20.1. Криміналістична методика як частина науки криміналістики

Криміналістична методика є заключною частиною криміналістики і займає важливе місце в професійній підготовці спеціалістів, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Методика розробляє найбільш раціональні способи розслідування окремих видів злочинів. Предмет криміналістичної методики відповідно структурі її об'єкту охоплює дві групи закономірностей: закономірності скоєння злочинів окремого виду та закономірності розслідування злочинів окремого виду.

Методика розслідування тісно пов'язана з іншими розділами криміналістики і перш за все з криміналістичною технікою і тактикою. Цей зв'язок можна визначити як зв'язок загального (криміналістична техніка і тактика) і особливого (криміналістична методика).

Як джерела криміналістичної методики, які вона використовує для формування наукових положень і практичних рекомендацій, можуть бути визначені: право, кримінальна (злочинна) діяльність, слідча практика, положення окремих наук і галузей знань.

Зміст криміналістичної методики являє собою систему наукових положень і розроблених відповідно до них практичних рекомендацій щодо розслідування злочинів окремих видів. Елементами цієї системи виступають:

1. Загальні положення, що включають, по-перше, положення наукознавчого характеру (предмет методики, її джерела, структура, зв'язок з іншими частинами криміналістики), а по-друге, положення і рекомендації, що являються загальними для розслідування всіх видів злочинів (планування і організація розслідування, вивчення особи обвинуваченого);

2. Методики розслідування окремих видів (груп) злочинів (вбивств, зґвалтувань, розбоїв, крадіжок та ін.), які ще називають окремими криміналістичними методиками.

20.2. Положення, загальні для розслідування всіх видів злочинів

В структурі криміналістичної методики важливе місце займають наукові положення і практичні рекомендації, які можна визначити як загальні для розслідування всіх видів злочинів. До них відноситься планування і організація розслідування та вивчення особи обвинуваченого (підозрюваного).

В криміналістичній літературі до теперішнього часу немає єдності в поглядах на те, предметом вивчення якого розділу криміналістики (тактики чи методики) є планування і організація розслідування. На наш погляд, ця сторона діяльності слідчого вивчається і тактикою і методикою, тільки в різних аспектах. В криміналістичній тактиці розглядаються загальне поняття планування і організації розслідування, їх значення, а також питання планування і організації проведення окремих слідчих дій. В криміналістичній методиці предметом вивчення являються питання планування по кримінальній справі на різних етапах розслідування, особливості планування розслідування, що ведеться слідчо-оперативною групою, планування розслідування групи кримінальних справ.

Планування розслідування – це розумова діяльність слідчого (органу дізнання), спрямована на висунення версій, визначення обставив, що треба встановити, і необхідних для цього слідчих та інших дій, термінів їх проведення. Планування представляє собою метод упорядкування діяльності з розслідування злочинів.

Необхідним засобом планування розслідування злочинів являється складання письмового плану. Письмовий план дає можливість краще організувати роботу слідчого та інших служб органів внутрішніх справ, забезпечує наглядність всього ходу розслідування, можливість самоконтролю.

Елементами письмового плану розслідування є:

• версії, що висуваються при розслідуванні конкретної кримінальної справи – загальні і окремі;

• обставини, що необхідно встановити;

• слідчі дії, оперативно-розшукові заходи, які необхідно провести;

• виконавці запланованих дій та терміни їх проведення.

Теорією і практикою розслідування злочинів сформульовані деякі правила, додержання яких забезпечує ефективність розслідування дозволяє уникнути помилок:

• в першу чергу повинні плануватися невідкладні дії, запізнення з якими може привести до втрати доказів (знищення слідів злочину);

• необхідно проводити якомога раніше дії, що потребують великих затрат часу (проведення ревізії, призначення експертиз);

• необхідно якомога скоріше проводити дії, результати яких мають значення для перевірки всіх або кількох висунутих версій;

• з можливих слідчих дій першими необхідно проводити ті, котрі можуть дати найбільш достовірні докази (наприклад, черговість допиту підозрюваних – співучасників треба визначати, враховуючи вірогідність одержання правдивих і повних показань від когось із них. щоб потім ці показання використати при допитах інших).

З плануванням розслідування тісно пов'язане і поняття його організації. Під організацією розслідування розуміється створення необхідних умов для успішного проведення запланованих слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, забезпечення їх необхідними силами і засобами (транспортом, криміналістичною технікою, засобами зв'язку). Крім технічного забезпечення, організація розслідування злочинів передбачає:

• взаємодію слідчого з оперативними апаратами органів дізнання;

• використання допомоги спеціалістів;

• використання допомоги громадськості і засобів масової інформації.

Незалежно від виду розслідуваного злочину в кожній кримінальній справі повинні знайти відображення наступні дані про особу обвинуваченого: вік; громадянство; освіта, володіння мовою, на якій ведеться судочинство; стан здоров’я (в тому числі наявність у жінки вагітності); сімейний стан і наявність дітей; професія, посада, характер виконуваних службових обов'язків; місце проживання; майнове положення; поведінка під час скоєння злочину і після його скоєння (ці обставини можуть оцінюватись як пом'якшуючі чи обтяжуючі відповідальність); поведінка на роботі, в сім'ї і за місцем проживання; наявність судимості і пов'язані з цим обставини; наявність нагород, почесних, військових, спеціальних звань. Інформація про особу обвинуваченого збирається різноманітними засобами, які можна розподілити на процесуальні і непроцесуальні.