Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
724-teoriya-jurnalistiki-moskalenko.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.06 Mб
Скачать

Система національної преси

кою і є, ЗМІ з усіх сил повинні намагатися бути об'єктивними, чесними і розважливими, завжди націленими на добро та інте­рес народу, захист його історичних надбань, мови і культури. А значить — конструктивними. Тому що до цього часу, щиро ка­жучи, заклики журналістів до конструктивного підходу асоцію­валися, ато й поєднувалися,„здебільшого, з вимогою приглуши­ти критику.

Як, до речі, і набридлі, гостротенденційні звинувачення в злов­мисній сенсаційності, пошуку якихось-то «смажених фактів». Але ж, даруйте, навіть у найтяжчі сталінські і брежнєвські часи газе­ти вважали за досягнення «поставити фітіль». І часом це їм уда­валося. Сама природа преси, яка в Україні зараз виявляється виразніше, ніж будь-коли, має однією з своїх ознак потяг до но­вини, позитивної чи негативної, прагнення обнародувати її яко­мога оперативніше.

Інша річ, як це робиться, з якою метою. Така постановка пи­тання закономірна в умовах реальної багатопартійності, заанга-жованості того чи іншого засобу масової інформації та й самого журналіста. Тому що кожен розуміє, як би не робив вигляд, на­чебто вільний у своїй творчості, все ж таки він належить до тих чи інших суспільних сил і відбиває їх інтереси, точку зору на оточуюче життя, на певні факти і події громадського буття. Хоч скільки разів не повторювали б ми відому тепер усім формулу: «преса й інші засоби масової інформації вільні», записану у від­повідних документах.

Насамперед зупинимося на проблемі — часом надто гострій і болючій, що особливо хвилює чи має хвилювати кожного журна­ліста. Маємо на увазі взаємини працівників і засновника чи ви­давця того чи іншого органу масової інформації. Ця проблема, підкреслимо, постійно була в полі зору журналістського корпусу України. Адже журналіст певного видання, радіо або телебачен­ня був разом із цим засобом інформації наглухо вмонтований в командно-адміністративну систему, відіграючи в ній точно від­ведену йому роль. Так вчила марксистсько-ленінська теорія пре­си, так вимагала практика тоталітарного режиму. І водночас по­чуваючися безправними, приниженими, і до трагічного малоза­безпеченими найнеобхіднішим для праці і життя, журналісти багато разів порушували це питання публічно — у пресі і на різ­них багатолюдних і локальних зібраннях та засіданнях. Зрозумі­ло, до певного часу це стосувалося здебільшого взаємин коміте­тів КПРС різного рангу та їх друкованих органів, оскільки преса, в переважній більшості, належала саме цим комітетам.

303

Теорія журналістики

Розмова йшла пряма і часом дуже гостра. Адже журналістські колективи наполягали і наполягають нині, в нових умовах, на паритеті у взаєминах із засновником. У ЗМІ, наприклад, прямо говорилося, що із тих 75 мільйонів, які потрапляли до партійної каси, мало б значно більше виділятися на зміцнення матеріаль­но-технічної бази, розвиток преси. Тому що переважна більшість редакцій, особливо місцевих видань, животіла у неприпустимо тяжких умовах. Вже не кажучи про технічну озброєність, а точні­ше беззбройність журналістської праці. Про це і згадувати нічо­го. Тут — суцільна дикість і запустіння, коли порівняти із зви­чайною виробничою практикою не тільки у розвинутих західних країнах, але й у багатьох тих, що розвиваються.

У перехідний період журналісти так широко свій біль, свої потреби досі не являли громадськості, так жорстко проблеми не ставили. І в цьому, до речі, віддзеркалилося переомислення ЗМІ в житті суспільства.

Спілка журналістів України неодноразово заявляла і заявляє: вона буде повсякчас зміцнювати контакти з колегами по перу за межами України, на договірній основі, на засадах рівноправності будуватиме свої відносини з журналістськими організаціями да­лекого і близького зарубіжжя.

Практичним результатом здійснення нового курсу міжнарод­ної діяльності СЖУ є підписання договорів про співробітництво між Спілкою журналістів України та спілками журналістів Ро­сійської Федерації, Азербайджану, Молдови, Литви та іншими журналістськими організаціями.

Спілкою засновано інформаційно-рекламне міжнародне агент­ство «Київ-ІРМА-Прес». Новостворена організація збирає і пере­дає каналами зв'язку інформацію для вітчизняних і зарубіжних видань, готує бюлетені, вісники з питань економіки, політики, дипломатії, займається рекламою, випускає друковану продукцію.

До структури агентства входить також журнал «Журналіст України», тижнева газета. Налагодились ділові зв'язки «Київ-ІРМА-Прес» із зарубіжними партнерами, зокрема періодичними виданнями США, Німеччини, Франції, Чехії, Словаччини, Поль­щі. В Америці працює спеціальний кореспондент агентства, від­крилися представництва «Київ-ІРМА-Прес» у ряді країн.

Виходячи із Братиславської декларації про «Право на кому­нікацію після холодної війни», Спілка журналістів України на­прикінці 1993 р. проголосила Хартію свободи слова в Україні, в якій гарантується усім громадянам, політичним і громадським об'єднанням, засобам масової інформації України свобода слова.

304

Система національної преси

Ці гарантії включають:

  • заохочення вільного руху інформації у національному і між­народному плані;

  • сприяння поширенню інформації без цензурних чи яки­хось інших перешкод;

  • надання права (можливості) кожному громадянинові, націо­нально-етнічному чи суспільному рухові, що діє у рамках Консти­туції України, мати власні засоби масової інформації, а також доступ до державних засобів масової інформації для оприлюд­нення своєї точки зору;

  • надання всім друкованим і електронним засобам масової інформації, незалежно від їх належності, рівних прав, рівних можливостей для придбання паперу, друкування і розповсюд­ження, а також оплати ефірного часу;

  • законотворчу, економічну, фінансову підтримку у демоно­полізації виробництва паперу, друкування та розповсюдження преси; державний контроль за прибутками монополістів у цих галузях;

Q забезпечення права доступу до інформації і захист (право захисту) джерел інформації;

□ сприяння контактам, співробітництву журналістів України та інших держав, обміну інформацією.

Міжнародні контакти в значній мірі визначили пріоритети творчих пошуків української журналістики.

На межі 90-х pp. пресі багато треба було починати заново. З одного боку, у застійний період вимагалося, щоб вона мобілі­зувала до наслідування позитивних прикладів, щоб, мовляв, ство­рювати атмосферу соціального оптимізму, обминаючи так звані дрібні помилки зростання. З іншого боку, в умовах демократиза­ції і політизації суспільства, коли КПРС спочатку відмовилась від монополії на істину і владу, а потім і зовсім припинила свою діяльність, і коли політичний плюралізм став реальністю, стало цілком очевидно, що старе, догматичне тлумачення так званих ленінських принципів не мало перспектив.

За цих же умов преса, по-перше, прагнула осмислити ці прин­ципи; по-друге, журналістські колективи у ході підготовки зако­нів про З МІ виступили за скасування цензури не як процесу, а як тоталітарного інституту придушення свободи слова.

Все виразніше на рубежі 90-х pp. і в офіційній, і в так званій неформальній пресі, яка після прийняття нормативних докумен­тів про пресу, здобуває правові норми свого функціонування, все більше виявляються такі тенденції, як повага до різних світо-

305

Теорія журналістики

глядних позицій, гарантія свободи совісті, пріоритет загально­людських цінностей, всебічне сприяння відродженню українсь­кої та інших культур народів, які проживають на території рес­публіки. При цьому журналістам належало, досліджуючи місце преси у новій політичній структурі суспільства, нести свої здіб­ності і кваліфікацію, свій інтелект на ринок ідей і робочої сили у нових економічних умовах, коли Спілка журналістів України, як це було проголошено її Статутом ще на VII (Установчому) з'їзді, є вільною, незалежною, добровільною організацією творчих пра­цівників газет, журналів, видавництв, інформаційних агентств, телебачення, радіомовлення, інших засобів масової інформації, що діє на засадах повного самоврядування, самофінансування і самоокупності. На цьому ж з'їзді було проголошено, що право на керівництво діяльністю Спілки журналістів України визнача­ється тільки за виборчими органами, які обираються демокра­тичним шляхом. Будь-які форми нагляду і контролю щодо Спіл­ки з боку вищестоящих органів, окрім покликаних стежити за дотриманням конституційної законності, рішуче викидатимуться. Кроком уперед на шляху до самостійності було створення Всеукраїнської ради редакторів засобів масової інформації (лис­топад 1993 p.), яка є громадською координаційною інституцією, що діє на професійних засадах. Рада репрезентує і захищає профе­сійні інтереси всіх редакторів незалежно від політичних та ідео­логічних орієнтацій, юридичного статусу ЗМІ, від тематичного спрямування, регіону розповсюдження, тиражності та періодич­ності видань.

Рішення Ради є рекомендаційними щодо редакторів і редак­цій. Виконання рішень забезпечується їх моральним і про­фесійним авторитетом, що підтримується, зокрема, своєчасніс­тю, корисністю, ефективністю відповідних акцій. Свої заяви, звер­нення, рішення та рекомендації Рада усіма наявними засобами доводить до відома редакцій та організацій Спілки журналістів. Перед пресою гостро постали питання консолідації усіх прошарків суспільства, усіх працівників засобів масової інфор­мації, які працюють у різних за своєю ідейною спрямованістю виданнях.

У зв'язку з цим все виразніше виявляється корінна власти­вість преси — зміцнення взаємодії ЗМІ і громадської думки, тоб­то те, що називається соціальним розголосом преси.

Якщо у цілому розглядати діяльність преси щодо творчого пошуку у нових умовах, то можна стверджувати, що преса краї­ни чимало зробила для усвідомлення масами завдань, що вису-

306

Система національної преси

нуло життя, розширення гласності, утвердження демократичних норм у суспільстві. Публікації газет, передачі радіо і телебачення все більше почали наповнюватися громадським звучанням, що відбиває реальності сучасного періоду і потреби читачів. Було зроблено крок від статичності, менторства, абстрактних гасел до реалій життя.

Однак відомо, що політичний плюралізм не можна розгляда­ти як вседозволеність, можливість публікувати що заманеться. Особливо недопустимо друкувати матеріали, які загострюють соціальну напруженість, заохочують міжнаціональний розбрат, спонукають ультимативні заяви, а також дії екстремістів, підри­вають підвалини держави. На жаль, у багатьох виданнях виявля­ються саме ці негативні тенденції. Додамо, що виявляються вони як зліва, так і справа, і, зрозуміла річ, не сприяють ні вдоскона­ленню політичної системи суспільства, ні зміцненню його еко­номіки і консолідації. Безперечно, вони зародилися не тільки у журналістському середовищі, а й стали відображенням певних політичних явищ у суспільстві.

Перегляд багатьох місцевих газет не дає повного уявлення про те, чим, скажімо, були заклопотані господарські органи, яка була лінія у проведенні економічної політики. Ясно, що легше було безадресно висміювати того «бюрократа», на якому ще лежала відповідальність і за продовольчу програму, і за житлове будів­ництво, і за ринок, ніж спільно шукати резерви виробництва, господарювання, розподілу, ніж боротися за дисципліну і поря­док. Дехто просто став забувати одну з головних ідей, яку пропа­гувала і пропагує уся демократична преса світу: ключ до успіху — це сумлінна, творча, високопродуктивна праця. Тим більше, що у цей період її авторитет набагато зменшився.

Вирізняється у цей період і така тенденція: поряд з аргумен­тованими матеріалами, гострі, соціальні проблеми — екологічна, енергетична — висвітлювалися переважно в емоційному плані. Журналістам у ряді випадків бракувало грамотного економічно­го мислення. Інколи ігнорувалося правило: бути принциповим у постановці цих справедливих питань, прискіпливо досліджува­ти, якою має бути черговість у вирішенні проблем, за які кошти їх розв'язувати. Для цього, звісно, потрібні знання, глибокий аналіз, а вони були в значному дефіциті. Отже, економічний все­обуч для журналістів стає одним із лозунгів дня.

Відомо, що свобода інформації — це не свобода дезінформації та інсинуацій. Наприкінці 80-х pp. помітно падає відповідаль­ність редакторів, журналістів за правдивість публікацій. Йде ча-

307

Теорія журналістики

сом справжнє забруднення інформаційного поля. Не випадково, мабуть, на шпальтах багатьох видань з'явилися рятівні слова: «Позиція редакції не завжди може збігатися з позицією автора».

У запалі кинуті на мітингах, з одного боку, чи зборах, з іншо­го — неперевірені «факти» нерідко утверджуються на сторінках газет, редактори яких втратили почуття відповідальності за прав­дивість публікацій, точність, перевірку фактів.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х pp. вирізнилися принайм­ні дві тенденції. По-перше, в засобах масової інформації різко зросла кількість наукових публікацій суспільствознавчого харак­теру, особливо з питань філософії та політології. Це було про­диктовано необхідністю часу, бажанням усвідомити, хто ми і де ми знаходимось.

Але біда в тому, що в цей час все більше і більше на сторінки газет потрапляє псевдонаукових статей.

Наприклад, республіканська газета «Молодь України» опублікувала статтю з претензійною назвою «Філософія перебу­дови чи перебудова філософії» С. Грабовського, в якій виклад змісту дискусій IV Республіканської школи молодих філософів переплітається з власною «філософією» автора.

Сумний вийшов вінегрет. Спочатку у статті наведено багато цитат, які поряд з відповідним викладом виступів повинні, на думку автора, довести, що «російський марксизм» має стільки ж спіль­ного з Марксом, скільки спільного мали германські варвари часів «Священної Римської імперії» зі справжніми римлянами.

Звідси першочергове завдання, підкреслюється в статті — реві­зія філософії. Виявляється, істмат та діамат — неконвертована філософія, яка з початком 30-х pp. випала зі світової культури. Діалектична логіка — це взагалі міф, який можна розвіяти за допомогою Божественної Трійці.

На основі подібних виступів можна зробити висновок: якщо плюралізм, то він повинен бути повним, а не одностороннім, як у згадуваній статті.

По-друге, спостерігалась захопленість деяких газет анкетуван­ням своїх читачів. Як відомо, пресове опитування дає можли­вість одержати оперативну інформацію, звернутись до великої аудиторії, швидко вивчити думку, ставлення громадян до тих чи інших проблем.

Але з таким анкетуванням треба поводитись дуже уміло, ко­ректно. Тут є загроза при невмілому формулюванні питань анке­ти одержати хибні відповіді, тлумачення. Згодом публікація та­ких даних опитування невірно буде формувати громадську дум-

308

Система національної преси

ку. А часом (це відомо, особливо зі світової практики, та й у нас таке є) запитання можуть інспіруватись таким чином, щоб одер­жана відповідь заздалегідь відповідала груповим інтересам пев­них кіл людей, тобто громадська думка може маніпулюватись у вигідному для когось плані.

Ось чому анкети, які друкуються, повинні підлягати суворій, незалежній експертизі. А цього якраз і бракує засобам масової інформації.

Слід також зауважити, що чимало засобів масової інформації постійно зверталося до історичного минулого, давало оцінку його впливу на сьогодення. Однак нерідко робилося це у спотворено­му вигляді, поверхово і бездоказово. Зайва драматизація, суперечливість, переважання негативних оцінок, невизначеність перспектив різко знизили морально-психологічну стійкість, упев­неність людей.

Однією з важливих тенденцій розвитку сучасних ЗМІ є акту­алізація теми «Преса і демократизація». З властивою для сфери ЗМІ оперативністю ця тема все більше починає утверджуватися у пресі. І тому, коли в складних ситуаціях проходить матеріалі­зація ідей громадянського суспільства, преса прагне сприяти його демократизації, розвитку гласності, громадської активності лю­дей, долати все те, що перешкоджає рухові до кардинальних змін. Однак звичка до «бравурних словесних громів» надзвичайно живуча. У перехідний період теж було зафіксовано чимало «тріску-чих» виразів типу «стратегію прискорення візьмемо, товариші, на свої могутні плечі», «ми упораємось з питанням про перебу­дову й інтенсифікацію, зрозумівши раз і назавжди...» (див. на­приклад, Дрозд В. Так вернется ли их время? // Если по совести: Сб. статей. - М., 1988. - С. 120).

Ряд авторів висловлює вимогу вдосконалювати «технологію» журналістських матеріалів, їх стиль і тон. Читача не задовольняє безапеляційна директивність, тексти менторського тону з нескін­ченно повторюваними «слід поліпшити», «необхідно враховува­ти», «треба домогтися», «зобов'язані виконати».

Як тут не згадати Л. Толстого, який, відповідаючи на запитан- і ня журналістів, сказав так: «Не терплю я начальницького тону

газет. Береш, для прикладу, якусь газету і зустрічаєш у ній стат- I тю, що викладає відомі погляди з відомого питання, але з такою

і переконаністю у власній непогрішимості, начебто ці погляди

і найправильніші. З того ж питання в іншій газеті бачиш статтю,

] що висловлює цілком протилежні погляди, але з тією ж самовпев-

«: неністю. Береш третю газету, там зустрічаєш треті погляди і т. д.

І 309

Теорія журналістики

Хоч, по суті, лише одна з газет має рацію, а можливо, жодна не має рації, а має рацію якийсь пан, котрий ще не висловив у пресі своєї думки з цього питання. Нащо ж тоді цей начальницький тон, який тільки сіє ненависть між людьми?..» (Скажите, граф... //Лит. газета. — 1993. — № 14. — С. 6.).

На думку професора О. А. Сербенської, нині стає очевидним, що процес осмислення стилю усного і писемного мовлення, який десятиліттями культивувався, йде принаймні по таких основних напрямках: згірдне його висміювання (до речі, в останній час воно дещо стихає), пошуки причин його виникнення і довго­літньої живучості, про які принагідно говориться поки що в рам­ках публіцистичних виступів з приводу проблем економіки, еко­логії, моралі та ін., усвідомлення того, що трудно, дуже трудно знайти сьогодні, в умовах розбурханих пристрастей, правильний тон розмови з людьми, утвердження тих начал, які виявляються конструктивними.

Зв'язок журналістики зі способом життя народу і особистіс­тю, соціальними факторами, що діють у суспільстві, став, мож­ливо, найприкметнішою тенденцією у діяльності сучасних ЗМІ. Принагідно зауважимо, що ця проблема стала об'єктом вивчен­ня не одного покоління і теоретиків, і практиків, про що частко­во йшлося у попередніх розділах.

Мова — це будівельний матеріал журналістики. А тому пра­вомірно говорити про вплив соціальних факторів не лише на розвиток мови, а в цілому на журналістику.

Соціальні фактори, що впливають на функціонування і роз­виток ЗМІ, наука поділяє на такі групи:

  1. Соціальні фактори, зумовлені соціально-економічними фор­маціями.

  2. Макросоціальні (глобальні), мікросоціальні (часткові) фак­тори, зумовлені масовою комунікацією, системою освіти і т. д.

  3. Позитивні і негативні соціальні фактори, зумовлені різною інтерпретацією явищ природи і суспільного життя.

  4. Соціальні фактори, зумовлені взаємодією мов (збагачення або засмічення мови).

  5. Соціальні фактори науково-пізнавального значення.

6: Соціальні фактори ідеологічного змісту (ідеологія, мовна політика, ідеологічне осмислення мовних одиниць і т. д.)

  1. Соціальні фактори естетичного характеру (література, мис­тецтво).

  2. Соціальні фактори, які стосуються соціально-професійної диференціації мови.

310

Система національної преси

На газетне мовлення впливають усі фактори, хоч сила їх дії неоднакова. Одним із найпоширеніших факторів свідомого впливу на мову, зокрема газетну, є, як справедливо вважають деякі до­слідники, штучне збільшення частоти вживання тих чи інших слів, які перетворюються у своєрідні слова-ключі. Але, мабуть, недостатньо вважати, що такі слова завжди відображають найпо­ширеніші явища чи реалії. Спостереження за мовою газети да­ють підстави говорити про те, що мовні одиниці різних рівнів дуже часто вживалися як фантоми, тобто на позначення явищ неіснуючих, разом з тим деякі явища просто не мали назви, їх обминали. Відсутність політичного плюралізму негативно поз­начилася на інтерпретації складних і далеко не одномірних явищ суспільного життя і природи.

Перебуваючи під сильним впливом мовної політики, наса­джуваної державою, сфера комунікації відтворювала виражальні засоби публіцистики, які ряд філософів трактують як результат «соціолінгвістичного експерименту». Характерною рисою «но-вомови», яка з'явилася внаслідок дії такого експерименту, вони вважають словесний фетишизм, який слабо виявляється в будь-якій мові, але в умовах соціолінгвістичного експерименту пере­творюється у вид божевілля: одне спустошене слово-заклинання поспішає замінити інше, доки, від частого вживання, воно не перестане розрізнятись оком і вухом, і для обслуговування іншої містичної сутності не потрібно буде нової порожньої форми.

Отже, перед сучасною журналістикою з усією гостротою по­стала проблема: відповідальність за слово.

Поставимо просте запитання: яким має бути публіцист наших днів? При цьому матимемо на увазі тих, хто працює в усіх засо­бах масової інформації (газетах, журналах, на радіо, телебачен­ні), тих, хто формує громадську думку, виховує у людей соціаль­не (наукове) мислення, політичну культуру.

Публіцистика — оголена думка під високою напругою, а пуб­ліцист не має шкіри, всі болі і тривоги світу влучають йому про­сто в серце. І це не високі слова.

Демократизація вимагає від журналістів докорінного перегля­ду якості всієї масово-інформаційної діяльності.

Процес оновлення всього громадського життя, якісно новий тип демократії вимагають утвердження дискусійного начала. 1 преса має стати виразником плюралізму думок, що здійснюєть­ся на основі загальнолюдських цінностей, принципів, ідеалів і етики.

Жодне друковане чи мовлене слово не повинно з'явитися у

311

Теорія журналістики

світ, як кажуть, всує. Часи, коли порожня балаканина, дрібні теми, базікання подекуди почували себе вільно, минули безпо­воротно. Зростають творчі вимоги до журналістів. їх професійна культура вимагає подолання некомпетентності, шаблонних під­ходів, сірості, відсутності почуття нового. Важливо утверджувати високу моральність при веденні дискусій, яка має заперечувати проголошення істин в останній інстанції, дискредитацію і при­ниження будь-якої сторони.

Наголосимо ще на одній тенденції сучасної журналістики — це сплав науки і публіцистики. Помітне прагнення журналістів всебічно осмислити пройдений шлях, дати точну оцінку ниніш­нього стану справ, довести до свідомості кожної людини всю новизну і складність завдань, пробудити потребу до їх творчого вирішення.

У серйозному аналізі нових проблем, у свіжості думки і слова вбачається шлях до вдосконалення всієї діяльності ЗМІ.

Одна з особливостей преси, зокрема публіцистичних матеріа­лів, полягає в тому, що вона виражає дух епохи. Ось тут і треба, щоб матеріали поєднували в собі аналітичну глибину, ґрунтовну оснащеність фактами, яскравість і дохідливість стилю, містили максимум науковості та популярності.

Зараз, коли значно зріс рівень читачів, потреба в глибокій науковій і публіцистичній розробці питань, осягненні фунда­ментальних, загальнолюдських цінностей в умовах становлення громадянського суспільства без перебільшення величезна.

Співдружність учених і публіцистів сприятиме підготовці яс­кравих матеріалів, що відбивають сучасні реалії, допоможе через такий потужний канал, як преса, виробляти орієнтири і кон­кретні рекомендації для практики.

Публіцистика це теж наука, і вона має свої принципи: науко­вість, достовірність, образність.

Журналістське слово у контексті вимог демократизації і онов­лення суспільства — це не заклик до суцільного позитиву. Але ж діалектика вчить нас бачити світ у всій його сукупності, склад­ності і протиріччях, прагнути до ідеалу і правди. Повторимо за класиками: доки не буде правди — нічого не буде.

Не забути б нам сьогодні: для чого народжується людина, чому великі прагнули до гармонії у цьому світі, чому вони так підно­сили гуманістичні цінності, чому вони були такими терпеливи­ми, далекоглядними, а отже, мудрими.

312

Система національної преси

Резюме

Життя постійно вносить зміни у розвиток і вдосконалення системи З МІ. Ще вчора ми говорили про традиційність поняття цієї системи як взаємообумовлену, зі своєю координацією і суб­ординацією, сукупність видань і програм, інформаційних агентств і центрів, а також служб, засобів доставки та інших організацій, що забезпечують їх функціонування.

А сьогодні вже мова йде про залежність структурних відно­син, про конкуренцію в межах системи, боротьбу за виживання окремих її елементів в умовах бурхливого розвитку техніки.

Основні тенденції розвитку сучасної журналістики ми розгля­даємо у нерозривному зв'язку із основними суспільними законо­мірностями перехідного періоду, новими економічними, соці­альними та політичними умовами діяльності ЗМІ.

Серед основних тенденцій, насамперед, виділяються такі: твор­чий пошук; ЗМІ і демократизація; взаємодія соціальних факто­рів і журналістики.

ЛІТЕРАТУРА

Акопов А. И. Методика типологического исследования периодичес­ких изданий. — Иркутск, 1985.

Акопов А. И. Средства массовой информации. — М,, 1987.

Багиров Э. Г. Основы телевизионной журналистики. — М., 1987.

Бебик В. М., Сидоренко О. І. Засоби масової інформації посткомуніс­тичної України. — К., 1996.

Вартанов Г. Короткий довідник газетного працівника. — К., 1989.

Взаимодействие средств массовой информации, народа и институ­тов власти в процессе демократизации. — Минск, 1991.

Вилъчек В. Под знаком телевидения. — М., 1987.

Журналістика в умовах гласності. — К., 1991.

Засоби масової інформації: поняттєвий апарат / За ред. A3. Мос­каленка. — К., 1997.

Засоби масової інформації. Українське законодавство. — К., 1995.

Защита чести и достоинства. — М., 1997.

Зернецька О. В. Нові засоби масової комунікації. — К., 1993.

Инчикина И. Д. Союз книги, журнала и газеты. — М., 1988. — Вып. 5.

Королько В. Основи паблік рилейшнз. — К., 1997.

Копиленко О. Л. Влада інформації. — К., 1991.

Матеріали IX з'їзду Спілки журналістів України//Журналіст Украї­ни. - 1997. - №5.

313

Теорія журналістики

Масова комунікація: Підручник/За ред. А. 3. Москаленка. - К., 1997. Мас медіа України. — К., 1995.

Москаленко А. 3. Вступ до журналістики: Підручник. — К., 1997. Москаленко А. 3. Комунікативна політологія. - К., 1997. Миронченко В. Я. Інформаційне радіомовлення України. — К., 1996. Роль мас медіа у плюралістичному суспільстві. — К., 1996. Сучасна українська журналістика. - К.., 1997. Теплюк В. М. Журналист меняет профессию. — Владивосток, 1990. Телерадіожурналістика. — Львів, 1997.

Типологическое развитие журналистики. — Ростов/на Д., 1993. Типология местной прессы. — Ростов/на Д., 1991. Украинский медиа-бюллетень. — К., 1996—1997. Україна: Засоби масової інформації. — К., 1993. Україна: Інформація і свобода слова. — К., 1997. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. — К., 1996. Хто є хто в українських мас медіа. — К., 1997. Черняков Б. И. Фотография в изобразительной журналистике. — К., 1996.

Шостак М. И. Еженедельник как тип издания. — М., 1986.

Питання для обговорення

  1. Яке місце журналістики в системі соціальних інститутів?

  2. Які сучасні проблеми системи З МІ?

  1. У чому полягає становлення нових соціальних і професій­них орієнтирів журналістів?

висновки

Поляризація політичних поглядів у сучасному суспільстві від­дзеркалилася й у журналістиці, спровокувала духовне і моральне розмежування носіїв інформації. Таке становище викликає до життя взаємозвинувачування в продажності, в ідеологічному і суто людському лицемірстві.

Ми читаємо зараз (та й читали багато років) про продажну журналістику взагалі і про продажні окремі видання, не кажучи вже про продажність окремих журналістів. Мова, ясна річ, до недавнього часу йшла про журналістику буржуазну. І здавалося, що лише наша, радянська журналістика є дійсно народною, тоб­то об'єктивною, чесною, діючою на користь суспільству.

Було б неправдою стверджувати зараз, ніби сьогоднішнє по­коління журналістів не сприймало цей пропагандистський штамп. Але ж не меншою неправдою було б і ствердження того, що всі вони дійсно не відали, що творили, насаджуючи ті ж самі ідеоло­гічні штампи, про які йдеться.

Про це, до речі, свідчить те, яку позицію' зайняли деякі жур­налісти та й численні партійні, і особливо комсомольські видан­ня посттоталітарного періоду.

Вдумливий читач, напевно, звернув увагу на еволюцію оцінок політичних, державних діячів, перш за все представників депу­татського корпусу, щодо діяльності засобів масової інформації: від безмежної захопленості їх «революційністю» до ледве стри­муваної роздратованості, коли йдеться про видання, чия ради­кальна завзятість нагадує того дивака, якого примусили Богу молитися, а він і лоба розбив.

«Богом» демократизації стала гласність, і вона, як і передба­чалося, зірвала з наших очей ідеологічні шори. Але ж у розумінні багатьох керівників ЗМІ гласність так і залишилася тим самим пропагандистським вивертом, що дозволяє їм задовольняти чи то особисті амбіції, чи групову користь. Тобто численні засоби

Теорія журналістики

інформації відверто намагаються (й подекуди досягають своєї мети) нав'язати суспільній свідомості такі оцінки, такий умонас­трій, які за своїм «тембром» ближчі до анархії, ніж до демократії. Це стосується, до речі, і створювання відповідної атмосфери на­вколо засобів масової інформації, які, мовляв, не зможуть вико­нати свою функцію трибуни народу, якщо будуть підкорятися державним інтересам.

Ці побоювання зрозумілі, адже у нас є досить багатий досвід безумовного підкорення преси єдиному «хазяїну». Але не слід забувати й інше: на зміну колишній ідеологічній несвободі не­минуче насунулася несвобода економічна. А це означає, що шляхи виходу журналістики з кризи перебувають поза саме журна­лістикою — вони в сфері політики та економіки.

Щодо теорії журналістики, ясна річ — вона зараз потребує нетрадиційного осмислення протиріч практики, новітніх цінніс­них орієнтирів.

Тут доцільно зауважити: суспільство не може стати кращим, більш людяним і гуманним без демократії, яка має звеличити людину. Суспільство змінилося, воно вже не може й не буде жити за застарілими схемами та настановами, воно стало принципово іншим, як іншою стала і державність.

Отже, державність і є тим самим лакмусовим папірцем, за яким перевіряється «якість» видання і, якщо хочете, моральна якість окремого журналіста.

Ліва фраза, якою б лагідною вона не була за формою, ліва фраза, яка дає можливість зірвати оплески, але замішана на тео­ретичному невігластві, неосвіченості оберталася, як ми знаємо, величезними людськими втратами, трагедіями народів.

Ми підкреслюємо це з єдиною метою: нагадати, що сьогодні, як і завжди, боротьба йде не за «свободу» преси, а за її завоюван­ня — хто володіє засобами масової інформації, той володіє ре­альною владою.

Особливо це наочно видно у період виборів до парламенту, в тому числі і в Україні. Наприклад, підготовка до парламентських виборів у 1998 р. була позначена тим, що конструктивізм, вива­женість, об'єктивність у багатьох публікаціях підмінювалися го­рами компромату, голослівних звинувачень, конфронтаційних дописів, політичною заангажованістю.

Одночасно лише незначна частина ЗМІ, висвітлюючи перед­виборну тематику в усіх її аспектах, у своїх матеріалах закликала не розпалювати ворожнечу і розбрат у суспільстві, не загострю­вати стосунки між гілками влади.

316

Висновки

Отже, «політика — преса — влада» — це те, що повинно під­тримувати державність, а не тягнути її у безодню анархії і роз­брату.

Масові інформаційні процеси не можна розглядати поза кон­текстом суспільно-політичної ситуації, без урахування «середови­ща оточення», поза історичним часом та історичним простором. Журналістика переживає, як і вся країна, «смутні» часи переоцін­ки цінностей. І до історичного досвіду журналістики слід стави­тись з особливою тактовністю. Бо ж руйнувати «до основанья» — це, здається, єдине, що притаманне, на жаль, і сьогодні багатьом найбільш радикальним реформаторам від журналістики.

Так, руйнувати є багато чого. Але ж не забудьмо: на руїнах проростає хіба що бур'ян. Розмірковуючи над сьогоденням, ми мусимо співставляти його з днем вчорашнім. Наскільки непрості часи переживають сьогодні наша держава, наша державність, настільки ж складні вони для журналістики взагалі і для журна­ліста зокрема. Ми живемо в період глобальної переоцінки цін­ностей, болісних пошуків відповідей на найскладніші питання нашого буття.

І тому дуже важливо майбутнім журналістам глибоко усвідо­мити, що при всій привабливості для молоді ідеї безперечного відкидання «застарілого» досвіду, який найпростіше оголосити «догматичним», все ж таки його кращі досягнення треба всіляко використовувати у практичній роботі сьогодення, у ці, сказати б, «мутаційні» часи.

Коли йдеться про взаємовідносини політики, преси і влади, ми повинні пам'ятати: влада не втручається у справи засобів ма­сової інформації, не нав'язує свої позиції та оцінки, а лише до­помагає їм в інформуванні суспільства; засоби масової інформа­ції як носії політичної інформації та інститут, зацікавлений в розквіті держави, допомагають владі творити політику, а політи­кам — підтримувати державність як головний гарант прав і сво­бод особистості і громадянина.

Перші кроки робити завжди важко. Наша українська журна­лістика їх уже зробила.

В останні роки відбулися певні зміни щодо тематичної спря­мованості друкованих ЗМІ. Насамперед загальнополітичні видан­ня, які традиційно посідали першість серед зареєстрованих на загальнодержавну та зарубіжну сферу розповсюдження, посту­пились місцем інформаційно-рекламним, виробничо-практичним, науковим виданням. Зросла кількість періодики для організації дозвілля, все більше реєструється видань з питань ведення до-

317

Теорія журналістики

машнього господарства, городництва, садівництва, а також для жінок. Збільшується кількість видань довідкового характеру.

На тлі позитивних тенденцій простежується відсутність або невелика кількість видань з питань мистецтва, історичної тема­тики, літературно-художніх, медичних, дитячих, екологічних. Так, за 1997 р. зареєстровано 2 видання історичної тематики, 4 — мо­лодіжних, 17 — для дітей, по 5 — медичних та з питань права; 7 — економічних. Ці факти дають підстави для більш диференці­йованого підходу до питань підтримки вітчизняних друкованих ЗМІ. Саме ці видання для дітей і молоді, медичні, екологічні, економічні, мистецькі, літературно-художні потребують більшо­го піклування з боку держави.

Стосовно мовної ситуації у друкованих засобах масової ін­формації після здобуття Україною незалежності простежується тенденція до збільшення кількості газет і журналів, зареєстрова­них українською мовою. Так, якщо в 1996 р. було зареєстровано друкованих періодичних видань українською мовою 20 відсот­ків, українською і російською — 38, російською — 12, то в 1997 р. - відповідно: 40, 46,6 і 12,7 (зменшився відсоток видань іншими мовами). Такій тенденції сприяли відповідні рішення, прийняті виконавчою і законодавчою владою на підтримку державної мови, роз'яснювальна робота патріотичних сил, зокрема "Просвіти".

Міністерством інформації здійснені основні напрацювання до плану організаційного, інформаційного та видавничо-поліграфіч­ного забезпечення комплексних заходів щодо всебічного розвит­ку і функціонування української мови.

Актуальною залишається проблема вдосконалення механіз­мів координації інформаційної діяльності. Існуючі відносини між державою і пресою вимагають дальших пошуків зв'язку між ними. Нагальним є розроблення системи дій щодо інформаційної під­тримки пріоритетних соціально-економічних проектів, здійснення державної політики в сфері інформації та формування інформа­ційної інфраструктури, проведення загальнодержавних інформа­ційних кампаній, впровадження в практику ЗМІ сучасних ін­формаційних технологій, підвищення інтелектуального рівня ін­формаційної продукції.

В інформаційному просторі держави електронні засоби масо­вої інформації все більше посідають домінуючу позицію, хоча за кількістю об'єктів телебачення і радіо становлять усього 10 від­сотків від загальної кількості об'єктів поширення інформації. В Україні діє більше тисячі теле- і радіоорганізацій різних форм власності і різних масштабів сфери дії - від загальнонаціональ-

318

Висновки

них до сільських чи мікрорайонних. Із них лише 28 — державні; Національні теле- і радіомовні компанії та 25 обласних і регіо­нальних. За винятком державних, майже 500 теле- і радіооргані-зацій — поза правовим полем, оскільки Національна рада з пи­тань телебачення і радіомовлення не завершила процес ліцензу­вання телерадіоорганізацій, а деякі з них, зокрема кабельні ме­режі, фактично працюють в умовах напівпідпілля. Це створює широкі можливості для політичних спекуляцій, особливо у перед­виборній агітації.

Відбулися серйозні зміни у телерадіоінформаційному про­сторі держави. По-перше, структуризувалися загальнонаціональні канали. Якщо раніше домінувало державне телебачення, то те­пер загальнонаціональний український телеефір ділять три неза­лежні одна від одної структури: перший канал - УТ-1, другий -"Студія 1+1", третій - "Інтер". По-друге, суттєво змінилися ефірні пропорції мовлення. Державні телерадіостанції за обсягами мов­лення значно поступаються комерційним. Так, у Києві на 1 го­дину програм державного телебачення понад 7 годин - інших станцій, у радіомовленні ці пропорції становлять 1:6. Аналогічна ситуація в багатьох регіонах України.

Такі кардинальні зміни в обсягах телерадіомовлення створили цілком нову палітру в тематичному спрямуванні телерадіопро-грам. Незважаючи на зовнішнє їх розмаїття, все помітнішим стає і тематичний, і жанровий стереотипи. На телебаченні це, насам­перед, показ зарубіжних серіалів, розважальних програм, на ра­діо - передачі типу "Вгадай пісню", "Назви мелодію". Частина недержавних телерадіоорганізацій не має чіткої визначеності у висвітленні проблем політичного життя, у першу чергу через від­сутність серйозної, вдумливої роботи з авторами, низький рівень професійної підготовки творчих колективів. Уся стратегія мов­лення підпорядкована швидкому заробленню грошей, переваж­но на рекламі. Нові можливості для цього — передвиборні бю­джети партій.

Аналіз тематичної спрямованості теле- та радіопрограм, їх рейтинг серед населення засвідчують: електронні засоби масової інформації набули певного досвіду роботи, мають здобутки, але в перспективі їм належить зробити набагато більше.

Національна телекомпанія України згідно з планом має у се­редньому на тиждень 252 години мовлення на УТ-1 та 104 годи­ни на УТ-2. За жанровою палітрою та тематичним спрямуван­ням канал УТ-1 можна сьогодні ідентифікувати як синтетичний, з домінантою інформаційних програм, кінопоказу, правових,

319

Теорія журналістики

спортивних, молодіжних передач для родинного перегляду. Ка­нал УТ-2 можна характеризувати як культурологічно-просвітниць­кий. На першому загальнонаціональному каналі введена нова мережа мовлення, це сприяло підвищенню рейтингу телеканалу, який опускався до критичної межі. Оновлена мережа мовлення дозволяє запобігти перенасиченню ефіру одноманітними пере­дачами, сприяє їх кращому сприйняттю глядацькою аудиторією.

Серед розмаїття тематичних напрямів державного мовлення визначились основні, до яких належать: показ ринкових пере­творень, впровадження демократичних засад у громадсько-полі­тичному житті України, державотворчих процесів, вирішення соціально-економічних проблем; законотворча діяльність; пра­вове виховання населення; підтримка національної культури, народних звичаїв, свят, обрядів; боротьба з корупцією та органі­зованою злочинністю; трансляція найважливіших спортивних подій світового та європейського рівня.

Спостерігається певна система, періодичність у підготовці програм діяльності агропромислового комплексу, приватизації, захисту національного товаровиробника, розбудови Збройних сил України, релігійної тематики.

Проте докорінне оновлення телевізійного мовлення на пер­шому загальнонаціональному каналі, формування нової сталої мережі відбуваються повільно. Національній телекомпанії Ук­раїни не вдалося забезпечити підготовку необхідної, з точки зору програмування, кількості власних політологічних, розважальних передач, їх високорейтингового рівня. Обмеженість національ­ного теле- та кіноринку призвела до того, що державний телека­нал заповнюється зарубіжною відеопродукцією. В ній переважа­ють детективи, бойовики, пригодницькі стрічки. Враження втрати національного підґрунтя посилюється ще й тим, що в ефірі пос­тійно транслюються програми про життя в інших країнах, де­монструється багато зарубіжних відеокліпів, мультфільмів.

За умовами ліцензії Національна телекомпанія має транслю­вати в ефір 81 відсоток власного телевізійного продукту, фактич­но ж з 25,3 години добового обсягу мовлення лише 6,3 години, тобто 24,9 відсотка, становлять передачі, підготовлені творчо-виробничими об'єднаннями компанії. Намагаючись наповнити ефір цікавими програмами, керівництво Національної телеком­панії розміщує на УТ-1 окремі передачі недержавних телеоргані-зацій, та підхід цей не завжди себе виправдовує. Водночас пос­лаблена увага до доробку обласних державних телерадіокомпа-ній, більшість з яких виявляє готовність до тісної співпраці зара-

320

Висновки

ди повнішого представлення життя областей на загальнонаціо­нальному телевізійному каналі.

Залишаються гострими проблеми наповнення першого загаль­нонаціонального каналу високорейтинговими музичними та роз­важальними програмами національного виробництва, інформа­ційного насичення випусків "УТН", особливо в неділю, коли відсутні помітні загальнодержавного значення громадсько-полі­тичні акції. Програма "7 днів" становища не врятувала, оскільки виявилася надто однобоко-пропрезидентською.

Не знайшов гідного власного творчого "обличчя" другий за­гальнонаціональний телеканал, який формувався за залишковим принципом. Ефірний час в основному заповнюється передачами попередніх років виробництва, які не завжди вписуються у су­часну телевізійну стилістику. Набуття ним статусу культуроло­гічно-освітнього каналу, як того вимагає ліцензія Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, відкладається на не-визначений час.

Національна радіокомпанія України транслює три диференці­йовані за формою і змістом програми внутрішнього мовлення, а також передачі всесвітньої служби УР загальним обсягом 94,5 години на добу. Перша програма радіокомпанії - інформа­ційно-публіцистична, у якій, окрім громадсько-політичних, еко­номічних, художніх та спортивних програм, значний відсоток мовлення відводиться для дітей та юнацтва. Тематична спрямо­ваність цієї програми випливає з її головного завдання: опера­тивно інформувати слухачів про діяльність виконавчої і законо­давчої влади, про події в нашій країні та за кордоном, активно сприяти реалізації державної політики в усіх сферах соціально-економічного, культурного та міжнародного життя, формування у радіослухачів почуття національної свідомості і державницької психології. За оперативністю та обсягами повідомлень, як за­свідчує аналіз, передачам програми не могла скласти конкурен­цію жодна із радіостанцій, що діють у радіопросторі України. Найвищий рейтинг серед населення має інформаційно-аналітична програма "Тиждень", яка формується на принципах плюралізму у відтворенні дійсності, орієнтує слухачів у складних процесах суспільно-політичного життя держави.

Відзначаються актуальністю передачі соціально-економічної та громадсько-політичної тематики, які глибоко і всебічно роз'яс­нюють причинно-наслідковий характер економічної кризи в Україні, сприяють виробленню у слухачів самостійних суджень про необхідність радикального реформування економіки на ос-

321

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]