Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорний конспект 2012.docx
Скачиваний:
12
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
2.47 Mб
Скачать

10.5. Національні схеми бюджетного федералізму

Існують різні класифікації форм функціонування міжбюджетних відносин за певними критеріями, покладеними в їх основу.

Так, за класифікацією Міжнародного валютного фонду залежно від форм політичної взаємодії та ступеня фінансового співробітництва різних рівнів влади вони диференціюються від класичного федералізму (США), кооперативного (Німеччина), до канадського, британського варіанта бюджетного федералізму і режиму адміністративної опіки над органами місцевого самоуправління (Франція, скандинавські країни).

Відповідно фінансові взаємовідносини верхнього й нижчих ешелонів влади можуть характеризуватися: чітким розмежуванням бюджетних надходжень, комбінуванням власних доходів місцевих бюджетів з транс­фертами з вищестоящих бюджетів; опорою на механізм солідарного розподілу доходів та систему міжбюджетних субсидій; залежністю від дотацій центрального уряду. Специфічні особливості бюджетного федералізму і міжбюджетних відносин існують у Швейцарії.

Феномен бюджетного федералізму однаковою мірою стосується як федеральних, так і унітарних держав. Але особливу увагу привертають держави з федеральним устроєм, де проблеми міжбюджетних відносин особливо складні, а тому і найбільш пізнавальне показові.

В Україні інтерес до теорії та практики бюджетного федералізму обумовлений міркуваннями як наукового, так і прагматичного характеру. За роки незалежності перед вітчизняною фінансовою наукою відкрився інтелектуальний простір світового фінансового знання. На черзі – зближення, рецепція, творче перероблення досягнень західної фінансової думки, відмова від ідеологічних застарілих догм, понять і штампів, використання прийомів та концепцій з інших соціально-гуманітарних наук, діалог із зарубіжними колегами. В Україні необхідно використати все корисне зі світової практики організації бюджетного федералізму, різноманітних форм і методів бюджетного менеджменту.

Тема 11 фінансовий ринок

11.1. Сутність фінансового ринку та його структура

11.2. Суб’єкти фінансового ринку

11.3. Характеристика об'єктів фінансового ринку

11.4. Державне регулювання фінансового ринку

­­­ __________________________

11.1. Сутність фінансового ринку

В Україні фінансовий ринок почав розвиватися з 1992 р. у формі акцій акціонерних товариств і депозитних сертифікатів комерційних банків. Звичайно, за такий короткий час у формуванні фінансового капіталу і розвитку фінансового ринку очікувати більш-менш помітних результатів не можна. Сучасний рівень розвитку у країнах із класичною ринковою економікою став результатом тривалої еволюції ринкових відносин про­тягом кількох десятиліть. Зазначимо, що у країнах Східної Європи, які почали переходити до ринку раніше за Україну, рівень ринкових відно­син також не досяг рівня розвинених країн. Однак, аналізуючи процес, що відбувається в Україні, можна виявити деякі тенденції у розвитку фінансового ринку.

До основних передумов формування фінансового ринку можна зара­хувати такі:

  • розвиток альтернативного сектору економіки;

  • комерціаліза­цію банківської сфери;

  • скасування монополії зовнішньої торгівлі;

  • пільго­вий порядок оподатковування доходів за цінними паперами;

  • відсутність державного регулювання операцій із цінними паперами.

Це дасть змогу, насамперед, послабити платоспроможний попит, що вже формується на ринковій основі.

Для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є "нервовим цен­тром" економічного організму. За станом фінансового ринку можна су­дити про "здоров'я" економіки; впливаючи на нього, можна керувати економічною активністю суспільства.

Сучасний фінансовий ринок це винятково складна структура з ве­ликою кількістю учасників – фінансових посередників, які оперують із різноманітними фінансовими інструментами і виконують широкий на­бір функцій із обслуговування й управління економічними процесами. А проте, це ринок, на якому присутні продавці й покупці, є товар, що продається і купується. Але товар цей особливий – це гроші, надані у ко­ристування: тимчасово – у формі позик під зобов'язання, або назавж­ди – під акції.

Фінансовий ринок – це ринок, на якому визначаються попит та пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.

На фінансовому ринку відбувається рух засобів (капіталу). Гроші – не тільки головна мета підприємництва, а й найважливіший засіб для досягнення цієї мети. При цьому необхідно вирішити питання про джерела капіталу і шляхи його вкладення. Тому всі суб'єкти господарювання зіштовхуються, насамперед, з фінансовим ринком, де шукають необхідні кошти чи здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і одержують від цього додатковий прибуток. Таким чином, на фінансовому ринку виникає кругообіг капіталу, причому в одних суб'єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності.

Фінансовий ринок існує як сукупність взаємозалежних і взаємодоповнюючих ринків: кредитного, валютного і ринку цінних паперів. Структуру фінансового ринку як ринку фінансових ресурсів подано на рис. 11.1.

Дамо коротку характеристику окремих сегментів фінансового ринку.

Кредитний ринок – це специфічна сфера економічних відносин, де об'єктом операцій виступає наданий на визначених умовах у позику капітал.

Цей ринок виконує такі функції:

  • трансформація засобів у позиковий капітал;

  • надання позик державним органам і населенню.

Кредитний ринок треба розглядати як синтез ринків різних платіжних засобів.

Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємини між продавцями і покупцями валют.

Рис. 11.1. Структура фінансового ринку

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, який пов'язано з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Валютний ринок виконує такі функції:

  • своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

  • регулювання валютних курсів;

  • диверсифікацію валютних резервів;

  • страхування валютних ризиків;

  • одержання прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют;

  • проведення валютної політики, що ґрунтується на державному регулюванні національної економіки і реалізації погодженої політики у межах світового господарства.

Валютний ринок України – це переважно міжбанківський ринок, тому що саме під час міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод із купівлі-продажу іноземних валют. Суб'єктами валютного ринку є продавці валюти, покупці і посередники.

У залежності від обсягу, характеру валютних операцій та набору валют ринки поділяються на міжнародні, регіональні і національні.

Міжнародний ринок – сукупність операцій з валютами, які виступають на вільному світовому ринку в країні походження валюти. На регіональних і національних ринках банки проводять операції з обмеженою кількістю вільно конвертованої валюти.

Ринок цінних паперів – сукупність суспільних відносин цивільно-правового характеру, що опосередковують рух капіталу у формі цінних паперів.

Таким чином, фінансовий ринок забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження й інвестування як за обсягом, так і за структурою.