Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорний конспект 2012.docx
Скачиваний:
12
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
2.47 Mб
Скачать

2.2. Перестрахування та співстрахування

Перестрахування є окремою сферою страхової діяльності. Його вважають "вторинним" страхуванням або страхуванням самих стра­ховиків.

Згідно із Законом України «Про страхування», перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) частини своїх зобов’язань у іншого страховика (перстраховика), з метою створення збалансованого портфеля договорів страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових операцій, приймаючи на страхування ризики або певну частку відповідальності за них.

Перестрахування – це самостійна галузь страхування, котра захищає безпосереднього страховика від можливих фінансових втрат у тому випадку, коли він був би змушений здійснювати виплати за укладеними договорами страхування, не маючи перестрахового покриття.

Ринкова конкурентна рівновага передбачає точний розподіл попиту між страховиками, що означає те, що кожен страховик має прийняти на себе таку частку ризику, яку може фактично забезпечити. Оскільки територіальна та маркетингова сегментація ринку далеко не завжди співпадає зі структурою страховиків, виникає необхідність пере­страхування, тобто передачі надлишкової частки ризику страховику, який може її прийняти.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника, працівників страхових компаній від втрати роботи, акціонерів компаній від зниження прибутку тощо.

Перестрахування має важливу правову особливість. Відповідальність за страховим ризиком перед страхувальником повністю покладається на безпосереднього страховика, незважаючи на те, що договір перестра­ховано. Страхувальник, як правило, може навіть і не знати про пере­страхування.

Послідовність процесу передачі ризику у перестрахуванні подано на рис. 19.2.

Рис. 19.2. Схема перестрахування

Страхувальник, страхуючи ризик, передає його за певну плату страховику. Це перший рівень розміщення (передачі ризику). Тут економічні правовідносини реалізуються між стра­хувальником і страховиком.

Процес вторинної передачі ризику називається цесією. Страховик, який передає ризик, називається перстрахувальником (цедентом), а той, хто при­ймає цей ризик, називається перестраховиком (цесіонером, цесіонарієм). Подальша передача цесіонарієм (частково або повністю) ризику ін­шому перестраховику називається ретроцесією. Сторона, що передає третьому учасникові ризик для наступного перестрахування, називається ретроцедентом, а сторона, що бере на себе ретроцецедентний ризик, називається ретроцеціонером (ретроцесінарієм).

Перестрахування може бути продовжене, ризик може передаватись у ретроцесію іншому ретроцесіонарію (четвертий рівень розміщення ризику) і так може відбуватись декілька разів, поки страховий ризик не буде поділено між перестраховиками так, щоб забезпечити реалізацію економічних інтересів усіх учасників страхування певного страхового ризику.

Залежно від ступеня участі перестраховика і перестрахувальника в системі передачі та прийому до перестрахування окремих ризиків виділяють факультативне та облігаторне та факультативно-облігаторне перестрахування.

При факультативному перестрахуванні перестрахувальник пропонує перестраховику кожний конкретний ризик окремо. Цю пропозицію оформлюють у вигляді перестрахувального сліпа (додаток до основного договору про загальні умови факультативного перестрахування, який містить найважливішу інформацію про ризик).

При облігаторному перестрахуванні перестрахувальник зобов'язаний передати, а перестраховик прийняти всі ризики перестрахованого портфеля. Для страховика цей вид перестрахування найвигідніший, оскільки дозволяє йому отри­мати автоматично перестрахувальний захист за певним видом страхування або по всьому страховому портфелю. Перестраховик, навпаки, не може відбирати ризики. Цедент сам приймає рішення стосовно вибору ризиків та визначення страхової премії.

Факультативно-облігаторне страхування – це змішана форма перестрахування, за якою страховик має право передавати не всі, а тільки певні види ризиків, а перестраховик зобов'язаний їх прийняти, права відмовитися від ризику в нього немає.

Залежно від системи розподілу ризиків між перестраховиком і перестрахувальником виділяють пропорційну форму, коли премія та збитки розроділяються пропорційно участі сторін у договорі та непропорційну – коли розмір премії перестраховика не залежить в його участі у договорі.

Формами пропорційного страхування є квотні, екцедентні та квотно-екцедентні договори.

Квотні договори передбачають передачу цесіонарію премій і збитків в однакових пропорціях у рамках певного ліміту прийнятих ризиків.

Договір ексцедентного перестрахування засновується на тому, що перестрахо­вик бере на себе зобов'язання відповідати по полісах, які перевищують ліміт власної участі страховика (цедента) в покритті ризику. Договір ексцедентного перестрахування відрізняється від квоти тим, що партнери визначають розміри максимальної власної участі в покритті деяких груп ризиків.

Квотно-ексцедентні договори на практиці використовуються досить рі­дко. Суть цієї форми договорів полягає в тому, що портфель даного вигляду страхування перестраховується квотно, а перевищення сум страхових ризиків над встановленою квотою (нормою) перестраховується на принципах ексцедентного перестрахування.

Непропорційне страхування представлено такими типами договорів: договір екцеденту збитку та договір екцеденту збитковості.

Спільною рисою цих договорів є те, що встановлюється норматив – абсолютний розмір (у договорі ексцеденту збитку) або процент (у ви­падку з договором ексцеденту збитковості), у межах якого цедент са­мостійно відповідає і надає відшкодування у випадку виникнення збитку за договором страхування. Збитки, що перевищують норматив, відшко­довуються перестраховиком у межах ліміту відповідальності, передба­ченого договором.