- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Предмет і завдання курсу
- •Теорія журналістики
- •Предмет і завдання курсу
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Інформаційний підхід у журналістиці
- •Теорія журналістики
- •Нормативна база діяльності преси
- •Теорія журналістики
- •Нормативна база діяльності преси
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Змі та рівність між жінкою та чоловіком
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Служби громадського теле- та радіомовлення
- •Фонд evrimages
- •Колекція даних з потоку програм
- •Правові питання у галузі змі
- •Теорія журналістики
- •Політики змі
- •Теорія журналістики
- •Контакти та співробітництво з країнами Центральної та Східної Європи
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Нормативна база діяльності преси
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Компрометація; остракізм (таврування); брехня;
- •4. Порушення професійної честі журналіста:
- •1. Кодекс професійної етики українського журналіста
- •2. Моральний кодекс
- •21 Вересня 1996 р.)
- •Нормативна база діяльності преси
- •Нормативна база діяльності преси
- •Бути відповідальними
- •3. Етичні принципи засобів масової інформації
- •Результативність журналістської діяльності
- •Теорія журналістики
- •IV. З точки зору ефектів, які досягаються в результаті впливу на аудиторію засобів масової інформації, функції преси зводяться до того, щоб:
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Результативність журналістської діяльності
- •Результативність журналістської діяльності
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Теорія журналістики
- •Система національної преси
- •Теорія журналістики
- •Система національної преси
- •Теорія журналістики
- •Система національної преси
- •Теорія журналістики
- •Висновки
Результативність журналістської діяльності
Штамп і кліше — це необхідні засоби для газети. Вона не може обходитись без них. Але такі, скажімо, кліше, як «досягти консенсусу», «розвивати плюралізм» тощо — усе це надумані ознаки газетного матеріалу. Біда в тому, коли стаття перенасичена такими кліше і штампами. Тут треба хоч одну блискучу думку, і вона освітить всю будову нарису чи статті.
Треба завжди дбати про те, щоб був свіжий погляд на речі, нестандартні виражальні засоби, і тоді все буде по-іншому, а матеріал почне грати свіжими барвами.
Буває так, коли два-три кліше зливаються в одне, і тоді втрачається сама думка. Наприклад, таке кліше: «Гостинно розчинити двері», але в газеті написано так: «Здравниці широко розчинили свої корпуси». Можна розчинити двері, а не корпуси.
В Укртелерадіокомпанії є список слів, які не треба вживати. Це, наприклад, «біле вугілля», «біле (чорне, зелене, м'яке, живе, навіть срібне) золото». Але, як не прикро, вони продовжують вживатися. З'явились навіть «живе срібло», тобто риба; «водне дзеркало», «майстри молочної справи». Особливо часто вживається слово «географія». «За останні роки зросла географія рейсів». Географія не зростає. Прикладів безліч. Можна навести їх дуже багато.
Але висновок такий: треба уважно стежити за тим, що ми пишемо. Сам журналіст собі вищий суддя до того, як матеріал надрукований. Коли ж матеріал уже надрукований, тоді у ролі судді виступає читач. Суддя уважний і вимогливий. Тому до того, як матеріал надрукований, автор зобов'язаний дуже уважно прочитати його, не як автор, а як читач. Тобто бути до себе ще вимогливішим.
Таким чином, спробуємо ще раз сформулювати визначення «критерію ефективності ЗМІ». Таким критерієм, очевидно, виступає єдність двох властивостей предмета масового інформаційного впливу — свідомості людей. По-перше, це властивість свідомості виявляти результати впливу, тобто ознаки існування самого ступеня реалізації поставлених цілей. По-друге, властивість, здатність трансформованої свідомості виступати мірилом роботи ЗМІ. А тому під критерієм ефективності ЗМІ слід розуміти, виходячи з визначення, єдність двох показників: присутність виховного ефекту (тобто змін у свідомості і поведінці реципієнта, що відповідає цілям впливу) і величина відношення цього ефекту до цілі впливу. Саме існування цього відношення виражає зміст поняття «критерій-ознака», змістом же поняття «критерій-мірило» є кількісне співвідношення «ефект-ціль».
207
Теорія журналістики
Стосовно до сфери «знання» критерій ефективності ЗМІ у загальному вигляді виступає як показник величини відносин:
Фактичні зміни у знаннях (ефект)
Плановане збільшення (зміна) знань (ціль)
Іншими словами, за наявності ефекту, що відповідає цілям діяльності ЗМІ, аналіз критеріїв ефективності ЗМІ перетворюється на аналіз показника цієї ефективності.
У цілому в поняття «результативність» (ефективність і дієвість журналістської діяльності) слід вкладати те значення, яке воно має в інших науках, тобто більш точно оцінювати корисність, доцільність, своєчасність, завершеність й інші характеристики комунікативного процесу.
Резюме
Отже, функції і принципи є основою діяльності ЗМІ, підвищення їх результативності, високопрофесійного вирішення журналістами поставлених перед ними цілей і завдань.
У поняття результативність (ефективність, дієвість) ми вкладаємо розуміння оцінного судження про характер ЗМІ, виконання ними своїх функцій і здійснення гуманістичних принципів.
Під дієвістю преси слід розуміти оперативну, безпосередню реакцію соціальних інститутів і посадових осіб на її виступи; у поняття ефективність слід вкладати весь результат впливу преси на людину і суспільство, результат, який можна вимірювати на рівні свідомості і практики й оцінити з точки зору суспільного процесу.
ЛІТЕРАТУРА
Батут А. Й., Бровченко Т. О., Борисюк І. В., Олійник Г. П. Національна виразність звукового мовлення засобів масової інформації. — К., 1994.
Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио, телевидения. - М., 1991.
Воспитательные функции средств масовой информации. — М., 1990.
Горшков М. К. Общественное мнение. — М., 1988.
Журналистика и социология. — СПб; Новгород, 1996.
Іванов В. Ф. Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації. — К., 1996.
208
Результативність журналістської діяльності
Лубкевич І. Соціологія і журналістика. — Львів, 1997.
Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. — К., 1993.
Пресса и общественное мнение. — М., 1987.
Проблемы эффективности журналистики. — М., 1990.
Прохоров Е. П. Проблемы эффективности журналистской деятельности. - М, 1987.
Работа с письмами в редакции. — М., 1991.
Региональная печать в годы перестройки: организационные факторы эффективности. — М., 1991.
Реснянская Л. Л. Перспективные направления повышения эффективности СМИ // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. — 1987. — №5.
Роль мас медіа у плюралістичному суспільстві. — К., 1996.
Свитин Л. Г. Как повысить эффективность журналистской работы? — М., 1987.
Семенько А. А. В поисках гуманистического пути. — Воронеж, 1991.
Эффективность печати. — Л., 1985.
Эффективность журналистской строки. — К., 1987.
Українська журналістика. — К., 1996.
Шаповал Ю. Г. Личностные методы повышения эффективности средств массовой информации. — К., 1989.
Питання для обговорення
Як розподіляються функції журналістики за результатами впливу на людину?
Які групи принципів актуалізуються на сучасному етапі діяльності ЗМІ?
У чому відмінність дієвості й ефективності як типів результативності преси?
Які існують форми і методи діяльності редакційних колективів щодо підвищення дієвості своїх публікацій?
СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ
Журналістика як Оскільки питання «Журналістика як га-
галузь творчої лузь творчої діяльності» в різних аспек-
діяльності тах вже розкривалось у попередніх розді-
лах, а також детально воно висвітлюється в таких курсах, як «Теорія і методика журналістської творчості», «Журналістська майстерність», «Організація роботи редакції» тощо, ми обмежимось тільки узагальнюючим програмним викладом цієї теми і висловимо кілька завваг щодо стратегії і тактики журналістської творчості у сучасних умовах, наголосивши на ролі публіцистики в системі координат: суспільство як духовне явище — людина — національне відродження — соціальна практика — засоби масової інформації.
Отже, тема «Журналістика як галузь творчої діяльності» передбачає розкриття таких питань:
Творча діяльність як засіб здійснення функцій ЗМІ на базі прийнятої соціальної позиції. Різноманітність «продуктів» творчої діяльності в журналістиці. Репродуктивні'(рутинні) і продуктивні сторони творчої діяльності. Роль методологічної культури. Редакторська, організаторська, авторська діяльність у ЗМІ.
Напрям видання чи програми і формування інформаційної політики. Система проблемно-тематичних ліній, добірок і рубрик. «М'які» і «жорсткі» форми проведення інформаційної політики. Характер ведення діалогу з іншими силами і контрпропаганда.
Редакція як творчий колектив. Розподіл обов'язків. Взаємо-доповнення і взаємозамінюваність. Планування. Індивідуальні й колективні форми творчості. Риси й властивості журналістської творчості. Вимоги до тексту: достовірність, об'єктивність, актуальність, оперативність й т. ін. Творчі форми уявлень у журналістській інформації: повідомлення новин та їх коментар. Направленість інформації (позитивна, критична, проблемна, сатирична тощо).
210
Стратегія і тактика журналістської творчості
Творчі виявлення плюралізму, боротьба підходів, поглядів, суджень. Мистецтво діалогічної форми. Суть дискусії й полеміки. Ведення дискусії. Добір відомостей, інтерпретація, аргументова-ність. Доведення і переконання. Конкретні вияви творчого стилю: толерантність, пошук взаємоприйнятних рішень на базі компромісу і консенсусу, направленість на спростування і переконання. Оригінальні форми обговорення проблем.
Типи творчості, що використовуються у журналістиці. Місце наукових і художніх форм. Особлива роль публіцистики. Головні риси публіцистичної творчості. Публіцистика і громадська думка. Риси методу. Тема, проблема, ідея. Задум і засоби одержання емпіричної інформації. Соціальна позиція і характер узагальнень і коментарів. Відкриття у публіцистиці (факту, ідеї, характеру). Форма творів публіцистики. Особливості «образу автора» і способи викладу. Композиція, жанрова палітра публіцистики.
Рівні творчої діяльності: навички, мистецтво, майстерність. Шлях до успіху: талант, фахова підготовка, активна позиція, принциповість, праця. Творча індивідуальність.
Про моральне обличчя і ділові якості журналіста, про значення журналістики у громадському житті говорив ще М. Ломоносов у своєму трактаті «Про професію журналіста». Ця стаття була відповіддю на злобну і наклепницьку рецензію німецького математика і публіциста Кестнера, який виступив проти теорії тепла Ломоносова. У своїй роботі Ломоносов не обмежується запереченням з приводу спеціальної наукової проблеми. Грунтовно і переконливо він довів повну нездатність опонента розібратися в новій науковій теорії. Ломоносов ставить питання про призначення й обов'язок журналіста.
Автор гнівно виступав проти тих журналістів, які дивляться на своє авторство, як на ремісництво і на засіб до життя, замість того, щоб мати на увазі точне і ґрунтовне дослідження істини. Безумовно, людина, яка присвятила себе журналістиці, розглядає її як свою професію, своє ремесло, яке приносить не тільки моральне задоволення, але й матеріальне забезпечення. Ломоносов підкреслював, що журналіст зобов'язаний завжди об'єктивно і точно викладати факти, що виступ у пресі надзвичайно відповідальна справа. Багато повчального містить стаття Ломоносова •відносно морального обличчя журналіста. Ці висловлювання і тепер, через двісті років, не втратили свого значення.
Ось правила, які М. Ломоносов рекомендував запам'ятати журналістам:
1. Той, хто береться повідомляти нове, повинен наперед зва-
211
Теорія журналістики
жити свої сили, бо він береться за працю важку і надзвичайно складну. Журналіст повинен виділити в явищі нове і суттєве, говорити про яке треба із знанням справи.
Щоб бути в змозі винести присуд щирий і справедливий, треба звільнити свою думку від будь-якого упередження.
Прислухатися до колективної думки фахівців з даного питання, сукупні знання яких природно більші, ніж відомості, які має журналіст. Журналіст перед тим, як вказувати на недоліки і засуджувати, повинен неодноразово зважити, що він має сказати, щоб бути в змозі захищати свою точку зору в разі необхідності. Поверхові, верхоглядні судження ганебні, вони стають ще ганебнішими, коли в них виявляється необережність, невігластво, поспішність, недобросовісність.
Журналіст не повинен поспішати засуджувати наукові гіпотези; це прагнення, що дають нам можливість досягти знань, до яких емпіричним шляхом дійти неможливо.
Журналіст повинен пам'ятати, що найбільш безчесним для нього є привласнення думок і суджень, висловлених ким-небудь із колег.
Журналісту дозволяється заперечувати те, що, як він уважає, підлягає запереченню. Але якщо він уже береться за цю справу, то повинен доказам іншої людини протиставити дійсні заперечення.
Журналіст ніколи не повинен бути високої думки про самого себе, про свій авторитет і незаперечність своїх суджень.
Вивчаючи статтю Ломоносова «Про професію журналіста», про роль і місце журналістики в суспільстві, не можна не зауважити, що вона написана з передових позицій того часу. Вона актуальна особливо нині.
Професія журналіста — це, так би мовити, професія професій. Журналіст не синоптик, але часто він передбачає і навіть «робить» погоду, піднявши чи на щит слави чи на вила невідоме ім'я, розкривши тисячам людей його чесноти чи його ганьбу. Журналіст не геолог, але в чомусь ці професії схожі: завжди в дорозі, завжди в шуканнях. І обидва проникають у глибини: один — землі, інший — справ і думок людей.
Та і в прямому значенні слова журналістика — професія професій. Важко собі уявити газетяра, який може писати тільки на вузькі теми, хоча у кожного журналіста повинна бути «своя» основна тема. Слід враховувати, що в наші дні вузької, скажімо, сільськогосподарської тематики в чистому вигляді не існує. Зачепи її — потягнуться нитки і в науково-дослідний інститут, і в
212
Стратегія і тактика журналістської творчості
конструкторське бюро, і в хімічну лабораторію, зрештою, і в економічну і політичну систему.
Професійні труднощі розвивають у газетяра почуття, виробляють уміння постійно, а не тільки в години особливого натхнення тримати себе в робочій формі, швидко відгукуватися на факти і явища життя, їх суть і смисл. Це якості, які об'єднуються поняттями: оперативність, творчі шукання.
У газетному лексиконі існують і такі два слова, як «журналістська хватка». Для журналіста важливо володіти цією здібністю. У цьому виявляються його організаторський талант, уміння зосередитися на головному в тому чи іншому питанні, знаходити основну ланку.
Але поглянемо на проблему ширше: який характер взаємозв'язку і взаємодії журналістики, публіцистики з такими феноменами, як масова свідомість, громадська думка? Яка роль друкованого чи мовленого слова у формуванні психологічного стану суспільства і як ЗМІ враховували і враховують інформаційні потреби й інтереси людини?
Суспільство як Неспростовний той факт, що донедавна,
духовне явище і в часи тоталітарного режиму, а, отже", й
журналістика тоталітарної журналістики, сам характер
публіцистики був адекватним, сказати б, «динаміці» застою, екстенсивному розвитку народного господарства, своєрідному маршеві на місці.
Зрощене на грунті сталінізму публіцистичне мислення проросло і забуяло у бездарні брежнєвсько-сусловські часи, коли висувалася приручена сірість, а люди мислячі, неординарні не вписувалися в усталені, примітивні схеми, а тому жорстоко відторгалися хворим бюрократичним організмом.
Чи цінувалося майстерне слово в період застою? Я сказав «майстерне слово», і тут же захотілося додати — «правдиве». Чи були спроби його реабілітувати?
Відомі теоретики публіцистики справедливо вказують на такий парадокс: чим більше ми говорили і писали про майстерність, закликали публіцистів бути майстрами своєї справи, тим меншими були кінцеві результати журналістики. При високій літературній вправності, існуванні справжніх майстрів публіцистичного слова типу, скажімо, В. Пескова, С. Плачинди, загальний рівень авторитету журналістики і журналістів, літератури і публіцистики був невисоким.
Всі ми відчували якесь незадоволення, шукали причин, і інту-
213
Теорія журналістики
їтивно знаходили їх. Але через суспільно-політичні умови, що склалися тоді, не могли чітко сказати про найголовнішу з них — торжество напівправди. Не все в нашій журналістиці було хибним. Сказано було багато слушного і гіркого. Можна було б перераховувати порушені проблеми, виходи на больові точки сучасності. Не могли лише сказати найстрашнішого: країна опинилась у передкризовій ситуації.
Справді, журналісти, а слідом за ними теоретики, часто ті ж самі журналісти, шукали, небезпідставно і часто успішно, складові частини журналістської майстерності, але якось недогляділи основне, не зробили акцент на головному і найпростішому — вмінні говорити правду, якою б гіркою вона не була. Мова йде про два аспекти мовленнєвої правди — внутрішній і міжнародний. Саме правда зробила журналістику популярною у нас і за рубежем. І нині визріла нагальна потреба повернення традицій правдивості преси і неприпустимості підпорядкування правдивості зле тлумаченому тоталітарною журналістикою принципу партійності, коли під останнім розуміли неправду заради нібито вищих цілей.
У зв'язку з цим потрібен новий підхід як до сучасної практики, так і до історії. Необхідно по-новому подивитись на пресу 20—30-х pp., вловити непомітний перехід від правди до напівправди...
Ніде правди діти, чимало теперішніх публіцистів, сказати б, грішні перед Богом і людьми. Але що зробиш — прийшли вони із застою. У часи примарного «проспериті» від публіцистики вимагалося не дуже багато. Критерії оцінки часом обмежувалися ось таким, наприклад: чи приділялась у відповідних пропорціях увага поставленим завданням, чи не було дано приводу противникам за кордоном використати критичні матеріали тощо. Такому змісту відповідала і порівняна одноманітність публіцистичної продукції. Поступово відступали і зникли справжня сатира, полеміка, політична карикатура тощо.
Нині ж ми є свідками процесу, що в різних суспільствах неодноразово виникав на крутих поворотах історії, коли на чолі руху, що зароджується (в наші дні, як відомо, — це демократизація суспільства, національне відродження, вдосконалення політичної системи), ставиться публіцистичне знамено.
Що таке сучасне публіцистичне мислення, якого так мам усім бракує?
Так і кортить звернутися до спадщини класиків.
Салтиков-Щедрін говорив про високу і благородну місію пуб-
214
Стратегія і тактика журналістської творчості
ліцистики, яка покликана освіжити будь-якого роду затхлість, а на успіх може претендувати лише той літератор, серце якого переболіло всіма болями його суспільства.
Не знаю, чи читав ці слова наш незабутній Остап Вишня, але, гадаю, мислив він як філософ і художник: серце його боліло болями суспільства, і вів він ділову війну з конкретними носіями зла, коли у робочому кабінеті над письмовим столом прилаштував таку пам'ятку:
Мої «друзі», будь вони тричі прокляті!
Бюрократи Відверті мерзотники
Вельможі Сутяги і склочники
Перестраховники Халтурники
Окозамилювачі Пиятики
Хапуги Хами
Затискувачі критики Вимагателі
Підлабузники Ханжі
Хабарники Браконьєри
Спекулянти Грубіяни
Круглодобові базіки Задаваки
Дрімучі дурні Аліментники-літуни
Чванькуваті хвальки і інші сукині сини
Замасковані паразити і прохвости
Про що я, нещасний, повинен думати і писати.
І далі йде перелік всілякої наволочі. І резюме: «Про всіляке, одним словом, дірмо! Господи, боже мій! Допоможи мені!»
Ну, добре. Критика — це цукор. Як там не обґрунтовуй нове публіцистичне мислення, а кому охота бути названим отим, чим завершує свою «Пам'ятку» Остап Вишня?
Хоч скільки б ми апелювали до мислителів минулого, хоч скільки б нагадували про те, що журналістика відображає увесь той лихоманливий інтерес і все те драматичне напруження, яке супроводжує будь-який процес становлення і, передусім, процес становлення сучасної історії, а з усіляких трибун тривожно лунає: чому досі витає якась непомітна неприязнь до преси, до її працівників?
Справді, помилки, що часом трапляються, дають справедливий привід для критики. Та іноді буває, що навіть «загон» рядків або стерта літера викликають зливу гніву. А дивитися слід, очевидно, на те, як дотримується той чи інший друкований орган основоположних принципів в умовах, сказати б, тотального плюралізму і гласності.
215