- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Предмет і завдання курсу
- •Теорія журналістики
- •Предмет і завдання курсу
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Нормативна база діяльності преси
- •Теорія журналістики
- •Нормативна база діяльності преси
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Змі та рівність між жінкою та чоловіком
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Служби громадського теле- та радіомовлення
- •Фонд evrimages
- •Колекція даних з потоку програм
- •Правові питання у галузі змі
- •Теорія журналістики
- •Політики змі
- •Теорія журналістики
- •Контакти та співробітництво з країнами Центральної та Східної Європи
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Нормативна база діяльності преси
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Компрометація; остракізм (таврування); брехня;
- •4. Порушення професійної честі журналіста:
- •1. Кодекс професійної етики українського журналіста
- •2. Моральний кодекс
- •21 Вересня 1996 р.)
- •Нормативна база діяльності преси
- •Нормативна база діяльності преси
- •Бути відповідальними
- •3. Етичні принципи засобів масової інформації
- •Результативність журналістської діяльності
- •Теорія журналістики
- •IV. З точки зору ефектів, які досягаються в результаті впливу на аудиторію засобів масової інформації, функції преси зводяться до того, щоб:
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Результативність журналістської діяльності
- •Результативність журналістської діяльності
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Система національної преси
- •Теорія журналістики
- •Система національної преси
- •Теорія журналістики
- •Система національної преси
- •Теорія журналістики
- •Висновки
Система національної преси
вдання, науково-технічна революція породжують необхідність виникнення нових видів і типів періодичних видань, включаючи програми і канали електронної преси. Цей процес продовжується і в наш час, система преси знаходиться в постійному русі, розвитку.
Щоправда, системі ЗМІ України доводиться наздоганяти світову масову комунікацію, засвоювати її досвід. Адже до здобуття незалежності у нас, як і в республіках колишнього СРСР, переважала тоталітарна журналістика, що складалася поступово, починаючи з 1917 р. і проіснувала до кінця 80-х pp. XX ст. Ряд учених уважає, що юридично-правовими межами її в часі є 1917 р. («Декрет про пресу») та 1990 р. (Закон про пресу) (див., наприклад, Потятиник Б. В. Тоталітарна журналістика. — Львів, 1992).
Нинішня система ЗМІ в Україні прагне розвиватися за об'єктивними законами, використовуючи світовий досвід. Так, скажімо, тип і періодичність кожного нового видання, що з'являється в Україні після проголошення її незалежності і прийняття відповідних законів про пресу, визначаються наявністю вже функціонуючої системи. І нове видання чи програма беруть на себе відповідні обов'язки її складової частини, підвищуючи силу і ефективність самої системи.
Газета, журнал мають на озброєнні друковане слово, графічні елементи (знімки, малюнки, креслення і т. п.), різні форми розміщення матеріалів на газетній сторінці. Із цих компонентів головним є друковане слово.
Учені-психологи довели, що інформаційні можливості кожної з чотирьох знакових систем — словесної, кінетичної, музичної і графічної (зображальної) — неоднакові. Найбільшою інформаційною насиченістю володіють словесні знаки, які повніше передають значення і менше, ніж інші знаки, залежать від індивідуальних та інших особливостей і умов сприйняття.
Ця обставина, а також те, що друкована публіцистика характеризується переважно логіко-поняттєвим способом висвітлення фактів, подій, явищ і процесів життя, створює сприятливі можливості читачеві для орієнтування, правильного уявлення про світ, в якому він живе.
Ставлення до преси визначається фізичними і побутовими умовами сприйняття її матеріалів: газету, наприклад, ми читаємо в зручний для нас час, швидко переглядаємо чи вивчаємо, читаємо увесь матеріал або вибірково. При цьому маємо можливість зупинитись, осмислити прочитане або пізніше знову повернутися до нього.
277
Теорія журналістики
Психофізіологічні і фізичні умови сприйняття матеріалів га- ' зети визначають її найбільш сильний бік — аналітичність. Звичайно, газеті притаманні й інші властивості (оперативність, емоційність і т. ін.), але в умовах діяльності системи засобів масової інформації вони видозмінюються, набувають особливий «газетний» відтінок. Виступи преси, таким чином, «уречевлені», закарбовані на папері. Про цю властивість влучно сказав К. Паус-товський, підкресливши, що у журналістів професія — «ловить жизнь, закреплять каждый ее день на свинцовых колонках набора (тоді ще не було електронної преси, лазерних принтерів і сканерів. — А. Москаленко), бросать ее в массы, в города, на глухие станции, в села, на заводы» (цит. за: Шкловский В. Счастье открывать мир // Известия. — 1965. — 15 февр.).
Звук і зображення, що передаються по радіо і телебаченню, — миттєві, одержана, але не втримана в пам'яті інформація «стирається». Друковане слово залишається жити, будучи документом сьогоденності, його «знімком». Саме це і є одним із вагомих факторів, що визначають ефективність, дієвість виступів преси.
Крім аналітичності, преса розвиває властиві їй в більшій мірі, ніж радіо і телебаченню, такі специфічні якості, як послідовність і систематичність. Скажімо, повністю проблему можна розкрити у серії публікацій. Газета прагне не тільки дослідити, висунути в центр громадської уваги ту або іншу проблему, але і всебічно, крок за кроком розглянути найбільш ефективні засоби її вирішення.
Специфічні властивості і характерні комунікативні форми радіомовлення випливають з його технічної природи. Властивість синхронного і безмежного поширення інформації, а також відтворення живої мови і акустичних картин дійсності визначають основні риси радіомовлення: високий ступінь оперативності, виникнення у слухачів ефекту співучасті, присутності на місці події і більша в порівнянні з газетою сила емоційного впливу на людину; всюдисущість (можливість прийому передач за будь-яких умов). Радіожурналістика наших днів широко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діалогічність (не тільки повідомлення, але і спілкування), встановлення контактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів події, які документально підтверджують ситуацію, відображують атмосферу дії і впливають на емоційну сферу свідомості.
Усі ці властивості радіомовлення, а також висока оперативність передач обумовлюють інший бік його комунікативної природи — специфіку сприйняття: виникнення у слухача ілюзії участі,
278
Система національної преси
асоціацій, уявних образів сприяє підвищенню емоційності прийому інформації, ідентифікації.
Адресат ототожнює себе з репортером, оповідачем або висловлюваними ними ідеями (ідентифікація ідей).
Високими темпами розвивається, як уже зазначалося, телебачення. Його специфічні можливості можна визначити так:
аудіовізуальний ряд, який являє собою синтез трьох знакових систем: усної мови, зображення і музики;
оперативність, яка властива не тільки його прямим передачам, а й характеризує стиль передач в запису і фільми;
стиль спілкування, продиктований умовами і характером сприйняття телебачення вдома;
О лаконізм, контурність зображувального рішення, продиктовані малим розміром екрана;
□ його програмність, яка виявляється в тому, що телебачен ня — це сукупність передач і кожна з них сприймається в кон тексті інших, що надає їй додаткового значення.
Слід також відзначити високий ступінь персоніфікації контактів з глядачами.
Названі вище особливості телебачення і, зокрема, те, що всі компоненти телебачення — звук, зображення, аудіовізуальні образи — сприймаються одночасно органами почуття (зором і слухом), безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою свідомості, є вирішальними, коли ми говоримо про вплив на соціальну психологію людини, про виховання соціальних почуттів, настроїв, звичок, спонук і т. ін. Х^ Як бачимо, кожна складова частина засобів масової інформації має свої специфічні, найбільш ефективні способи впливу на людину.
Забезпечити безперервний потік соціальної інформації може тільки система ЗМІ, внутрішня структура якої являє собою специфічний спосіб взаємозв'язку, взаємодії її компонентів.
Структурі будь-якої системи, що стала цілісно визначеною, властиві, як найбільш характерні, відносини кооперації і координації.
У якій мірі ефективність функціонування журналістики залежить від удосконалення координації між її складовими частинами?
Подивимося, наскільки розвинутий принцип специфічності в діяльності преси, радіо і телебачення у сфері передачі ними новин.
Радіо за своєю природою покликане бути первинним джерелом суспільно значущої інформації; воно привертає увагу до тих або інших фактів, сприяє формуванню громадської думки.
279
Теорія журналістики
Телебачення прагне до прискорення передачі новин, підвищення ролі зорового ряду на екрані, а також до подачі аудиторії першої оцінки актуальних подій. Нині глядачі дізнаються про важливі події одночасно, а в ряді випусків і раніше, ніж почули про них по радіо або прочитали в газеті.
У зв'язку з цим переосмислюється і трансформується подача новин на сторінках друкованих органів. Оперативність газети полягає в прискоренні аналізу, осмисленні та узагальненні того, що відбувається.
Подані у специфічній радійній або телевізійній формі новини стимулюють інтерес читачів до газетної новини. У них зростає бажання одержати узагальнену, масштабну оцінку подій і явищ соціальної дійсності.
Основні ознаки газетних новин:
□ системність у подачі інформації, більш ґрунтовна розпо відь про події;
Q обгрунтування актуальної інформації специфічними шляхами, публікація додаткових повідомлень, фотографій, ілюстрацій;
тенденція до узагальнення, масштабності в подачі інформації через відповідний добір фактів, їх організацію за допомогою добірок, рубрик, сторінок, а також за допомогою матеріалів оглядового характеру;
посилення аналізу, глибоке проникнення в сутність головних подій дня, здатність дати їм оцінку, виявити внутрішній механізм у максимально стислі строки;
G публікація випереджувальної інформації (про перспективи, майбутнє).
Єдиний предмет відображення — сучасність у її розвитку — не дозволяє вести мову про спеціалізацію преси, радіомовлення і телебачення за змістом: не існує таких фактів, подій, явищ, процесів, про які той або інший засіб інформації не міг би розповісти.
Слід наголосити, що від того, як практично використовується принцип взаємодії (кооперації) компонентів системи ЗМІ, залежить стан, тональність всього журналістського «оркестру».
Структурні Які ж сучасні структурні проблеми сис-
проблеми ЗМІ теми засобів масової інформації?
їх кілька:
1. Зростаючий розрив між невеликою кількістю журналістів агентств і загальною чисельністю журналістів
Цей розрив існував завжди, але сьогодні він набуває небезпечних розмірів, що пов'язано з надто швидкими темпами зрос-
280
Система національної преси
тання кількості журналістів і викликано збільшенням кількості носіїв писемної, аудіовізуальної і телематичної інформації. Справа в тому, що велика частина інформації, яка поширюється ЗМІ, має у своїй основі майже як ексклюзивні джерела, повідомлення чотирьох світових телеграфних агентств (АП, ЮШ, Рейтер, Франс-Пресс), нашого Укрінформу та кількох державних і приватних агентств ближнього закордоння, на яких і грунтується у підсумку «виробництво» інформації.
А більша частина засобів масової інформації і журналістів лише повторюють, доповнюють і нюансують цю інформацію, яка буквально є інфраструктурою їх власного виробництва* Виходить так, що переважна більшість журналістів опиняється у становищі коментаторів цієї інформації.
Сьогодні піраміда інформації виявляється перевернутою. Такого роду диспропорція може мати з часом негативні наслідки, оскільки коментар і досьє подій не можуть служити противагою силі і правдивості раніше виробленої інформації.
2. Модель журналіста друкованої преси і домінанта аудіо візуальних засобів
Престиж друкованої преси пов'язаний, зокрема, з тим, що журналісти дещо більш незалежні, завдяки численним політичним баталіям, які дозволили їм поступово закріпити свій авторитет і свою законність.
Звичайно, аудіовізуальна преса має немалий престиж, а її «зірки» більш відомі, ніж основна частина журналістів друкованої преси, проте незастаріла інформація, що справляє великий вплив, у більшості випадків походить з писемних джерел. І у нас сьогодні найсерйозніші політичні кризи, викликані втручанням ЗМІ, пов'язані переважно з діями друкованої преси.
3. Рекламний репортаж і похідні від нього форми журналістики Уся система ЗМІ зіткнулася з новою проблемою, яку можна
визначити як все більш сильне змішування реклами та інформації. Наданий момент це явище зачіпає переважно друковану пресу, але можна не сумніватися, що воно пошириться на телематику і аудіовізуальну сферу.
Різниця між двома такими видами матеріалів зрозуміла кожному, однак при читанні численних текстів бачимо, як непомітно зникають ці межі, і в результаті реклама поглинає власне пресу, підриває її престиж.
4. Спротив центрам економічної влади
Якщо журналісти вміють або вчаться вести діалог з політич-
281
Теорія журналістики
ною владою, то вони у той же час майже обеззброєні у порівнянні з економічними структурами.
5. Ідеологія комунікації
Сьогодні проблема не в інформації, а в комунікації. Небезпека пов'язана з тим, що сучасна техніка надає інформації безмежні можливості розвитку, аж до того, що ця інформація поступово ризикує втратити свою самобутність, знаходячись у середині розгалуженого комунікаційного комплексу.
Проблема в тому, як уникнути того, щоб журналісти не стали «суперкомунікаторами» і не втратили в цій трансформації те, що сьогодні складає суть їх професії і в результаті забезпечує всю її принадність.
6. Політична влада і журналістика
Ця проблема пов'язана із зміною статусу комунікацій у нашому суспільстві. Ще вчора політична влада була якщо не оточена повною секретністю, то в усякому разі замкнутою на самій собі і майже не «відкривалась».
Нині становище докорінно змінилося, і тепер самі політичні влади постійно пояснюють свої дії, виступають «комунікатора-ми», ризикуючи тим самим перетворити журналістів на підручних в новій іпостасі, а саме — «інформаційних підручних».
Сьогодні політичні діячі і журналісти утворюють головну дійову пару в широкому комунікативному просторі, причому в такій мірі, що вже важко зрозуміти, хто ж тут кого підтримує.
7. Конкуренція у межах системи ЗМІ
Конкуренція між засобами масової інформації завжди існувала, але вона набуває сьогодні особливого характеру в зв'язку з невідповідністю, яка існувала між постійним розширенням комунікативного простору і тим фактом, що більша частина інформації надходила від одних і тих же телеграфних агентств дальнього і близького закордоння. Тому журналісти опинилися в умовах нерівності, що змушує їх докладати ще більших зусиль для того, щоб хоч якось відрізнятися одне від одного.
Самі ж журналісти, причому більше, ніж будь-коли, присвячують чимало часу прискіпливому вивченню творчості своїх колег, прагнучи зрозуміти, як ті чи інші з них при більш-менш однаковому стартовому матеріалі примудряються виділитися своєю кінцевою продукцією.
Усе це зовсім не відповідає законам будь-якої раціональної логіки і найчастіше нічого спільного не має із завданням інформування, що стоїть перед всією системою журналістики.
282 .
Система національної преси
Оновлювана генерація Сучасна українська журналістика мас медіа функціонує у суспільстві, що переживає
перехідний період, який мало чим відрізняється від аналогічних періодів в історії багатьох сучасних країн. Ця ситуація характеризується переходом з однієї політичної системи в іншу, яка передбачає демократичний розвиток, плюралізм думок, наявність суспільно-правових засобів масової інформації.
Масові інформаційні процеси тісно пов'язані з контекстом суспільно-політичних ситуацій. Українська журналістика, як і вся країна, проходить три більш чи менш чітко окреслені фази: відчуження і руйнування цінностей попередніх систем; тривалий і нелегкий пошук політичного і економічного вибору; конструктивна еволюція щодо попереднього досвіду.
Українська держава після проголошення незалежності відчула нагальну потребу у формуванні власного інформаційного простору, який до того функціонував відповідно до інформаційної й ідеологічної політики, яка вироблялася в єдиному центрі — в Москві.
З початком демократизації суспільства, прийняттям законодавства про пресу, яке забезпечило широкі права редакціям і журналістам, ситуація у сфері преси й книговидання докорінно змінилася. Відбулися відчутні структурні й тематичні зміни, ідеологічна переорієнтація періодичних видань. Насамперед, більш ніж удвічі зросла кількість друкованих засобів масової інформації.
В Україні зареєстровано 5696 періодичних видань, з яких газет — 4125, журналів і збірників — 2306. Із них на місцеву сферу розповсюдження припадає 2200 періодичних видань - обласних, міських, міськрайонних, районних і багатотиражних газет, тираж яких складає майже дві третини від загального обсягу газетних тиражів України.
За даними соціологічних досліджень щодо рейтингу засобів масової інформації, газети посідають друге місце (27,7 відсотка) після телебачення (87,2 відсотка).
До структури Держтелерадіо України, крім Національної те-лекомпанії України і Національної радіокомпанії України, входять 25 обласних (регіональних) державних телерадіокомпаній, Київська і Севастопольська регіональні державні телерадіоком-панії та Державна телерадіокомпанія "Крим". У Севастополі працюють ще телерадіокомпанії "Бриз" і "Амідаз".
Найбільша кількість об'єктів телебачення і радіомовлення розташована у Києві (120), Одеській (76), Донецькій (59) облас-
283
Теорія журналістики
тях, найменша — у Закарпатській (2), Тернопільській (3), Волинській (7), десять областей мають від 20 до 50 об'єктів телебачення і радіомовлення, шість областей — до 10 об'єктів. 83,3 відсотка об'єктів електронних засобів масової інформації мають госпрозрахункову форму фінансування і лише 8,1 відсотка - бюджетну, 8,1 відсотка — змішану.
Програми комерційних (недержавних) телерадіокомпаній сумарно за обсягами мовлення у кілька разів перевищують обсяги мовлення державних телебачення і радіо. Так, у Києві з 380 годин цілодобового радіомовлення на всіх каналах лише 64 години здійснюється державними мовниками, з 128 годин сумарного телевізійного мовлення столиці - відповідно всього 26 годин. Аналогічна ситуація склалася в багатьох інших регіонах країни.
Нині понад 70 відсотків недержавних телестудій і майже 90 відсотків недержавних радіостанцій ведуть свої програми російською мовою.
Місцева преса, як правило, україномовна, за винятком Криму, Донбасу, південних областей.
Населення обласних центрів, міст і сіл віддає перевагу місцевим друкованим засобам масової інформації (газети дешевші, висвітлюють місцеві події), люди дізнаються про події державної ваги саме з міських, міськрайонних і районних газет. Тому вплив низової преси на формування громадської думки важко переоцінити.
Майже ЗО періодичних видань виходить в Україні мовами національних меншин — болгарською, угорською, румунською, грецькою, кримськотатарською, німецькою, сербською, вірменською, на івриті та ідиш. Ця преса зосереджена в основному в місцях компактного проживання національних меншин.
Якщо раніше абсолютну більшість становила компартійна преса, то нині картина докорінно змінилася.
Поряд з абсолютним збільшенням кількості періодичних видань наприкінці 90-х pp. помітно зменшилися тиражі, що пояснюється не стільки зниженням читацького інтересу, скільки несприятливою економічною ситуацією в державі, зниженням життєвого рівня населення, високими цінами на папір, послуги зв'язку й поліграфії, що обумовлює й зростання цін самих видань. На цьому тлі порівняно високі тиражі — від 200 до 400 тисяч примірників — вдається зберігати популярним газетам «Сільські вісті», «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Киевские ведомости», журналам «Жінка», «Дім, сад, город».
Співвідношення між державними і недержавними друкованими засобами масової інформації свідчить про те, що в Україні
284
Система національної преси
будується демократичне, громадянське суспільство. Серед засновників видань, які розповсюджуються по всій Україні, перше місце посідають комерційні структури, друге — приватні особи, третє — наукові та науко во-виробничі установи, четверте і п'яте, відповідно, поділяють органи державного управління та громадські організації. Більшість видань із загальнодержавною та зарубіжними сферами розповсюдження (54%) засновані недержавними структурами.
Дещо інша картина спостерігається у місцевій пресі. Тут державні видання становлять 62 відсотки.
В Україні в установленому законодавством порядку зареєстровано 18 інформаційних агентств. З них лише одне державне, всі інші приватні, засновані за участю іноземного капіталу тощо. Насправді ж агентств значно більше. Чимало з них були зареєстровані, але з часу прийняття Закону України "Про інформаційні агентства" (28 лютого 1995 р.) не перереєструвалися згідно з вимогами законодавства. Серед них, зокрема "Інтерфакс-Украї-на", УНІАН, УНІАР та ін.
Таким чином, у державі склалася ситуація, коли з боку центральних владних структур, включаючи найвищі, пріоритети надаються не державним, а інколи навіть не національним інформаційним агентствам, а агентствам, заснованим за участю іноземного капіталу. їм у першочерговому порядку надається оперативна інформація, представники цих агентств неодмінно включаються до складу груп для висвітлення офіційних зарубіжних візитів керівників держави чи візитів високих зарубіжних гостей в Україну, міжнародних подій за участю представників владних структур.
У системі національних ЗМІ ще не сформувалися повнофункціональні автономні українські сегменти міжнародних комп'ютерних мереж, зокрема сегмент глобальної мережі Інтер-нет. Внаслідок цього, з'єднання абонентів, що перебувають на території України, може здійснюватися лише з виходом маршруту передачі за межі держави (через Гельсінкі, Лондон, Відень, Москву тощо), що тягне за собою відтік прибутків за ці послуги за кордон.
Журналістський корпус України вперше за останні десятиріччя прагне репрезентувати власну журналістику, точніше — власну українську журналістику. Найнагальнішим завданням засобів масової інформації стало формування державного мислення як мислення гуманного, демократичного, відповідального. Журналісти усвідомлюють, що народу потрібно повернути
285
Теорія журналістики
історичну свідомість, дати, за словами Сковороди, духовний меч як найвищу духовну та естетичну цінність. Тому їх святим обов'язком стало прагнення донести весь зміст української національної ідеї, всебічно розкрити, що незмінною її складовою є ідея державної незалежності. Іншою складовою української національної ідеї розглядається ідея самодостатньої цінності людської особистості.
Тому через засоби масової інформації поширюються найрізноманітніші знання в галузі українознавства — від вивчення української мови до освоєння і опрацювання складних проблем вітчизняної історії, традицій українського народу.
Ці обставини впливають і на різке збільшення кількості видань духовно-просвітницького, економічного, медичного, релігійного характеру. Зросла кількість і якість друкованих засобів масової інформації, які спеціально висвітлюють питання економічних реформ, сприяють розвитку ринкових відносин, приватизації, підприємницької діяльності, порушують питання соціального захисту населення.
Неоднозначні процеси відбуваються у сфері книговидання. Якщо до 1991 р. в Україні книжки випускалися тільки державними та відомчими видавництвами, а їх було не більше трьох десятків, то на кінець 90-х pp. функціонувало, за неповними даними, понад 800 видавничих структур різних форм власності. Незважаючи на таке бурхливе кількісне зростання видавництв, кількість книг за тиражами зменшилася більш, ніж у чотири рази (у 1996 p., наприклад, було видано по одній книжці на кожного жителя України). У загальному книжковому потоці останніх років переважає так звана комерційна, тобто розважальна продукція. Водночас фактично припинено видання наукових праць з фундаментальних, гуманітарних та природничих наук, передплатних видань, зарубіжної класики українською мовою та української класичної літератури іноземними мовами.
Усього в 1996 р. було видано в Україні 6074 назви книг і брошур загальним тиражем 51 млн 777 тис. примірників. Це менше, ніж у 1995 р., за назвами — на 35 книг і брошур (0,57%) і за тиражами — на 16 млн 379 тис. (24%). Таким чином, як і попереджали видавці й аналітики, податковий тиск держави і закон в Росії про підтримку книговидання, який надав пільги власним видавцям, зробили свою справу.
Зменшення тиражів видань свідчить про те, що в 1996 p., як і в попередні роки, видавці у ринковій стратегії планували свою роботу, виходячи з обережної тиражної політики.
286
Система національної преси
Аналіз даних про роботу видавничої системи країни свідчить про те, що падіння обсягу книговиробництва продовжується. Про глибину спаду свідчить рівень книгозабезпечення населення. У1990 р. в Україні на 100 чоловік припадало 334 примірники книг і брошур; в 1995 р. — 131; в 1996 р. — 99,6 примірника (нижче рівня 1940 p., коли було видано 116 примірника на 100 чоловік). Для порівняння, в Німеччині в 1996 р. на 100 чоловік припадало 1200 примірників книг і брошур; в Росії — 321.
У довіднику Книжкової палати України «Видавництва, видавничі та книгорозповсюджуючі організації» представлено 777 організацій, які видають книги, серед них: видавничих організацій — 705; редакцій журналів, що видають книги — 30; редакцій газет, що видають книги — 31; поліграфпідприємств, що видають книги — 11. Із 777 зареєстрованих видавничих структур тільки 453 організації у 1996 р. займалися виданням книг, це 44 державних і 409 комерційних видавництв і видавничих організацій.
У 1996 р. частка книг і брошур, надрукованих державними видавництвами і видавничими організаціями в загальному обсязі книжкової продукції складала 59,7% (3627) за кількістю назв і 48% (24926,4) за тиражами, комерційні видавництва надрукували відповідно — 40,3% (2447) і 52% (26850,7). Таким чином, державний сектор українського книговидання в 1996 р. закріпив свої позиції на книжковому ринку.
Високі показники щодо обсягу робіт у 1996 р. мали державні видавництва: «Вища школа», «Освіта», «Наукова думка», «Ли-бідь» і комерційні видавництва «Донеччина» й «Фоліо», які видали відповідно 203, 105, 92, 90, 92, 88 назв книг та брошур. Великі тиражі видань мають державні видавництва «Освіта» — 11 млн 376 тис. примірників, «Світ» — 1 млн 60 тис. примірників, «Либідь» — 1 млн 44 тис. примірників та «Наукова думка» — 409 тис. примірників і комерційні видавництва «Генеза» — 1 млн 995,7 тис. примірників та «Фоліо» —1 млн 725 тис. примірників. По 20 книг видали 37 видавництв, серед них 21 комерційне і 16 державних видавництв. А видавництв і видавничих організацій, що видали по одній книзі — 215 (47%).
Випуск книг і брошур мовами національностей, які проживають в Україні, та мовами народів зарубіжних країн у 1996 р. характеризується такими даними: 50,8% (у 1995 р. — 47%) назв книг і брошур друкувалося українською мовою, 35% (у 1995р.— 38%) — російською, 1,3% англійською і 0,5% — німецькою. Найбільший тираж видань українською мовою мають видавництва: «Право» Українська правнича фундація (1 млн примірників) —
287
Теорія
журналістики
Рис. 1. Динаміка українського книговидання за назвами (кількість назв, друк.)
Рис. 2. Динаміка українського книговидання за тиражами (тиражі видань, тис. прим.)
«Конституція України»; «Освіта» (600 тис. примірників) — «Рідна мова» і «Образотворче мистецтво» підручники для 5-го класу. Аналіз даних, що характеризують випуск книг і брошур за цільовим призначенням, свідчить про те, що в 1996 р. було збільшено друкування навчальних (1366 назв, тиражем 23 млн 172 тис.
288
Система
національної преси
Рис. 3. Кількість
книг і брошур, друк.
Рис. 4. Тиражі книг і брошур, тис. прим.
200 примірників) і навчально-методичних видань (559 назв тиражем 1556,2 тис. примірників). Це складає майже 32% від загальної кількості назв книг і близько 48% від загальної кількості тиражів. У той же час видання художньої літератури зменшилось у порівнянні з 1995 р. за назвами — на 11%, а за тиражами — на 37%. Майже аналогічно зменшилось і видання дитячої літерату-
289
Теорія
журналістики
ри: українською мовою у 1996 р. було видано 157 назв книг для дітей тиражем 1483,7 примірника; російською — 114 назв тиражем 1522,1 примірника.
Розглянемо динаміку книговидання за назвами і тиражами за 1991-1996 pp. в Україні (рис. 1, 2).
Розглянемо тепер статистичну інформацію (рис. З, 4), що характеризує видавничу діяльність України за період 1960—1996 pp.
Кількість і тиражі виданих книг і брошур різними мовами показано нарис. 5, 6.
Випуск в Україні видань художньої літератури, як уже зазначалось, з кожним роком зменшується. У 1996 р. було видрукувано 912 назв книг, із них: 414 видань російською, 345 — українською, 21 — польською та 132 — іншими мовами. Загальний тираж видань — 6 млн 604 тис. примірників, що становить близько 13 примірників на 100 чоловік.
Розглянемо видання в Україні художньої літератури різними мовами (рис. 7, 8).
Із 912 назв художньої літератури було видано 211 назв книг українських письменників, із них: 179 назв (52 книги російською мовою) для дорослих і 32 назви (12 книг російською мовою) для дітей. Загальний тираж видань становить 1927,8 примірника для дорослих і 411,2 тис. примірника для дітей.
Розподіл видань художньої літератури українських письменників за тиражами (рис. 9)
290
Система
національної преси
Рис. 6. Тиражі книг
і брошур, виданих різними мовами, тис.
прим.
Рис. 7. Кількість книг і брошур, виданих різними мовами, друк.
Найбільша кількість назв книг художньої літератури українських письменників (68) видавалася тиражами 1000 примірників, потім до 500 примірників (33), а тиражами 25 і 20 тис. примірників було видано 5 книг. Це такі книги: Моргунов В. Кто закажет реквием (Донецьк, ПКФ «БАО»); Моргунов В. Синдром усталости: Повести (Донецьк, ПКФ «БАО»), які мають тиражі по 25
291
Теорія
журналістики
Рис. 8. Тиражі книг і брошур, виданих різними мовами, тис. прим.
Рис. 9. Тиражі книг і брошур, тис. примірників.
тис. примірників;' Безуглый И. Тайны «Вервольфа»: Документальная повесть (Хмельницький, «Поділля»); Гладкий В. Меч Вайу: Исторический роман (Донецьк, МП «Отечество»); Гладкий В. Последняя жертва «Магистра»: Детективные повести (Донецьк, МП «Отечество») — по 20 тис. примірників.
292
Система національної преси
Найбільші тиражі дитячої літератури мають такі книги: Ва-левский А. Азбука-смешинка: Стихи (Одеса, МП «Два слона») — 100 тис. примірників; Спиваковский В. Если хочешь быть богатым и счастливым, не ходи в школу: (К., «Гранд») — 30 тис. примірників; Січовик І. Невдячний кіт: Вірші для дітей дошкільного віку (К., «Спалах») — 27 тис. примірників.
Письменниками, які є членами Спілки письменників України, видано 30 назв книг для дорослих (12 книг письменників українського зарубіжжя) і 2 книги для дітей. їх тиражі складають відповідно — 92,2 тис. і ЗО тис. примірників.
Проте окремі російськомовні книги художньої літератури видавалися і більшими тиражами, наприклад: Сушинский Б. Рыцари кардинала: Сер.: В 4 т. (Донецьк, AT «Донеччина») — 200 тис. примірників; Ле І. Хмельницкий: Роман: В 2 т. (Донецьк, AT «Донеччина») — 200 тис. примірників; Ну просто анекдот!: Сборник анекдотов и карикатур (К., Роб. газета) — 100 тис. примірників; Врублевская В. В тени деревьев, которых нет: (Женщина и гипнотизер) (К., Роб. газета) — 50 тис. примірників.
Випуск і річні тиражі періодичних видань і видань, що продовжуються, різними мовами, показано на рис. 10, 11.
Випуск періодичних видань і видань, що продовжуються, за назвами у порівнянні з 1995 р. збільшився на 113 видань, однак тиражі на 18 відстоків зменшились.
Видання газет в Україні (кількість газетних видань та їх тиражі) показано на рис. 12, 13.
За даними Книжкової палати України, у 1996 р. видавалось 2206 назв газет, з них: 1170 — українською мовою; 884 — російською мовою; 123 — українською-російською мовами; 6 — українською та іншими мовами; 23 — іншими мовами.
На діаграмах добре видно, що у 1996 р. видавалося газет українською мовою у 2,3 раза менше, ніж у 1960 р. і у 1,5 раза менше, ніж у 1990 р. Ще більш вражаюча різниця з тиражами газет: так у 1996 р. тиражі україномовних газет у 1,3 раза менші, ніж у 1990 р. і у 3,6 раза менші, ніж у 1990 р.
Різке зменшення тиражів газет пов'язане з високою собівартістю та дорогими послугами на доставку газет, а також із низькою купівельною спроможністю основної маси населення України. Зменшення видання художньої і особливо дитячої літератури є не що інше, як своєрідне обмеження свободи слова і друку.
Поліграфічний комплекс України складає 2189 підприємств різних форм власності, з яких 21,1 відсотка є державними. У загальнодержавній власності знаходяться 23 поліграфічні підпри-
293
Теорія журналістики
Рис. 10. Кількість періодичних видань і видань, що продовжуються, виданих різними мовами, друк.
Рис. 11. Річні тиражі періодичних видань і видань, що продовжуються, виданих різними мовами, тис. примірників.
ємства, у тому числі 5 книжкових фабрик, 4 обласні друкарні, 14 газетно-журнальних видавництв. За наявності значних потужностей для випуску книжкової, газетної, етикетної, бланкової продукції, в умовах спаду виробництва використовуються вони лише на 40-50 відсотків.
У зв'язку з цим підприємства галузі велику кількість устаткування змушені ставити на консервацію. Особливо складна ситуація з друкарським поліграфічним устаткуванням, 75 відсотків якого відпрацювало по 3—4 експлуатаційних терміни і давно підлягає заміні.
Внаслідок поспішних і непродуманих дій щодо комерціаліза-
294
Система
національної преси
Рис. 12. Кількість
газетних видань, виданих різними мовами,
друк. од.
Рис. 13. Річні тиражі газет, виданих різними мовами, тис. примірників.
ції і приватизації підприємств торгівлі практично зруйновано налагоджену мережу книгорозповсюдження в Україні.
Таким чином, книговидавнича справа перебуває у кризовому стані, що впливає на інформаційне, освітнє, наукове, культурне забезпечення громадян України.
Державної допомоги книговидання потребує тоді, коли державна мова обмежена рамками країни. Аналіз податкової політики показує, що в багатьох країнах світу для видавничих організацій і видавництв не існує особливих податків чи знижок із загальних податків. Однак податок на додану вартість значно ни-
295
Теорія журналістики
жчий за податки на інші товари, а в таких країнах, як Австралія, Бразилія, Уганда, Ліхтенштейн, Швейцарія, Нова Зеландія, Норвегія, Південна Корея, Сінгапур, Велика Британія, Ірландія і Росія (з 1 січня 1996 р.) податок на додану вартість взагалі відсутній.
Відсутність законів про державну підтримку книговидання і книгорозповсюдження призведе до того, що навіть така незначна видавнича діяльність українських видавців буде здійснюватись поза межами України.
Телерадіомовлення — невід'ємна частина системи ЗМІ України. У ст. 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» визначено, що: «Основу національного телебачення і радіомовлення України складають державні телерадіоорганізації, які утримуються на кошти державного бюджету і забезпечують телера-діотрансляцію на всю територію чи відповідний регіон України і на зарубіжну територію».
На початку 1995 р. вийшов Указ Президента України «Про вдосконалення системи управління державними телебаченням і радіомовленням України». Згідно з ним утворено Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо України). Відповідно до прийнятого Верховною Радою України Закону «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» Держтелерадіо визнано «уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України, що забезпечує реалізацію інформаційної політики держави, визначену Верховною Радою України, Президентом України та контрольовану Національною радою з питань телебачення і радіомовлення».
На виконання Указу Президента на базі ліквідованої Державної телерадіомовної компанії, її підприємств та організацій утворено:
Q Національну телекомпанію України; Q Національну радіокомпанію України; Q Державну телерадіокомпанію «Крим»; а Київську та Севастопольську державні регіональні телера-діокомпанії;
□ 25 обласних державних телерадіооб'єднань. Характерними рисами перебудови державного національного телебачення стали:
розбудова інформаційного мовлення;
поворот компанії до розширення художнього мовлення шляхом збільшення обсягів і якості кінопоказу, а також розважальних передач і спортивних трансляцій;
296
Система національної преси
суттєвим підвищенням вимог до якості власної екранної продукції, яка виробляється творчо-виробничими об'єднаннями компанії;
широкомасштабним курсом на співпрацю Національної те-лекомпанії з недержавними телекомпаніями. Нині договори про спільну підготовку і вихід в ефір по УТ-1 і УТ-2 передач (фільмів) укладені більше, ніж із сорока недержавними ТРК. Це сприяє розвитку національного телевиробництва, що є основою розбудови телерадіоінформаційного простору України. Кращі передачі недержавних телекомпаній одержали загальнонаціональний ефір. Створюється реальний ринок телепрограм, розвиваються засади здорової конкуренції між виробниками екранної продукції за місце у національному ефірі. Для Національної телекомпанії така співпраця диктується також економічною доцільністю, бо за умов серйозного бюджетного недофінансування вона дає можливість реально сприяти формуванню програм обох каналів.
Українське сучасне радіо — це три програми мовлення на всі регіони нашої держави загальним обсягом понад 63 години на добу і Всесвітня служба Українського радіо, яка працює майже 32 години на добу українською, англійською, німецькою і румунською мовами і розрахована на українську діаспору Північної і Південної Америки, Європи і Австралії, на всіх іноземних слухачів, які цікавляться соціально-економічним і культурним життям нашої молодої держави. Слухацька пошта свідчить про те, що «Радіо-Україна» слухають в Росії, Білорусі, Молдові та інших країнах СНД. Згідно з соціологічними дослідженнями, письмових і телефонних звернень до Національної радіокомпанії можна стверджувати, що популярність Українського радіо останнім часом постійно зростає.
В умовах, коли £азети і журнали практично стали недоступними для більшості населення країни, державні радіо і телебачення є чи не єдиним надійним, об'єктивним та оперативним джерелом інформації.
Радіо та телебачення задовольняють і духовні потреби людей, компенсуючи, зокрема, втрачені можливості відвідувати кіно, театри, концерти, регулярно читати художньо-літературні видання.
Значної популярності набули і програми більшості обласних телерадіооб'єднань (у першу чергу — Львівського, Дніпропетровського та ін.). У багатьох із них з'явилися окремі місцеві канали мовлення. На жаль, це, як правило, малопотужні канали, які не охоплюють зоною прийому кожну область.
297
Теорія журналістики
Серйозне занепокоєння широких кіл громадськості викликає нинішній стан програмного наповнення сотень недержавних те-лерадіомовних каналів. Мається на увазі художня та технічна якість відеопродукції, а також порушення законодавчих норм співвідношення у загальному обсязі мовлення вітчизняної та зарубіжної продукції, порушення вимог Законів України «Про мови...», «Про авторські та суміжні права».
Функціонування сучасної української журналістики слід розглядати також з точки зору загальноприйнятих у цивілізованому світі правил свободи слова як організуючої категорії демократичного суспільства, визначальною частиною його буття і совісті.
Український варіант цього положення був направлений Комісією Верховної Ради України законодавчого забезпечення свободи слова і засобів масової інформації до парламентських слухань 10 квітня 1997 р.
В українському суспільстві, окрім матеріальної скрути, чимало інших перешкод свободи слова, в тому числі і явище політичної цензури.
До такого висновку, зокрема, дійшли учасники «круглого столу» — семінару «Перешкоди свободі слова в Україні та шляхи їх подолання», проведеного 6 грудня 1996 р. в Києві інститутом трансформації суспільства.
Журналіст Володимир Скачко, який у свій час потерпав за інакомислення, заявив у ході дискусії: «Я працював колись у київській обласній газеті. І навіть за того, минулого режиму цензурування міг друкувати таке, на що сьогодні й замірятись не можна».
Затим же В. Скачком (Український медіа-клуб. - 1997. -№ 2), боротьба за перерозподіл інформаційного простору і контроль за ним набула таких химерних форм і ведеться такими безпринципними методами, що на багатьох ЗМІ треба вивішувати таблички: "Обережно! Засіб масової дезінформації". І головним чином тому, що почалася безпрецедентна війна компроматів з використанням будь-яких засобів. За спостереженням журналіста, став помітний і новий нюанс, дуже небезпечний для журналістів, які працюють у недержавних ЗМІ: влада відверто почала поєднувати викиди компромату зі своїх надр з таким високим тиском на судові органи, що не дає можливості спростувати наведені факти.
Виходить, підсумовує В. Скачко, "державний" журналіст завжди захищений судом, коли проти нього є позов за образу честі
298
Система національної преси
і гідності. Те саме стосується і політика з "партії влади". А от "недержавний" журналіст чи політик-опозиціонер розраховувати на захист суду, чи хоча б на справедливе судове розслідування не може.
У тижневику «Підтекст» (1996. — № 5) Орест Гомонюк доходить висновку: «Ситуація в інформаційному просторі поляризувалась, з одного боку, жорстка цензура з елементами адміністративно-фінансового придушення, з іншого — нестримне бажання подати скандал, назвати все своїми іменами. В результаті — своєрідний ефект від «одночасного прийняття снотворного і проносного».
Головний редактор цього тижневика Лариса Войтенко з явним сарказмом пише: «Про свободу слова (вважай — преси) і говорити не пристойно. Так вже її, любу (пресу тобто), «звільнили», що хоч міняй професію. Можна все! Брехати, підтасовувати, замовчувати, пересмикувати, видавати чорне за біле... Коротше, на тобі «умовну одиницю» і ні в чому собі не відмовляй». Таке-от інспірування і така містифікація.
За повідомленнями преси, на Херсонщині спалюють книжкові видання минулих років, у тому числі літературні твори, що набули світової слави і значення, а Самбірський Кіт М. І., голова міської держадміністрації на Львівщині, може заборонити розповсюдження в місті через «Торгпресу» невигідних газет: так він учинив з одним із номерів «Програми ТБ плюс...».
Голова Київської спілки журналістів України Ігор Заседа на з'їзді творчої організації, характеризуючи нинішню ситуацію, в усіх випадках змушений був використовувати давню грецьку міфологію.
Забезпечити стабільність та незалежність преси в Україні сьогодні, на його думку, — це все одно, що зуміти пройти між Сциллою і Харибдою. А свобода слова і преси нагадує йому чимось пера ікарових крил. Очевидно, чим вище підійметься преса до сонця влади, тим скоріше випадуть пера з крил від таяння воску, якими вони зліплені.
Ведучий колишніх «Вікон» в одній з програм з екрана телевізора говорить про цензуру на телебаченні, яка влаштовується під виглядом потреб організаційно-творчого процесу та з технічних умов випуску телепрограм.
Народний депутат України Олександра Кужель у Комісії законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації з парламентської трибуни навела факти такого цензурування, очевидцем яких вона була і які позначилися на ній особисто.
299