Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорний конспект 2012.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
2.47 Mб
Скачать

2.2. Види рахунків, що відкриваються підприємствам у банках

Для здійснення безготівкових розрахунків підприємства відкривають в установах банку рахунки. Усі суб'єкти підприємницької діяльності та установи банків зобов'язані дотримуватись вимог чинного законодавства щодо відкриття рахунків. За порушення цих вимог суб'єкти підприємницької діяльності та комерційні банки несуть відпо­відальність.

Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті:

1) поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

2) бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти з державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;

3) кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, кот­ра має право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);

4) депозитні (вкладні), що відкриваються установою банку власникові рахунка на певний конкретний строк. Кошти на депозитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на нього ж. Відсотки за депозитними вкладами перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняються.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:

1) поточні, відкривається для проведення розрахунків у безготівковій іноземній валюті, а готівкою у іноземній валюті у випадку здійснення поточних операцій;

2) розподільні, призначені для первісного зарахування коштів в іноземній валюті;

3) кредитні;

4) депозитні (вкладні).

Кожне підприємство може відкривати два і більше поточні рахунків в національній валюті і рахунків в іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установи банку сповіщає про це податковому органу по місцеві реєстрації власника рахунка і Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст такого повідомлення встановлюються центральним податковим органом України. Операції по рахунках здійснюються тільки після одержання повідомлення від податкового органа про взяття цих рахунків на облік.

При наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник рахунків протягом трьох робочих днів із дня відкриття чи закриття кожного наступного рахунку визначає один з них як основний (для обліку заборгованості, що стягується в безперечному порядку) і повідомляє його номер податковому органу по місту реєстрації і банкам, у яких відкриті додаткові рахунки в національній і в іноземній валютах. У свою чергу, банки, у яких відкриті додаткові рахунки в національній і в іноземній валютах, також протягом трьох робочих днів сповіщають про це банк, у якому відкритий основний рахунок.

2.3. Форми безготівкових розрахунків

Кожній формі безготівкових розрахунки відповідають певні види розрахункових документів, на основі яких банк виконує доручення про платежі. Форми безготівкових розрахунків встановлені Національним бан­ком України, а порядок їх застосування - інструкцією НБУ «Про безготівкові розрахунки в України в національній валюті».

Розрахунки з застосуванням платіжних доручень посідають основ­не місце в безготівковому платіжному обігу.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, за допомо­гою якого власник рахунка в письмовій формі дає доручення банку, що його обслуговує, на перерахування (переведення) певної суми гро­шових коштів з його рахунка на рахунок іншого клієнта - одержу­вача коштів.

У безготівковому обігу платіжні доручення використовуються переважно в місцевих розрахунках для здійснення практично всіх видів товарних і нетоварних платежів.

Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахунок в бюджет і сум податків, зборів, обов’язкових платежів і внесків у державні цільові фонди. Платіжне доручення діє протягом 10 днів.

Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд переваг, а саме: відносно простий і швидкий документообіг; прискорення руху коштів; розрахунки за нетоварні платежі.

У безготівковому платіжному обігу України значне місце посіда­ють розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень.

Платіжна вимога-доручення – це розрахунковий документ, у якому, з одного боку, передбачається вимога постачальника (отриму­вача коштів) до покупця (платника) оплатити вартість поставленої йому продукції, послуг відповідно до договору, а з іншого – дається доручення платника своєму банку про перерахування з його рахунку вказаної у вимозі «суми до оплати» коштів.

Платіжна вимога-доручення складається з двох частин – верхньої та нижньої. Верхня частина – це «вимога», яка заповнюєть­ся постачальником — отримувачем коштів. У ній він вимагає від платника сплатити йому відповідну суму грошових коштів за постав­лені товари, послуги. Нижня частина цього документа містить дору­чення платника своєму банку про оплату вказаної ним суми поста­чальнику – отримувачу коштів.

Виписана платіжна вимога-доручення діє протягом двадцяти днів.

Позитивними якостями даної форми розрахунків є більша відповідність фінансовим і господарським інтересам постачальників і покупців, зміцнення договірних відносин, прискорення оформлення розрахункових документів та ін.

Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача грошових коштів їх платнику про сплату певної суми коштів через установу банку.

Виписується платіжна вимога отримувачем грошових коштів за наявності у нього рішення господарського суду про беззаперечне стягнення або безакцентне списання певної суми грошових коштів з рахунка платника.

При виписуванні платіжної вимоги в ній заповнюються всі рекві­зити, а в рядку «Призначення платежу» зазначається, за що і на підставі чого стягуються грошові кошти.

Виписана платіжна вимога (1-й примірник) підписується керівни­ком та головним бухгалтером підприємства — отримувача грошових коштів, ставиться печатка, і платіжна вимога з доданою копією рі­шення господарського суду здається до банку, який обслуговує, за реєстром, що виписується в двох примірниках. При цьому перший примірник реєстру з підписами керівника підприємства та його пе­чаткою залишається в бачку, а другий — зі штампом банку поверта­ється отримувачу коштів як розписка в прийнятті платіжної вимоги. Прийняття банком цих платіжних вимог і їх оплата здійснюються залежно від наявності коштів на рахунку платника.

У випадках несвоєчасної сплати платниками відповідних податків до бюджету вони стягуються податковими органами в беззаперечно­му порядку з нарахуванням пені за прострочення платежу. Стягнен­ня здійснюється інкасовими дорученнями (розпорядженнями) вста­новленої форми.

При оформленні інкасового доручення в ньому обов'язково зазна­чається сума недоїмки відповідного податку та сума нарахованої пені за прострочення сплати податку ;з посиланням на відповідний зако­нодавчий акт (документ).

Оформлене у встановленому порядку інкасове доручення здається до банку не пізніше 10 днів з дня його виписки. Банк приймає ці доручення до оплати залежно від наявності грошових коштів на ра­хунку платника. Оплачуються вони за наявності грошових коштів на рахунку платника.

У наш час у системі безготівкових розрахунків за отримані товари, виконані роботи та надані послуги набули поширення розрахунки за допомогою чеків.

Розрахунковий чек – це розрахунковий документ, що містить пи­сьмове доручення власника рахунка банку, який обслуговує його, про перерахування зазначеної в ньому суми грошових коштів з його ра­хунка на рахунок пред'явника (чекодержателя) цього чека.

Чекодавець – юридична або фізична особа, яка підписує чек і видає його постачальнику в оплату за отримані від нього товари та послуги.

Чеко держатель – підприємство або фізична особа, що отримали чек і мають право на стягнення грошових коштів із рахунка чекодав­ця в оплату відпущених йому товарів і послуг.

Розрахункові чеки мають встановлену форму. На кожному з них є напис «Розрахунковий чек». Отримання готівки по них не допуска­ється. Виготовляються розрахункові чеки Національним банком Ук­раїни на спеціальному папері та брошуруються у книжки по 10, 20 і 25 аркушів (чеків).

Строк дії лімітованих чекових книжок не повинен перевищувати одного року. Чеки, виписані понад ліміту та вказаного строку дії, вважаються недійсними і до оплати банком не приймаються. Виписаний чек діє протягом 10 днів.

У тих випадках, коли в ліміто­ваній чековій книжці залишаються невикористані чеки, підприємство може отримати додатковий ліміт у порядку, як і для отримання по­переднього ліміту. Якщо ж чеки використані, а ліміт не вичерпано, то клієнту па залишок ліміту може бути видана нова чекова книжка. Для її отри­мання клієнти мають надати до байку стару книжку з корінцями використаних чеків і заяву встановленої форми на отримання ліміто­ваної чекової книжки. Корінці чеків після їх перевірки банком повер­таються власнику чекової книжки, а клієнту видається нова ліміто­вана чекова книжка на суму невикористаного ліміту. Якщо строк дії лімітованої чекової книжки вичерпано та залишився невикористаний ліміт, то він перераховується за дорученням клієнта на той рахунок, звідки була видана чекова книжка, а йому (клієнту) у разі потреби оформлюється і видається нова книжка.

У випадках закінчення строку дії чекової книжки або вичерпання ліміту, чеки, що залишилися невикористаними, мають бути поверне­ні тому банку, де була отримана чекова книжка.

Чекова форма розрахунків має свої переваги: відносна швидкість розрахунків, зменшення дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками є недостатня гарантія платежу, неможливість розрахунків на велику суму, складність в оформленні чеку.

Акредитив – це документ (договір), згідно з яким банк-емітент за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені зо­бов'язаний виконати платіж на умовах акредитива на користь бенефіціара, або доручити іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Сутність акредитивної форми розрахунків виявляється в тому, що покупець на підставі договору з постачальником і до відвантаження ним продукції переводить гроші на його ім'я до відповідної установи банку. Переказ здійснюється шляхом подання до установи банку, яка обслуговує покупця, «Заяви на акредитив» встановленої форми. Акредитивна форма розрахунків застосовується тільки при немісцевих розрахунках із одним постачальником.

Відкриття (виставлення) акредитива може бути здійснено як у банку платника, так і в банку постачальника, з бронюванням грошо­вих коштів на окремому рахунку або без бронювання.

Акредитив, при відкритті якого бронюються кошти платника на окремому рахунку в банку платника або в банку постачальника (бенефіціара), називається покритим акредитивом.

Акредитив, при відкритті якого кошти платника не бронюються на окремому рахунку, а оплата по ньому, при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком платника за раху­нок кредиту, називається непокритим акредитивом.

Окрім акредитивів, що передбачають депонування коштів у банку постачальника, за наявності кореспондентських рахунків між банка­ми, застосовуються так звані гарантовані акредитиви.

Гарантовані акредитиви – це акредитиви, які відкриваються по­купцям у банку постачальника шляхом видачі йому права списувати всі суми акредитива з кореспондентського рахунка банку, який об­слуговує платника (банку-емітента).

Акредитиви бувають відзивний та без відзивний. Відзивний акредитив – це такій акредитив, який може бути змінено або анульовано банком, який обслуговує платника (банком - емітентом), без попередньої згоди з постачальником (бенефіціаром) у випадках невиконання ним умов договору.

Безвідзивний акредитив – це такий акредитив, який може бути змінено або анульовано банком за згодою постачальника (бенефіціара), на ім'я якого він був виставлений (відкритий).

Виставляється акредитив на строк, встановлений у договорі сто­рін, але не більше 15 днів. Мінімальна сума, на яку може бути від­критий акредитив, не обмежується. Поповнювати акредитив не дозволяється. Видача з нього готівки забороняється.

Застосовується акредитивна форма розрахунків тоді, коли між по­стачальником і покупцем немає постійних господарських зв'язків щодо купівлі (поставці) товарів та надання послуг і угода носить разовий характер. Позитивною рисою акредитивної форми розрахунків є те, що вона гарантує платіж постачальнику. Для покупців ця форма розрахунків менш ефективна, бо вона має обмеженість у розрахунках, а також при виставленні акредитива за рахунок власних коштів з обігу під­приємства вилучаються обігові кошти, що стримує їх обіг.

Однією з форм безготівкових розрахунків із погашення боргів за товарно-матеріальні цінності є розрахунки за допомогою застосуван­ня векселів. Вексель – це цінний папір встановленої форми, що містить пи­сьмове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну суму грошових коштів своєму кредитору – власнику векселя (векселеутримовачу) у встановлений строк. Він широко використовується в комерційній та банківській практиці в країнах з ринковою еконо­мікою як форма видачі позабанківського кредиту.

Застосування векселів у господарському обігу в Україні регламен­тується постановою Верховної Ради України від 17.06.92 р, «Про використання векселів в господарському обороті України», а також прийнятими в 1993 р. Національним банком України «Порядком здійснення банками операцій з векселями» і положенням «Про переказний та простий вексель», Указом Президента України від 14.09.94 р. «Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності» і Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р.

У господарському обігу Ук­раїни застосовуються переважно два види векселівпростий (соло-вексель) і переказний (тратта). Бланки векселів є документами суворої звітності. Вони виготовля­ються та видаються (продаються) банками в книжечках по 25 і 50 векселів. При розрахунках векселями простий вексель виписує та підписує боржник, а переказний – кредитор.

У простому векселі фіксується найменування боржника та кредитора, строк платежу, сума платежу. Він також повинен мати підпис І печатку векселедавця. Загалом простим вексель містить нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредитору-векселеутримувачу вказану в ньому суму боргу.

Переказний вексель, що виписується та підписується кредитором, являє собою наказ боржнику (трасату) про сплату у встановлений строк вказаної суми грошових коштів третім особі. Виписаний переказний вексель має бути акцептований боржником, без чого він не мас; юридичної сили. Акцептом векселя платник бере на себе зобов'я­зання сплатити його суму у встановлений строк, У випадку незгоди платити за векселем, платник виписує та нотаріально засвідчує век­сельний протест.

Доміцильований вексель – це такий, у якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою – доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

Оплата по векселю може бути гарантована банком. Банківська га­рантія платежу по векселю називається «аваль». Вона передбачає від­повідальність банку-аваліста перед векселеутримувачем за сплату боргу (оплату векселя) у встановлений строк за рахунок кредиту. З іншого боку, при оплаті векселя за рахунок кредиту банк стягує з платника встановлену плату (відсоток).

У випадку наявності кредиторів у платника він може переадресо­вувати переказний вексель для оплати на ім'я одного з них кредито­рів. У цьому випадку на зворотному боці векселя робиться відповід­ний передавальний напис – індосамент. У цій операції вексель вико­нує функцію кредитних коштів, бо він використовується як засіб платежу.

Використання векселів у розрахунках має свої переваги: зменшу­ється необхідність в обігових (грошових) коштах; прискорюються розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів; залучаються до оплати за товар треті особи, Ідо мають кошти; зменшується необхідність у банківському кредиті; скорочується грошова маса та галь­мування інфляційних процесів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.