14.3. Встановлення психологічного контакту

Психологічний контакт – це найбільш сприятлива психологічна «атмосфера» допиту, яка допомагає взаємодії та взаємовідносинам між її учасниками, це певний «настрій» на спілкування.

Психологічний контакт у допиті передбачає можливість виникнення двох його рівнів:

1) коли допитуваний бажає давати показання;

2) коли його примушують до цього.

Побудова системи тактичних прийомів передбачає необхідність з’ясувати мету встановлення психологічного контакту. Відповідно до мети і процесуального стану допитуваного в системі тактичних прийомів можуть бути виділені такі підсистеми.

1. Підсистема, що сприяє адаптації до обстановки допиту і усуненню небажаних станів психіки допитуваного:

• щодо обвинуваченого (підозрюваного) – уточнення анкетно-біографічних даних; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту; демонстрація слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси;

• щодо свідка (потерпілого) – повідомлення про мету допиту; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту; переконання у невідворотності покарання злочинців.

2. Підсистема, що стимулює установку на необхідність спілкування:

• щодо обвинуваченого (підозрюваного) – роз’яснення допитуваному суті його процесуального стану; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; роз’яснення значення щиросердості розкаяння, інших пом’якшуючих обставин; використання позитивної оцінки окремих якостей особи допитуваного;

• щодо свідка (потерпілого) – переконання в необхідності надання допомоги органам розслідування; роз’яснення суті наслідків вчиненого злочину або можливості їх виникнення у майбутньому; показ фотознімків (предметів), пов’язаних зі вчиненим злочином та його наслідками; використання позитивної оцінки якостей особи допитуваного.

14.4. Актуалізація забутого в пам’яті допитуваного

Важливим завданням слідчого при допиті свідків або обвинувачених є надання допомоги у пригадуванні подій минулого. Поновлення (актуалізація) сприйнятого матеріалу може характеризуватися різним ступенем труднощів: від «автоматичного» впізнання предметів до важкого їх пригадування.

Можливість актуалізації забутого у пам’яті допитуваного базується на збудженні відповідних нервових зв’язків або асоціацій (за схожістю, суміжністю або контрастом), а тому тактичні прийоми, які сприяють актуалізації, повинні ґрунтуватися саме на цьому.

Система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забутих матеріалів у пам’яті свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) може включати:

• постановку нагадуючих запитань;

• показ доказів;

• використання асоціативних зв’язків;

• допит на місці події;

• оголошення показань інших осіб;

• повторний допит за певним обмеженим колом обставин.

14.5. Викриття неправди в показаннях

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень є важливим завданням слідчого при допиті.

Практичне значення мають запропоновані у криміналістичній літературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності. Зокрема, такі критерії включають:

• компетентність допитуваного (коли характер його показань, його особливості дозволяють зробити висновок про те, що він не здатний вигадати повідомлене);

• його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, які мали бути відомі та не могли бути забутими, якщо його показання є правильними);

• рівень мовлення допитуваного (відповідність мовних особливостей показань його культурному рівню, професійній належності, лексичному запасу);

• унікальність показань (якщо повідомлення має свою індивідуальність, то більш обґрунтовано вважати його правдивим);

• емоційна насиченість показань (правдиві показання мають порівняно більшу кількість суто особистих, емоційних моментів, посилань і вказівок на переживання);

• критерій невідповідностей (сумлінний допитуваний описує фрагменти і деталі події, не завжди і не в усьому узгоджуючи їх між собою; допитуваний, який повідомляє неправду, робить спроби усунути невідповідності).

Мотиви дачі неправдивих показань свідком:

• острах зіпсувати відносини з іншими особами, що проходять у справі;

• острах помсти з боку підозрюваного, обвинувачуваного, їх знайомих і родичів;

• прагнення сховати свої власні непорядні вчинки, аморальне поводження, боягузтво;

• бажання вигородити чи пом’якшити провину підозрюваного чи обвинувачуваного в силу родинних, сімейних, дружніх відносин чи з корисливих розумінь, або, навпаки, збільшити провину цих осіб – з помсти, ревнощів чи інших спонукань;

• помилкова оцінка своїх дій як злочинних і прагнення приховати їх чи описати інакше;

• небажання в наступному виступати як свідок, упізнаючий чи учасник іншої слідчої дії, бути викликаним до суду і т.д.

Мотиви неправдивих показань потерпілих:

• острах помсти з боку злочинця, його родичів, знайомих;

• дружні в минулому, родинні чи сімейні відносини, злочинний зв’язок з підозрюваним чи обвинувачуваним (спільно зроблені злочини, що залишилися нерозкритими);

• прагнення перебільшити заподіяний йому злочином збиток як з почуття помсти, так і з користі й інших спонукань (ревнощі, злість і ін.);

• бажання занизити заподіяний йому матеріальний збиток, щоб сховати джерело придбання втрачених цінностей;

• прагнення сховати власне непорядне поводження (подружню невірність, корисливість, боягузтво й ін.);

• скептичне відношення до можливості органів дізнання і слідства розкрити злочин, забезпечити компенсацію матеріального збитку, безпеку потерпілого.

Мотивами дачі неправдивих показань підозрюваним і обвинуваченим є:

• бажання уникнути відповідальності за вчинене чи применшити свою провину або понести покарання не за зроблене, а за менш тяжкий злочин – дійсний чи мнимий;

• вигородити чи пом’якшити провину співучасників у силу дружніх, сімейних чи родинних зв’язків, з корисливих розумінь;

• обмовити співучасників з помсти чи з метою забезпечення власної безпеки в майбутньому,

• обмовити себе в силу хворобливого стану психіки, або виходячи з бажання потрапити в особливі умови життя – із причин сімейного, службового й іншого характеру, або з хвастощів і т.ін.

• самообмова можлива при бажанні сховати непорядне, у тому числі і злочинне, поводження близької людини.

При наявності даних про самообмову необхідно:

• скрупульозно проаналізувати показання, зупиняючись на неправдоподібних деталях, протиріччях, збігах слів допитуваного з чутками, що циркулюють у даній місцевості і не відповідають матеріалам справи, формі викладу;

• провести ретельний аналіз протоколу допиту з метою перевірки, чи немає в показаннях ознак, характерних для самообмови: надмірного словесного збігу показань, даних на різних допитах; занадто загального характеру, схематичності показань; багатьох протиріч між показаннями, у тому числі даних на різних допитах;

• знову вивчити матеріали справи і додаткові дані про особистість допитуваного, у тому числі особисті записи в щоденнику, листах, відкликання родичів, товаришів по службі, друзів, висновки судово-психіатричної і судово-психологічної експертиз, якщо вони проводилися; врахувати вольові якості, характер, темперамент допитуваного, схильність до вселяння;

• провести повторний допит (допити) з дотриманням іншої послідовності з’ясування обставин справи по суті (це заважає відтворенню стереотипу показань);

• з’ясувати, що стало причиною самообмови (намір узяти на себе відповідальність співучасників чи применшити її, самопожертва, чий-небудь вплив й ін.), хто, де і коли незаконно впливав на особу з метою схилити до самообмови; чим об’єктивно може бути підтверджена заява про самообмову.

Тактичні прийоми викриття за своїм характером і спрямованістю можуть бути розділені на три групи:

• прийоми емоційного впливу;

• прийоми логічного впливу;

• тактичні комбінації.

До числа прийомів емоційного впливу при викритті свідка і потерпілого відносяться:

• переконання в неправильності зайнятої позиції;

• роз’яснення шкідливих наслідків для близьких осіб з числа потерпілих, підозрюваних, обвинувачуваних;

• вплив на позитивні сторони особистості допитуваного – почуття власного достоїнства, шляхетність, ідейність і т. ін.

• Прийоми емоційного впливу на підозрюваного чи обвинувачуваного:

• спонукання покаятися і щиросердно зізнатися шляхом роз’яснення як шкідливих наслідків заперечування і неправди, так і позитивних наслідків визнання своєї провини й активного сприяння слідству, у тому числі за злочинами минулих років, що залишилися нерозкритими;

• вплив на позитивні сторони особистості допитуваного, використання його прихильностей, захоплень, високої професійної майстерності і турботи про професійний авторитет і т. ін.;

• використання антипатії, що відчуває допитуваний до кого-небудь зі співучасників, його залежності від них, що принижує його достоїнство, його сумнівів у їх «надійності» і здатності до кінця дотримувати раніше обумовленої лінії поводження на слідстві;

• використання фактора раптовості шляхом постановки несподіваних питань у ситуації, коли допитуваний таких питань не чекає, внутрішньо демобілізувався, заспокоєний безпечним з його погляду змістом і напрямком допиту (іноді цей прийом іменують постановкою «лобових» питань). Цей прийом може бути елементом тактичної комбінації, сполучаючись з нейтральним, що притупляє пильність допитуваного фоном, на якому задається несподіване питання.

Прийоми логічного впливу полягають в демонстрації невідповідності показань дійсності. До їх числа відносяться:

• пред’явлення доказів, що спростовують показання допитуваного. Відомі два порядки пред’явлення доказів допитуваному: послідовно, відповідно до їх доказової сили – від менш вагомих до більш вагомого і пред’явлення відразу найбільш важливого доказу. Вибір порядку залежить від особи допитуваного і характеру доказів;

• пред’явлення доказів, що вимагають від допитуваного деталізації показань, що призведе до протиріч між ним і співучасниками;

• логічний аналіз протиріч, що наявні в показаннях допитуваного;

• логічний аналіз протиріч між інтересами допитуваного і його співучасників;

• доказ безглуздості зайнятої по

При тактичних комбінаціях використовують:

• прийоми, що переслідують мету сховати від допитуваного поінформованість слідчого про ті чи інші обставини справи;

• метод непрямого допиту, що полягає в постановці питань, другорядних з погляду допитуваного, але фактично маскують головне питання – про причетність до злочину. Наприклад, якщо на місці події виявлені сліди пальців рук обвинувачуваного, то спочатку задаються питання, відповіді на які потім виключають можливість стверджувати, що ці відбитки залишені не в момент злочину, а раніше чи пізніше;

• прийоми, спрямовані на створення ситуації, при якій допитуваний проговорюється: його спонукують докладно викласти свої пояснення події в розрахунку на те, що серед неправдивої інформації він повідомить достовірні дані, що потрапили в його показання внаслідок нерозуміння їхньої значимості;

• пропозиція допитуваному, стверджуючому, що він говорить правду, сказати своєму співучаснику чи пов’язаному з ним попередньою змовою свідку фразу приблизно такого змісту: «Я сказав усю правду, розповідай правду і ти». Допитуваний попадає в складну ситуацію: відмова буде означати визнанн