14.6. Тактика очної ставки

Очна ставка – це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, щодо яких були дані істотно суперечливі показання.

У порівнянні зі звичайним допитом психологічна атмосфера очної ставки звичайно є більш складною. Це обумовлено самим фактом участі другого допитуваного, емоційною напруженістю в зв’язку з можливістю викриття в неправді, почуттям страху за свої правдиві показання чи незручності за неправду. Практично завжди очна ставка проходить у конфліктній ситуації, хоча гострота конфлікту може бути різною – від відвертої ворожості до звичайної суперечки з приводу правильності того чи іншого твердження.

Тактика очної ставки покликана допомогти усунути протиріччя в показаннях допитуваних. Однак мету очної ставки можна вважати досягнутою тільки в тому випадку, якщо протиріччя усунуті на основі показань, що відображають реальне положення речей, тобто таких показань, що не тільки суб’єктивно правдиві, але й об’єктивно щирі. При цьому необхідно мати на увазі і можливі негативні результати цього допиту, коли один з учасників очної ставки, що раніше давав правдиві показання, змінює їх на неправдиві або навмисно, або під впливом іншого учасника очної ставки.

Підготовка до очної ставки містить у собі:

• вибір моменту її проведення. Очну ставку доцільно проводити тоді, коли слідчий має у своєму розпорядженні дані, що дозволяють об’єктивно оцінити показання її учасників, визначити, які з них відповідають істині. Від цього залежить уся тактична лінія, послідовність постановки питань і ін. Однак зволікання з провадженням очної ставки може привести до того, що вона втратить характер раптовості, який певною мірою також сприяє її успішності;

• аналіз взаємин учасників очної ставки. Це необхідно для визначення можливої лінії їхнього поводження, впливу один на одного, оцінки імовірності зміни показань одним учасником для іншого і т. ін.;

• визначення предмета очної ставки, тобто кола спірних обставин, які підлягають з’ясуванню;

• визначення питань до допитуваних, їхнього формулювання;

• визначення послідовності питань;

• підготовка доказів і інших матеріалів, що можуть знадобитися протягом очної ставки.

14.7. Фіксація результатів допиту

Рекомендується три методи одержання показань:

• вільна розповідь;

• запитання – відповідь;

• поєднання першого і другого методів.

Це дістає відображення й у протоколі допиту.

Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого:

• показання записують від першої особи і по можливості дослівно;

• поставлені запитання і відповіді на них в разі необхідності записуються дослівно;

• на прохання допитуваного йому надається можливість власноручно викласти показання, про що в протоколі слідчий робить відмітку;

• протокол не може бути стилізованим, він повинен відображати вирази, які вживає допитуваний;

• протокол підписують допитуваний, слідчий та інші особи, присутні на допиті.

Протокол допиту повинен містити:

• відмітку про попередження допитуваного (свідка чи потерпілого) про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих показань, що підтверджується його підписом;

• відмітку про роз’яснення допитуваному, у вчиненні якого злочину його підозрюють, і його права на захист;

• заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним;

• відомості про перекладача, експерта, захисника, педагога, батьків або законних представників неповнолітнього.

Методом фіксації допиту може бути звуко- і відеозапис. Допитуваний може виконати за власним бажанням або за пропозицією слідчого схеми, креслення, малюнки, плани, що пояснюють його показання.