Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
724-teoriya-jurnalistiki-moskalenko.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.06 Mб
Скачать

Система національної преси

вдання, науково-технічна революція породжують необхідність виникнення нових видів і типів періодичних видань, включаючи програми і канали електронної преси. Цей процес продовжуєть­ся і в наш час, система преси знаходиться в постійному русі, розвитку.

Щоправда, системі ЗМІ України доводиться наздоганяти сві­тову масову комунікацію, засвоювати її досвід. Адже до здобуття незалежності у нас, як і в республіках колишнього СРСР, перева­жала тоталітарна журналістика, що складалася поступово, почи­наючи з 1917 р. і проіснувала до кінця 80-х pp. XX ст. Ряд учених уважає, що юридично-правовими межами її в часі є 1917 р. («Дек­рет про пресу») та 1990 р. (Закон про пресу) (див., наприклад, Потятиник Б. В. Тоталітарна журналістика. — Львів, 1992).

Нинішня система ЗМІ в Україні прагне розвиватися за об'єктивними законами, використовуючи світовий досвід. Так, скажімо, тип і періодичність кожного нового видання, що з'яв­ляється в Україні після проголошення її незалежності і прийнят­тя відповідних законів про пресу, визначаються наявністю вже функціонуючої системи. І нове видання чи програма беруть на себе відповідні обов'язки її складової частини, підвищуючи силу і ефективність самої системи.

Газета, журнал мають на озброєнні друковане слово, графічні елементи (знімки, малюнки, креслення і т. п.), різні форми роз­міщення матеріалів на газетній сторінці. Із цих компонентів го­ловним є друковане слово.

Учені-психологи довели, що інформаційні можливості кож­ної з чотирьох знакових систем — словесної, кінетичної, музич­ної і графічної (зображальної) — неоднакові. Найбільшою інформаційною насиченістю володіють словесні знаки, які пов­ніше передають значення і менше, ніж інші знаки, залежать від індивідуальних та інших особливостей і умов сприйняття.

Ця обставина, а також те, що друкована публіцистика харак­теризується переважно логіко-поняттєвим способом висвітлення фактів, подій, явищ і процесів життя, створює сприятливі мож­ливості читачеві для орієнтування, правильного уявлення про світ, в якому він живе.

Ставлення до преси визначається фізичними і побутовими умовами сприйняття її матеріалів: газету, наприклад, ми читаємо в зручний для нас час, швидко переглядаємо чи вивчаємо, чита­ємо увесь матеріал або вибірково. При цьому маємо можливість зупинитись, осмислити прочитане або пізніше знову повернути­ся до нього.

277

Теорія журналістики

Психофізіологічні і фізичні умови сприйняття матеріалів га- ' зети визначають її найбільш сильний бік — аналітичність. Зви­чайно, газеті притаманні й інші властивості (оперативність, емо­ційність і т. ін.), але в умовах діяльності системи засобів масової інформації вони видозмінюються, набувають особливий «газет­ний» відтінок. Виступи преси, таким чином, «уречевлені», закар­бовані на папері. Про цю властивість влучно сказав К. Паус-товський, підкресливши, що у журналістів професія — «ловить жизнь, закреплять каждый ее день на свинцовых колонках набо­ра (тоді ще не було електронної преси, лазерних принтерів і ска­нерів. — А. Москаленко), бросать ее в массы, в города, на глухие станции, в села, на заводы» (цит. за: Шкловский В. Счастье от­крывать мир // Известия. — 1965. — 15 февр.).

Звук і зображення, що передаються по радіо і телебаченню, — миттєві, одержана, але не втримана в пам'яті інформація «стира­ється». Друковане слово залишається жити, будучи документом сьогоденності, його «знімком». Саме це і є одним із вагомих фак­торів, що визначають ефективність, дієвість виступів преси.

Крім аналітичності, преса розвиває властиві їй в більшій мірі, ніж радіо і телебаченню, такі специфічні якості, як послідовність і систематичність. Скажімо, повністю проблему можна розкрити у серії публікацій. Газета прагне не тільки дослідити, висунути в центр громадської уваги ту або іншу проблему, але і всебічно, крок за кроком розглянути найбільш ефективні засоби її вирішення.

Специфічні властивості і характерні комунікативні форми ра­діомовлення випливають з його технічної природи. Властивість синхронного і безмежного поширення інформації, а також відтво­рення живої мови і акустичних картин дійсності визначають ос­новні риси радіомовлення: високий ступінь оперативності, виник­нення у слухачів ефекту співучасті, присутності на місці події і більша в порівнянні з газетою сила емоційного впливу на людину; всюдисущість (можливість прийому передач за будь-яких умов). Радіожурналістика наших днів широко використовує приро­дні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діало­гічність (не тільки повідомлення, але і спілкування), встанов­лення контактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів події, які документально підтверджують ситуа­цію, відображують атмосферу дії і впливають на емоційну сферу свідомості.

Усі ці властивості радіомовлення, а також висока оператив­ність передач обумовлюють інший бік його комунікативної при­роди — специфіку сприйняття: виникнення у слухача ілюзії участі,

278

Система національної преси

асоціацій, уявних образів сприяє підвищенню емоційності при­йому інформації, ідентифікації.

Адресат ототожнює себе з репортером, оповідачем або вислов­люваними ними ідеями (ідентифікація ідей).

Високими темпами розвивається, як уже зазначалося, телеба­чення. Його специфічні можливості можна визначити так:

  • аудіовізуальний ряд, який являє собою синтез трьох знако­вих систем: усної мови, зображення і музики;

  • оперативність, яка властива не тільки його прямим переда­чам, а й характеризує стиль передач в запису і фільми;

  • стиль спілкування, продиктований умовами і характером сприйняття телебачення вдома;

О лаконізм, контурність зображувального рішення, продикто­вані малим розміром екрана;

□ його програмність, яка виявляється в тому, що телебачен­ ня — це сукупність передач і кожна з них сприймається в кон­ тексті інших, що надає їй додаткового значення.

Слід також відзначити високий ступінь персоніфікації кон­тактів з глядачами.

Названі вище особливості телебачення і, зокрема, те, що всі компоненти телебачення — звук, зображення, аудіовізуальні об­рази — сприймаються одночасно органами почуття (зором і слу­хом), безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою свідомос­ті, є вирішальними, коли ми говоримо про вплив на соціальну психологію людини, про виховання соціальних почуттів, настро­їв, звичок, спонук і т. ін. Х^ Як бачимо, кожна складова частина засобів масової інформа­ції має свої специфічні, найбільш ефективні способи впливу на людину.

Забезпечити безперервний потік соціальної інформації може тільки система ЗМІ, внутрішня структура якої являє собою специ­фічний спосіб взаємозв'язку, взаємодії її компонентів.

Структурі будь-якої системи, що стала цілісно визначеною, властиві, як найбільш характерні, відносини кооперації і коор­динації.

У якій мірі ефективність функціонування журналістики зале­жить від удосконалення координації між її складовими частинами?

Подивимося, наскільки розвинутий принцип специфічності в діяльності преси, радіо і телебачення у сфері передачі ними новин.

Радіо за своєю природою покликане бути первинним джере­лом суспільно значущої інформації; воно привертає увагу до тих або інших фактів, сприяє формуванню громадської думки.

279

Теорія журналістики

Телебачення прагне до прискорення передачі новин, підви­щення ролі зорового ряду на екрані, а також до подачі аудиторії першої оцінки актуальних подій. Нині глядачі дізнаються про важливі події одночасно, а в ряді випусків і раніше, ніж почули про них по радіо або прочитали в газеті.

У зв'язку з цим переосмислюється і трансформується подача новин на сторінках друкованих органів. Оперативність газети полягає в прискоренні аналізу, осмисленні та узагальненні того, що відбувається.

Подані у специфічній радійній або телевізійній формі новини стимулюють інтерес читачів до газетної новини. У них зростає бажання одержати узагальнену, масштабну оцінку подій і явищ соціальної дійсності.

Основні ознаки газетних новин:

□ системність у подачі інформації, більш ґрунтовна розпо­ відь про події;

Q обгрунтування актуальної інформації специфічними шляха­ми, публікація додаткових повідомлень, фотографій, ілюстрацій;

  • тенденція до узагальнення, масштабності в подачі інфор­мації через відповідний добір фактів, їх організацію за допомо­гою добірок, рубрик, сторінок, а також за допомогою матеріалів оглядового характеру;

  • посилення аналізу, глибоке проникнення в сутність голов­них подій дня, здатність дати їм оцінку, виявити внутрішній ме­ханізм у максимально стислі строки;

G публікація випереджувальної інформації (про перспекти­ви, майбутнє).

Єдиний предмет відображення — сучасність у її розвитку — не дозволяє вести мову про спеціалізацію преси, радіомовлення і те­лебачення за змістом: не існує таких фактів, подій, явищ, проце­сів, про які той або інший засіб інформації не міг би розповісти.

Слід наголосити, що від того, як практично використовується принцип взаємодії (кооперації) компонентів системи ЗМІ, зале­жить стан, тональність всього журналістського «оркестру».

Структурні Які ж сучасні структурні проблеми сис-

проблеми ЗМІ теми засобів масової інформації?

їх кілька:

1. Зростаючий розрив між невеликою кількістю журналістів агентств і загальною чисельністю журналістів

Цей розрив існував завжди, але сьогодні він набуває небез­печних розмірів, що пов'язано з надто швидкими темпами зрос-

280

Система національної преси

тання кількості журналістів і викликано збільшенням кількості носіїв писемної, аудіовізуальної і телематичної інформації. Справа в тому, що велика частина інформації, яка поширюється ЗМІ, має у своїй основі майже як ексклюзивні джерела, повідомлення чотирьох світових телеграфних агентств (АП, ЮШ, Рейтер, Франс-Пресс), нашого Укрінформу та кількох державних і при­ватних агентств ближнього закордоння, на яких і грунтується у підсумку «виробництво» інформації.

А більша частина засобів масової інформації і журналістів лише повторюють, доповнюють і нюансують цю інформацію, яка бук­вально є інфраструктурою їх власного виробництва* Виходить так, що переважна більшість журналістів опиняється у станови­щі коментаторів цієї інформації.

Сьогодні піраміда інформації виявляється перевернутою. Та­кого роду диспропорція може мати з часом негативні наслідки, оскільки коментар і досьє подій не можуть служити противагою силі і правдивості раніше виробленої інформації.

2. Модель журналіста друкованої преси і домінанта аудіо­ візуальних засобів

Престиж друкованої преси пов'язаний, зокрема, з тим, що журналісти дещо більш незалежні, завдяки численним політич­ним баталіям, які дозволили їм поступово закріпити свій автори­тет і свою законність.

Звичайно, аудіовізуальна преса має немалий престиж, а її «зір­ки» більш відомі, ніж основна частина журналістів друкованої преси, проте незастаріла інформація, що справляє великий вплив, у більшості випадків походить з писемних джерел. І у нас сьогод­ні найсерйозніші політичні кризи, викликані втручанням ЗМІ, пов'язані переважно з діями друкованої преси.

3. Рекламний репортаж і похідні від нього форми журналістики Уся система ЗМІ зіткнулася з новою проблемою, яку можна

визначити як все більш сильне змішування реклами та інформа­ції. Наданий момент це явище зачіпає переважно друковану пресу, але можна не сумніватися, що воно пошириться на телематику і аудіовізуальну сферу.

Різниця між двома такими видами матеріалів зрозуміла кож­ному, однак при читанні численних текстів бачимо, як непоміт­но зникають ці межі, і в результаті реклама поглинає власне пре­су, підриває її престиж.

4. Спротив центрам економічної влади

Якщо журналісти вміють або вчаться вести діалог з політич-

281

Теорія журналістики

ною владою, то вони у той же час майже обеззброєні у порівнян­ні з економічними структурами.

5. Ідеологія комунікації

Сьогодні проблема не в інформації, а в комунікації. Небезпе­ка пов'язана з тим, що сучасна техніка надає інформації безмеж­ні можливості розвитку, аж до того, що ця інформація поступово ризикує втратити свою самобутність, знаходячись у середині роз­галуженого комунікаційного комплексу.

Проблема в тому, як уникнути того, щоб журналісти не стали «суперкомунікаторами» і не втратили в цій трансформації те, що сьогодні складає суть їх професії і в результаті забезпечує всю її принадність.

6. Політична влада і журналістика

Ця проблема пов'язана із зміною статусу комунікацій у нашо­му суспільстві. Ще вчора політична влада була якщо не оточена повною секретністю, то в усякому разі замкнутою на самій собі і майже не «відкривалась».

Нині становище докорінно змінилося, і тепер самі політичні влади постійно пояснюють свої дії, виступають «комунікатора-ми», ризикуючи тим самим перетворити журналістів на підруч­них в новій іпостасі, а саме — «інформаційних підручних».

Сьогодні політичні діячі і журналісти утворюють головну ді­йову пару в широкому комунікативному просторі, причому в та­кій мірі, що вже важко зрозуміти, хто ж тут кого підтримує.

7. Конкуренція у межах системи ЗМІ

Конкуренція між засобами масової інформації завжди існува­ла, але вона набуває сьогодні особливого характеру в зв'язку з невідповідністю, яка існувала між постійним розширенням кому­нікативного простору і тим фактом, що більша частина інформа­ції надходила від одних і тих же телеграфних агентств дальнього і близького закордоння. Тому журналісти опинилися в умовах нерівності, що змушує їх докладати ще більших зусиль для того, щоб хоч якось відрізнятися одне від одного.

Самі ж журналісти, причому більше, ніж будь-коли, присвя­чують чимало часу прискіпливому вивченню творчості своїх ко­лег, прагнучи зрозуміти, як ті чи інші з них при більш-менш однаковому стартовому матеріалі примудряються виділитися своєю кінцевою продукцією.

Усе це зовсім не відповідає законам будь-якої раціональної логіки і найчастіше нічого спільного не має із завданням інфор­мування, що стоїть перед всією системою журналістики.

282 .

Система національної преси

Оновлювана генерація Сучасна українська журналістика мас медіа функціонує у суспільстві, що переживає

перехідний період, який мало чим відріз­няється від аналогічних періодів в історії багатьох сучасних кра­їн. Ця ситуація характеризується переходом з однієї політичної системи в іншу, яка передбачає демократичний розвиток, плю­ралізм думок, наявність суспільно-правових засобів масової ін­формації.

Масові інформаційні процеси тісно пов'язані з контекстом суспільно-політичних ситуацій. Українська журналістика, як і вся країна, проходить три більш чи менш чітко окреслені фази: від­чуження і руйнування цінностей попередніх систем; тривалий і нелегкий пошук політичного і економічного вибору; конструк­тивна еволюція щодо попереднього досвіду.

Українська держава після проголошення незалежності відчу­ла нагальну потребу у формуванні власного інформаційного про­стору, який до того функціонував відповідно до інформаційної й ідеологічної політики, яка вироблялася в єдиному центрі — в Москві.

З початком демократизації суспільства, прийняттям законодав­ства про пресу, яке забезпечило широкі права редакціям і жур­налістам, ситуація у сфері преси й книговидання докорінно змі­нилася. Відбулися відчутні структурні й тематичні зміни, ідеоло­гічна переорієнтація періодичних видань. Насамперед, більш ніж удвічі зросла кількість друкованих засобів масової інформації.

В Україні зареєстровано 5696 періодичних видань, з яких га­зет — 4125, журналів і збірників — 2306. Із них на місцеву сферу розповсюдження припадає 2200 періодичних видань - обласних, міських, міськрайонних, районних і багатотиражних газет, ти­раж яких складає майже дві третини від загального обсягу газет­них тиражів України.

За даними соціологічних досліджень щодо рейтингу засобів масової інформації, газети посідають друге місце (27,7 відсотка) після телебачення (87,2 відсотка).

До структури Держтелерадіо України, крім Національної те-лекомпанії України і Національної радіокомпанії України, вхо­дять 25 обласних (регіональних) державних телерадіокомпаній, Київська і Севастопольська регіональні державні телерадіоком-панії та Державна телерадіокомпанія "Крим". У Севастополі пра­цюють ще телерадіокомпанії "Бриз" і "Амідаз".

Найбільша кількість об'єктів телебачення і радіомовлення розташована у Києві (120), Одеській (76), Донецькій (59) облас-

283

Теорія журналістики

тях, найменша — у Закарпатській (2), Тернопільській (3), Во­линській (7), десять областей мають від 20 до 50 об'єктів телеба­чення і радіомовлення, шість областей — до 10 об'єктів. 83,3 від­сотка об'єктів електронних засобів масової інформації мають гос­прозрахункову форму фінансування і лише 8,1 відсотка - бюд­жетну, 8,1 відсотка — змішану.

Програми комерційних (недержавних) телерадіокомпаній су­марно за обсягами мовлення у кілька разів перевищують обсяги мовлення державних телебачення і радіо. Так, у Києві з 380 го­дин цілодобового радіомовлення на всіх каналах лише 64 години здійснюється державними мовниками, з 128 годин сумарного телевізійного мовлення столиці - відповідно всього 26 годин. Аналогічна ситуація склалася в багатьох інших регіонах країни.

Нині понад 70 відсотків недержавних телестудій і майже 90 відсотків недержавних радіостанцій ведуть свої програми ро­сійською мовою.

Місцева преса, як правило, україномовна, за винятком Кри­му, Донбасу, південних областей.

Населення обласних центрів, міст і сіл віддає перевагу місце­вим друкованим засобам масової інформації (газети дешевші, вис­вітлюють місцеві події), люди дізнаються про події державної ваги саме з міських, міськрайонних і районних газет. Тому вплив низо­вої преси на формування громадської думки важко переоцінити.

Майже ЗО періодичних видань виходить в Україні мовами на­ціональних меншин — болгарською, угорською, румунською, грецькою, кримськотатарською, німецькою, сербською, вірменсь­кою, на івриті та ідиш. Ця преса зосереджена в основному в місцях компактного проживання національних меншин.

Якщо раніше абсолютну більшість становила компартійна преса, то нині картина докорінно змінилася.

Поряд з абсолютним збільшенням кількості періодичних ви­дань наприкінці 90-х pp. помітно зменшилися тиражі, що пояс­нюється не стільки зниженням читацького інтересу, скільки не­сприятливою економічною ситуацією в державі, зниженням жит­тєвого рівня населення, високими цінами на папір, послуги зв'язку й поліграфії, що обумовлює й зростання цін самих видань. На цьому тлі порівняно високі тиражі — від 200 до 400 тисяч при­мірників — вдається зберігати популярним газетам «Сільські віс­ті», «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Киевские ведомости», журналам «Жінка», «Дім, сад, город».

Співвідношення між державними і недержавними друковани­ми засобами масової інформації свідчить про те, що в Україні

284

Система національної преси

будується демократичне, громадянське суспільство. Серед засновників видань, які розповсюджуються по всій Україні, пер­ше місце посідають комерційні структури, друге — приватні осо­би, третє — наукові та науко во-виробничі установи, четверте і п'яте, відповідно, поділяють органи державного управління та громадські організації. Більшість видань із загальнодержавною та зарубіжними сферами розповсюдження (54%) засновані не­державними структурами.

Дещо інша картина спостерігається у місцевій пресі. Тут дер­жавні видання становлять 62 відсотки.

В Україні в установленому законодавством порядку зареєс­тровано 18 інформаційних агентств. З них лише одне державне, всі інші приватні, засновані за участю іноземного капіталу тощо. Насправді ж агентств значно більше. Чимало з них були зареєс­тровані, але з часу прийняття Закону України "Про інформацій­ні агентства" (28 лютого 1995 р.) не перереєструвалися згідно з вимогами законодавства. Серед них, зокрема "Інтерфакс-Украї-на", УНІАН, УНІАР та ін.

Таким чином, у державі склалася ситуація, коли з боку цен­тральних владних структур, включаючи найвищі, пріоритети на­даються не державним, а інколи навіть не національним інфор­маційним агентствам, а агентствам, заснованим за участю іно­земного капіталу. їм у першочерговому порядку надається опе­ративна інформація, представники цих агентств неодмінно вклю­чаються до складу груп для висвітлення офіційних зарубіжних візитів керівників держави чи візитів високих зарубіжних гостей в Україну, міжнародних подій за участю представників владних структур.

У системі національних ЗМІ ще не сформувалися повнофун­кціональні автономні українські сегменти міжнародних комп'ютерних мереж, зокрема сегмент глобальної мережі Інтер-нет. Внаслідок цього, з'єднання абонентів, що перебувають на території України, може здійснюватися лише з виходом маршру­ту передачі за межі держави (через Гельсінкі, Лондон, Відень, Москву тощо), що тягне за собою відтік прибутків за ці послуги за кордон.

Журналістський корпус України вперше за останні десяти­річчя прагне репрезентувати власну журналістику, точніше — власну українську журналістику. Найнагальнішим завданням засобів масової інформації стало формування державного мис­лення як мислення гуманного, демократичного, відповідально­го. Журналісти усвідомлюють, що народу потрібно повернути

285

Теорія журналістики

історичну свідомість, дати, за словами Сковороди, духовний меч як найвищу духовну та естетичну цінність. Тому їх святим обов'язком стало прагнення донести весь зміст української на­ціональної ідеї, всебічно розкрити, що незмінною її складовою є ідея державної незалежності. Іншою складовою української національної ідеї розглядається ідея самодостатньої цінності людської особистості.

Тому через засоби масової інформації поширюються найрізно­манітніші знання в галузі українознавства — від вивчення україн­ської мови до освоєння і опрацювання складних проблем вітчиз­няної історії, традицій українського народу.

Ці обставини впливають і на різке збільшення кількості ви­дань духовно-просвітницького, економічного, медичного, релі­гійного характеру. Зросла кількість і якість друкованих засобів масової інформації, які спеціально висвітлюють питання еконо­мічних реформ, сприяють розвитку ринкових відносин, прива­тизації, підприємницької діяльності, порушують питання соці­ального захисту населення.

Неоднозначні процеси відбуваються у сфері книговидання. Якщо до 1991 р. в Україні книжки випускалися тільки державни­ми та відомчими видавництвами, а їх було не більше трьох десят­ків, то на кінець 90-х pp. функціонувало, за неповними даними, понад 800 видавничих структур різних форм власності. Незважа­ючи на таке бурхливе кількісне зростання видавництв, кількість книг за тиражами зменшилася більш, ніж у чотири рази (у 1996 p., наприклад, було видано по одній книжці на кожного жителя України). У загальному книжковому потоці останніх років пере­важає так звана комерційна, тобто розважальна продукція. Во­дночас фактично припинено видання наукових праць з фунда­ментальних, гуманітарних та природничих наук, передплатних видань, зарубіжної класики українською мовою та української класичної літератури іноземними мовами.

Усього в 1996 р. було видано в Україні 6074 назви книг і бро­шур загальним тиражем 51 млн 777 тис. примірників. Це менше, ніж у 1995 р., за назвами — на 35 книг і брошур (0,57%) і за тиражами — на 16 млн 379 тис. (24%). Таким чином, як і попе­реджали видавці й аналітики, податковий тиск держави і закон в Росії про підтримку книговидання, який надав пільги власним видавцям, зробили свою справу.

Зменшення тиражів видань свідчить про те, що в 1996 p., як і в попередні роки, видавці у ринковій стратегії планували свою роботу, виходячи з обережної тиражної політики.

286

Система національної преси

Аналіз даних про роботу видавничої системи країни свідчить про те, що падіння обсягу книговиробництва продовжується. Про глибину спаду свідчить рівень книгозабезпечення населення. У1990 р. в Україні на 100 чоловік припадало 334 примірники книг і брошур; в 1995 р. — 131; в 1996 р. — 99,6 примірника (нижче рівня 1940 p., коли було видано 116 примірника на 100 чоловік). Для порівняння, в Німеччині в 1996 р. на 100 чоловік припадало 1200 примірників книг і брошур; в Росії — 321.

У довіднику Книжкової палати України «Видавництва, видав­ничі та книгорозповсюджуючі організації» представлено 777 ор­ганізацій, які видають книги, серед них: видавничих організацій — 705; редакцій журналів, що видають книги — 30; редакцій газет, що видають книги — 31; поліграфпідприємств, що вида­ють книги — 11. Із 777 зареєстрованих видавничих структур тіль­ки 453 організації у 1996 р. займалися виданням книг, це 44 дер­жавних і 409 комерційних видавництв і видавничих організацій.

У 1996 р. частка книг і брошур, надрукованих державними видавництвами і видавничими організаціями в загальному обсязі книжкової продукції складала 59,7% (3627) за кількістю назв і 48% (24926,4) за тиражами, комерційні видавництва надрукува­ли відповідно — 40,3% (2447) і 52% (26850,7). Таким чином, дер­жавний сектор українського книговидання в 1996 р. закріпив свої позиції на книжковому ринку.

Високі показники щодо обсягу робіт у 1996 р. мали державні видавництва: «Вища школа», «Освіта», «Наукова думка», «Ли-бідь» і комерційні видавництва «Донеччина» й «Фоліо», які ви­дали відповідно 203, 105, 92, 90, 92, 88 назв книг та брошур. Великі тиражі видань мають державні видавництва «Освіта» — 11 млн 376 тис. примірників, «Світ» — 1 млн 60 тис. примірни­ків, «Либідь» — 1 млн 44 тис. примірників та «Наукова думка» — 409 тис. примірників і комерційні видавництва «Генеза» — 1 млн 995,7 тис. примірників та «Фоліо» —1 млн 725 тис. примірників. По 20 книг видали 37 видавництв, серед них 21 комерційне і 16 державних видавництв. А видавництв і видавничих організацій, що видали по одній книзі — 215 (47%).

Випуск книг і брошур мовами національностей, які прожива­ють в Україні, та мовами народів зарубіжних країн у 1996 р. ха­рактеризується такими даними: 50,8% (у 1995 р. — 47%) назв книг і брошур друкувалося українською мовою, 35% (у 1995р.— 38%) — російською, 1,3% англійською і 0,5% — німецькою. Най­більший тираж видань українською мовою мають видавництва: «Право» Українська правнича фундація (1 млн примірників) —

287

Теорія журналістики

Рис. 1. Динаміка українського книговидання за назвами (кількість назв, друк.)

Рис. 2. Динаміка українського книговидання за тиражами (тиражі видань, тис. прим.)

«Конституція України»; «Освіта» (600 тис. примірників) — «Рід­на мова» і «Образотворче мистецтво» підручники для 5-го класу. Аналіз даних, що характеризують випуск книг і брошур за цільовим призначенням, свідчить про те, що в 1996 р. було збіль­шено друкування навчальних (1366 назв, тиражем 23 млн 172 тис.

288

Система національної преси

Рис. 3. Кількість книг і брошур, друк.

Рис. 4. Тиражі книг і брошур, тис. прим.

200 примірників) і навчально-методичних видань (559 назв тира­жем 1556,2 тис. примірників). Це складає майже 32% від загаль­ної кількості назв книг і близько 48% від загальної кількості тиражів. У той же час видання художньої літератури зменшилось у порівнянні з 1995 р. за назвами — на 11%, а за тиражами — на 37%. Майже аналогічно зменшилось і видання дитячої літерату-

289

Теорія журналістики

Рис. 5. Кількість книг і брошур, виданих різними мовами, друк.

ри: українською мовою у 1996 р. було видано 157 назв книг для дітей тиражем 1483,7 примірника; російською — 114 назв тира­жем 1522,1 примірника.

Розглянемо динаміку книговидання за назвами і тиражами за 1991-1996 pp. в Україні (рис. 1, 2).

Розглянемо тепер статистичну інформацію (рис. З, 4), що ха­рактеризує видавничу діяльність України за період 1960—1996 pp.

Кількість і тиражі виданих книг і брошур різними мовами показано нарис. 5, 6.

Випуск в Україні видань художньої літератури, як уже зазна­чалось, з кожним роком зменшується. У 1996 р. було видрукува­но 912 назв книг, із них: 414 видань російською, 345 — українсь­кою, 21 — польською та 132 — іншими мовами. Загальний тираж видань — 6 млн 604 тис. примірників, що становить близько 13 примірників на 100 чоловік.

Розглянемо видання в Україні художньої літератури різними мовами (рис. 7, 8).

Із 912 назв художньої літератури було видано 211 назв книг українських письменників, із них: 179 назв (52 книги російсь­кою мовою) для дорослих і 32 назви (12 книг російською мовою) для дітей. Загальний тираж видань становить 1927,8 примірника для дорослих і 411,2 тис. примірника для дітей.

Розподіл видань художньої літератури українських письмен­ників за тиражами (рис. 9)

290

Система національної преси

Рис. 6. Тиражі книг і брошур, виданих різними мовами, тис. прим.

Рис. 7. Кількість книг і брошур, виданих різними мовами, друк.

Найбільша кількість назв книг художньої літератури українсь­ких письменників (68) видавалася тиражами 1000 примірників, потім до 500 примірників (33), а тиражами 25 і 20 тис. примірни­ків було видано 5 книг. Це такі книги: Моргунов В. Кто закажет реквием (Донецьк, ПКФ «БАО»); Моргунов В. Синдром уста­лости: Повести (Донецьк, ПКФ «БАО»), які мають тиражі по 25

291

Теорія журналістики

Рис. 8. Тиражі книг і брошур, виданих різними мовами, тис. прим.

Рис. 9. Тиражі книг і брошур, тис. примірників.

тис. примірників;' Безуглый И. Тайны «Вервольфа»: Докумен­тальная повесть (Хмельницький, «Поділля»); Гладкий В. Меч Вайу: Исторический роман (Донецьк, МП «Отечество»); Глад­кий В. Последняя жертва «Магистра»: Детективные повести (До­нецьк, МП «Отечество») — по 20 тис. примірників.

292

Система національної преси

Найбільші тиражі дитячої літератури мають такі книги: Ва-левский А. Азбука-смешинка: Стихи (Одеса, МП «Два слона») — 100 тис. примірників; Спиваковский В. Если хочешь быть бога­тым и счастливым, не ходи в школу: (К., «Гранд») — 30 тис. примірників; Січовик І. Невдячний кіт: Вірші для дітей дошкіль­ного віку (К., «Спалах») — 27 тис. примірників.

Письменниками, які є членами Спілки письменників Украї­ни, видано 30 назв книг для дорослих (12 книг письменників українського зарубіжжя) і 2 книги для дітей. їх тиражі складають відповідно — 92,2 тис. і ЗО тис. примірників.

Проте окремі російськомовні книги художньої літератури ви­давалися і більшими тиражами, наприклад: Сушинский Б. Ры­цари кардинала: Сер.: В 4 т. (Донецьк, AT «Донеччина») — 200 тис. примірників; Ле І. Хмельницкий: Роман: В 2 т. (Донецьк, AT «Донеччина») — 200 тис. примірників; Ну просто анекдот!: Сбор­ник анекдотов и карикатур (К., Роб. газета) — 100 тис. примір­ників; Врублевская В. В тени деревьев, которых нет: (Женщина и гипнотизер) (К., Роб. газета) — 50 тис. примірників.

Випуск і річні тиражі періодичних видань і видань, що про­довжуються, різними мовами, показано на рис. 10, 11.

Випуск періодичних видань і видань, що продовжуються, за назвами у порівнянні з 1995 р. збільшився на 113 видань, однак тиражі на 18 відстоків зменшились.

Видання газет в Україні (кількість газетних видань та їх тира­жі) показано на рис. 12, 13.

За даними Книжкової палати України, у 1996 р. видавалось 2206 назв газет, з них: 1170 — українською мовою; 884 — ро­сійською мовою; 123 — українською-російською мовами; 6 — українською та іншими мовами; 23 — іншими мовами.

На діаграмах добре видно, що у 1996 р. видавалося газет україн­ською мовою у 2,3 раза менше, ніж у 1960 р. і у 1,5 раза менше, ніж у 1990 р. Ще більш вражаюча різниця з тиражами газет: так у 1996 р. тиражі україномовних газет у 1,3 раза менші, ніж у 1990 р. і у 3,6 раза менші, ніж у 1990 р.

Різке зменшення тиражів газет пов'язане з високою собівар­тістю та дорогими послугами на доставку газет, а також із низь­кою купівельною спроможністю основної маси населення Укра­їни. Зменшення видання художньої і особливо дитячої літерату­ри є не що інше, як своєрідне обмеження свободи слова і друку.

Поліграфічний комплекс України складає 2189 підприємств різних форм власності, з яких 21,1 відсотка є державними. У за­гальнодержавній власності знаходяться 23 поліграфічні підпри-

293

Теорія журналістики

Рис. 10. Кількість періодичних видань і видань, що продовжуються, виданих різними мовами, друк.

Рис. 11. Річні тиражі періодичних видань і видань, що продовжуються, виданих різними мовами, тис. примірників.

ємства, у тому числі 5 книжкових фабрик, 4 обласні друкарні, 14 газетно-журнальних видавництв. За наявності значних потуж­ностей для випуску книжкової, газетної, етикетної, бланкової про­дукції, в умовах спаду виробництва використовуються вони лише на 40-50 відсотків.

У зв'язку з цим підприємства галузі велику кількість устатку­вання змушені ставити на консервацію. Особливо складна ситу­ація з друкарським поліграфічним устаткуванням, 75 відсотків якого відпрацювало по 3—4 експлуатаційних терміни і давно під­лягає заміні.

Внаслідок поспішних і непродуманих дій щодо комерціаліза-

294

Система національної преси

Рис. 12. Кількість газетних видань, виданих різними мовами, друк. од.

Рис. 13. Річні тиражі газет, виданих різними мовами, тис. примірників.

ції і приватизації підприємств торгівлі практично зруйновано налагоджену мережу книгорозповсюдження в Україні.

Таким чином, книговидавнича справа перебуває у кризовому стані, що впливає на інформаційне, освітнє, наукове, культурне забезпечення громадян України.

Державної допомоги книговидання потребує тоді, коли дер­жавна мова обмежена рамками країни. Аналіз податкової полі­тики показує, що в багатьох країнах світу для видавничих органі­зацій і видавництв не існує особливих податків чи знижок із за­гальних податків. Однак податок на додану вартість значно ни-

295

Теорія журналістики

жчий за податки на інші товари, а в таких країнах, як Австралія, Бразилія, Уганда, Ліхтенштейн, Швейцарія, Нова Зеландія, Нор­вегія, Південна Корея, Сінгапур, Велика Британія, Ірландія і Росія (з 1 січня 1996 р.) податок на додану вартість взагалі відсутній.

Відсутність законів про державну підтримку книговидання і книгорозповсюдження призведе до того, що навіть така незнач­на видавнича діяльність українських видавців буде здійснюва­тись поза межами України.

Телерадіомовлення — невід'ємна частина системи ЗМІ Укра­їни. У ст. 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» визначено, що: «Основу національного телебачення і радіомов­лення України складають державні телерадіоорганізації, які ут­римуються на кошти державного бюджету і забезпечують телера-діотрансляцію на всю територію чи відповідний регіон України і на зарубіжну територію».

На початку 1995 р. вийшов Указ Президента України «Про вдосконалення системи управління державними телебаченням і радіомовленням України». Згідно з ним утворено Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо України). Відповідно до прийнятого Верховною Радою України Закону «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» Держтелерадіо визнано «уповно­важеним органом управління державним телебаченням і радіо­мовленням України, що забезпечує реалізацію інформаційної політики держави, визначену Верховною Радою України, Пре­зидентом України та контрольовану Національною радою з пи­тань телебачення і радіомовлення».

На виконання Указу Президента на базі ліквідованої Держав­ної телерадіомовної компанії, її підприємств та організацій утво­рено:

Q Національну телекомпанію України; Q Національну радіокомпанію України; Q Державну телерадіокомпанію «Крим»; а Київську та Севастопольську державні регіональні телера-діокомпанії;

□ 25 обласних державних телерадіооб'єднань. Характерними рисами перебудови державного національного телебачення стали:

  • розбудова інформаційного мовлення;

  • поворот компанії до розширення художнього мовлення шля­хом збільшення обсягів і якості кінопоказу, а також розважаль­них передач і спортивних трансляцій;

296

Система національної преси

  • суттєвим підвищенням вимог до якості власної екранної про­дукції, яка виробляється творчо-виробничими об'єднаннями ком­панії;

  • широкомасштабним курсом на співпрацю Національної те-лекомпанії з недержавними телекомпаніями. Нині договори про спільну підготовку і вихід в ефір по УТ-1 і УТ-2 передач (філь­мів) укладені більше, ніж із сорока недержавними ТРК. Це сприяє розвитку національного телевиробництва, що є основою розбу­дови телерадіоінформаційного простору України. Кращі переда­чі недержавних телекомпаній одержали загальнонаціональний ефір. Створюється реальний ринок телепрограм, розвиваються засади здорової конкуренції між виробниками екранної продукції за місце у національному ефірі. Для Національної телекомпанії така співпраця диктується також економічною доцільністю, бо за умов серйозного бюджетного недофінансування вона дає можли­вість реально сприяти формуванню програм обох каналів.

Українське сучасне радіо — це три програми мовлення на всі регіони нашої держави загальним обсягом понад 63 години на добу і Всесвітня служба Українського радіо, яка працює майже 32 години на добу українською, англійською, німецькою і ру­мунською мовами і розрахована на українську діаспору Північ­ної і Південної Америки, Європи і Австралії, на всіх іноземних слухачів, які цікавляться соціально-економічним і культурним життям нашої молодої держави. Слухацька пошта свідчить про те, що «Радіо-Україна» слухають в Росії, Білорусі, Молдові та інших країнах СНД. Згідно з соціологічними дослідженнями, письмових і телефонних звернень до Національної радіокомпа­нії можна стверджувати, що популярність Українського радіо останнім часом постійно зростає.

В умовах, коли £азети і журнали практично стали недоступ­ними для більшості населення країни, державні радіо і телеба­чення є чи не єдиним надійним, об'єктивним та оперативним джерелом інформації.

Радіо та телебачення задовольняють і духовні потреби людей, компенсуючи, зокрема, втрачені можливості відвідувати кіно, театри, концерти, регулярно читати художньо-літературні видання.

Значної популярності набули і програми більшості обласних телерадіооб'єднань (у першу чергу — Львівського, Дніпропет­ровського та ін.). У багатьох із них з'явилися окремі місцеві ка­нали мовлення. На жаль, це, як правило, малопотужні канали, які не охоплюють зоною прийому кожну область.

297

Теорія журналістики

Серйозне занепокоєння широких кіл громадськості викликає нинішній стан програмного наповнення сотень недержавних те-лерадіомовних каналів. Мається на увазі художня та технічна якість відеопродукції, а також порушення законодавчих норм співвід­ношення у загальному обсязі мовлення вітчизняної та зарубіжної продукції, порушення вимог Законів України «Про мови...», «Про авторські та суміжні права».

Функціонування сучасної української журналістики слід роз­глядати також з точки зору загальноприйнятих у цивілізовано­му світі правил свободи слова як організуючої категорії демок­ратичного суспільства, визначальною частиною його буття і со­вісті.

Український варіант цього положення був направлений Ко­місією Верховної Ради України законодавчого забезпечення сво­боди слова і засобів масової інформації до парламентських слу­хань 10 квітня 1997 р.

В українському суспільстві, окрім матеріальної скрути, чима­ло інших перешкод свободи слова, в тому числі і явище політич­ної цензури.

До такого висновку, зокрема, дійшли учасники «круглого сто­лу» — семінару «Перешкоди свободі слова в Україні та шляхи їх подолання», проведеного 6 грудня 1996 р. в Києві інститутом трансформації суспільства.

Журналіст Володимир Скачко, який у свій час потерпав за інакомислення, заявив у ході дискусії: «Я працював колись у київській обласній газеті. І навіть за того, минулого режиму цен­зурування міг друкувати таке, на що сьогодні й замірятись не можна».

Затим же В. Скачком (Український медіа-клуб. - 1997. -№ 2), боротьба за перерозподіл інформаційного простору і контроль за ним набула таких химерних форм і ведеться такими безприн­ципними методами, що на багатьох ЗМІ треба вивішувати таб­лички: "Обережно! Засіб масової дезінформації". І головним чи­ном тому, що почалася безпрецедентна війна компроматів з ви­користанням будь-яких засобів. За спостереженням журналіста, став помітний і новий нюанс, дуже небезпечний для журналіс­тів, які працюють у недержавних ЗМІ: влада відверто почала по­єднувати викиди компромату зі своїх надр з таким високим тис­ком на судові органи, що не дає можливості спростувати наведе­ні факти.

Виходить, підсумовує В. Скачко, "державний" журналіст за­вжди захищений судом, коли проти нього є позов за образу честі

298

Система національної преси

і гідності. Те саме стосується і політика з "партії влади". А от "недержавний" журналіст чи політик-опозиціонер розраховува­ти на захист суду, чи хоча б на справедливе судове розслідування не може.

У тижневику «Підтекст» (1996. — № 5) Орест Гомонюк дохо­дить висновку: «Ситуація в інформаційному просторі поляризу­валась, з одного боку, жорстка цензура з елементами адміністра­тивно-фінансового придушення, з іншого — нестримне бажання подати скандал, назвати все своїми іменами. В результаті — сво­єрідний ефект від «одночасного прийняття снотворного і про­носного».

Головний редактор цього тижневика Лариса Войтенко з яв­ним сарказмом пише: «Про свободу слова (вважай — преси) і говорити не пристойно. Так вже її, любу (пресу тобто), «звільни­ли», що хоч міняй професію. Можна все! Брехати, підтасовувати, замовчувати, пересмикувати, видавати чорне за біле... Коротше, на тобі «умовну одиницю» і ні в чому собі не відмовляй». Таке-от інспірування і така містифікація.

За повідомленнями преси, на Херсонщині спалюють книжко­ві видання минулих років, у тому числі літературні твори, що набули світової слави і значення, а Самбірський Кіт М. І., голова міської держадміністрації на Львівщині, може заборонити розпов­сюдження в місті через «Торгпресу» невигідних газет: так він учи­нив з одним із номерів «Програми ТБ плюс...».

Голова Київської спілки журналістів України Ігор Заседа на з'їзді творчої організації, характеризуючи нинішню ситуацію, в усіх випадках змушений був використовувати давню грецьку мі­фологію.

Забезпечити стабільність та незалежність преси в Україні сьогодні, на його думку, — це все одно, що зуміти пройти між Сциллою і Харибдою. А свобода слова і преси нагадує йому чи­мось пера ікарових крил. Очевидно, чим вище підійметься преса до сонця влади, тим скоріше випадуть пера з крил від таяння воску, якими вони зліплені.

Ведучий колишніх «Вікон» в одній з програм з екрана телеві­зора говорить про цензуру на телебаченні, яка влаштовується під виглядом потреб організаційно-творчого процесу та з технічних умов випуску телепрограм.

Народний депутат України Олександра Кужель у Комісії зако­нодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інфор­мації з парламентської трибуни навела факти такого цензуруван­ня, очевидцем яких вона була і які позначилися на ній особисто.

299

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]