2.4. Поняття та класифікація ідентифікаційних ознак

Ознака вважається ідентифікаційною, якщо відповідає таким вимогам: відображена в засобі ідентифікації; є відхиленням від типового утворення, має характерну особливість, яка рідко зустрічається; відносно стійка; незалежна; рідко зустрічається; доступна для сучасних методів пізнання.

Класифікація ідентифікаційних ознак ґрунтується на тому, яке значення має певна ознака у визначенні групової належності й індивідуальної тотожності, тобто яку ідентифікаційну роль вона виконує у процесі ототожнення. Виходячи з цього, ідентифікаційні ознаки поділяють на загальні та окремі (іноді їх називають індивідуальними та груповими). Фактично всі ознаки є типовими (груповими), бо можуть повторюватися. Поняття «типові ознаки» більшою мірою стосується властивостей, які лежать в основі класифікаційних досліджень (встановлення групової належності).

Загальна ідентифікаційна ознака виражає певну властивість, яка притаманна певній класифікаційній групі і є показником групової характеристики об’єктів (наприклад, вид папілярного візерунка, калібр зброї, кількість нарізів у стволі, маса кулі). Загальні ознаки обґрунтовано називають груповими, або класифікаційними.

Особливості об’єкта, які не є вираженням його групових властивостей, прийнято називати окремими ідентифікаційними ознаками. До них належать, наприклад, особливості мікрорельєфу полів нарізів ствола пістолета, «містки», «острівці» та інші особливості папілярних візерунків, дефекти шрифту друкарської машинки.

2.5. Стадії криміналістичної ідентифікації

Під стадією розуміють період, етап у розвитку якого-небудь процесу. При здійсненні ідентифікації за матеріально-фіксованим відображенням виділяють:

1) огляд об’єктів;

2) роздільне дослідження об’єктів;

3) експеримент;

4) порівняльне дослідження (зіставлення) об’єктів;

5) оцінка ознак і формулювання висновку.

2.6. Поняття і завдання криміналістичної діагностики.

Криміналістична діагностика розпізнає стан об’єктів, пізнає події, явища, процеси. Так, слідами ніг можна не тільки ідентифікувати людину, але і судити про спрямованість її руху, приблизну швидкість, про факт перетаскування ваги, про пересування в темряві. Слідами злому судять не тільки про використане знаряддя, але і про спосіб злому, про навички особи, її фізичну силу, витрачений час і т.ін.

Слово «діагностика» грецького походження й означає «розпізнавання», «розрізнення», «визначення». Кожний з цих термінів, що не є синонімами, здатний охарактеризувати один з аспектів цього складного процесу. Розпізнати – значить установити деяку подібність уже відомому. У криміналістиці це встановлення подібності досліджуваної ситуації з деякою типовою моделлю (типовою ситуацією). Розрізнити – значить відокремити, віддиференціювати цю ситуацію від інших їй подібних. У медицині, наприклад, є поняття диференціальної діагностики, коли типова форма встановлюваного захворювання відмежовується від інших форм, що володіють подібними симптомами. І нарешті, визначити (заключний етап діагностування) – значить через подібність з типовою моделлю, розрізнення дослідженого виявити індивідуально конкретної, властивої даної досліджуваної ситуації.

З урахуванням цього загальна задача криміналістичної діагностики трактується як установлення (визначення, розкриття) об’єктивної істини шляхом вивчення і пояснення властивостей і станів об’єкта (явища). Отже, діагностика може бути визначена як процес пізнання, в основі якого лежать загальні події (явища, факти), за їх результатами. Будучи одним з методів у складній системі судового доказування, діагностика цілком узгоджується із його загальними принципами встановлення істини. З пізнавальної сторони судове доказування розцінюється як уявна реконструкція минулих подій, у ході якої переважають висновки так званого зворотного напрямку: від явища – до його сутності, від наслідку – до його причини, від відображення – до аналізу властивостей і стану відображеного об’єкта. Методологічною основою процесу такого пізнання є теорія відображення.