- •Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів
- •Лекція 1
- •Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів
- •1.1. Предмет, мета та завдання фінансової науки
- •1.2. Методи та складові науки про фінанси
- •1.1. Предмет і мета фінансової науки
- •1.2. Методи та складові науки про фінанси
- •Лекція 2 фінанси як економічна категорія
- •1.1. Соціально-економічна сутність фінансів в ринкових умовах.
- •1.2. Характеристика функцій фінансів.
- •Соціально-економічна сутність фінансів в ринкових умовах.
- •2. Характеристика функцій фінансів
- •Генезис та еволюція фінансів
- •Лекція 3
- •Генезис та еволюція фінансів
- •1. Історичний аспект виникнення і розвитку категорії фінансів.
- •2. Еволюція фінансів.
- •1. Історичний аспект виникнення і розвитку категорії фінансів.
- •2. Еволюція фінансів.
- •Становлення та розвиток фінансової науки
- •Лекція 4
- •Становлення та розвиток фінансової науки
- •2. Розвиток фінансової науки в Україні
- •3. Сучасна світова наукова фінансова думка
- •Фінансове право і фінансова політика
- •Лекція 6
- •Фінансова політика та фінансовий механізм
- •Сутність фінансової політики
- •2. Принципи та види фінансової політики, характеристика її складових
- •3. Фінансовий механізм та його структурні елементи
- •Тема 5 бюджет. Бюджетна система
- •Функції державного бюджету
- •5.2. Призначення та роль бюджету
- •5.3. Поняття бюджетної класифікації
- •Характеристики поточного та бюджету розвитку
- •5.4. Становлення та розвиток бюджетної системи України
- •5.5. Бюджет як розпис доходів і видатків
- •Тема 6 бюджетний дефіцит
- •Порівняльна характеристика видів бюджетного дефіциту
- •6.2. Причини виникнення та джерела покриття бюджетного дефіциту
- •Причини виникнення дефіциту бюджету
- •6.3. Регулювання бюджетного дефіциту
- •Тема 7 державний кредит
- •7.1. Державний кредит як специфічна форма фінансових відносин
- •7.2. Класифікація державного кредиту. Державні позики як основна форма державного кредиту
- •7.1. Державний кредит як специфічна форма фінансових відносин
- •Особливості державного кредиту
- •7.2. Класифікація державного кредиту. Державні позики як основна форма державного кредиту
- •Тема 8 соціальні позабюджетні фонди
- •8.1. Сутність соціального страхування
- •8.2. Види загальнообов'язкового державного соціального страхування
- •8.1. Сутність соціального страхування
- •8.2. Види загальнообов'язкового державного соціального страхування
- •Модуль 2 основи оподаткувння. Фінансовий ринок. Місцеві, міжнародні та зарубіжні фінанси
- •Податки. Податкова система
- •9.2. Елементи оподаткування. Класифікація податків
- •Класифікація податків
- •9.3. Сутність податкової системи та принципи її побудови
- •Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі і місцеві податки та збори
- •9.4. Податкова служба та податкова робота
- •Тема 10 місцеві фінанси. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання
- •Система місцевих фінансів
- •10.2. Бюджетне вирівнювання, його сутність та механізм
- •10.3. Сутність бюджетного федералізму та його функції
- •10.4. Теорія сучасного федералізму
- •10.5. Національні схеми бюджетного федералізму
- •Тема 11 фінансовий ринок
- •11.2. Суб’єкти фінансового ринку
- •11.3. Характеристика об'єктів фінансового ринку
- •Відмінності між грошима і цінними паперами
- •11.4. Державне регулювання фінансового ринку
- •Тема 12 міжнародні фінанси
- •Між суб’єктами міжнародних фінансів
- •12.2. Загальна характеристика світового фінансового ринку та його структури
- •12.3. Міжнародні фінансові інститути
- •Тема 13 фінансова безпека держави
- •Та фінансової безпеки
- •13.2. Фінансова безпека держави
- •13.3. Оцінювання рівня фінансової безпеки України
- •Порогові значення індикаторів фінансової безпеки України
- •14.2. Бюджетний устрій і бюджетна система зарубіжних країн
- •15.2. Єдиний бюджет Європейського Союзу
- •Тема 16
- •1.2. Фінансові ресурси підприємств
- •1. 3. Статутний фонд підприємств
- •1.4. Організація фінансової роботи підприємства
- •Лекція 2 організація грошових розрахунків підприємств
- •2.2. Види рахунків, що відкриваються підприємствам у банках
- •2.3. Форми безготівкових розрахунків
- •2.4. Організація готівково-грошових розрахунків підприємств
- •2.5. Розрахунково-платіжна та касова дисципліна: наслідки порушення та способи зміцнення
- •Лекція 3 грошові надходження підприємства
- •3.2. Доход (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг)
- •3.3. Формування витрат підприємства
- •Класифікація виробничих витрат підприємства
- •Лекція 4 формування і розподіл прибутку підприємства
- •4.2. Формування показників фінансових результатів підприємства у звітності
- •Результатів від операційної діяльності
- •Результатів від звичайної діяльності до оподаткування
- •4.3. Фактори, що впливають на прибуток підприємства
- •4.4. Планування прибутку підприємства
- •1. Метод прямого рахунку
- •2. Аналітичний метод
- •4.5. Розподіл і використання прибутку підприємства
- •4.6. Система показників рентабельності підприємства
- •Показники рентабельності продукції
- •Показники рентабельності капіталу
- •Показники рентабельності, розраховані на основі потоків коштів
- •Лекція 5 оборотні кошти підприємств
- •5.2. Потреба підприємства в оборотних коштах
- •5.3. Джерела формування оборотних коштів
- •5.4. Показники використання оборотних коштів підприємства
- •Лекція 6 кредитування підприємств
- •6.2. Форми та види кредитів в ринковій економіці
- •6.3. Види банківських кредитів
- •6.4. Порядок отримання та погашення банківського кредиту
- •II. Права та обов'язки позичальника
- •III. Права та обов'язки банку
- •IV. Відповідальність сторін
- •6.5. Комерційне кредитування підприємств
- •Лекція 7 фінансове планування на підприємствах
- •7.2. Зміст і завдання фінансового планування
- •7.3. Методи визначення фінансових потреб підприємства
- •Баланс грошових надходжень
- •7.4. Методи планування фінансових показників
- •Із застосуванням економіко-математичної моделі
- •7.5. Формування показників фінансового плану підприємства
- •2. Трендове прогнозування:
- •7.6. Оперативне фінансове планування на підприємстві
- •Тема 17 фінанси домогосподарств
- •17.2. Структура фінансових ресурсів домогосподарств
- •17.3. Характеристика доходної частини бюджету домогосподарства
- •17.4. Характеристика витратної частини бюджету домогосподарств
- •Модуль 4 фінансовий менеджмент. Страхування
- •Тема 18
- •Фінансовий менеджмент
- •18.2. Економічна сутність інвестицій та їх класифікація
- •Класифікація інвестицій
- •18.3. Фінансова оцінка ефективності інвестицій у засоби виробництва (реальні інвестиції)
- •В основні активи:
- •18.4. Фінансова оцінка ефективності інвестицій у фінансові активи (фінансові інвестиції)
- •18.5. Інвестиційні проекти і обґрунтування доцільності інвестування
- •2. Метод визначення середньої норми прибутку на інвестиції (arr).
- •Тема 19
- •Страхування. Страховий ринок
- •Лекція 1
- •Сутність, принципи і роль страхування
- •1.2. Функції та принципи страхування
- •1.3. Системи страхування
- •1.4. Класифікація страхування
- •1.5. Форми страхування: обов'язкова та добровільна
- •Лекція 2 страховий ринок та його державне регулювання
- •2.2. Перестрахування та співстрахування
- •2.3. Страхові посередники та професіонали страхового ринку
- •2.4. Товариства взаємного страхування та об’єднання страховиків
- •2.5. Державний нагляд за страховою діяльністю
- •Лекція 3 галузі страхування
- •3.2. Майнове страхування
- •Страхування відповідальності
- •Лекція 4 основи актуарних розрахунків
- •4.2. Показники страхової статистики
- •4.3. Склад та структура тарифної ставки
- •4.4. Розрахунок тарифів з ризикових видів страхування
- •Значення коефіцієнта , що залежить від гарантії безпеки
- •4.5. Особливості розрахунку тарифних ставок зі страхування життя
- •4.6. Види страхових внесків (премій, платежів)
- •Лекція 5 фінанси страховиків
- •5.2. Фінансові результати страховиків
- •5.3. Поняття про фінансову надійність та умови забезпечення платоспроможності страховиків
- •5.4. Страхові резерви та порядок їх формування
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 1. Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів
- •Тема 2. Становлення та розвиток фінансової науки
- •Тема 3. Генезис та еволюція фінансів
- •Тема 4. Фінансове право і фінансова політика
- •Тема 5. Бюджет. Бюджетна система
- •Тема 6. Бюджетний дефіцит
- •Тема 7. Державний кредит
- •Тема 8. Соціальні позабюджетні фонди
- •Тема 10. Місцеві фінанси. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання
- •Тема 11. Фінансовий ринок
- •Тема 12. Міжнародні фінанси
- •Тема 13. Фінансова безпека держави
- •Тема 14. Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою
- •Тема 15. Фінанси Європейського Союзу
- •Тема 16. Фінанси суб’єктів господарювання
- •Тема 17. Фінанси домогосподарств
- •Тема 18. Фінансовий менеджмент
- •Тема 19 страхування. Страховий ринок
- •Література
12.2. Загальна характеристика світового фінансового ринку та його структури
Інтеграція національних фінансових ринків поступово приводить до їх глобалізації, що виявляється у взаємозалежності ринків, а не тільки в їх взаємодії. Поняття глобалізації фінансів дає уявлення про світ як про взаємопов'язаний і взаємозалежний інтегрований ринок, який не має кордонів. Фінансовий ринок, що діє в просторі міжнародних економічних відносин, називають міжнародним фінансовим ринком.
Міжнародний фінансовий ринок має на меті забезпечення перерозподілу між країнами тимчасово вільних фінансових ресурсів та одержання від цих операцій певного зиску, а також забезпечення міжнародної ліквідності. Функціонування світового фінансового ринку дає змогу країнам швидко отримувати на вигідних умовах наднаціонального ринку таку кількість фінансових ресурсів, яка сприяла б їхньому економічному розвитку. На міжнародному фінансовому ринку обертаються активи, які або є іноземними (емітовані нерезидентами, відповідно до законодавства певної країни), або емітовані поза юрисдикцією будь-якої країни.
Міжнародний фінансовий ринок є механізмом купівлі-продажу фінансових активів і відповідного задоволення попиту та пропозиції суб'єктів міжнародних економічних відносин на грошовий капітал. Він розміщений у фінансових центрах та поза ними. Усі операції здійснюються телефоном, факсом або ж за допомогою інших сучасних систем зв'язку. Він функціонує через систему міжбанківських кореспондентських зв'язків і є результатом об'єктивної тенденції до інтернаціоналізації національних фінансових ринків провідних промислово розвинутих країн.
З організаційної точки зору міжнародний фінансовий ринок – це сукупність уповноважених банків, брокерських фірм, валютних бірж, транснаціональних компаній та інших юридичних осіб, які здійснюють свою діяльність та впливають на нього.
За ступенем впливу на ринок банки та компанії, які працюють на ньому, поділяються на активних і пасивних учасників ринку.
Активними учасниками є великі банки та фінансові компанії, яким належить переважний обсяг усіх фінансових угод на ринку. За рахунок здійснення значної частини операцій вони встановлюють поточний рівень валютного курсу або відсоткових ставок, тобто "роблять ціни", тому їх ще називають створювачами ринку (від англ. market makers). При визначенні таких банків (компаній) головним є не абсолютний їхній розмір, а частка в операціях ринку, тобто спроможність встановлювати ціну і впливати на ринок.
Як правило, активними учасниками ринку стають банки (компанії), які мають великі грошові активи, надійну репутацію, розвинуту мережу зарубіжних відділень і філій, значний обсяг міжнародних розрахунків. Певне значення також має державна політика валютних обмежень, політика банків, а також стан телекомунікації в регіоні їх розташування.
Основною функцією активних учасників ринку є котирування для дрібніших банків; останні можуть прийняти або не прийняти ці котирування. Тобто вони формують ціни шляхом здійснення операцій один з одним та з меншими банками, які є учасниками ринку.
Пасивні учасники ринку – це дрібніші банки та компанії, які використовують для своїх операцій встановлені курси. Оскільки вони не є активними гравцями на ринках і "беруть ціну", то їх ще називають користувачами ринку (від англ. market users). Незважаючи на те, що сукупний обсяг їхніх операцій на ринку може бути достатньо великим, частка кожного з них - незначна.
Головними гравцями на світовому фінансовому ринку є банки, які здійснюють 85-95% угод між собою на міжбанківському ринку та з торгово-промисловою клієнтурою. Через брокерські фірми (в тому числі біржі) здійснюється близько 30% операцій світового фінансового ринку. З кінця 60-х років XX ст. зростає роль великих компаній на світовому фінансовому ринку.
Світовий (міжнародний) фінансовий ринок поділяється на централізований та децентралізований. Централізований світовий фінансовий ринок представлений валютними біржами. Його також називають біржовим ринком. На децентралізованому (позабіржовому) світовому ринку торгівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінгові системи, міжнародні телекомунікаційні системи, телефоном. На сучасному етапі спостерігається процес глобалізації централізованого фінансового ринку. Прикладом цього є угода про злиття лондонської та франкфуртської фондових бірж. До цієї угоди приєднується також американська, яка в Європі представлена через електронну біржу у Брюсселі.
Залежно від здійснюваних на світовому фінансовому ринку операцій (валютних, кредитних або інвестиційних), ринок має відповідні сегменти: валютний ринок, кредитний ринок і ринок цінних паперів.
Міжнародний валютний ринок – це система економічних та організаційних взаємовідносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у іноземній валюті.
Валютний ринок охоплює ту особливу сферу фінансової діяльності, де об'єктом купівлі-продажу й інструментом здійснення цих операцій є валюта різної національної приналежності. Ціною ж на валютному ринку є або валютний курс, або процентний доход.
Валютний курс – це ціна, за якою може бути продана або куплена валюта однієї країни, виражена у валюті іншої країни, тобто це певне співвідношення для валют, які можна обміняти одна на одну. Валюта може обмінюватися на іншу лише за умови її конвертованості.
Конвертованість – це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватися на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, а також можливість її вільно переміщуватися через кордон.
Учасниками (суб'єктами) валютних відносин можуть бути: національні й комерційні банки, казначейства, валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж, юридичні й фізичні особи. За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику всі суб'єкти валютного ринку можна поділити на групи: інвестори, позичальники, спекулянти, посередники, хеджери, підприємці.
Інвестори валютного ринку вкладають свій або позичений капітал у валютні цінності з метою отримання доходу.
Хеджери валютного ринку проводять захисні операції від несприятливої кон'юнктури валютного ринку.
Спекулянти валютного ринку отримують доход від різниці в курсах, купуючи-продаючи валюту.
Посередники валютного ринку створюють умови для діяльності всіх суб'єктів валютного ринку.
Позичальники валютного ринку продають валютні цінності з метою отримання фінансового капіталу.
Підприємці валютного ринку здійснюють операції з валютою для забезпечення своєї комерційної діяльності.
На кон'юнктуру валютного ринку впливають: обсяг ВНП; темпи зростання промислового виробництва; рівень безробіття; індекс оптових і роздрібних цін; стан основних статей платіжного балансу; динаміка відсоткових ставок.
Міжнародний кредит – це переміщення позичкових капіталів з одних країн в інші на умовах оплати та повернення у визначені строки.
Залежно від особи, що надає позички, міжнародні кредити бувають: банківськими, фірмовими, урядовими, міжнародних організацій.
Фірмовий кредит – це комерційний кредит на міжнародному ринку, коли розрахунки між імпортером та експортером здійснюються в борг.
Урядовий кредит виникає при інвестуванні однією країною іншої або при розміщенні урядових цінних паперів на міжнародному ринку капіталів.
Найбільшу частку кредитного ринку становлять банківські кредити, коли однією із сторін кредитних відносин є банк. Кредит надається по змінних (плаваючих) відсоткових ставках, які переглядаються щоквартально або раз на півріччя відповідно до зміни базових ставок. Базовими називаються середні ставки, за якими першокласні банки, що мають значну частку операцій на ринку, надають позики іншим першокласним банкам шляхом розміщення в них депозитів.
На міжнародному ринку в банківському кредитуванні часто кредити надають у євровалютах. Євровалютами прийнято вважати кошти в операціях банків у валюті, яка не є офіційною на території розташування банку. Кредити банків у євровалютах, ставки по яких визначаються на євроринках, називаються єврокредитами.
Найбільші банківські єврокредити найчастіше надаються в межах банківських синдикатів і пулів. Синдикований кредит – це кредит, який фінансується групою банків. При такому виді кредитування банки мають можливість, незалежно від їхнього розміру, брати участь у кредитуванні та рівномірніше розподілити свої ризики, а позичальники - отримати значну суму коштів, яку за інших умов отримати неможливо.
Особливе місце займають кредити міжнародних фінансових інститутів. Такі кредити надаються переважно через МВФ, СБ, ЄБРР, регіональні банки розвитку та ін. Кредитування суб'єктів міжнародних фінансів такими інститутами відбувається через певні механізми й певними способами.
Кредитування країн – членів МВФ здійснюється за допомогою звичайного, спеціального та пільгового механізмів кредитування.
Звичайний механізм кредитування передбачає використання загальних ресурсів МВФ, до яких належать внески держав до фонду та запозичені кошти.
Спеціальний режим кредитування – це надання фінансових ресурсів членам МВФ на умовах компенсаційного і надзвичайного фінансування та фінансування платіжного балансу.
Пільговий режим кредитування – передбачає надання пільгових позик та грантів членам фонду з метою фінансування структурної перебудови в країні.
Міжнародний ринок цінних паперів – це ринок, на якому здійснюється переміщення фінансових зобов'язань та інструментів у вигляді цінних паперів за межі країни шляхом купівлі-продажу з метою отримання прибутку. До цінних паперів належать акції, облігації, похідні цінні папери (деривативи), векселі, депозитарні розписки. Найчастіше на світовому ринку капіталів обертаються, крім кредитних ресурсів, єврооблігації та євроакції.
Євроакції – це акції, які розміщуються на фінансових ринках інших країн. Вони можуть також котируватися на своєму національному ринку й одночасно на різних інших ринках, де вони можуть обертатися. Євроакції можуть обертатися на євроринку і котируватись у світовому фінансовому центрі (наприклад у Лондоні) або в офшорній зоні. Ціна купівлі-про-дажу акцій встановлюється, як правило, в євровалютах.
Останнім часом деякі багатонаціональні корпорації (ТНК) активно емітують свої акції спеціально для продажу в інших країнах. Для цього вони вносять ці акції в курсові бюлетені на біржах різних країн, що призводить до значних затрат. Тому ТНК для емісії й одночасного розміщення акцій на зарубіжних ринках об'єднуються в синдикат. Часто євроакції реалізуються міжнародними банківськими синдикатами.
Єврооблігації – це боргові зобов'язання євроринку, які випускаються позичальником для отримання довгострокової позики і можуть котируватись одночасно на фінансових ринках кількох країн. Єврооблігації в основному реалізуються в іноземній для кредитора валюті, хоча для окремих кредиторів валюта може бути й національною. Єврооблігаційні позики можуть розміщуватись емісійним синдикатом. Єврооблігації бувають з фіксованою відсотковою ставкою на весь період позики та з плаваючою відсотковою ставкою (використовуються у період різких коливань відсоткових ставок).
Поряд з єврооблігаціями на світовому ринку боргових цінних паперів обертаються й інші інструменти. На сучасному етапі єврооблігаційні позики значно перевищують емісію інших боргових цінних паперів, що пояснюється їхньою особливістю не прив'язуватися до певної території, наприклад як іноземні облігації.