- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Предмет і завдання курсу
- •Теорія журналістики
- •Предмет і завдання курсу
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Нормативна база діяльності преси
- •Теорія журналістики
- •Нормативна база діяльності преси
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Змі та рівність між жінкою та чоловіком
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Служби громадського теле- та радіомовлення
- •Фонд evrimages
- •Колекція даних з потоку програм
- •Правові питання у галузі змі
- •Теорія журналістики
- •Політики змі
- •Теорія журналістики
- •Контакти та співробітництво з країнами Центральної та Східної Європи
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Нормативна база діяльності преси
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Компрометація; остракізм (таврування); брехня;
- •4. Порушення професійної честі журналіста:
- •1. Кодекс професійної етики українського журналіста
- •2. Моральний кодекс
- •21 Вересня 1996 р.)
- •Нормативна база діяльності преси
- •Нормативна база діяльності преси
- •Бути відповідальними
- •3. Етичні принципи засобів масової інформації
- •Результативність журналістської діяльності
- •Теорія журналістики
- •IV. З точки зору ефектів, які досягаються в результаті впливу на аудиторію засобів масової інформації, функції преси зводяться до того, щоб:
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Результативність журналістської діяльності
- •Результативність журналістської діяльності
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Система національної преси
- •Теорія журналістики
- •Система національної преси
- •Теорія журналістики
- •Система національної преси
- •Теорія журналістики
- •Висновки
Нормативна база діяльності преси
дом, що більше розважає публіку, ніж інформує. Вже перші «acta diunra» в Стародавньому Римі поширювали поряд з урядовими повідомленнями так звані «soft News» (легкі для читання матеріали), а вже у XIX ст. масова преса у Франції, Америці, Англії, а пізніше і в Німеччині починає задовольняти потреби аудиторії у розвагах. Бульварні газети XX ст. лише покращили те, чому поклали початок їхні попередники у XIX ст. Справжнє входження ЗМІ в індустрію розваг відбулося на початку 80-х pp., коли на ринок прийшли приватні телевізійні компанії. Тепер найпопу-лярніші ЗМІ не мають ніякої гарантії, що реципієнти не будуть насильницьки притягнуті до програм, котрі маніпулюють громадською думкою і не вважають за потребне сприяти політичній емансипації та культурницькому розвитку. Німецькі науковці у галузі публіцистики Вольфган Донсбах та Даніель Дюпре дійшли висновку, що за вісім років після введення приватних телевізійних каналів у Німеччині шанси натрапити на телебаченні на інформаційну програму зменшились з 50 до 29%. Це означає, що не лише приватні станції пропонують менше інформації, а також і громадсько-правові канали адаптувалися до нових умов та збільшили у своїх програмах частку розважальних передач. Це все веде до того, що багато людей, що не мають привілейованого становища у суспільному житті, все менше будуть мати справу з політичними та культурними повідомленнями ЗМІ. Такі люди повністю виключаються з політичного життя держави і стають таким чином повністю аполітичними. Ними легко можуть маніпулювати різні сили, що діють в ЗМІ, тому що такі люди не приєднані до інформаційних мереж і не використовують інші канали, як джерело знань, щоб отримувати політичну інформацію і брати участь у політичних дискусіях. Це також призводить до того, що ЗМІ, котрі стоять на службі індустрії розваг, підкріплюють норми та цінності існуючої суспільної системи влади, зацікавленої в непідготовленості людей до політичної діяльності. Саме ці люди і складають ту більшість, яка культивує повзучу аполітичність у суспільстві.
Інші ж, навпаки, дуже глибоко інтегровані у політичне життя, та, посідаючи привілейоване становище у суспільстві, беруть участь в політичних дебатах у клубах, партіях, об'єднаннях, читають газети та книги, розуміють, як використовувати радіо та телебачення, щоб стати політично інформованою людиною. На жаль, таких людей лише незначна кількість.
Таким чином, зараз споживачі інформації змушені балансувати у ситуації, що склалася, бо ЗМІ підвищили свої технічні та
89
Теорія журналістики
творчі показники в конкурентній боротьбі. Сьогодні можна отримати більшу за кількістю і точнішу інформацію з усього світу, з усіх сфер життя, ніж десять або двадцять років тому. Проте ми відчуваємо негативні симптоми в ЗМІ. Монополізація вилучає конкуренцію в галузі 3ML Інтернаціоналізація телевізійних мереж та новин вимагає від людей допоміжних знань, не змініючи їх менталітет. Подальша уніфікація створює взаємозамінні ЗМІ, що відрізняються лише дизайном та версткою. Домінуюча роль індустрії розваг призводить до аполітичності людей.
Враховуючи такий стан справ, можна запитати: куди ж ми йдемо? Розвиток цивілізації на планеті на стільки ж суперечливий, як і сучасна політична ситуація у світі. Але тенденцію, котра виявляється зараз і, без сумніву, буде мати велике значення у майбутньому, ми можемо назвати цифровізацією.
Цифровізація — це найбільша революція в ЗМГз часу відкриття телеграфу та початку введення в експлуатацію телебачення: вже сьогодні мільйони з'єднані інформаційною мережею «Internet». На зламі століть стає можливим користування «комунікаційним суперхайвеєм», приймати 500 телевізійних програм, індивідуально програмувати (замовляти, переглядати) художні фільми, записи, брати участь у інтерактивних телеконференціях, обирати все за допомогою ПК та з'єднуватися з будь-яким віддаленим пунктом: телешоппінг (тут можна блукати за допомогою комп'ютерної миші по полицях супермаркетів), телебанкінг, купівля автомашин, мовні курси та купівля одягу, прийом у лікаря та спекулювання на біржі, висловлення громадської думки та загальнонаціональне опитування, комп'ютерні відеоігри, відео-фільми — все це стає можливим за допомогою однієї штепсельної розетки та кількох рухів. Користь комунікаційного суперхай-вея полягає у тому, що більшість проблем можна швидко та раціонально вирішити. Але від цього також може бути шкода, яка виявлятиметься у тому, що люди будуть комунікувати, використовуючи лише технічні засоби, більше не зустрічаючись. Наслідком цього буде збільшення індивідуалізму, сегментація та аполітичність населення, можливо також збільшення ізоляції та невпевненості. Якщо люди будуть розсудливими, вони будуть використовувати нові можливості тільки там, де це практично. Якщо вони будуть нерозсудливими, то вони зачиняться у своїй квартирі і будуть лише за допомогою клавіатури та монітора комунікувати з навколишнім середовищем.
А тепер перекладемо теоретичні розвідки у площину практичної діяльності сучасної журналістики. Спробуємо сформулювати
90
Нормативна база діяльності преси
бодай три коротких, але корисних принципи, додержання яких може прислужитися дійсно відповідальній роботі засобів масової інформації.
Свобода преси — це значить, що журналіст несе відповідальність тільки перед законом і своєю совістю. Отже, свобода —-це закон, межі якого може встановити тільки совість журналіста.
Ця межа свободи не може бути визначена у нормативному порядку. Сфера її застосування визначається у кожному випадку конкретно.
Свобода, що визначена згідно з власною совістю, приведе до справедливості — вищої мети працівника засобів масової інформації — лише у тому випадку, коли читач буде досить добре ознайомлений з культурними, ідеологічними, економічними аспектами.
Виходячи із цих положень, поглянемо на свободу преси та різні форми її обмеження у контексті історичного розвитку світової преси і, зрештою, світової цивілізації.
Свобода преси і форми законодавчого, економічного та політичного її обмеження у суспільстві мають довгу історію, ще з часів Стародавнього Риму. Так, у 1485 р. з'явилися чіткі ознаки церковної цензури преси — всього через 35 р. після винаходу Гутенбергом друкованого верстата, а в 1559 р. було обнародувано перший список заборонених книг. Паралельно з церковною розгорталась і політична цензура, все більше перетворюючись в інструмент державної влади.
У наші часи ця тенденція певною мірою йде на спад, але все ще спостерігаються ситуації, коли навіть у парламентських демократіях цензура вважається нормальною і виправданою. Нерідко цензура, введена лише на період надзвичайної ситуації (війни, революції тощо), «обростає» соціально-політичними інститутами, закріплюється в них і стає постійним явищем, незважаючи на те, що ситуація давно стабілізувалася. Тоді цензура набуває напівсекретного, замаскованого характеру і спрямовується спеціальними державними установами.
Майже два століття тому Установчі збори часів Французької революції проголосили одне із найдорогоцінніших прав людини: кожен громадянин може вільно говорити, писати, публікувати. У той час це було вражаючим завоюванням: сміливий вияв цього нового духу порушував усталений порядок речей у всій Європі. Але що залишилось від нього?
Якщо повернутися до сьогоднішніх реалій, до проблем в Україні, то офіційного й урочистого проголошення принципу «преса
91
Теорія журналістики
вільна» (через 200 років після Франції!) виявилося недостатньо. Справа в тому, що для втілення його в життя довелося чекати прийняття відповідних законів. Зробивши красивий жест, законодавці поклали край сваволі політичної влади, однак не звернули належної уваги на владу економічну.
І ось уже преса, особливо місцева, опиняється у великій скруті — без паперу, коштів, оргтехніки, без економічної підтримки держави.
Намагаючись вижити, преса використовує своє право на свободу своєрідним чином: щоліта, скажімо, публікує безліч матеріалів, присвячених сексуальному життю чи походенькам з любас-ками, наліво і направо дає різні поради з приводу того, як краще засмагнути чи схуднути, публікує ігри, що мають «велике освітянське значення», заповнює сторінки своїх видань патологією в усіх іпостасях або друкує історії про місцеві дива — барабашки чи польоти уві сні й наяву на далекі планети. Право на свободу стає правом на вульгарність.
З іншого боку, політика гласності в Україні, як і в інших державах колишньої імперії, викликала хвилю критики безпрецедентних масштабів. Преса стала більш інформованою і менш монолітною. Були зняті чи послаблені обмеження на публічне обговорення багатьох гострих проблем. Разом з тим ці процеси, не маючи конституційної основи, могли легко повернутися у зворотному напрямі.
У цьому зв'язку особливо важливими стають закони, що стосуються безпосередньо преси. Юридичний аспект свободи преси — це законодавство про журналістику як правова фіксація меж еоціа^іьно-творчої свободи. Прийняття цих документів, з одного боку, має на меті забезпечити «відкритій» політиці незалежної держави міцну правову основу, захистити журналістів, розширити їх доступ до інформації, яку мають державні організації, а з іншого ~ більш чітко визначити її межі, що заспокоює внутрішніх критиків гласності.
Принагідно зауважимо, що серед широкого кола проблем щодо обмеження свободи преси вчені виділяють таку проблему, як методи цензури, а головний з них — закони про пресу, що вміщують у собі правила, які регулюють діяльність преси, видавництв, електронних засобів масової інформації, а також визначають права журналістів та їх відповідальність.
У Великобританії, наприклад, немає не тільки конституції, у якій було б закріплено право на свободу слова, але й самих законів про пресу. Засоби масової інформації мають тут ті ж свободи,
92
Нормативна база діяльності преси
що й будь-який громадянин країни. Тому, за винятком ряду не дуже суттєвих моментів, на пресу поширюються ті ж положення законів, у яких визначається, що можуть самі британці включати у поняття свободи слова.
Досвід Англії заслуговує на увагу, адже там законоположень порівняно небагато, а судочинство тримається здебільшого на прецедентах. Років двадцять тому в англійському суді розглядався позов, поданий лігою захисту моральності, яка вимагала вилучити з обігу випущену одним видавництвом книгу під назвою «Коханець леді Чатерлей». Це еротичний роман XVIII ст. Процес тривав півроку. Запрошувались авторитети в галузі етики, філософії, літератури. Суд виніс мудре рішення: визнати випуск роману замахом на суспільну мораль, основну частину тиражу залишити як явище літератури того часу, а певну кількість примірників передати до бібліотеки, дозволивши доступ до них тільки спеціалістам.
Англія та ще, можливо, Японія і Швеція — це виняток із правил. У багатьох країнах поширені зловживання законами про пресу, в результаті чого ці закони або законодавчі документи часто створюють лише подобу свободи преси. Саме так було у колишньому СРСР і його республіках, у тому числі в Україні, у Конституціях яких хоч і записувалось формально право на свободу слова, проте на практиці засоби масової інформації, окрім виконання інших функцій, повинні були «допомагати комуністичному вихованню народу», передбачався жорсткий контроль партії над усіма каналами інформації (партійне керівництво пресою), а важливий обов'язок журналіста був «виховувати почуття відданості партії і соціалістичній батьківщині», «бути підручним партії у проведенні її політики у життя». Офіційно вважалося злочинним висловлювати сумніви в істинності марксистсько-ленінського вчення, підтримувати опозицію і дисидентство, виявляти нетолерантність до вищих ешелонів партійної та державної влади.
Правові основи Спробуємо охарактеризувати основні
функціонування ЗМІ принципи прийнятого у листопаді 1992 р.
Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» і з'ясувати, як вони співвідносяться з нашим минулим досвідом і зі світовою практикою.
Насамперед цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону
93
Теорія журналістики
"країни «Про інформацію» та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів.
Головне у Законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» — це стаття про свободу діяльності ЗМІ, у якій по суті проголошується ліквідація цензури: «Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.
Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.
Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю".
Законом надається право засновувати друковані засоби масово! інформації широкому колу організацій і громадян.
У ст. 8, зокрема, зазначається, що право на заснування друкованого засобу масової інформації належить: громадянам України, громадянам інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільній правоздатності та цивільній дієздатності; юридичним особам України та інших держав; трудовим колективам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції). Особа, яка заснувала друкований засіб масової інформації, підкреслюється у цій статті, € його засновником. Особи, які об'єдналися з метою спільного заснування видання, вважаються його співзасновниками.
Вчитаємося і в ст. 12 «Заява про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації». У заяві повинні бути вказані:
засновник (співзасновник) видання;
вид видання;
назва видання;
мова видання;
сфера розповсюдження (місцева, регіональна, загальнодер-жавна, зарубіжна) та категорії читачів;
програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість;
94