Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
724-teoriya-jurnalistiki-moskalenko.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.06 Mб
Скачать

Теорія журналістики

ні видання: журнали, газети), тобто журналіст, який пише, і жур­наліст мовлення (радіо і телебачення) або радіо- і тележурналіст.

До поняття «журналіст» близько примикають й інші дефініції, у змістовому плані вони є похідними від цього терміна.

Ombudsman — на нашу мову перекладається як трибун. Слово «трибун» дійшло із Стародавнього Риму (наприклад, народні три­буни захищали права плебеїв від замірів патриціїв). Трибун — посадова особа, котра боронить інтереси приватних осіб від мож­ливого свавілля влади, держави чи установи. У літературі зустрі­чаються терміни «прес-трибун», «трибун правосуддя» і т. д. У сучасній мові трибун — це громадський діяч, видатний оратор і публіцист. Первісне значення слова за давністю, а також, мож­ливо, через політичні причини практично втрачено. Очевидно, слід повернути терміну «трибун», особливо із утвердженням прин­ципів «свобода преси», його первісне значення.

Останнім часом і в журналістській літературі все частіше зу­стрічаються поняття:

Opinion, опінія — слово, що походить з латинської, означає «загальна думка».

Press — франко- і англомовне слово латинського походжен­ня. Press (преса) означає переважно будь-які засоби масової ін­формації. Заслуговує на увагу думка про те, що слід розрізняти вузьке і широке тлумачення цього поняття: вузьке — періодична преса, широке — усі засоби масової інформації.

Нарівні зі словом «публіцист» все частіше і в нас зустрічається таке поняття, як Publicitet — публіцитет — слово латинського походження із строкатим минулим. У зарубіжній літературі (амер., франц., швед, тощо) воно вживається для визначення необхід­ності оприлюднення матеріалу чи набуття розголосу, популяр­ності цим матеріалом чи людиною в очах громадськості.

У зв'язку з цим (зауважимо, особливо в умовах вседозволе­ності, а не справжньої свободи слова) актуальними є такі понят­тя, як «всебічність» і «об'єктивність».

Шведський професор Йорген Вестерсталь запровадив приблиз­но таку схему:

Нормативна база діяльності преси

Об'єктивність (правдивість, істинність) піддається виміру. Факт можна перевірити. Адже відомо, що журналіст має перевіряти і переперевіряти факти. Існує добре правило — перевіряти недос­татньо якісну інформацію по трьох різних джерелах. Однак ви­магати, щоб усі друковані факти завжди були абсолютною істи­ною, означає повністю паралізувати практичну роботу журналіс­тів, яка й так нагадує змагання із часом.

Але однієї лише вимоги істинності недостатньо для забезпе­чення діяльності інформації. Той же Ерік Багерстам уважає, що остання має бути також і доречною (релевантною) і відповідати інтересам і потребам громадськості. Можна списати цілу сторін­ку фактами, що заслуговують на довіру, але якщо вони недореч­ні, то вимоги конкретності не дотримано.

Отже, журналіст має аналізувати потреби суспільства, вра­ховуючи широкий діапазон інформації і свободу висловлення думок.

Урівноваженість виступів чи письмового повідомлення мож­на виміряти у секундах чи сантиметрах. Але врівноваженістю не можна зловживати.

Особливо важливо усвідомлювати це журналістському корпу­су України під час виборів. По радіо і телебаченню вимагають додержання однакового (з точністю до хвилини) виділення часу на висвітлення ритуальних дебатів і викладу різних передвиборних платформ.

Про це варто нагадати ще раз, адже ми вже маємо гіркий досвід попередніх виборів, коли наша країна стала на шлях по­будови правової держави.

Нейтральність викладу передбачає, насамперед, додержання умови, коли журналісти зобов'язані реферувати точки зору різ­них сторін, не викладаючи при цьому своєї оцінки — ні схвалю­вати, ні засуджувати. Не можна змішувати факти і думки.

Не секрет, що політична система стає все більш масово-ін­формативною, а система ЗМІ — все більш політичною. Наслідком цього стало те, що політики:

• все більше часу витрачають на ЗМІ; . адаптувалися до змін ритму ЗМІ;

• все більше відповідають іміджу політика, створеного ЗМІ.

Якщо ми розуміємо під політичною системою лише політич­ну «еліту» — парламент, уряд, Адміністрацію Президента, вер­хівки партій або об'єднань, то політична система і система ЗМІ виступають і діють як конкуренти і партнери, знаходячись при цьому у небезпечній еквівалентності.

147

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]