельні рахунки казначейства.

У Японії поряд із центральним бюджетом, або так званим рахунком центрального уряду, є інвестиційний бюджет, а також 57 спеціальних рахунків. Із центрального бюджету фінансуються економічні, соціальні потреби, оборона, цільові перерахування місцевим бюджетам, виплата відсотків по державному боргу.

Кошти інвестиційного бюджету призначені для капіталовкладень і позик державним корпораціям і місцевим органам влади.

Спеціальні рахунки відкриваються для державних підприємств, корпорацій, майна, фондів. Місцеві органи влади нараховують близько 7 тис. подібних рахунків.

Типовим для структури бюджетів є відділення поточних доходів і видатків держави від витрат капітального характеру.

В унітарних державах місцеві бюджети своїми доходами й видатками не входять у державний бюджет, у федеративних державах – не включаються в бюджет членів федерації, доходи й видатки яких не входять у федеральний бюджет.

Тема 15

ФІНАНСИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

15.1. Характеристика та організаційна структура Європейського Союзу

15.2. Єдиний бюджет Європейського Союзу

_____________________________________

15.1. Характеристика та організаційна структура Європейського Союзу

Європейський Союз (ЄС) був створений як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) у 1967 р. після злиття Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС, 1951 р.), Римського договору 1957 р. про створення ЄЕС та Європейського співтовариства по атомній енергії (ЄВРАТОМ, 1957 р.)

З 1 січня 1994 р. на основі Маастрихтського договору (1992 р.) ЄЕС стало називатися ЄС. Інтеграційний процес у ЄС йде двома напрямками – всередину і вшир. Інтеграція вшир означає збільшення кількості повноправних членів Союзу й асоційованих членів. На даний час учасниками ЄС є 15 держав Західної Європи (за чергою вступу): з 1957 р. – Німеччина, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Бельгія; з 1973 р. – Великобританія, Данія, Ірландія; з 1981 р. – Греція; з 1986 р. – Іспанія, Португалія; з 1995 р. – Фінляндія, Австрія, Швеція. Крім того, у період з 1991 р. по 1995 р. були укладені угоди про економічне і торговельне співробітництво з країнами Східної Європи і колишнього СРСР. У 2004 р. членами ЄС стали 10 країн Центральної та Східної Європи – Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія, Болгарія, Румунія, Словакія, Латвія, Літва, а також Мальта і Кіпр.

Інтеграція всередину означає формування регіонального господарського механізму Західної Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному регулюванню й уніфікації.

Виникнення ЄЕС мало за мету створення загального ринку і підвищення на цій основі економічної стабільності та життєвого рівня. Договір про ЄЕС визначив послідовність заходів:

1) скасування мита, імпортних і експортних кількісних обмежень, а також всіх інших торговельних обмежень на шляху руху товарів усередині співтовариства;

2) уведення загального митного тарифу і єдиної торговельної політики відносно третіх країн;

3) забезпечення вільного руху факторів виробництва (капіталу і робочої сили), свободи створення філій на території ЄЕС і вільної торгівлі послугами між країнами-учасницями;

4) проведення загальної аграрної і транспортної політики;

5) створення валютного союзу;

6) координація і поступове зближення економічних політик країн-учасниць;

7) уніфікація податкових законодавств;

8) вирівнювання внутрішньодержавних правових норм, що мають значення для загального ринку.

ЄС є свого роду федерацією європейських країн, у якій існують такі ж інституціональні структури, що й у звичайній державі: у ЄС є свій Парламент, Центральний Банк, Палата аудиторів, Суд, Рада Міністрів, що є наднаціональними структурами. Європейський Союз має власний бюджет, що формується по певних принципах і дозволяє фінансувати заходу щодо розвитку інтеграції. Валюта Європейського Союзу – євро, що замінила з 1 січня 2002 р. національні валюти дванадцяти країн, які входили в економічний і валютний союз. На відміну від екю (розрахункової одиниці, що використовувалася тільки в безготівкових розрахунках між центральними й комерційними банками), євро стали офіційними і єдиними коштами платежу в цих країнах. З 1 січня 1999 р. євро використовувалося юридичними й фізичними особами в безготівкових розрахунках, а з 1 січня 2002 р. в обіг були уведені банкноти й монети. Процес централізації фінансових коштів, об'єднання фінансових інструментів і вдосконалювання фінансових інститутів ЄС триває, як і інтеграційні процеси в Європі. Найголовнішим завданням ЄС у найближчому майбутньому є вживання фінансових заходів з майбутнього включення в ЄС країн Центральної й Східної Європи.

Механізм функціонування ЄС ґрунтується насамперед на політико-правовій системі управління, в неї входять як загальні, або міждержавні, органи, так і елементи національно-державного регулювання. Як міждержавні органи управління ЄС виступають:

Рада Міністрів – законодавчий орган. На його рівні приймаються рішення з реалізації єдиної політики ЄС;

Європейська Рада – директивний орган, створений у 1974 р.; до його складу входять глави держав і урядів країн-учасниць ЄС;

Комісія Європейських Співтовариств (КЄС) – виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів. КЄС здійснює контроль за дотриманням митного режиму, за діяльністю аграрного ринку, за податковою політикою та ін.; складається з 20 чоловік;

Європейський Парламент – представницький, консультативний і контролюючий орган, обирається з 1979 р. До нього входять 26 депутатів. Взаємодіє з КЄС і Радою міністрів, затверджує бюджет (який складається з внесків у розмірі 1,2 – 1,3% ВВП вхідних у ЄС держав і власних коштів);

Суд Європейських Співтовариств – вищий судовий орган, покликаний забезпечувати виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім перерахованих існують і інші владні структури. Наприклад, спільні фінансові інститути:

Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР), що надає фінанси для стабілізаційних фондів Стабекс (фонд стабілізації доходів від експорту) і Сисмін (фонд стабілізації видобувної промисловості), надає надзвичайну допомогу у випадку природних лих, фінансує допомогу біженцям і структурні перетворення в країнах, що здійснюють економічні реформи;

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), головним завданням якого є сприяння вирівнюванню рівнів економічного розвитку країн-членів ЄС шляхом фінансування проектів державних структур у менш розвинутих країнах союзу, а також підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в області транспорту, зв'язку, охорони навколишнього середовища, енергетики;

Європейський соціальний фонд орієнтації і гарантування сільського господарства (ФЕОГА); різного роду комітети, комісії, підкомісії.

У рамках ЄС сформований єдиний правовий простір. Правові документи, прийняті міждержавними органами ЄС, підрозділяються на дві категорії:

первинне законодавство, що включає міждержавні угоди про створення і розширення ЄС, а також інші угоди, що стосуються функціонування Союзу;

вторинне законодавство, представлене: регламентами; директивами; законодавчими актами, що містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн-членів ЄС; рішеннями; рекомендаціями і думками.