7.3. Криміналістичне дослідження патронів

Криміналістичне дослідження патронів до вогнепальної зброї включає аналіз споряджених патронів та їх окремих частин (компонентів), в тому числі і вистріляних снарядів і стріляних гільз. Об’єктами дослідження являються сліди-відображення, які виникають на патронах, гільзах і кулях та інших компонентах, а також речовини, які входили до складу боєприпасів. Ці два види криміналістичного дослідження передбачають ознайомлення з будовою різних боєприпасів.

В залежності від вогнепальної зброї розрізняють патрони бойові, спортивні, мисливські.

До бойових патронів відносяться гвинтівочні, пістолетні, револьверні, проміжні (які займають середнє положення між пістолетними і гвинтівочними).

Сучасний унітарний патрон до бойової зброї складається із: гільзи, капсуля з ініціюючим складом, мірки пороху, снаряду (кулі). В гільзі розрізняють дульце, корпус та шляпку. В дульці кріпиться куля, тому її внутрішній діаметр відповідає зовнішньому діаметру кулі і приблизно калібру зброї (діаметр кулі більше калібру ствола на 0,02 мм). В кулі розрізняють головну, ведучу і хвостову частину.

7.4. Криміналістичне дослідження слідів пострілу

Зовнішні ознаки слідів пострілу залежать від виду зброї, що застосовується, та боєприпасів, від матеріалу перешкоди, в яку проведено постріл, і від дистанції пострілу.

Визначаючи дистанцію, розрізняють:

• постріл в упор (повний упор, неповний упор);

• постріл з близької відстані;

• постріл з далекої відстані.

Основні сліди пострілу виникають від безпосереднього впливу на перешкоду. В результаті утворюється пробоїна (наскрізні або сліди-отвори), вм’ятини (в твердому, частіше металевому предметі) і відщепи, відколи (в дереві, на тендітних перешкодах), являються слідом рикошету. В області вхідного отвору утворюється поясок обтирання, а на шкірі тіла – поясок осаднення.

Додаткові сліди виникають від впливу факторів, сприяючих близькому пострілу: динамічна і термічна дія газів, які створюються при пострілі в каналі ствола; відкладення кіптяви та незгорілих порошинок; відкладення продуктів змазки каналу ствола або осалки кулі.

Якщо постріл проведений в упор, то в області вхідного отвору видно відбиток дульного зрізу зброї, так звана штанцмарка.

На підставі криміналістичного вивчення ознак вогнепальної зброї встановлюють факт її застосування, вид зброї і боєприпасів, визначають вхідний отвір, направлення пострілу і дистанцію пострілу.

7.5. Вибухові пристрої і сліди їх застосування

До вибухових пристроїв саморобного виготовлення відносять технічні конструкції типу мін, снарядів і т. ін., призначені для поразки живої сили і техніки.

Вони складаються з:

• заряду вибухової речовини;

• приводного (реагуючого) пристрою;

• підривача;

• корпуса (металевого, дерев’яного, пластмасового).

Деякі типи саморобних вибухових пристроїв можуть бути безкорпусними. Спеціальні боєприпаси, що виготовляються саморобно, нерідко маскують під предмети побуту: портфелі, посилки, ручні електроліхтарики, термоси і т. ін. Такі предмети зручно транспортувати і можна залишити під видом «забутої» речі.

У залежності від конструкції приводного пристрою і підривача саморобні вибухові пристрої можуть бути контактними і безконтактними.

Розрізняють підривачі:

• ударні (спрацьовують від удару, натискання);

• дистанційні (механічної чи електричної дії);

• неконтактні (вібраційні, акустичні, радіолокаційні тощо);

• виконавчі (спрацьовують за кодованим сигналом).

У результаті спрацьовування підривача відбувається вибух, процес якого характеризується звільненням великої кількості енергії в обмеженому обсязі за короткий проміжок часу.

Застосовувані у саморобних вибухових пристроях вибухові речовини являють собою хімічні сполуки чи суміші, здатні до швидкої реакції, що супроводжується виділенням великої кількості тепла й утворенням газів. Виникнувши в одній точці під впливом нагрівання (удару, тертя, вибуху), ця реакція миттєво поширюється по заряду за допомогою процесів горіння чи детонації (дія ударної хвилі).

Основними вибуховими речовинами є: тринітротолуол, тетрил, гексоген, оксоген, нітрогліцерин, нітроклетчатка й ін. Як правило, ці речовини застосовують у вигляді їхніх сумішей. Як ініціюючі склади використовують азид свинцю, гримучу ртуть, ТНРС, тетразен.