Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
724-teoriya-jurnalistiki-moskalenko.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.06 Mб
Скачать

Нормативна база діяльності преси

дом, що більше розважає публіку, ніж інформує. Вже перші «acta diunra» в Стародавньому Римі поширювали поряд з урядовими повідомленнями так звані «soft News» (легкі для читання мате­ріали), а вже у XIX ст. масова преса у Франції, Америці, Англії, а пізніше і в Німеччині починає задовольняти потреби аудиторії у розвагах. Бульварні газети XX ст. лише покращили те, чому поклали початок їхні попередники у XIX ст. Справжнє входжен­ня ЗМІ в індустрію розваг відбулося на початку 80-х pp., коли на ринок прийшли приватні телевізійні компанії. Тепер найпопу-лярніші ЗМІ не мають ніякої гарантії, що реципієнти не будуть насильницьки притягнуті до програм, котрі маніпулюють гро­мадською думкою і не вважають за потребне сприяти політичній емансипації та культурницькому розвитку. Німецькі науковці у галузі публіцистики Вольфган Донсбах та Даніель Дюпре дійшли висновку, що за вісім років після введення приватних телевізій­них каналів у Німеччині шанси натрапити на телебаченні на інформаційну програму зменшились з 50 до 29%. Це означає, що не лише приватні станції пропонують менше інформації, а та­кож і громадсько-правові канали адаптувалися до нових умов та збільшили у своїх програмах частку розважальних передач. Це все веде до того, що багато людей, що не мають привілейованого становища у суспільному житті, все менше будуть мати справу з політичними та культурними повідомленнями ЗМІ. Такі люди повністю виключаються з політичного життя держави і стають таким чином повністю аполітичними. Ними легко можуть мані­пулювати різні сили, що діють в ЗМІ, тому що такі люди не приєднані до інформаційних мереж і не використовують інші канали, як джерело знань, щоб отримувати політичну інформа­цію і брати участь у політичних дискусіях. Це також призводить до того, що ЗМІ, котрі стоять на службі індустрії розваг, підкріп­люють норми та цінності існуючої суспільної системи влади, за­цікавленої в непідготовленості людей до політичної діяльності. Саме ці люди і складають ту більшість, яка культивує повзучу аполітичність у суспільстві.

Інші ж, навпаки, дуже глибоко інтегровані у політичне життя, та, посідаючи привілейоване становище у суспільстві, беруть участь в політичних дебатах у клубах, партіях, об'єднаннях, чи­тають газети та книги, розуміють, як використовувати радіо та телебачення, щоб стати політично інформованою людиною. На жаль, таких людей лише незначна кількість.

Таким чином, зараз споживачі інформації змушені балансува­ти у ситуації, що склалася, бо ЗМІ підвищили свої технічні та

89

Теорія журналістики

творчі показники в конкурентній боротьбі. Сьогодні можна от­римати більшу за кількістю і точнішу інформацію з усього світу, з усіх сфер життя, ніж десять або двадцять років тому. Проте ми відчуваємо негативні симптоми в ЗМІ. Монополізація вилучає конкуренцію в галузі 3ML Інтернаціоналізація телевізійних ме­реж та новин вимагає від людей допоміжних знань, не змініючи їх менталітет. Подальша уніфікація створює взаємозамінні ЗМІ, що відрізняються лише дизайном та версткою. Домінуюча роль індустрії розваг призводить до аполітичності людей.

Враховуючи такий стан справ, можна запитати: куди ж ми йдемо? Розвиток цивілізації на планеті на стільки ж суперечли­вий, як і сучасна політична ситуація у світі. Але тенденцію, котра виявляється зараз і, без сумніву, буде мати велике значення у майбутньому, ми можемо назвати цифровізацією.

Цифровізація — це найбільша революція в ЗМГз часу відкрит­тя телеграфу та початку введення в експлуатацію телебачення: вже сьогодні мільйони з'єднані інформаційною мережею «Inter­net». На зламі століть стає можливим користування «кому­нікаційним суперхайвеєм», приймати 500 телевізійних програм, індивідуально програмувати (замовляти, переглядати) художні фільми, записи, брати участь у інтерактивних телеконференціях, обирати все за допомогою ПК та з'єднуватися з будь-яким відда­леним пунктом: телешоппінг (тут можна блукати за допомогою комп'ютерної миші по полицях супермаркетів), телебанкінг, ку­півля автомашин, мовні курси та купівля одягу, прийом у лікаря та спекулювання на біржі, висловлення громадської думки та за­гальнонаціональне опитування, комп'ютерні відеоігри, відео-фільми — все це стає можливим за допомогою однієї штепсель­ної розетки та кількох рухів. Користь комунікаційного суперхай-вея полягає у тому, що більшість проблем можна швидко та раці­онально вирішити. Але від цього також може бути шкода, яка виявлятиметься у тому, що люди будуть комунікувати, викорис­товуючи лише технічні засоби, більше не зустрічаючись. Наслід­ком цього буде збільшення індивідуалізму, сегментація та аполі­тичність населення, можливо також збільшення ізоляції та не­впевненості. Якщо люди будуть розсудливими, вони будуть ви­користовувати нові можливості тільки там, де це практично. Якщо вони будуть нерозсудливими, то вони зачиняться у своїй кварти­рі і будуть лише за допомогою клавіатури та монітора комуніку­вати з навколишнім середовищем.

А тепер перекладемо теоретичні розвідки у площину практич­ної діяльності сучасної журналістики. Спробуємо сформулювати

90

Нормативна база діяльності преси

бодай три коротких, але корисних принципи, додержання яких може прислужитися дійсно відповідальній роботі засобів масової інформації.

  1. Свобода преси — це значить, що журналіст несе відпові­дальність тільки перед законом і своєю совістю. Отже, свобода —-це закон, межі якого може встановити тільки совість журналіста.

  2. Ця межа свободи не може бути визначена у нормативному порядку. Сфера її застосування визначається у кожному випадку конкретно.

  3. Свобода, що визначена згідно з власною совістю, приведе до справедливості — вищої мети працівника засобів масової інфор­мації — лише у тому випадку, коли читач буде досить добре оз­найомлений з культурними, ідеологічними, економічними ас­пектами.

Виходячи із цих положень, поглянемо на свободу преси та різні форми її обмеження у контексті історичного розвитку сві­тової преси і, зрештою, світової цивілізації.

Свобода преси і форми законодавчого, економічного та політичного її обмеження у суспільстві мають довгу історію, ще з часів Стародавнього Риму. Так, у 1485 р. з'явилися чіткі ознаки церковної цензури преси — всього через 35 р. після винаходу Гутенбергом друкованого верстата, а в 1559 р. було обнародувано перший список заборонених книг. Паралельно з церковною ро­згорталась і політична цензура, все більше перетворюючись в інструмент державної влади.

У наші часи ця тенденція певною мірою йде на спад, але все ще спостерігаються ситуації, коли навіть у парламентських демократіях цензура вважається нормальною і виправданою. Нерідко цензура, введена лише на період надзвичайної ситуації (війни, революції тощо), «обростає» соціально-політичними ін­ститутами, закріплюється в них і стає постійним явищем, незва­жаючи на те, що ситуація давно стабілізувалася. Тоді цензура набуває напівсекретного, замаскованого характеру і спрямову­ється спеціальними державними установами.

Майже два століття тому Установчі збори часів Французької революції проголосили одне із найдорогоцінніших прав людини: кожен громадянин може вільно говорити, писати, публікувати. У той час це було вражаючим завоюванням: сміливий вияв цього нового духу порушував усталений порядок речей у всій Європі. Але що залишилось від нього?

Якщо повернутися до сьогоднішніх реалій, до проблем в Ук­раїні, то офіційного й урочистого проголошення принципу «преса

91

Теорія журналістики

вільна» (через 200 років після Франції!) виявилося недостатньо. Справа в тому, що для втілення його в життя довелося чекати прийняття відповідних законів. Зробивши красивий жест, зако­нодавці поклали край сваволі політичної влади, однак не зверну­ли належної уваги на владу економічну.

І ось уже преса, особливо місцева, опиняється у великій скру­ті — без паперу, коштів, оргтехніки, без економічної підтримки держави.

Намагаючись вижити, преса використовує своє право на сво­боду своєрідним чином: щоліта, скажімо, публікує безліч матері­алів, присвячених сексуальному життю чи походенькам з любас-ками, наліво і направо дає різні поради з приводу того, як краще засмагнути чи схуднути, публікує ігри, що мають «велике осві­тянське значення», заповнює сторінки своїх видань патологією в усіх іпостасях або друкує історії про місцеві дива — барабашки чи польоти уві сні й наяву на далекі планети. Право на свободу стає правом на вульгарність.

З іншого боку, політика гласності в Україні, як і в інших дер­жавах колишньої імперії, викликала хвилю критики безпреце­дентних масштабів. Преса стала більш інформованою і менш монолітною. Були зняті чи послаблені обмеження на публічне обговорення багатьох гострих проблем. Разом з тим ці процеси, не маючи конституційної основи, могли легко повернутися у зворотному напрямі.

У цьому зв'язку особливо важливими стають закони, що сто­суються безпосередньо преси. Юридичний аспект свободи преси — це законодавство про журналістику як правова фіксація меж еоціа^іьно-творчої свободи. Прийняття цих документів, з одного боку, має на меті забезпечити «відкритій» політиці незалежної держави міцну правову основу, захистити журналістів, розшири­ти їх доступ до інформації, яку мають державні організації, а з іншого ~ більш чітко визначити її межі, що заспокоює внутріш­ніх критиків гласності.

Принагідно зауважимо, що серед широкого кола проблем щодо обмеження свободи преси вчені виділяють таку проблему, як методи цензури, а головний з них — закони про пресу, що вмі­щують у собі правила, які регулюють діяльність преси, видав­ництв, електронних засобів масової інформації, а також визна­чають права журналістів та їх відповідальність.

У Великобританії, наприклад, немає не тільки конституції, у якій було б закріплено право на свободу слова, але й самих зако­нів про пресу. Засоби масової інформації мають тут ті ж свободи,

92

Нормативна база діяльності преси

що й будь-який громадянин країни. Тому, за винятком ряду не дуже суттєвих моментів, на пресу поширюються ті ж положення законів, у яких визначається, що можуть самі британці включати у поняття свободи слова.

Досвід Англії заслуговує на увагу, адже там законоположень порівняно небагато, а судочинство тримається здебільшого на прецедентах. Років двадцять тому в англійському суді розглядав­ся позов, поданий лігою захисту моральності, яка вимагала вилу­чити з обігу випущену одним видавництвом книгу під назвою «Коханець леді Чатерлей». Це еротичний роман XVIII ст. Про­цес тривав півроку. Запрошувались авторитети в галузі етики, філософії, літератури. Суд виніс мудре рішення: визнати випуск роману замахом на суспільну мораль, основну частину тиражу залишити як явище літератури того часу, а певну кількість при­мірників передати до бібліотеки, дозволивши доступ до них тіль­ки спеціалістам.

Англія та ще, можливо, Японія і Швеція — це виняток із правил. У багатьох країнах поширені зловживання законами про пресу, в результаті чого ці закони або законодавчі доку­менти часто створюють лише подобу свободи преси. Саме так було у колишньому СРСР і його республіках, у тому числі в Україні, у Конституціях яких хоч і записувалось формально право на свободу слова, проте на практиці засоби масової ін­формації, окрім виконання інших функцій, повинні були «до­помагати комуністичному вихованню народу», передбачався жорсткий контроль партії над усіма каналами інформації (пар­тійне керівництво пресою), а важливий обов'язок журналіста був «виховувати почуття відданості партії і соціалістичній бать­ківщині», «бути підручним партії у проведенні її політики у життя». Офіційно вважалося злочинним висловлювати сумніви в істинності марксистсько-ленінського вчення, підтримувати опозицію і дисидентство, виявляти нетолерантність до вищих ешелонів партійної та державної влади.

Правові основи Спробуємо охарактеризувати основні

функціонування ЗМІ принципи прийнятого у листопаді 1992 р.

Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» і з'ясувати, як вони співвідносять­ся з нашим минулим досвідом і зі світовою практикою.

Насамперед цей Закон створює правові основи діяльності дру­кованих засобів масової інформації в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону

93

Теорія журналістики

"країни «Про інформацію» та інших актів чинного законодавст­ва і визнаних Україною міжнародно-правових документів.

Головне у Законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» — це стаття про свободу діяльності ЗМІ, у якій по суті проголошується ліквідація цензури: «Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань га­рантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шука­ти, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поши­рювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороня­ється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю".

Законом надається право засновувати друковані засоби масо­во! інформації широкому колу організацій і громадян.

У ст. 8, зокрема, зазначається, що право на заснування друко­ваного засобу масової інформації належить: громадянам Украї­ни, громадянам інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільній правоздатності та цивільній дієздатності; юридичним особам України та інших держав; трудовим колекти­вам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції). Особа, яка заснувала друкований засіб масової інформації, підкреслюється у цій стат­ті, € його засновником. Особи, які об'єдналися з метою спільно­го заснування видання, вважаються його співзасновниками.

Вчитаємося і в ст. 12 «Заява про державну реєстрацію друко­ваного засобу масової інформації». У заяві повинні бути вказані:

  1. засновник (співзасновник) видання;

  2. вид видання;

  3. назва видання;

  4. мова видання;

  1. сфера розповсюдження (місцева, регіональна, загальнодер-жавна, зарубіжна) та категорії читачів;

  2. програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямо­ваність;

94

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]