21.3. Розслідування деяких видів вбивств

Розслідування у справі, порушеній у зв’язку із зникненням потерпілого, починається з ретельної перевірки цього факту, вирішується питання, чи справді особи немає в живих. Після допиту заявника проводиться огляд житла зниклого, можуть бути проведені обшуки у підозрюваних, проводяться допити осіб з оточення зниклого.

При виявленні неупізнаного і розчленованого трупів зусилля слідчого перш за все спрямовуються на встановлення особи вбитого. Якщо труп розчленовано, вживаються заходи для знаходження всіх частин тіла, після чого проводиться судово-медична експертиза з питань, чи належать знайдені частини тіла одному трупу, чи мала особа, яка розчленина труп, якісь специфічні для цього навички. Звертається увага на упаковку частин трупа, детально допитуються особи, що знайшли труп чи його частини. Після цього розслідування проводиться у встановленому порядку.

Якщо знайдено труп немовляти, встановлюється, чи була дитина народжена живою, скільки часу пройшло з моменту народження до смерті дитини та ін. При встановленні підозрюваної проводиться її судово-медичне освідування з питань, чи народжувала вона і як давно. Під час її допиту встановлюються всі обставини вбивства.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте елементи криміналістичної характеристики убивств.

2. Особливості початкового етапу розслідування убивств.

3. Першочергові слідчі дії під час розслідування убивств.

4. Особливості розслідування убивств при відсутності трупа.

5. Особливості розслідування убивств при виявленні невстановленого чи розчленованого трупа.

6. Особливості розслідування дітоубивств.

Питання для самостійного вивчення

1. Види убивств.

2. Подальший етап розслідування убивств.

3. Розслідування убивств, скоєних із застосуванням вогнепальної зброї та вибухових пристроїв.

Тема 22. Методика розслідування статевих злочинів

22.1. Розслідування зґвалтувань

Специфіка розслідування статевих злочинів обумовлюється їх характером, необхідністю детального вивчення не тільки обставин самої події та потерпілої особи, підозрюваних (обвинувачених), а й різноманітних сторін їх особистого життя, у тому числі інтимного. Складність розслідування зґвалтувань полягає передусім у тому, що потерпіла особа, як правило, заперечує проти розголошення факту згвалтування, і у зв'язку з цим нерідко висуває клопотання про зберігання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг, товаришів по роботі, членів родини).

Розслідування ускладнюється також тим, що потерпіла особа іноді тривалий час після згвалтування не звертається із заявою до слідчих органів. Несвоєчасність подання заяви утруднює розшук злочинця і встановлення самого факту злочину. Однак і відразу після згвалтування (внаслідок психічного чи фізичного стану) потерпіла особа, як правило, не може брати участь у деяких слідчих діях (пред'явленні для впізнання, очній ставці та ін.), які дуже важливі для з'ясування обставин вчиненого злочину і провини злочинця.

Нерідко потерпілими від згвалтування є неповнолітні, а насильниками – особи, які живуть в одній з ними родині, де стосунки між дорослими бувають надзвичайно складними.

На практиці трапляються випадки, коли потерпілі в стадії розслідування викривають винуватця, дають свідчення про факт згвалтування, але в судовому засіданні, під впливом родичів чи інших заінтересованих осіб, відмовляються від даних раніше показань.

Спосіб вчинення згвалтування визначений у диспозиції ст. 152 КК України (застосування фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи), а найбільш поширеним способом приховування цього злочину є маскування насильника, замовчування про себе чи повідомлення неправдивих відомостей, вбивство потерпілої особи, а іноді, навпаки, прагнення надати потерпілій особі першу допомогу.

Найбільш характерними слідами згвалтування є розірваний одяг потерпілої особи, сліди боротьби на тілі як потерпілої особи, так і підозрюваного (подряпини, укуси, гематоми на шиї, обличчі, стегнах). Як правило, на одязі залишаються сліди виділень людського організму, а на місці вчинення злочину – окремі елементи одягу: гудзики, заколки, нижня білизна, а інколи – документи.

Особа злочинця по цих справах різниться за віком, освітою, соціальним станом. Серед злочинців значна кількість неповнолітніх. Поведінка гвалтівника є неоднозначною, іноді він агресивний, спричиняє тілесні ушкодження, цинічні образи, знущається, принижує честь і гідність особи тощо. Зустрічаються також випадки, коли злочинець після вчинення згвалтування допомагає привести в порядок одяг потерпілої особи, зовнішній вигляд, проводжає її, вживає заходів щодо встановлення місця проживання, навчання або робота, складу родини, намагається призначити зустріч тощо.

Місцем вчинення згвалтувань бувають найчастіше підсобні приміщення, покинуті будинки, підвали багатоповерхових будинків, а іноді й квартири, куди потерпіла особа потрапила внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх.

При розслідуванні справ про згвалтування необхідно встановити: наявність самої події злочину; особу, яка вчинила згвалтування; винність особи у цьому злочині; обставини, що визначають характер та ступінь відповідальності; причини та умови, що сприяли згвалтуванню.

До вирішення питання про порушення кримінальної справи у порядку перевірки може бути здійснено огляд місця події, відібрано пояснення від особи, на яку потерпіла особа вказала як на насильника. При перевірці з'ясовують, чи дійсно згвалтування мало місце. Перевірку не слід необгрунтовано розширювати та підміняти нею досудове розслідування.

Найбільш типові слідчі ситуації по цих справах такі:

• потерпіла особа знайома з насильником;

• потерпіла особа не знайома з насильником, але запам'ятала його зовнішність і зможе його упізнати;

• потерпіла особа не знайома з насильником і внаслідок раптовості нападу або вжитих ним заходів маскування не запам'ятала його зовнішності і розпізнати його не зможе;

• в разі згвалтування групою осіб потерпіла особа знає одного з учасників злочину, а інших – ні;

• потерпіла особа добровільно погодилася на статеву близькість зі знайомим, але він, скориставшись цим, привів її туди, де чекала група осіб, які й вчинили групове згвалтування.

У системі початкових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів необхідно виділити такі, які у справах про згвалтування рекомендується здійснювати без зволікання (інакше можуть бути безповоротно втрачені важливі докази або нагода негайно затримати злочинця), а саме: допит потерпілої особи, розшук та затримання підозрюваного, огляд місця події, виїмка та огляд одягу потерпілої особи і підозрюваного, призначення судово-медичної експертизи або освідування потерпілої особи та підозрюваного.

Типові ситуації наступного етапу розслідування пов'язані з тим, що обвинувачений:

• визнає зустріч з потерпілою особою та факт статевих зносин з нею, але заперечує їх насильницький характер;

• визнає знайомство з потерпілою особою, наявність між ними інтимних стосунків та заявляв, що статевий акт з нею був добровільним;

• заперечує факт зустрічі з потерпілою особою, посилаючись на алібі;

• визнає себе винним у скоєнні зґвалтування.