Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
724-teoriya-jurnalistiki-moskalenko.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.06 Mб
Скачать

Інформаційний підхід у журналістиці

конання тих або інших виробничих, соціально-політичних і гро­мадських функцій, наскільки вони усвідомлюють характер вирі­шуваних завдань, як вони розставлені та організовані в різних клітинах соціального організму, як вони взаємодіють, наскільки точно узгоджують свої вчинки із суспільними вимогами і при­нципами, нормами права і моралі, передусім залежить успіх справи побудови й нормального функціонування громадянського сус­пільства.

В умовах становлення незалежної держави особливо необхід­не наукове управління всіма компонентами, всіма ланками сус­пільної системи.

Людина в суспільстві не тільки суб'єкт, але й об'єкт управлін­ня. Перехідний період, коли панує плюралізм думок, коли виру­ють пристрасті на мітингах, коли емоції переходять усі грані, позначений надзвичайною складністю й відповідальністю. Управ­ління людьми на сучасному етапі, коли порушилися зв'язки еконо­мічного, соціально-політичного і духовного життя, включає ра­ціональну організацію їх праці, виховання їх в дусі загальнолюдсь­ких ідеалів, дотримання загальноприйнятих норм права і вироб­леної віками нашим народом моралі.

Людина у правовому суспільстві одночасно є суб'єктом і об'єк­том виховання. Виховний вплив на людину здійснюється і в рам­ках всієї соціальної системи і, зокрема, в рамках виховної сфери суспільства.

Сьогодні іноді доводиться чути сумніви в правомірності самої постановки питання про управління вихованням. Адже йдеться, мовляв, про вплив на свідомість людини і тим самим на її пове­дінку. Чи немає тут деякої аналогії з маніпулюванням свідомістю і поведінкою мас у тоталітарному суспільстві?

Такі побоювання безпідставні, передусім, тому, що сам харак­тер демократичних перетворень несумісний з маніпулюванням, з примусовим утвердженням їх принципів.

Мова йде про те, щоб за допомогою соціальної інформації розкрити перед людиною закони її власного буггЯ, основні тен­денції історичного процесу, навчити її самостійно мислити при­ймати правильні рішення.

Соціальна сфера являє собою складну динамічну систему із специфічним набором компонентів (підсистем), з відповідними суб'єктами і об'єктами управління. Вона зв'язана з іншими сис­темами суспільства — економічною, суспільно-політичною, сі­мейно-побутовою — і породжується, зрештою, економічними відносинами, але в той же час має відносну самостійність, тіль-

73

Теорія журналістики

ки їй властиві специфічні закономірності функціонування і роз­витку.

Першою підсистемою цієї сфери є сукупність політичних, філо­софських, соціологічних, правових, моральних, художніх та ін­ших поглядів суспільства.

Друга підсистема в рамках цієї сфери — просвітницько-ви­ховний напрям, який включає освіту, виховання, самовихован­ня. Головним елементом цієї підсистеми є людина.

Третя підсистема являє собою сукупність наукових, громадсь­ких, дослідних, ідейно-виховних закладів і організацій. Колекти­ви, які в них працюють, займаються виробництвом і відтворен­ням понять про загальнолюдські цінності,

І, нарешті, ще одна підсистема — це сфера суспільних відно­син, які складаються між людьми в процесі виробництва, відтво­рення понять про загальнолюдські цінності.

Таким чином, ідеологічні процеси, ідеологічні органи й орга­нізації, ідеологічні відносини — компоненти (підсистеми) ідео­логічної сфери життя суспільства. Кожний з них має свої можли­вості, виконує певні функції.

Суб'єктом управління соціальною сферою є саме та сукуп­ність громадських рухів, установ та організацій, які виробляють і відтворюють відповідні ідеї і вносять їх у свідомість людей.

Об'єкт управління — це і саме відтворення ідей, і відносини у процесі цього відтворення.

Які ж функції управління соціальною сферою і в чому їх спе­цифіка?

У цілому ці функції не відрізняються від функцій, управління будь-якою іншою сферою розвитку суспільства. Це — пізнання цілей: загальних і конкретних. Це — підготовка і прийняття рі­шень. Це — аналіз результатів.

Разом з тим управління соціальною сферою відрізняється від управління виробництвом, технікою, технологією.

У процесі виховання має місце передусім інформаційна взаємо­дія між вихователем і тим, кого виховують.

Вихователь впливає на почуття та інтелект людини, повідом­люючи їй, доводячи до її свідомості інформацію, змістом якої є соціальна дійсність, прагнучи до того, щоб ця інформація стала керівництвом в її практичних ділах і вчинках.

Становище, по суті, не міняється, коли мова йде про масові засоби інформації: пресу, радіо, телебачення. І тут у ролі вихова­теля врешті-решт виступає людина, озброєна відповідною інфор­мацією, а в ролі тих, кого виховують, виступають ті, хто сприй-

74

Інформаційний підхід у журналістиці

має її. Щоправда, вплив на свідомість людей тут здійснюється не прямо, а через технічні засоби, проте інформаційний характер взаємодії суб'єкта та об'єкта виховання зберігається.

Людина, яка формує і передає інформацію, не просто інфор­матор, а саме вихователь, покликаний втілювати глибоку за зміс­том інформацію в яскраві, захоплюючі, доступні слухачеві і гля­дачеві форми. Інформуванню обов'язково повинні бути властиві високі художні та естетичні характеристики, а то цілком можли­во, що той, кого інформують, залишиться байдужим або навіть сприйме інформацію негативно. У той же час, той, кого вихову­ють, не пасивний об'єкт інформування, а активний суб'єкт, який сприймає інформацію через призму свого власного «я» і справ­ляє зворотний інформаційний вплив на вихователя. Оскільки в основі виховної роботи лежить інформація, одним із централь­них завдань управління соціальною сферою є вдосконалення інформаційного взаємовпливу суб'єкта й об'єкта виховання. Ус­пішне вирішення цього завдання передбачає, передусім, високу якість соціальної інформації.

Коли, де, кого, в чому і як інформувати — чіткі відповіді на ці запитання повинен обов'язково дати орган або людина, які здій­снюють інформаційну роботу. В іншому разі ця робота буде без­успішною,

Таким чином, журналіст (як і журналістський колектив) — суб'єкт спеціалізованої діяльності по виробництву соціальної інформації, що передається органами преси, радіо і телебачення (виробництво в даному разі розуміється широко, включаючи не тільки вибір об'єкта, збирання фактів, написання матеріалу, але і правку, верстку і т. ін., тобто весь комплекс діяльності журна­ліста, в тому числі й організаторську роботу по збиранню і публі­кації соціальної інформації).

Діалектика процесу функціонування засобів масової інфор­мації така: журналістські колективи, знайомлячись з програмами діяльності інститутів управління, доводячи ці програми до відо­ма мас, повинні враховувати і ряд факторів, характерних для спе­ціалізованої діяльності з виробництва інформації, впливати на аудиторію з найбільшим ефектом.

Слід мати також на увазі, що, пропагуючи у пресі програми соціального управління, ЗМІ справляють вплив не тільки на ма­сову свідомість, на громадську думку, але й на соціальні інститу­ти різних рангів і типів.

Соціальні фактори є визначальними для виконання журна­лістами завдань, поставлених суспільством. їх необхідно врахо-

75

Теорія журналістики

вувати всі в комплексі, а не кожен окремо. Отже, журналіст у своїй роботі, діяльності, в своїй творчості повинен:

  1. Знати і враховувати закономірності функціонування і роз­витку суспільства в цілому і специфіку регіону, в якому функці­онує даний вид чи тип засобів масової інформації.

  2. Знати і враховувати потреби суспільства (в тому числі пот­реби в соціальній інформації) і потреби мешканців даної країни, області, району.

  3. Знати і враховувати роль і місце засобів масової інформації в системі інших соціальних інститутів.

  4. Знати структуру системи засобів масової інформації, яка функціонує в даному регіоні, вміти знайти своє місце в ній.

  5. Знати реальну і потенціальну аудиторію, її інтереси, споді­вання, враховувати їх у своїй діяльності.

У наш час журналістика — один із могутніх соціальних інсти­тутів освіти і виховання мас.

Як відомо, суспільство не може існувати, не маючи багатосто­ронньої, точної інформації про дійсність, у тому числі про сферу соціальних відносин. Відчуваючи потребу в одержанні регуляр­ної інформації, воно утворює спеціальні інститути, які надають йому цю інформацію. З іншого боку, ці інститути використову­ють силу інформації з метою впливу на суспільство.

Для успішного розвитку демократичної держави, досягнення поставлених цілей необхідно, щоб у кожного члена суспільства формувалися правильна соціальна орієнтація і світогляд, які по­винні відповідати певним ідеалам, цінностям і завданням сус­пільства, а також соціальна активність, спрямована на здійснен­ня цих цілей і завдань.

Таким чином, інститути соціального інформування — преса, радіо, телебачення — одночасно є інститутами виховання по­літичної культури, економічного мислення, які використовують­ся владними структурами в інтересах задоволення потреб суспіль­ства, суспільного прогресу. Саме таким способом засоби масової інформації реалізують цілі соціального управління.

Сучасне соціальне управління являє собою складну систему різноманітних видів діяльності: а) підготовку і прийняття рішень (включаючи збирання, обробку та аналіз інформації про дійсність), б) доведення рішень до виконавців, в) організацію їх виконання, г) регулювання і коригування, облік, збереження і переробка ін­формації.

Управлінська діяльність взагалі має, по суті, інформаційну природу. Важливе місце в ній посідають зусилля щодо передачі

76

Інформаційний підхід у журналістиці

інформації населенню. Соціальне управління здійснюється в сфері економічної, господарської діяльності, політики, культури. Воно виконує не тільки функцію прямої організації поведінки людей, їх мобілізації на вирішення тих або інших практичних завдань. Головна мета цієї діяльності — вплив на свідомість людей, на­дання їй бажаних якостей, наближення її до ідеалу, що відпові­дає політичним, культурним й ідеологічним нормам і цінностям суспільства. Саме для цього в суспільстві створюється розгалу­жена система установ освіти і культури. Саме у цьому напрямі передусім діють засоби масової інформації.

У рамках соціального управління вони вирішують такі завдання:

  1. інформування -— рівень інформованості є важливим факто­ром, що визначає поведінку людей в суспільстві;

  2. виховання — формування в аудиторії ціннісних орієнтацій;

  3. організація поведінки — припинення, зміна або інспіру­вання якої-небудь дії представниками аудиторії, на яку переда­ється інформація;

  4. створення певного емоційно-психологічного тонусу у пред­ставників аудиторії, на яку передається повідомлення. Ефект від­вертання, переключення уваги для відпочинку (спортивні пере­дачі, реклама, тонізуючі матеріали тощо);

  5. посилення, підтримка або послаблення зв'язків між пред­ставниками аудиторії (членами суспільства в цілому або окремих груп), а також між представниками аудиторії, з одного боку, і органами управління (що поширюють дану інформацію), з ін­шого (зворотний зв'язок).

Безперервність вирішення завдань, пов'язаних з передачею органами управління масової оперативної інформації населенню, а також великий обсяг інформації, яку необхідно передати, вима­гає створення у суспільстві системи, яка реалізує цю діяльність.

Впливаючи на свідомість людей, коригуючи їх поведінку в ба­жаному напрямі (за рахунок реалізації функції виховання, органі­зації поведінки і спілкування) або готуючи «грунт» для такої пове­дінки (шляхом поширення інформації), система масової інформа­ції виступає як повноправний орган управління. Але разом з тим засоби масової інформації мають свою специфіку, яка визначає їх особливе місце в загальній системі органів управління.

Головна їх специфіка полягає в тому, що вони не приймають управлінських рішень, отже, не здійснюють власне керівництва тими або іншими соціальними процесами і в цьому розумінні не є керівними органами.

77

Теорія журналістики

Треба мати на увазі також те, що засоби масової інформації впливають не тільки на населення, але і на різного роду соціаль­ні інститути, органи управління. Організуючи масові обговорен­ня майбутніх рішень, вони тим самим беруть участь у виробленні управлінських рішень.

Іноді їх розглядають лише як прості канали, «передавальні механізми», що обслуговують діяльність управлінських інститу­тів. Ця точка зору помилкова, тому що засоби масової інформа­ції не прості транслятори, вони самі виробляють власні тексти і в цьому сенсі мають достатню самостійність.

Самостійний характер системи засобів масової інформації визначається не тільки тим, що вона виробляє власну інформа­цію. Не менше значення мають особливості цього виробництва і в першу чергу найголовніші з них: селективний (вибірковий) характер діяльності, вільне оперування предметами дійсності, передусім добір, вибір цих предметів як елементів повідомлень. Значення цього моменту можна належно оцінити, виявивши, що інформаційні ряди, які структуруються різними джерелами інфор­мації, різко відрізняються багатьма своїми змістовими характе­ристиками, в результаті чого одна й та сама соціальна дійсність відображається в них неоднаково.

Слід ще вказати на такі особливості цієї системи, як:

□ коментування рішень різних владних структур, громадсь­ ких рухів і організацій;

□ збереження і передача оперативної масової інформації. Можна також визначити напрями діяльності системи у взаємо­ відносинах між органами управління і населенням. Це, зокрема:

  • передача інформації від керівних органів управління насе-ленню;

  • передача інформації від населення керівним органам управ­ління;

  • передача масової інформації в обох напрямах.

Функціонування системи засобів масової інформації відзна­чається не тільки становищем у більш широкій системі органів управління, існуючим там функціональним поділом управлінсь-К01 праці, але і численними інформаційними характеристиками об'єкта управління, рівнем культури (інформаційної) населення, його соціально-політичної активності, згуртованості, ступенем потреби в різного роду інформації.

Як формується діяльність (поведінка) людей? З погляду соціальної психології цей процес включає такі скла­дові (компоненти): потреби, інтереси, цінності.

78

Інформаційний підхід у журналістиці

Першопричина будь-якої людської діяльності пов'язана із за­доволенням потреб, тобто того, що необхідно для нормального (в даних обставинах і в даному суспільстві) існування.

Все, що робить людина, так чи інакше викликане прагненням задовольнити якусь потребу: особисту, своєї родини, своєї профе­сіональної групи, класу, нації тощо.

У людини є об'єктивні і соціальні потреби, які не залежать від вольових актів, а також естетичні, пізнавальні потреби в спілку­ванні з іншими людьми, в участі в управлінні суспільством.

Отже, інтерес — це певна потреба, яка виступає як мета діяль­ності.

Інтереси людей можна поділити на особисті і загальногрупові (суспільні).

Особисті інтереси виростають з особливостей життєвих умов: місця в суспільному виробництві, суспільного становища, осві­ти, роду діяльності тощо.

Суспільні інтереси складаються під упливом умов спільного існування в рамках однієї соціальної групи (сім'ї, виробничого колективу, класу, нації). Вони виростають із збігу загальних пот­реб різних людей, об'єднуються загальними цілями. Виробляю­чи свої ідеали, мету власної діяльності, людина спирається не тільки на особисті враження і власний досвід — вони недостатні для орієнтації в складних умовах життя.

Суспільний досвід у загальному вияві — це цінності життя, які в абстрактній формі акумулюються уявленнями людей про добро і зло, про те, що корисно, зручно, вигідно, про найбільш ефективні шляхи задоволення потреб, що може бути метою всього життя людини.

Якщо ми побудуємо систему «потреба-інтерес-цінність», то остання ланка має найбільш абстрактний характер (свобода, де­мократія, справедливість).

ЗМІ посідають своєрідне місце в системі інститутів демокра­тії. У правовому суспільстві вони виступають як ефективний ін­струмент у всіх сферах соціального управління.

Теорія журналістики

Резюме

Виникнення і розвиток журналістики як соціального інститу­ту. Місце ЗМІ серед інших соціальних інститутів. ЗМІ як фактор соціального управління. Специфіка, масштаби, обмеження, форми реалізації «владних повноважень» різних ЗМІ у громадянському і тоталітарному суспільстві. Трансформація (реальна і очікувана) масово-інформаційної сфери.

ЛІТЕРАТУРА

Боярська З, І. Преса і формування правової культури. — К., 1991. Даншіенко С. І. Журналістські методи інформаційного забезпечення зовнішньої політики держави. — К., 1997.

Журналістика в умовах гласності. — К., 1991. Засоби масової інформації. — К., 1995.

Законы и практика средств массовой информации в Европе, Амери­ке и Австрии. — М., 1996. Медіа і право. — К., 1996.

Москаленко А. Відкритий інформаційний простір і безпека України / / Становлення інформаційно-рекламного простору України. — К.} 1995. Москаленко А. 3. Печать в системе научного управления обществом. - К., 1985.

Moskalenko A. Freie Presse im demokratische Staat. — Берлін, 1995. Потятиник Б., Лозинсъкий М. Патогенний текст. — Л., 1996. Регіональна преса України. — Кіровоград, 1996. Роль мас медіа у плюралістичному суспільстві. — К., 1996. Становлення інформаційно-рекламного простору України. — К., 1995. Україна: засоби масової інформації. — К., 1993. Философские проблемы массовых информационных процессов. — М., 1990.

Чічановський А. А, Шкляр В. І. Світ інформації: Особистість, суспіль­ство, держава. — М.; К., 1995.

Питання для обговорення

  1. Які історичні закономірності зародження журналістики?

  2. Що являє собою специфіка масової інформації?

  3. Як ви розумієте багатозначність терміна «інформація» і його використання в журналістиці та інших наукових сферах?

НОРМАТИВНА БАЗА ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕСИ

Свобода преси Питання про свободу є одним із основ-

них у суспільно-політичному житті сус­пільства. Свобода, безперечно, — одна з головних людських цін­ностей. Історія знає небагато таких проблем, які б так хвилювали людей, їх розум і серце, як питання свободи людини, її прав і відповідальності. Під прапором боротьби за свободу звершува­лися найвидатніші в історії людства соціальні перетворення. Від стародавніх часів і до наших днів філософи пов'язували історич­ний розвиток із свободою: кожний крок уперед на шляху культу­ри був кроком до свободи.

Проте навряд чи було щось інше, крім свободи, що мало б стільки протиріч, навколо чого точилося б стільки суперечок і що пережило б стільки змін. Одна особливість виділяє свободу з-посеред інших людських цінностей: у свідомості вона завжди є фактором величезного позитивного значення. Проте всім відо­мо, що свобода, доведена до крайніх меж, набуває різко негатив­них властивостей. Повна свобода, коли «все дозволено», не що інше як свавілля, анархія з усіма руйнівними наслідками, а інша крайність — повна відсутність свободи — це рабство, знищення

людської особистості.

В історії людства було багато мислителів, які намагалися збаг­нути і тлумачити сутність свободи. Це питання, як сфінкс, гово­рило кожному з них: розгадай мене, або я проковтну твою систе­му. По-різному відповідали мислителі на загадку сфінкса: одні вважали, що свобода — ДО відсутність будь-яких обмежень, інші твердили, що свобода людини існує тільки в ній самій: ти страж­даєш від голоду, безробіття, але дух твій вільний.

Свобода немислима поза зв'язками людини з суспільством. Лю­дина — продукт суспільства, саме тут вона формується як особа зі всіма своїми властивостями, неповторною індивідуальністю. Ніко­ли людина не зможе знаходитися поза межами цієї необхідності.

81

Теорія журналістики

Кожному типу суспільства властивий свій характер залежнос­ті людини від суспільства. Свобода і необхідність не виключають одна одну, а за певних умов переходять одна в іншу. Які ж ці умови?

По-перше, однією з основних умов досягнення свободи осо­би є пізнання самої необхідності, тобто соціального і природно­го середовища і залежності людини від них, вміння проникнути в сутність об'єктивних процесів, враховувати об'єктивні законо­мірності розвитку суспільства.

По-друге, щоб правильно визначити своє місце в суспільстві, свою роль в його прогресі, треба мати науковий світогляд.

По-третє, прогресивна філософія, приймаючи формулу Геге­ля «свобода — пізнана необхідність», не ставила на цьому крап­ку. Пізнання потрібне не заради самого пізнання. Воно необхід­не для перетворення дійсності і самого себе. Саме таку свободу особи, її розквіт може забезпечити тільки демократичне суспіль­ство.

Для особи надзвичайно важливо знати сутність тих соціаль­них сил, які вона захищає і разом з якими вона може здобути справжню свободу. Отже, свобода людини — це процес гармо­нійного розвитку всіх її здібностей на основі пізнання законів розвитку природи та суспільства і перетворення дійсності у від­повідності до прогресивних ідеалів. Свобода особи має конкрет­но-історичний характер.

Не можна визнавати свободу як користування тільки одними правами. Справжня свобода визначає високу відповідальність, вірність своєму суспільному обов'язку. До свободи належить не тільки те, чим ми живемо, але також і те, як ми живемо.

Для журналіста бути самим собою — одночасно означає від­чувати відповідальність перед людьми, серед яких він живе і для яких пише. Втратити це почуття означає втратити самого себе, принаймні найголовніше в самому собі.

Журналіст відповідає за духовне життя людей. Протиставляти почуття своєї відповідальності перед людьми бажанню залиша­тись самим собою, по суті, значить протиставляти себе людям. У журналістській роботі найбільший тягар відповідальності легший, ніж тягар безвідповідальності. Від першого буває втомлюються, від другого духовно вмирають.

Мабуть, ні в якій іншій діяльності, як у журналістиці, не пере­плітаються так тісно вільний дух чистої творчості з суворою дис­ципліною. Істинне щастя журналіста саме в гармонійній єдності того, що він хоче сам, і того, що потрібно газеті.

82

Нормативна база діяльності преси

Справжня свобода журналістської творчості завойовується у боротьбі, і ия боротьба йде у двох напрямах:

Перший — створення умов, що сприяють здійсненню прин­ципу свободи, плодотворної творчої діяльності.

Другий — напружена робота самих літераторів. Правильно вважаючи, що тільки вільний народ може мати «вільну пресу», реформатори завжди як перший захід передбачають виховання народу в дусі свободи і любові до істини.

Один із прогресивних дослідників преси на Заході професор Вальтер Хагеман писав, що пресі мають бути притаманні такі якості: 1) безпристрасна багатостороння інформація; 2) комен­тування, незалежне від напрямків в громадській думці і від будь-яких точок зору; 3) видання масової преси в живій, близькій народу формі, але з певною мірою відповідальності; 4) духовна незалежність здібних журналістів, які мають мужність відстоюва­ти істину; 5) вивільнення преси від необхідності враховувати дер­жавні чи партійні інтереси (тобто мова йде про роздержавлення і розпартійнення преси. — А. 3. Москаленко), але при суворій відповідальності; 6) високий діловий рівень видавців і повна їх повага до духовної свободи журналістів.

Це було сказано ще наприкінці 50-х pp., але ці проблеми є пекучими і в наші дні. Помітним явищем останніх років став міжнародний семінар у Тампере (Фінляндія), темою якого було: «Засоби масової інформації у 90-х pp.». Проблему свободи преси учасники зустрічі розглядали як одну з прав і свобод людини. Як заявив президент Міжнародної асоціації досліджень у галузі за­собів масової інформації К. Хаммелінг (Нідерланди), преса пок­ликана сьогодні відігравати роль головної ланки між людиною і навколишньою реальністю. На жаль, преса не завжди з цією роллю успішно справляється. Преса все більше набуває комерційної форми. Поняття свободи преси нерідко сприймається лише як свобода власності на неї, в особі ринкових сил з'являються нові деспоти, що диктують народу свою волю. Ринок просто не може працювати інакше. Але коли людину позбавляють права вибира­ти між правдою і брехнею, між справжнім і сурогатом, звинува­чувати вона повинна насамперед себе.

Учасники семінару обговорювали питання свободи друку, ви­ходячи з таких принципів:

1. Свобода преси — основоположний принцип демократії. Відповідальність поширюється не тільки на журналістів, але і на власників газетних підприємств, телеграфних агентств і радіо­компаній.

83

Теорія журналістики

  1. Наклепники, продажні суб'єкти і журналісти, які пропа­гують ідеї фашизму, шовінізму, расової ворожнечі, не мають права користуватися послугами вільної преси.

  2. Одне із завдань преси — сприяти взаєморозумінню між на­родами.

Розглянемо тепер поняття «свобода преси» і «четверта влада» як відображення специфічного становища журналістики у суспіль­стві.

Сучасні світові концепції свободи преси, правила і прийоми функціонування «четвертої влади» розробляють численні теоре­тики.

Стрижнева мета засобів масової інформації згідно з розробле­ними теоріями, основаними на свободі волі, — інформувати, розважати, але, головним чином, допомагати відкривати правду, а також контролювати діяльність владних структур. Умовно ці теорії можна згрупувати таким чином:

  1. Преса зображується як «четвертий стан», четверта влада в системі управління державою після законодавчої, виконавчої і судової. При цьому підкреслюється право будь-якого громадя­нина використовувати пресу, яка контролюється довільним про­цесом установлення правди на «вільному ринку ідей».

  2. У теорії «соціальної відповідальності преси» підкреслюєть­ся, що кожен може висловити свою думку в газеті, по телебачен­ню або по радіо. Соціальна відповідальність преси є відповідаль­ністю насамперед перед громадською думкою.

  3. Журналістика розглядається як засіб «соціальної інтегра­ції». Учені ввели в обіг термін «масова комунікація», що означає і «масове спілкування», і «масова інформація».

  4. Концепція «вільного потоку інформації» (поширення прав­дивої інформації) як одна з найважливіших умов, що забезпечу­ють створення клімату довір'я у відносинах між державами.

Деякі вчені розбивають систему ЗМІ на своєрідні категорії і пропонують свої теорії.

Американські науковці Фред С Зіберт, Теодор Петерсон та Вільбур Шрамм у книзі «Чотири теорії преси» написали, що іс­нує процес вироблення взаємодії між політичною системою і системою ЗМІ. Інші теорії посилаються на спільність у системах політики та ЗМІ. Стисло покажемо чотири моделі Зіберта, Пе-терсона та Шрамма:

Перша модель — авторитарна. Свій початок вона бере з XVI ст. та абсолютистської теорії управління державою. У цій моделі преса має завдання служити уряду та стабілізувати його панування.

84

Нормативна база діяльності преси

Преса існує тут залежно від виданих їй патентів, ліцензій та цирку­лярів цензури. Функція критики тут не передбачається. Така сис­тема була, наприклад, у царській Росії, під час панування фа­шистських урядів в Іспанії, Португалії та Греції. Це має місце і вараз в державах Близького Сходу, як наприклад Сірії, а також у Азербайджані, Узбекистані та Киргизії.

Друга модель — ліберальна. Це дитина епохи просвіти та капі­талізму, що бере свій початок в Англії з Джона Мілтона, Джона Локка та Джона Стюарта Мілля. ЗМІ мають завдання служити суспільству у пошуках правди як партнер у дискусії, а не як за­хисник уряду та його пропагандистських намірів. ЗМІ тут — приватні підприємства, котрі конкурують між собою на «вільно­му ринку ідей». Тут немає цензури, втручання в справи уряду або партії залишаються безкарними. Таким чином, виконується функ­ція контролю, і пресу розглядають як «четверту влада» у суспіль­стві. Ця модель мала місце у XIX ст. у Швейцарії. Сьогодні вона ще найбільш присутня у США. її рисою є функція ЗМІ як охо­ронного пса демократії. її негативним боком є її тотальна закомерціалізованість. Саме тому шукали подальший розвиток такої системи.

Звідси походить третя модель — соціально відповідальна, про яку вже згадувалось. Тут свобода преси не повинна бути свобо­дою для меншості, відстоюючи інтереси великого капіталу. ЗМІ не повинні в цій системі постійно порушувати права окремих людей. Саме тому після другої світової війни в Америці дійшли висновку, що потрібно обов'язково вимагати від системи засобів масової інформації виконання суспільних обов'язків, висловлю­вати різні точки зору та мати високі професійні стандарти. Дер­жава повинна, передусім, встановлювати межі функціонування радіо, телебачення та преси, залишаючи за собою право законо­давчого втручання, якщо саморегуляція ЗМІ не спрацьовує. Ця модель існує сьогодні так чи інакше майже в усіх демократичних державах.

Четверта модель — тоталітарна. Тут публіцистика підлягає абсолютному контролю з боку пануючої партії та затиснута рам­ками правил подачі інформації та цензури, а також залежить від політики щодо громадян країни, яка має задовольняти партію. ЗМІ повинні тут виконувати лише позитивну функцію та допо­магати виховувати народ згідно з цілями партії. Ця модель має свої корені з теорії преси Леніна. Після Жовтневої революції 1917 р. вона разом з «Декретом про пресу» стала дійсністю в Росії. Зрозуміло, що зовсім недавно вона була реальністю також

85

Теорія журналістики

і для України. Тоталітарну модель практикували також націо­нал-соціалісти 1933—1945 pp. у Німеччині. Сьогодні ця модель ще існує в Китаї, Північній Кореї, В'єтнамі, на Кубі. Міжнарод­на спільнота зараховує до десятки душителів свободи преси і бі­лоруського президента Лукашенка, який посідає за цим своєрід­ним рейтингом шосте місце.

Як варіанти ще двох моделей, п'ятої та шостої, виклав відо­мий науковець в галузі ЗМІ Деніс Ман-Кваль. Це модель для країн, що розвиваються, та модель для країн розвиненої демок­ратії. Модель для країн,що розвиваються, знаходиться десь між авторитарною та соціально відповідальною. ЗМІ можуть вимага­ти тут подальшої свободи преси, якщо вони знаходяться на службі національного розвитку, а також мають патріотичне спрямуван­ня. Модель для країн розвиненої демократії виходить з ідеалів соціально активного громадського життя, що інспірує процес комунікації та перетворює однобічні повідомлення на діалог у суспільстві. Ця модель активно пропагувалася Брехтом та Хан-сом-Магнусом Енценсбергером, але не набула практичного вті-лення.

Професор Роджер Блюм прогнозує, що індустріально розви­нені країни опанують у майбутньому більш або менш досконалу модель соціальної відповідальності. В цій моделі держава вста­новлює межі, а економіка задає тон. При цьому ЗМІ будуть зде­більшого фінансуватися за рахунок реклами поряд з іншими ін­формаційними повідомленнями. І це приводить до того, що ЗМІ виконують подвійне завдання:

— по-перше, вони задовольняють політично-культурні потре­ би суспільства. При цьому вони інформують суспільство, сприя­ ють культурному його розвитку, передають знання, контролю­ ють «сильних світу цього», створюють гласність, пояснюють при­ чини і, таким чином, виконують своє соціальне завдання;

- по-друге, вони повинні приносити економічний прибуток, який повинен бути економічно орієнтованим, тобто зростати; це приведе до збільшення тиражів, кількості споживачів і території розповсюдження/трансляції. ЗМІ тут безпосередньо спілкують­ ся з читачем-слухачем-глядачем.

Як сформулював німецький науковець-публіцист Зігфрід Вай-шенберг, ЗМІ існують з «влаштованою шизофренією». Вони за-тиснуті між просвітницькими ідеалами та чисто прагматичними інтересами щодо свого виживання. Саме тому ми можемо спосте­рігати два пануючих типи відносин громадськості із ЗМІ: одні реципієнти використовують ЗМІ для того, щоб чомусь навчитися,

86

Нормативна база діяльності преси

щоб зрозуміти світ, щоб звільнитися. Ці люди, щоправда, не від­кидають розваги, але звертаються цілеспрямовано до інформованих та престижних джерел інформації, багато з них дивляться не лише телевізор, але і читають газети, журнали та книги.

Інші реципієнти використовують ЗМІ як наркотик, для того щоб розслабитися та відпочити. У Швейцарії, наприклад, люди слухають в середньому три години на добу радіо, дивляться дві години телевізор і читають менше півгодини газету. Більшість переглядає вранці та в обід бульварну або регіональну газету, використовує протягом дня радіо як супроводжуючий засіб, слу­хаючи при цьому переважно музику, та включає ввечері телеві­зор, для того щоб подивитися передусім розважальні програми. Саме тому, що більшість громадян знаходиться між п'ятою та шостою годинами перед телевізором, цей час (так званий прай-тайм) найбільш насичений рекламою, і редакції продають його дорожче.

За професором Р. Блюмом, для сучасних ЗМІ характерні чо­тири тенденції. Це — монополізація, інтернаціоналізація, уніфі­кація та комерціалізація.

Він коментує це таким чином:

Монополізація. ЗМІ в плюралістичному суспільстві дуже мало залежать від держави. Але вони надзвичайно залежні від еконо­міки. І якщо вони не пристосовуються до існуючих відносин у економіці, то більшість з них не може вижити, Таким чином, ринок зобов'язаний фінансувати ЗМІ. Реклама приходить, пере­дусім, у великі ЗМІ — лідерів цього ринку, до тих, хто має вели­ку кількість споживачів або має високі тиражі. Це призводить до того, що в більшості міст та регіонів може вижити тільки одна газета. У США майже 90% міст — так звані регіони «однієї газе­ти». У Німеччині можна спостерігати подібну тенденцію. У Швей­царії у 57% політичних регіонах існує лише одна газета або функ­ціонує єдина квазімонополія. Люди за таких умов більше не ма­ють вибору та й конкуренція між ЗМІ зникає. Це призводить до того, що утворюється все більше великих концернів, як напри­клад, Херст і Хашет у Франції, Бертлессман і Кіш в Німеччині, Мердок в Англії, Берлусконі та Мандадорі в Італії, Рінгер та Та-гес-Анцайгер в Швейцарії. Ці концерни захоплюють все біль­ший і більший простір, купуючи все більше і більше засобів ма­сової інформації, оволодівають усім процесом виробництва, по­чинаючи від фабрики паперу до продажу газет уроздріб, від дру­карні до рекламного відділу, від відеовиробництва до видання книг, від фірми, що розробляє програмне забезпечення до під-

87

Теорія журналістики

приємства, що обслуговує кабельні мережі, від платного теле^ бачення до прокату відеокасет. Ці концерни не дають будь-кому проникнути на ринок З МІ.

Інтернаціоналізація. Сучасна реальність ЗМІ позначена пр<к тиріччям локальної залежності та міжнародною взаємозалежністю. Локальна залежність дуже стара. Вона зумовлена політичними^ економічними та суспільними причинами, відповідно до яких кожне місто, кожен район, або адміністративна одиниця в біль.. шості країн хоче мати у своєму розпорядженні власну газету або телеканал. Міжнародна взаємозалежність виникла недавно. Прц цьому, щоправда, ЗМІ змушені постійно порушувати свої «reorv рафічні» кордони, завдяки чому велика кількість книг, журналів, художніх фільмів та радіопередач потрапляє в інші країни. На­йбільш масовим це стало передусім з розвитком супутникового телебачення, завдяки якому люди у всьому світі можуть прийма­ти в один і той же час однакові програми. Світ стає комунікатив­ним селом, але це село залишається ментальним щодо усього світу.

Уніфікація. Різноманітні телевізійні канали та інші ЗМІ зараз усе менше відрізняються змістом та політичною позицією, а все більше - версткою та дизайном. Вони стають постійно взаємо­замінними. У друкованих засобах масової інформації це спосте­рігається тоді, коли вони хочуть вижити у конкурентній бороть­бі, залишаючись газетою — форумом думок певного регіону або міста; на радіо, програми якого з аналогічних причин стають все більше схожими на дискотеки; на телебаченні, яке змушене для виживання в конкурентній боротьбі надавати все більшу перева­гу у своїх програмах смакам більшості. При цьому, щоправда, існує також й інша концепція. Вона використовується для ство­рення та розповсюдження так званих «quality papers» (високоя­кісних газет), як наприклад, «La Repubblica» в Італіі, «Liberation» або «Le Monde» у Франції, «The Indepedent» або «The Gardian» у Англії, «WashingtonPost» або «New York Times» у США, «El Pais» в Іспанії, «Neue Zuricher Zeitung», «Tages-Anzeiger» та «Wochen Zeitung» у Швейцарії, «Die Zeit» у Німеччині. У радіомовленні прикладом цього може слугувати «Радіо ВВС», а у телебаченні -TF1, ARD або ORF. На жаль, лише невелика частина людей ко­ристується послугами таких 3ML Більшість же надає перевагу найрізноманітнішим розважальним програмам.

Комерціалізація. ЗМІ опинилися у вирі індустрії розваг. Але майже завжди були такі ЗМІ, що передусім займалися викриття­ми, поширенням сенсацій, скандалів та пліток, обливанням бру-

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]