- •Лекція 1. Національний банк україні як орган реалізації грошово-кредитної політики.
- •1. Призначення і роль центральних банків у грошовому регулюванні економіки.
- •2. Основні завдання і напрями діяльності нбу
- •Лекція 2. Правова основа нбу.
- •1. Утворення Національного банку України
- •2. Особливість правового статусу нбу
- •Лекція 3. Організаційна структура та мережа нбу.
- •1. Дворівнева система органів управління нбу
- •2. Організаційна структура нбу
- •Лекція 4. Грошово-кредитна політика та механізм її реалізації.
- •1. Сутність грошово-кредитної політики та її інституційна основа.
- •2. Теоретичні моделі передавального механізму.
- •3. Типи грошово-кредитної політики.
- •Лекція 5. Інструменти грошово-кредитної політики.
- •1. Класифікація інструментів грошово-кредитної політики.
- •2. Характеристика інструментів грошово-кредитної політики.
- •3. Механізм взаємозв’язку монетарної та фіскально-бюджетної політики в межах кон’юнктурної політики.
- •Лекція 6. Формування грошово-кредитної політики в україні.
- •1. Основні засади грошово-кредитної політики нбу.
- •2. Особливості передавального механізму в перехідній економіці України.
- •3. Показники ефективності грошово-кредитної політики.
- •Лекція 7. Організація готівкового грошового обігу.
- •1. Повноваження нбу як емісійного центру.
- •2. Організація емісійно-касової роботи в системі нбу.
- •3. Регулювання касових операцій банків.
- •Лекція 8. Регулювання готівкового обігу у позабанківській сфері
- •1. Основні принципи організації обігу готівки суб’єктами господарювання.
- •2. Прогнозування готівкового обігу.
- •3. Інкасація та перевезення грошових знаків.
- •Лекція 9. Організація відносин нбу з фінансовими установами.
- •1. Національний банк України як банк банків.
- •2. Цілі і методи рефінансування центральним банком комерційних банків.
- •3. Механізм рефінансування банків.
- •Лекція 10. Організація міжбанковських розрахунків.
- •1. Платіжні системи та роль центрального банку в їх організації та регулюванні.
- •2. Організація міжбанківських розрахунків.
- •3. Становлення та розвиток міжбанківських розрахунків в Україні.
- •Лекція 11. Обслуговування нбу державного боргу.
- •1. Основні напрями діяльності центрального банку з обслуговування уряду.
- •2. Основні методи фінансування дефіциту державного бюджету.
- •3. Забезпечення касового виконання державного бюджету.
- •Лекція 12. Управління державним боргом країни.
- •1. Управління внутрішнім державним боргом.
- •2. Зовнішній борг України, його структура.
- •3. Роль Національного банку в управлінні зовнішнім боргом.
- •Лекція 13. Сутність та інструменти валютної політики.
- •1. Зміст й основні завдання валютної політики центрального банку.
- •2. Інструменти валютної політики.
- •3. Особливості політики обмінного курсу нбу на різних етапах економічного розвитку.
- •Лекція 14. Діяльність нбу у сфері валютного регулювання та валютного контролю.
- •1. Напрями та механізм регулювання нбу внутрішнього валютного ринку.
- •2. Основні напрями організації валютного контролю нбу.
- •3. Управління золотовалютними резервами.
- •Лекція 15. Регулювання банківської діяльності.
- •1. Сутність та необхідність регулювання діяльності банків.
- •Основні завдання регулювання діяльності банків:
- •2. Організація системи банківського регулювання.
- •I. Адміністративне регулювання:
- •II. Індикативне регулювання:
- •3. Регулювання діяльності комерційних банків за допомогою економічних нормативів.
- •Лекція 16. Банківський нагляд.
- •1. Принципи та методи нагляду за діяльністю банків.
- •2. Дистанційний моніторинг діяльності банків.
- •Адміністративні витрати до загальних витрат;
- •3. Інспекційні перевірки банків.
- •4. Заходи впливу за порушення банками вимог банківського законодавства.
- •Лекція 17. Організація банківської статистики та статистики платіжного балансу.
- •1 .Проведення центральним банком аналітичної та дослідницької роботи.
- •2. Моніторинг процесів на мікрорівні.
- •3. Складання грошово-кредитної та банківської статистики.
- •4. Діяльність нбу з регулювання платіжного балансу.
- •Лекція 18. Аудит нбу.
- •1. Класифікація контролю.
- •2. Визначення і складові фінансової звітності Національного банку.
- •3. Сутність та механізм проведення аудиту в нбу.
2. Зовнішній борг України, його структура.
Зовнішній борг країни — це сукупність зовнішніх фінансових зобов’язань держави та резидентів на певну дату, які підлягають погашенню в установлені строки. За типом позичальника зовнішній борг поділяється на державний, гарантований державою та приватний негарантований державою борг.
До державного зовнішнього боргу відносять фінансові зобов’язання держави перед нерезидентами, що виникли внаслідок позик, здійснених урядом. Платежі з погашення та обслуговування державою зовнішнього боргу здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.
До зовнішнього боргу, гарантованого державою, відносять фінансові зобов’язання резидентів перед нерезидентами, які виникли внаслідок отриманих під гарантію держави зовнішніх позик. Платежі з погашення та обслуговування цих позик здійснюються за рахунок власних коштів позичальників, а в разі їх неплатоспроможності — за рахунок коштів державного бюджету.
До приватного негарантованого державою зовнішнього боргу відносять фінансові зобов’язання резидентів перед нерезидентами, які виникли внаслідок отримання ними позик. Платежі з погашення та обслуговування недержавного зовнішнього боргу здійснюються за рахунок власних коштів позичальників.
До 1992 р. Україна не мала зовнішніх боргів, оскільки вона приєдналася до угоди про «нульовий варіант» розподілу активів та пасивів СРСР. Основна частина боргу – 72% припадає на державний та гарантований державою борг. Зберігається тенденція до зростання обсягів залучення кредитних ресурсів від нерезидентів приватними позичальниками — резидентами України.
У загальній сумі зовнішнього боргу збільшується частка заборгованості за приватними запозиченнями уряду на міжнародному ринку капіталів у зв’язку з розміщенням Україною облігацій зовнішньої державної позики, деномінованих в іноземній валюті.
Із загального потоку зовнішніх фінансових ресурсів, що надходять в Україну, слід виділити позики, що надаються по лінії офіційної допомоги розвитку. У межах такої допомоги Україна співпрацює з міжнародними фінансовими організаціями: Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком (СБ), Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР). МВФ надає кредити під 5,75—6,25% річних на термін від 3 до 8 років, що залежить від програми, яка реалізується Фондом. Світовий банк надає кредити під змінну процентну ставку (біля 7%), яка переглядається раз у півроку і базується на витратах банку за власними зобов’язаннями; позики надаються в середньому на 17 років із п’ятирічним відстроченням платежів. ЄБРР надає кредити під %, що обчислюється як LIBOR + 1% (для приватного сектору) та LIBOR + 2% (для державного сектору).
Міжнародні фінансові організації надають урядам країн-позичальників кредити на підтримку платіжного балансу, національної валюти, фінансування дефіциту державного бюджету, критичного імпорту, проектів, що сприяють соціально-економічному розвитку. Особливість цих кредитів полягає в тому, що міжнародні фінансові організації не ставлять собі за мету максимізувати прибуток, а зосереджують свої операції у тих сферах, які можуть забезпечити трансформацію і розвиток економіки. Кредити у більшості випадків довгострокові. Однією з важливих рис кредитів міжнародних фінансових організацій є те, що вони мають як економічний, так і політичний характер, оскільки отримання таких кредитів характеризує надійність країни позичальника, міжнародне визнання її кредито- і платоспроможності, являє собою певну гарантію для інших кредиторів, відкриває країні-позичальнику доступ до запозичень на світовому ринку капіталів за сприятливими умовами.
Кредитування міжнародними фінансовими організаціями окремих країн здійснюється на умовах кредитування їх як членів цих організацій. Україна ще в грудні 1991 р. першою з усіх створених держав СНД звернулася до МВФ та МБРР з проханням про надання їй членства в цих організаціях. Рада керуючих МВФ задовольнила це прохання й ухвалила відповідну резолюцію 27 квітня 1992 р. 3 вересня 1993 р. Україна стала 168-м членом Фонду і, отримавши формальне право на приєднання до групи Світового банку, того ж дня стала 167-м членом МБРР.