- •Лекція 1. Національний банк україні як орган реалізації грошово-кредитної політики.
- •1. Призначення і роль центральних банків у грошовому регулюванні економіки.
- •2. Основні завдання і напрями діяльності нбу
- •Лекція 2. Правова основа нбу.
- •1. Утворення Національного банку України
- •2. Особливість правового статусу нбу
- •Лекція 3. Організаційна структура та мережа нбу.
- •1. Дворівнева система органів управління нбу
- •2. Організаційна структура нбу
- •Лекція 4. Грошово-кредитна політика та механізм її реалізації.
- •1. Сутність грошово-кредитної політики та її інституційна основа.
- •2. Теоретичні моделі передавального механізму.
- •3. Типи грошово-кредитної політики.
- •Лекція 5. Інструменти грошово-кредитної політики.
- •1. Класифікація інструментів грошово-кредитної політики.
- •2. Характеристика інструментів грошово-кредитної політики.
- •3. Механізм взаємозв’язку монетарної та фіскально-бюджетної політики в межах кон’юнктурної політики.
- •Лекція 6. Формування грошово-кредитної політики в україні.
- •1. Основні засади грошово-кредитної політики нбу.
- •2. Особливості передавального механізму в перехідній економіці України.
- •3. Показники ефективності грошово-кредитної політики.
- •Лекція 7. Організація готівкового грошового обігу.
- •1. Повноваження нбу як емісійного центру.
- •2. Організація емісійно-касової роботи в системі нбу.
- •3. Регулювання касових операцій банків.
- •Лекція 8. Регулювання готівкового обігу у позабанківській сфері
- •1. Основні принципи організації обігу готівки суб’єктами господарювання.
- •2. Прогнозування готівкового обігу.
- •3. Інкасація та перевезення грошових знаків.
- •Лекція 9. Організація відносин нбу з фінансовими установами.
- •1. Національний банк України як банк банків.
- •2. Цілі і методи рефінансування центральним банком комерційних банків.
- •3. Механізм рефінансування банків.
- •Лекція 10. Організація міжбанковських розрахунків.
- •1. Платіжні системи та роль центрального банку в їх організації та регулюванні.
- •2. Організація міжбанківських розрахунків.
- •3. Становлення та розвиток міжбанківських розрахунків в Україні.
- •Лекція 11. Обслуговування нбу державного боргу.
- •1. Основні напрями діяльності центрального банку з обслуговування уряду.
- •2. Основні методи фінансування дефіциту державного бюджету.
- •3. Забезпечення касового виконання державного бюджету.
- •Лекція 12. Управління державним боргом країни.
- •1. Управління внутрішнім державним боргом.
- •2. Зовнішній борг України, його структура.
- •3. Роль Національного банку в управлінні зовнішнім боргом.
- •Лекція 13. Сутність та інструменти валютної політики.
- •1. Зміст й основні завдання валютної політики центрального банку.
- •2. Інструменти валютної політики.
- •3. Особливості політики обмінного курсу нбу на різних етапах економічного розвитку.
- •Лекція 14. Діяльність нбу у сфері валютного регулювання та валютного контролю.
- •1. Напрями та механізм регулювання нбу внутрішнього валютного ринку.
- •2. Основні напрями організації валютного контролю нбу.
- •3. Управління золотовалютними резервами.
- •Лекція 15. Регулювання банківської діяльності.
- •1. Сутність та необхідність регулювання діяльності банків.
- •Основні завдання регулювання діяльності банків:
- •2. Організація системи банківського регулювання.
- •I. Адміністративне регулювання:
- •II. Індикативне регулювання:
- •3. Регулювання діяльності комерційних банків за допомогою економічних нормативів.
- •Лекція 16. Банківський нагляд.
- •1. Принципи та методи нагляду за діяльністю банків.
- •2. Дистанційний моніторинг діяльності банків.
- •Адміністративні витрати до загальних витрат;
- •3. Інспекційні перевірки банків.
- •4. Заходи впливу за порушення банками вимог банківського законодавства.
- •Лекція 17. Організація банківської статистики та статистики платіжного балансу.
- •1 .Проведення центральним банком аналітичної та дослідницької роботи.
- •2. Моніторинг процесів на мікрорівні.
- •3. Складання грошово-кредитної та банківської статистики.
- •4. Діяльність нбу з регулювання платіжного балансу.
- •Лекція 18. Аудит нбу.
- •1. Класифікація контролю.
- •2. Визначення і складові фінансової звітності Національного банку.
- •3. Сутність та механізм проведення аудиту в нбу.
Лекція 1. Національний банк україні як орган реалізації грошово-кредитної політики.
Призначення і роль центральних банків у грошовому регулюванні економіки.
Основні завдання і напрями діяльності НБУ.
1. Призначення і роль центральних банків у грошовому регулюванні економіки.
У ринковій економіці ЦБ посідає особливе місце, він є ключовою ланкою, ядром грошової і банківської систем.
У різних країнах цей банк називається по-різному: центральний, національний, державний, резервний, або має скорочену назву — Банк Японії, Банк Франції.
ЦБ можуть мати різну форму власності:
державну (наприклад, Німецький федеральний банк, Банк Англії);
акціонерну, з участю держави у формуванні капіталу (наприклад, Банк Японії);
акціонерну, — без участі держави у формуванні капіталу (федеральні резервні банки у США).
Форма власності ЦБ не має принципового значення для його функціонування, оскільки цільова спрямованість діяльності ЦБ визначається не інтересами його власників, а інтересами всього суспільства.
ЦБ у їх сучасному розумінні були створені у ХХ ст., що пов’язано з процесом демонетизації золота. Демонетизація золота — поступовий процес втрати золотом функцій грошей.
З початком Першої світової війни (1914—1918) країни, що воювали, припинили обмін національних грошових знаків (банкнот) на золото. Після Першої світової війни золотовалютний стандарт зберігся лише у США. Деякі країни відновили золотий стандарт, але в обмежених (усічених) формах — золотозливковій і золотодевізній. Емісійні банки відповідно до форми стандарту обмінювали банкноти (національну валюту) на зливки золота (Англія, Франція) або на іноземну валюту (девізи), яка розмінювалася на золото (Німеччина, Австрія). У 30-ті роки були ліквідовані всі форми золотого стандарту у внутрішньому обороті країн.
Після Другої світової війни золотий монометалізм відновився, але в ще більш усіченій формі — золотодоларового стандарту. У внутрішньому обороті країн обмін національних грошей на золото не був відновлений. Зв’язок національних валют із золотом забезпечувався через надання можливості урядам і емісійним (центральним) банкам країн-членів МВФ обмінювати долари США, якими вони володіли, на зливки з золотого запасу США за фіксованою ціною 35 дол. за 1 трійську унцію золота. У 1971 р. США припинили обмін доларів на золото. Юридично демонетизацію золота було закріплено другою поправкою до Статуту МВФ. Зміни до Статуту МВФ були внесені на підставі угоди між країнами-членами МВФ, підписаної в 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) і ратифікованої необхідною кількістю країн у 1978 р. Поправки до Статуту скасували офіційну ціну золота і золоті паритети.
У сучасних умовах в усіх країнах в обігу перебувають лише неповноцінні гроші — паперові гроші й монети з неблагородних металів.
Демонетизація золота спричинила:
по-перше, перехід від системи обігу повноцінних грошей до системи обігу неповноцінних грошей, які не мають власної реальної вартості і не обмінюються на повноцінні гроші, зокрема на золото. Характерною рисою системи обігу повноцінних грошей був високий рівень стихійної саморегуляції грошового обороту, тобто забезпечення національної економіки необхідною та достатньою масою грошей. В умовах обігу неповноцінних грошей цей механізм перестає діяти і тому виникає потреба в регулюванні грошового обороту з боку держави;
по-друге, створення спец. органу держ. управління — центрального банку, основним призначенням якого стала не тільки емісія грошових знаків, а й забезпечення регулювання їх обігу;
по-третє, запровадження особливого емісійного механізму (грошово-кредитної політики), який дає можливість узгоджувати емісію грошей зі зміною потреб економіки в платіжних засобах і завдяки якому держава в особі центрального банку має можливість активно впливати не тільки на грошово-кредитну сферу, а й на реальний сектор економіки.
Застосування суб’єктами економіки неповноцінних грошей ґрунтується на їх вірі в можливість використання цих грошей як купівельного і платіжного засобу. Держава в особі ЦБ бере на себе зобов’язання підтримувати цю віру шляхом регулювання обороту грошей і забезпечення у такий спосіб стабільної купівельної спроможності національних грошей.
Створення центральних банків відбувалося 2-ма шляхами.
I шлях (еволюційний) — поступове перетворення емісійного банку країни у центральний банк. Цей шлях характерний для країн, в яких на початок ХХ ст. вже існували емісійні банки (Франція, Великобританія, Швеція). Становище емісійного банку у ролі центрального банку змінювалося поступово в міру того, як він брав на себе або йому делегували певні повноваження (функції), наприклад зберігання резервів КБ, кредитна підтримка банків, управління державним боргом тощо. Поняття «центральні банки» почали застосовувати в теорії і на практиці починаючи з 20-х рр. ХХ ст.
Емісійні банки виникли у ХІХ ст. їх поява пов’язана з необхідністю централізації банкнотної емісії. Децентралізована емісія банкнот, коли практично всі банки мали можливість випускати в обіг власні боргові зобов’язання (банкноти), вступила у суперечність з потребами економіки. Децентралізована емісія, по-перше, перешкоджала запровадженню в обіг єдиного універсального купівельного і платіжного засобу, який би обертався на території країни і користувався загальною довірою населення, по-друге, слабо піддавалася контролю і регулюванню з боку держави
II шлях (директивний) — створення центрального банку на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування. Цей шлях характерний для розвинутих країн, в яких з тих чи інших причин на початок ХХ ст. не існувало єдиного емісійного банку (наприклад, США), а також для колишніх колоній і постсоціалістичних країн, які у ХХ ст. створювали національні банківські системи за принципом дворівневої побудови.