- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Предмет і завдання курсу
- •Теорія журналістики
- •Предмет і завдання курсу
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Нормативна база діяльності преси
- •Теорія журналістики
- •Нормативна база діяльності преси
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Змі та рівність між жінкою та чоловіком
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Служби громадського теле- та радіомовлення
- •Фонд evrimages
- •Колекція даних з потоку програм
- •Правові питання у галузі змі
- •Теорія журналістики
- •Політики змі
- •Теорія журналістики
- •Контакти та співробітництво з країнами Центральної та Східної Європи
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Нормативна база діяльності преси
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Компрометація; остракізм (таврування); брехня;
- •4. Порушення професійної честі журналіста:
- •1. Кодекс професійної етики українського журналіста
- •2. Моральний кодекс
- •21 Вересня 1996 р.)
- •Нормативна база діяльності преси
- •Нормативна база діяльності преси
- •Бути відповідальними
- •3. Етичні принципи засобів масової інформації
- •Результативність журналістської діяльності
- •Теорія журналістики
- •IV. З точки зору ефектів, які досягаються в результаті впливу на аудиторію засобів масової інформації, функції преси зводяться до того, щоб:
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Результативність журналістської діяльності
- •Результативність журналістської діяльності
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Система національної преси
- •Теорія журналістики
- •Система національної преси
- •Теорія журналістики
- •Система національної преси
- •Теорія журналістики
- •Висновки
Теорія журналістики
План дій, який встановлює стратегію сприяння ЗМІ у демократичному суспільстві, що адресований Комітету Міністрів Ради Європи;
Положення Четвертої європейської конференції Міністрів щодо політики ЗМІ про порушення журналістських свобод.
Контакти та співробітництво з країнами Центральної та Східної Європи
Програми співробітництва та допомоги країнам Центральної та Східної Європи розробляють особливі положення, які забезпечують вимоги цих країн у галузі ЗМІ, зокрема, надають прав-никам, політикам, професіоналам можливість користуватись досвідом західноєвропейських країн у створенні й управлінні незалежними та плюралістичними ЗМІ. Так, наприклад, програма Ради Європи «Демосфен» надає можливість законотворцям з країн Центральної та Східної Європи користуватись знаннями досвідчених західноєвропейських експертів з питань політики та законодавства у галузі ЗМІ.
Декларації, рекомендації та резолюції Комітету міністрів Ради Європи у галузі ЗМІ
Резолюція (61) 23 про обмін телевізійними рекламами.
Резолюція (67) 13 про пресу та захист молоді.
Резолюція (70) 19 про освітнє та культурне використання (цілі, мета, призначення) радіо та телебачення в Європі.
Резолюція (74) 26 про право відповіді — позиція індивідуума стосовно преси.
Резолюція (74) 43 про поширеність преси.
Резолюція № R (79) 1 стосовно освітніх програм для дорослих споживачів.
Резолюція № R (80) 1 про спорт та телебачення.
Резолюція № R (81) 19 про доступ до інформації, якою володіє державна влада.
Резолюція № R (84) 3 про принципи телевізійної реклами.
Резолюція № R (84) 17 про рівність між жінкою та чоловіком у галузі засобів масової інформації.
Резолюція № R (84) 22 про використання супутникових можливостей для телебачення та радіо.
ПО
Нормативна база діяльності преси
Резолюція № R (85) 6 про сприяння художній творчості.
Резолюція № R (85) 8 про збереження спадщини європейських фільмів.
Резолюція № R (86) 2 про принципи, пов'язані із законом про авторські права у галузі супутникового та кабельного телебачення.
Резолюція № R (86) 3 про сприяння аудіовізуальній продукції в Європі.
Резолюція № R (86) 9 про авторське право та культурну політику.
Резолюція № R (86) 14 про вироблення стратегії протистояння курінню, алкоголю та наркотичній залежності у співробітництві з особами, які формують громадську думку та з засобами масової інформації.
Резолюція № R (87) 7 про поширення фільмів у Європі.
Резолюція № R (88) 1 про звукове та аудіовізуальне приватне копіювання.
Резолюція № R (88) 2 про заходи боротьби з піратством у галузі авторського права та суміжних з ним прав.
Резолюція № R (89) 7 стосовно принципів поширення віде-опрограм, які мають насильницький, брутальний чи порнографічний зміст.
Резолюція № R (90) 10 про кіно для дітей та підлітків.
Резолюція № R (90) 11 про принципи щодо питань, пов'язаних із законом про авторське право у галузі репрографії.
Резолюція № R (91) 5 про право на скорочення огляду головних подій у випадку, коли ексклюзивні права на їхню телевізійну трансляцію отримані у транскордонному контексті.
Резолюція № R (91) 14 про правовий захист зашифрованих телевізійних служб.
Резолюція № R (92) 15 щодо навчання, досліджень та стажування у галузі права та інформаційних технологій.
Резолюція № R (92) 19 про відеоігри з расистським змістом.
Резолюція № R (93) 5, яка містить принципи, спрямовані на поширення та трансляцію аудіовізуальних робіт, зроблених у країнах або регіонах з невеликою аудіовізуальною продукцією чи з обмеженим географічним або лінгвістичним охопленням на телевізійному ринку.
Резолюція № R (94) 3 про сприяння освіті та обізнаності в галузі авторського права та суміжних з ним щодо творчості прав.
Декларація про свободу висловлення та інформації, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 29 квітня 1982 р.
111
Теорія журналістики
Резолюція (89) 6, яка модифікує Резолюцію (88) 15. Резолюція (92) 3, яка модифікує Резолюцію (88) 15. Резолюція (92) 70, яка встановлює Європейську аудіовізуальну обсерваторію.
Рекомендації та резолюції парламентської асамблеї Ради Європи у галузі засобів масової інформації
Резолюція 428 (1970), яка містить Декларацію про комунікаційні засоби масової інформації та захист прав людини.
Рекомендація 528 (1970) про комунікаційні засоби масової інформації та захист прав людини.
Рекомендація 747 (1975) про розповсюдження преси.
Рекомендація 748 (1975) про роль та управління національним теле- та радіомовленням.
Рекомендація 749 (1975) про європейське теле- та радіомовлення.
Рекомендація 815 (1977) про свободу висловлення та роль письменника у Європі.
Рекомендація 834 (1978) про загрозу свободі преси та телебачення.
Рекомендація 862 (1979) про кіно та державу.
Рекомендація 926 (1981) про питання, викликані роботою телебачення, зокрема кабельного телебачення та прямою супутни-ковою трансляцією.
Рекомендація 952 (1982) про міжнародні засоби захисту свободи висловлення через регулювання комерційної реклами.
Рекомендація 963 (1983) про культурні та освітні засоби зменшення насильства.
Резолюція 820 (1984) про відносини національних парламентів із засобами масової інформації.
Рекомендація 996 (1984) про роботу Ради Європи щодо засобів масової інформації.
Рекомендація 1011 (1985) про ситуацію з професійними танцями в Європі (ця Рекомендація стосується деяких аспектів ЗМІ).
Резолюція 848 (1985) про приватність звукової та індивідуальної свободи музичного вибору (ця Рекомендація стосується деяких аспектів ЗМІ).
Рекомендація 1037 (1986) про захист даних та свободу інформації.
Рекомендація 1043 (1986) про європейську лінгвістичну та літературну спадщину.
112
Нормативна база діяльності преси
Рекомендація 1047 (1986) про небезпеку, викликану змаганнями з боксу (текст цієї Рекомендації висвітлює роль ЗМІ щодо інформування громадськості про потенційний шкідливий ефект боксу зокрема, та про охоплення ЗМІ теми боксу взагалі).
Рекомендація 1059 (1987) про економіку культури.
Рекомендація 1067 (1987) про культурний обсяг теле- та радіотрансляції у Європі.
Резолюція 887 (1987) про європейське кіно та Рік телебачення.
Рекомендація 1077 (1988) про доступ до транскордонних аудіовізуальних ЗМІ протягом виборчої кампанії.
Рекомендація 1096 (1989) про Європейську Конвенцію з транскордонного телебачення.
Рекомендація 1098 (1989) про Східно-Західне аудіовізуальне співробітництво.
Рекомендація 1110 (1989) про навчання на відстані.
Рекомендація 1111 (1989) про обсяг освіти у Європі.
Резолюція 937 (1990) про телекомунікації: значення для Європи.
Рекомендація 1122 (1990) відбудову села через інформаційні технології.
Рекомендація 1136 (1990) про європейську політику щодо алкоголю.
Рекомендація 1138 (1990) про Європейський фонд підтримки для виробництва та поширення творчих кінематографічних та аудіовізуальних робіт («EURIMAGES»).
Резолюція 956 (1991) про передачу технологій країнам Центральної та Східної Європи.
Резолюція 957 (1991) про ситуацію з місцевим радіо у Європі.
Рекомендація 1147 (1991) про парламентську відповідальність за демократичні реформи теле- та радіомовлення.
Резолюція 1003 (1993) про етику журналістики.
Рекомендація 1215 (1993) про етику журналістики.
Рекомендація 1216 (1993) про європейське культурне співробітництво.
Рекомендація 1228 (1994) про канали кабельного телебачення та місцеві телевізійні станції: їхня важливість для Європи.
Рекомендація 1239 (1993) про культурну ситуацію у колишній Югославії.
Чг* Тг* Чг*
Виходячи з цих та інших міжнародних документів, Український центр економічних та політичних досліджень (УЦЕПД) у
113
Теорія журналістика
тттшт^тттшіїмштіжвшттшшттшюш
квітні 1997 р. проаналізував існуючі вітчизняні законодавчі акта які забезпечують право громадян України на свободу слова т вільне одержання інформації.
Законодавчими актами, що регулюють їді правовідносини, Конституція України 1996 p., Закони України «Про інформацію від 2 жовтня 1992 p., «Про друковані засоби масової інформаці (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. із змінами та допов неннями, від 11 листопада 1993 p., «Про радіо і телебачення» щ 21 грудня 1993 p., змінами та доповненнями від 2 червня 1995 р. «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р., «Прс захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994р, «Про інформаційні агентства» від 28 лютого 1995 р., «Про рекламу» від 3 липня 1996 p., окремі норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну таємницю* від 2 І січня 1994р., укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів, ратифіковані Верховною Радою України, міжнародні пакти у цій галузі.
Уст. 19 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення, це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свобод, шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 19) дотримується такого ж трактування права на свободу слова. У документі уточнено, що воно може бути здійснене в усній, писемній, художній формі вираження або за допомогою друку чи іншими способами.
У Міжнародному пакті наголошується, що користування передбаченим правом накладає особливі обов'язки і відповідальність. Воно може бути, отже, пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними для поважання прав і репутації інших осіб, для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення.
Основні положення, які забезпечують права людини щодо свободи слова, визначені Конституцією України 1996 р., у розділі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Відповідно до ст. 24 Конституції, громадяни мають рівні конституційні права і свободи, є рівними перед законом. У ст. 22 встановлено, що «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані», разом з тим Конституцією передбачено, що «при
114
Нормативна база діяльності преси
прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод». Ці зафіксовані у Конституції норми відповідають усталеній міжнародній практиці та принципам Загальної декларації прав людини та громадянина.
Конституцією України чітко визначено політико-правовий зміст свободи слова. У ст. 34 передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Політична цензура в Україні обмежена.
Разом з тим, частиною цієї статті встановлені окремі обмеження щодо здійснення цих прав на підставі окремого закону. Ці обмеження викладені в загальному вигляді і не мають конкретного змісту. А отже, можуть бути використані з метою порушення конституційних прав громадян. Так, свобода слова може бути обмежена в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню одержаної конфіденційної інформації або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.
Зрозуміло, що така невизначеність у законодавстві може призвести до того, що публікація у засобах масової інформації (навіть достатньо обгрунтована) щодо корумпованої окремих представників державної влади може розглядатися як загроза національній безпеці або як така, що підриває авторитет правосуддя. Тому існує необхідність прийняти відповідний закон, в якому підстави обмеження свободи слова були б чітко визначені і не підлягали б двозначному тлумаченню, привести Закон України «Про інформацію», інші законодавчі акти у відповідність до Конституції України.
Подальший розвиток законодавчої бази у сфері свободи слова пов'язаний з прийняттям у грудні 1993 р. Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (із змінами та доповненнями, внесеними Верховною Радою в червні 1995 p.). Цим Законом регулюється діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначаються правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних проблем.
У Законі встановлюються основні принципи діяльності телерадіоорганізацій, повноваження державних органів щодо телебачення і радіомовлення в Україні.
115
Теорія журналістики
На підставі ст. 5 цього Закону в Україні з метою реалізації та дотримання законодавства у цій галузі створена Національна рада з питань телебачення та радіомовлення як позавідомчий державний орган. Склад Національної ради затверджувався Верховною Радою України (з прийняттям Конституції України склад Ради затверджується на паритетних засадах: по 4 особи — Верховною Радою та Президентом України). До основних повноважень Ради належить контроль за додержанням законодавства у цій галузі, видача, тимчасове зупинення та анулювання ліцензій на право використання каналів мовлення та часу мовлення.
Законом встановлюється заборона втручання у творчу діяльність телерадіоорганізацій, антимонопольні обмеження, принципи захисту національного телевиробництва, структура Національного телебачення і радіомовлення України.
Розділом II Закону передбачений порядок заснування телерадіоорганізацій та ліцензування їх діяльності. Заборонено створення телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, частка яких у статутному фонді перевищує ЗО відсотків.
У Законі визначені основні принципи організації телерадіо-мовлення, рекламної діяльності, права та обов'язки телерадіоорганізацій та їх творчих працівників, права телеглядачів та радіослухачів, порядок спростування недостовірної інформації, організація фінансування та матеріально-технічної бази телерадіоорганізацій, встановлюється відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення.
У лютому 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про інформаційні агентства». Цим Законом закріплюються правові основи діяльності в Україні інформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва.
Інформаційними агентствами згідно з цим Законом є зареєстровані як юридичні особи суб'єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг.
Свобода діяльності інформаційних агентств гарантується, а цензура в Україні заборонена.
Законом визначено статус інформаційних агентств та основні принципи їх діяльності, порядок заснування, державної реєстрації та припинення діяльності інформагентств, статус суб'єктів діяльності інформагентств, організація розповсюдження продукції зазначеного органу.
Законом встановлюється також відповідальність за порушення законодавства про інформаційні агентства, порядок розпов-
116
Нормативна база діяльності преси
сюдження в Україні продукції іноземних інформагентств та діяльність інформаційних агентств за кордоном.
Провівши комплексну правову експертизу основних законодавчих актів з питань свободи слова в Україні, експерти Українського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) дійшли таких висновків:
8 Україні існує розвинена система правових актів, що регу люють відносини у сфері свободи слова. Загалом, основні при нципи, норми та положення відповідають загальноприйнятим міжнародно-правовим стандартам, міжнародним конвенціям з прав людини.
Такий висновок експертів Центру підтверджується й опитуванням провідних журналістів України. За даними цього опитування, більше 53% респондентів оцінили законодавчу базу як таку, що створює об'єктивні умови для існування незалежних засобів масової інформації.
Разом з тим існування такої системи законодавчих актів ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання вільної та неупередженої інформації. Це пов'язано, перш за все, з реальним захистом прав журналістів та засобів масової інформації, реальною дією законів та відповідальністю за їх порушення, зміцненням незалежної судової влади.
Зауваження та пропоновані зміни до чинного законодавства подані у основних висновках та пропозиціях Українського центру економічних і політичних досліджень.
Свобода слова здійснюється через інститут незалежних ЗМІ, діяльність яких залежить від держави. Але держава не є абстракція, вона втілена в конкретних владних структурах і особах, дії яких саме і формують реальне правове і суспільно-політичне поле, в якому працюють засоби масової інформації.
З цієї точки зору з'ясування реальної ситуації незалежних мас медіа передбачає аналіз дій і висловлювань (текстів) вищих носіїв влади, які формують інформаційну політику держави.
Прихильність влади до основоположних принципів діяльності незалежних ЗМІ — вільному доступу до інформації, об'єктивному висвітленню дій влади, суспільній заангажованості — була задекларована на найвищому державному рівні — главою держави.
9 листопада 1995 p., виступаючи на III Всеукраїнському пле нумі творчих спілок України, Президент України проголосив: «Ми — за дотримання принципу свободи в діяльності «четвертої влади», інформаційну відкритість, тверду підтримку журналістів
Теорія журналістики
у їх зусиллях до об'єктивного висвітлення мети і мотивів дій дер^ жави, показу життя суспільства таким, яким воно є і повинно бути» (Урядовий кур'єр. — 1995. — 11 лист,).
Але вже найближчі після цієї заяви кроки глави держави засвідчили, що реальна інформаційна політика не завжди відповідає деклараціям.
По двох тижнях після виступу на пленумі, 23 листопада 1995 р% було підписано розпорядження Президента України «Про координацію роботи прес-служб та інформаційно-аналітичних підрозділів органів державної виконавчої влади» (Урядовий кур'єр. — 1995. — 24 лист.).
Рішення, мета якого «реалізація єдиної державної інформа-ційної політики України, висвітлення в засобах масової інформації рішень і практичних дій органів державної виконавчої влади», запровадило так звану «інформаційну вертикаль».
«Вертикаль» об'єднувала прес-служби та інформаційно-аналітичні підрозділи усіх органів державної виконавчої влади — Кабінету Міністрів, міністерств, інших центральних органів, обласних держадміністрацій Києва та Севастополя - і замикалась на Прес-службі Адміністрації Президента. Остання отримувала право «координувати підготовку матеріалів, що передаються засобам масової інформації та містять оцінки зовнішньої та внутрішньої політики держави, які можуть мати важливий суспільний резонанс».
На думку експертів УЦЕПД, Прес-служба Президента України як підрозділ допоміжної та консультативної структури не може здійснювати функції управління підрозділами центральних та місцевих органів державної виконавчої влади.
По друге, координація підготовки з Прес-службою Президента України матеріалів для засобів масової інформації є обмеженням права журналістів на одержання інформації, оскільки Адміністрація Президента отримала довільну можливість дозування інформації — адже визначення, яка саме інформація «має велике політичне та суспільне значення», жодними правовими нормами не регламентується.
Окрім* того, позбавляючи засоби масової інформації суспільно значущої інформації, держава тим самим позбавляється підтримки власних громадян в очах світового співтовариства.
Так, наприклад, інформацію про останній тур українсько-румунських переговорів вітчизняні мас медіа отримали з румунських газет, які дуже широко висвітлювали хід переговорів (Голос
118
Нормативна база діяльності преси
^'країни. — 1997. — 21 січн.). У результаті — позиція Северина Одержала підтримку румунської громадськості, що засвідчили засоби масової інформації, а світове товариство пересвідчилося, Що позиція Румунії — не просто вольове рішення державної влади, а рішення, яке спирається на волю громадян. Воля українських громадян залишилась для власної влади нецікавою, а для сьіту — невідомою.
Така ж ситуація з українсько-російськими переговорами, зокрема, про Чорноморський флот. Російські мас медіа щонайширше коментували хід переговорів, посадові особи в докладних інтерв'ю наводили аргументи на користь Росії, апелюючи до підтримки росіян — і не знаходять її.
Українські мас медіа після чергового раунду переговорів отримали коротку репліку Секретаря Ради національної безпеки: «Коли я сьогодні скажу, на які поступки ми пішли, ми ніколи нічого не підпишемо» (Післямова. — 1996. — 27 жовт.).
Приблизно стільки ж інформації мають українські мас-медіа і з приводу так званого «нульового варіанту». І навряд чи матимуть більше, оскільки Президент пропонує Верховній Раді розглядати цю проблему у закритому режимі.
У результаті громадяни України позбавлені достовірної інформації і відповідно — можливості визначитися у ставленні до сучасного стану українсько-російських відносин. Майже половина (46%) опитаних у ході відповідного дослідження не змогли дати ані позитивної, ані негативної оцінки цих відносин (Соціс-Гел-лап, квіт. 1996 p.).
Серед тих, хто оцінив стан українсько-російських стосунків як негативний, лише 6% вказали на необхідність вирішення проблеми поділу Чорноморського флоту як передумову їх покращення. Таким чином, ця проблема практично байдужа абсолютній більшості громадян України. А політичне керівництво держави, приховуючи інформацію, відкрито демонструє, що йому байдужа думка власних громадян з цього приводу.
Що ж до світового співтовариства, то навряд чи воно підтримуватиме позицію України в українсько-російських відносинах, оскільки послідовність і передбачуваність цієї позиції за умови відсутності громадської думки досить сумнівна.
У своїх висловлюваннях програмного характеру Президент поширив сутнісний принцип «інформаційної вертикалі» — дозування інформації, призначеної для оприлюднення, — не лише на прес-служби структур виконавчої влади, а й на весь масив