4.3. Застосування відеозапису в процесі розкриття і розслідування злочинів

Криміналістичний відеозапис знаходить усе більш широке застосування в слідчій практиці. Пояснюється це як його безсумнівними достоїнствами, так і постійним удосконалюванням відеоапаратури.

До загальних переваг відеозапису відносяться:

• технізація (автоматизація) процесу, його швидкість;

• повнота (а не вибірковість);

• об’єктивність фіксації; можливість по ходу фіксації переходити з одного збільшення на інше, забезпечуючи більш велике зображення об’єкта (ділянки);

• можливість при перегляді і демонстрації зупиняти зображення для більш докладного аналізу об’єкта і його деталей (стоп-кадр);

• можливість сповільнити рух кадру при перегляді і демонстрації, що дозволяє детально вивчити елементи руху об’єкта (людини, транспортного засобу тощо) (стробо-ефект).

Одержувана в ході слідчої дії відеофонограма, як і протокол слідчої дії, повинна складатися з трьох частин: вступної, основної і заключної. Вступна і заключна частини містять відомості, що пояснюють і засвідчують фонограму, а основна частина відбиває хід і результати слідчої дії.

Вступну частину відеофільму доцільно починати з фіксації особи, яка проводить дану слідчу дію, котра називає свою посаду, прізвище і повідомляє, яка слідча дія проводиться і у якій кримінальній справі. Далі слідчий по черзі називає кожного учасника слідчої дії, що так само фіксуються великим планом. Потім слідчий, знаходячись у кадрі, називає дату, час, місце відеозапису і ким він проводиться. Тільки після цього можна приступити до фіксації самої слідчої дії.

Заключна частина являє собою посвідчення всіма учасниками слідчої дії правильності зафіксованого. Отже, дана частина протоколу записується після перегляду відеофонограми всіма учасниками слідчої дії. Якщо відеозапис проводився в несприятливих умовах, то перегляд і запис заключної частини може здійснюватися в приміщенні після повернення з місця проведення слідчої дії.

4.4. Фототехнічна експертиза та експертиза матеріалів і засобів відеозвукозапису

Об’єктами фототехнічної експертизи є фотознімки (негативи, фотовідбитки, діапозитиви, мікрофільми, рентгенограми й ін.) і кінофільми, технічні засоби і матеріали, використовувані при їхньому виготовленні. При дослідженні кіно- і фотоапаратури, лабораторного устаткування воно представляється на експертизу в натурі. Якщо немає можливості представити на дослідження великогабаритну репродукційну установку, з її допомогою одержують експериментальні зразки в тому ж масштабі, що і досліджуване зображення.

Головними завданнями фототехнічної експертизи є:

• ідентифікація знімальної апаратури за негативами, а також апаратури, яка застосовувалась для виготовлення позитивів (збільшувачі, кадрувальні рамки, глянсувачі та ін.);

• ідентифікація негатива за позитивом;

• ідентифікація типу (марки) фото- і кіноматеріалів, які застосовуються для зйомки і для виготовлення фотознімків і кінофільмів;

• ідентифікація предметів, приміщень та ділянок місцевості, відображених на знімках (негативах);

• визначення технологічних і технічних характеристик зйомки та виготовлення фотознімків і кінофільмів;

• визначення розмірних характеристик зображень на фотознімках (кінокадрах) або їх негативах;

• відновлення первісних зображень на фотознімках.

Залежно від поставлених питань експертові надається фото- та кіноапаратура, фотознімки, кінофільми, фото- та кіноматеріали.

Якщо у особи, яка ідентифікується, фото- і кінознімальна апаратура не знайдена, але відомо, що вона в неї була, факт використання цієї апаратури для виготовлення негатива, який досліджується, може бути встановлено шляхом порівняння цього негатива з негативами, щодо яких достовірно відомо, що вони проявлені з плівок (пластинок), якими була заряджена дана апаратура.

Фото- і кіноапаратуру, яка пересилається до експертної установи, слід ретельно упаковувати з метою збереження від пошкоджень під час транспортування.

Основними завданнями технічної експертизи матеріалів та засобів відеозвукозапису є:

• ідентифікація засобів відео- та звукозапису (відеомагнітофона, магнітофона, диктофона та ін.), що використовувались для отримання магнітних відео- та фонограм;

• ідентифікація особи за голосом та мовою на фонограмі;

• вирішення питань, пов’язаних з технологією виготовлення відео- та фонограм;

• вирішення питань, пов’язаних з установленням особливостей звукового середовища, в якому проводився запис фонограми, та умов запису;

Для ідентифікації засобів відео- та звукозапису на дослідження надається сам засіб (магнітофон, відеомагнітофон, відеокамера, диктофон) та відео- чи фонограма.

Для ідентифікації осіб за мовою чи голосом, записаними на фонограмі, експерту як порівняльні зразки надаються фонограми, де їхня мова записана у формі бесіди (допиту, очної ставки тощо). Фонограма повинна бути незашумленою, з достатнім рівнем запису, виготовлена на якісній апаратурі та матеріалах (відеокасетах, компакт-касетах), що відповідають установленим стандартам, з невеликим терміном використання. Вимова повинна бути розбірливою. Для запису зразків бажано залучати експерта (спеціаліста). Експертові надається також протокол прослуховування фонограм.

Для вирішення неідентифікаційних завдань експертові надається сама фонограма. Для встановлення факту монтажу фонограми вказуються відрізки запису, щодо яких є дані, що вони вмонтовані. Коли вирішуються питання, пов’язані з дослідженням ознак звукового середовища, в якому проводився запис, експертові слід надіслати опис цього середовища, а також експериментальні записи звуків з тих джерел, які створювали звукове середовище, на фоні якого, за припущенням слідчого (суду), проводився досліджуваний запис.