Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
724-teoriya-jurnalistiki-moskalenko.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.06 Mб
Скачать

Результативність журналістської діяльності

Штамп і кліше — це необхідні засоби для газети. Вона не може обходитись без них. Але такі, скажімо, кліше, як «досягти консенсусу», «розвивати плюралізм» тощо — усе це надумані оз­наки газетного матеріалу. Біда в тому, коли стаття перенасичена такими кліше і штампами. Тут треба хоч одну блискучу думку, і вона освітить всю будову нарису чи статті.

Треба завжди дбати про те, щоб був свіжий погляд на речі, нестандартні виражальні засоби, і тоді все буде по-іншому, а ма­теріал почне грати свіжими барвами.

Буває так, коли два-три кліше зливаються в одне, і тоді втра­чається сама думка. Наприклад, таке кліше: «Гостинно розчини­ти двері», але в газеті написано так: «Здравниці широко розчи­нили свої корпуси». Можна розчинити двері, а не корпуси.

В Укртелерадіокомпанії є список слів, які не треба вживати. Це, наприклад, «біле вугілля», «біле (чорне, зелене, м'яке, живе, навіть срібне) золото». Але, як не прикро, вони продовжують вживатися. З'явились навіть «живе срібло», тобто риба; «водне дзеркало», «майстри молочної справи». Особливо часто вжива­ється слово «географія». «За останні роки зросла географія рей­сів». Географія не зростає. Прикладів безліч. Можна навести їх дуже багато.

Але висновок такий: треба уважно стежити за тим, що ми пишемо. Сам журналіст собі вищий суддя до того, як матеріал надрукований. Коли ж матеріал уже надрукований, тоді у ролі судді виступає читач. Суддя уважний і вимогливий. Тому до того, як матеріал надрукований, автор зобов'язаний дуже уважно про­читати його, не як автор, а як читач. Тобто бути до себе ще вимогливішим.

Таким чином, спробуємо ще раз сформулювати визначення «критерію ефективності ЗМІ». Таким критерієм, очевидно, вис­тупає єдність двох властивостей предмета масового інформацій­ного впливу — свідомості людей. По-перше, це властивість сві­домості виявляти результати впливу, тобто ознаки існування са­мого ступеня реалізації поставлених цілей. По-друге, властивість, здатність трансформованої свідомості виступати мірилом роботи ЗМІ. А тому під критерієм ефективності ЗМІ слід розуміти, ви­ходячи з визначення, єдність двох показників: присутність ви­ховного ефекту (тобто змін у свідомості і поведінці реципієнта, що відповідає цілям впливу) і величина відношення цього ефек­ту до цілі впливу. Саме існування цього відношення виражає зміст поняття «критерій-ознака», змістом же поняття «критерій-мірило» є кількісне співвідношення «ефект-ціль».

207

Теорія журналістики

Стосовно до сфери «знання» критерій ефективності ЗМІ у загальному вигляді виступає як показник величини відносин:

Фактичні зміни у знаннях (ефект)

Плановане збільшення (зміна) знань (ціль)

Іншими словами, за наявності ефекту, що відповідає цілям діяльності ЗМІ, аналіз критеріїв ефективності ЗМІ перетворю­ється на аналіз показника цієї ефективності.

У цілому в поняття «результативність» (ефективність і дієвість журналістської діяльності) слід вкладати те значення, яке воно має в інших науках, тобто більш точно оцінювати корисність, доцільність, своєчасність, завершеність й інші характеристики комунікативного процесу.

Резюме

Отже, функції і принципи є основою діяльності ЗМІ, підви­щення їх результативності, високопрофесійного вирішення жур­налістами поставлених перед ними цілей і завдань.

У поняття результативність (ефективність, дієвість) ми вкла­даємо розуміння оцінного судження про характер ЗМІ, виконан­ня ними своїх функцій і здійснення гуманістичних принципів.

Під дієвістю преси слід розуміти оперативну, безпосередню реакцію соціальних інститутів і посадових осіб на її виступи; у поняття ефективність слід вкладати весь результат впливу преси на людину і суспільство, результат, який можна вимірювати на рівні свідомості і практики й оцінити з точки зору суспільного процесу.

ЛІТЕРАТУРА

Батут А. Й., Бровченко Т. О., Борисюк І. В., Олійник Г. П. Націо­нальна виразність звукового мовлення засобів масової інформації. — К., 1994.

Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио, телевиде­ния. - М., 1991.

Воспитательные функции средств масовой информации. — М., 1990.

Горшков М. К. Общественное мнение. — М., 1988.

Журналистика и социология. — СПб; Новгород, 1996.

Іванов В. Ф. Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масо­вої комунікації. — К., 1996.

208

Результативність журналістської діяльності

Лубкевич І. Соціологія і журналістика. — Львів, 1997.

Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. — К., 1993.

Пресса и общественное мнение. — М., 1987.

Проблемы эффективности журналистики. — М., 1990.

Прохоров Е. П. Проблемы эффективности журналистской деятель­ности. - М, 1987.

Работа с письмами в редакции. — М., 1991.

Региональная печать в годы перестройки: организационные факто­ры эффективности. — М., 1991.

Реснянская Л. Л. Перспективные направления повышения эффек­тивности СМИ // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. — 1987. — №5.

Роль мас медіа у плюралістичному суспільстві. — К., 1996.

Свитин Л. Г. Как повысить эффективность журналистской работы? — М., 1987.

Семенько А. А. В поисках гуманистического пути. — Воронеж, 1991.

Эффективность печати. — Л., 1985.

Эффективность журналистской строки. — К., 1987.

Українська журналістика. — К., 1996.

Шаповал Ю. Г. Личностные методы повышения эффективности средств массовой информации. — К., 1989.

Питання для обговорення

  1. Як розподіляються функції журналістики за результатами впливу на людину?

  2. Які групи принципів актуалізуються на сучасному етапі ді­яльності ЗМІ?

  3. У чому відмінність дієвості й ефективності як типів резуль­тативності преси?

  4. Які існують форми і методи діяльності редакційних колек­тивів щодо підвищення дієвості своїх публікацій?

СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ

Журналістика як Оскільки питання «Журналістика як га-

галузь творчої лузь творчої діяльності» в різних аспек-

діяльності тах вже розкривалось у попередніх розді-

лах, а також детально воно висвітлюється в таких курсах, як «Теорія і методика журналістської творчості», «Журналістська майстерність», «Організація роботи редакції» тощо, ми обмежимось тільки узагальнюючим програмним вик­ладом цієї теми і висловимо кілька завваг щодо стратегії і такти­ки журналістської творчості у сучасних умовах, наголосивши на ролі публіцистики в системі координат: суспільство як духовне явище — людина — національне відродження — соціальна прак­тика — засоби масової інформації.

Отже, тема «Журналістика як галузь творчої діяльності» перед­бачає розкриття таких питань:

Творча діяльність як засіб здійснення функцій ЗМІ на базі прийнятої соціальної позиції. Різноманітність «продуктів» твор­чої діяльності в журналістиці. Репродуктивні'(рутинні) і продук­тивні сторони творчої діяльності. Роль методологічної культури. Редакторська, організаторська, авторська діяльність у ЗМІ.

Напрям видання чи програми і формування інформаційної політики. Система проблемно-тематичних ліній, добірок і руб­рик. «М'які» і «жорсткі» форми проведення інформаційної полі­тики. Характер ведення діалогу з іншими силами і контрпропа­ганда.

Редакція як творчий колектив. Розподіл обов'язків. Взаємо-доповнення і взаємозамінюваність. Планування. Індивідуальні й колективні форми творчості. Риси й властивості журналістської творчості. Вимоги до тексту: достовірність, об'єктивність, актуаль­ність, оперативність й т. ін. Творчі форми уявлень у журналістській інформації: повідомлення новин та їх коментар. Направленість інформації (позитивна, критична, проблемна, сатирична тощо).

210

Стратегія і тактика журналістської творчості

Творчі виявлення плюралізму, боротьба підходів, поглядів, суд­жень. Мистецтво діалогічної форми. Суть дискусії й полеміки. Ведення дискусії. Добір відомостей, інтерпретація, аргументова-ність. Доведення і переконання. Конкретні вияви творчого сти­лю: толерантність, пошук взаємоприйнятних рішень на базі ком­промісу і консенсусу, направленість на спростування і переко­нання. Оригінальні форми обговорення проблем.

Типи творчості, що використовуються у журналістиці. Місце наукових і художніх форм. Особлива роль публіцистики. Головні риси публіцистичної творчості. Публіцистика і громадська дум­ка. Риси методу. Тема, проблема, ідея. Задум і засоби одержання емпіричної інформації. Соціальна позиція і характер узагальнень і коментарів. Відкриття у публіцистиці (факту, ідеї, характеру). Форма творів публіцистики. Особливості «образу автора» і спо­соби викладу. Композиція, жанрова палітра публіцистики.

Рівні творчої діяльності: навички, мистецтво, майстерність. Шлях до успіху: талант, фахова підготовка, активна позиція, принциповість, праця. Творча індивідуальність.

Про моральне обличчя і ділові якості журналіста, про значен­ня журналістики у громадському житті говорив ще М. Ломоно­сов у своєму трактаті «Про професію журналіста». Ця стаття була відповіддю на злобну і наклепницьку рецензію німецького мате­матика і публіциста Кестнера, який виступив проти теорії тепла Ломоносова. У своїй роботі Ломоносов не обмежується запере­ченням з приводу спеціальної наукової проблеми. Грунтовно і переконливо він довів повну нездатність опонента розібратися в новій науковій теорії. Ломоносов ставить питання про призна­чення й обов'язок журналіста.

Автор гнівно виступав проти тих журналістів, які дивляться на своє авторство, як на ремісництво і на засіб до життя, замість того, щоб мати на увазі точне і ґрунтовне дослідження істини. Безумовно, людина, яка присвятила себе журналістиці, розгля­дає її як свою професію, своє ремесло, яке приносить не тільки моральне задоволення, але й матеріальне забезпечення. Ломоно­сов підкреслював, що журналіст зобов'язаний завжди об'єктивно і точно викладати факти, що виступ у пресі надзвичайно відпові­дальна справа. Багато повчального містить стаття Ломоносова •відносно морального обличчя журналіста. Ці висловлювання і тепер, через двісті років, не втратили свого значення.

Ось правила, які М. Ломоносов рекомендував запам'ятати жур­налістам:

1. Той, хто береться повідомляти нове, повинен наперед зва-

211

Теорія журналістики

жити свої сили, бо він береться за працю важку і надзвичайно складну. Журналіст повинен виділити в явищі нове і суттєве, говорити про яке треба із знанням справи.

  1. Щоб бути в змозі винести присуд щирий і справедливий, треба звільнити свою думку від будь-якого упередження.

  2. Прислухатися до колективної думки фахівців з даного пи­тання, сукупні знання яких природно більші, ніж відомості, які має журналіст. Журналіст перед тим, як вказувати на недоліки і засуджувати, повинен неодноразово зважити, що він має сказа­ти, щоб бути в змозі захищати свою точку зору в разі необхіднос­ті. Поверхові, верхоглядні судження ганебні, вони стають ще ганебнішими, коли в них виявляється необережність, невігласт­во, поспішність, недобросовісність.

  3. Журналіст не повинен поспішати засуджувати наукові гіпо­тези; це прагнення, що дають нам можливість досягти знань, до яких емпіричним шляхом дійти неможливо.

  4. Журналіст повинен пам'ятати, що найбільш безчесним для нього є привласнення думок і суджень, висловлених ким-небудь із колег.

  5. Журналісту дозволяється заперечувати те, що, як він ува­жає, підлягає запереченню. Але якщо він уже береться за цю справу, то повинен доказам іншої людини протиставити дійсні заперечення.

  6. Журналіст ніколи не повинен бути високої думки про са­мого себе, про свій авторитет і незаперечність своїх суджень.

Вивчаючи статтю Ломоносова «Про професію журналіста», про роль і місце журналістики в суспільстві, не можна не зауважити, що вона написана з передових позицій того часу. Вона актуальна особливо нині.

Професія журналіста — це, так би мовити, професія професій. Журналіст не синоптик, але часто він передбачає і навіть «ро­бить» погоду, піднявши чи на щит слави чи на вила невідоме ім'я, розкривши тисячам людей його чесноти чи його ганьбу. Журналіст не геолог, але в чомусь ці професії схожі: завжди в дорозі, завжди в шуканнях. І обидва проникають у глибини: один — землі, інший — справ і думок людей.

Та і в прямому значенні слова журналістика — професія про­фесій. Важко собі уявити газетяра, який може писати тільки на вузькі теми, хоча у кожного журналіста повинна бути «своя» ос­новна тема. Слід враховувати, що в наші дні вузької, скажімо, сільськогосподарської тематики в чистому вигляді не існує. За­чепи її — потягнуться нитки і в науково-дослідний інститут, і в

212

Стратегія і тактика журналістської творчості

конструкторське бюро, і в хімічну лабораторію, зрештою, і в еко­номічну і політичну систему.

Професійні труднощі розвивають у газетяра почуття, вироб­ляють уміння постійно, а не тільки в години особливого натхнення тримати себе в робочій формі, швидко відгукуватися на факти і явища життя, їх суть і смисл. Це якості, які об'єднуються понят­тями: оперативність, творчі шукання.

У газетному лексиконі існують і такі два слова, як «журна­лістська хватка». Для журналіста важливо володіти цією здібніс­тю. У цьому виявляються його організаторський талант, уміння зосередитися на головному в тому чи іншому питанні, знаходити основну ланку.

Але поглянемо на проблему ширше: який характер взаємозв'яз­ку і взаємодії журналістики, публіцистики з такими феномена­ми, як масова свідомість, громадська думка? Яка роль друкова­ного чи мовленого слова у формуванні психологічного стану сус­пільства і як ЗМІ враховували і враховують інформаційні потре­би й інтереси людини?

Суспільство як Неспростовний той факт, що донедавна,

духовне явище і в часи тоталітарного режиму, а, отже", й

журналістика тоталітарної журналістики, сам характер

публіцистики був адекватним, сказати б, «динаміці» застою, екстенсивному розвитку народного господар­ства, своєрідному маршеві на місці.

Зрощене на грунті сталінізму публіцистичне мислення про­росло і забуяло у бездарні брежнєвсько-сусловські часи, коли висувалася приручена сірість, а люди мислячі, неординарні не вписувалися в усталені, примітивні схеми, а тому жорстоко від­торгалися хворим бюрократичним організмом.

Чи цінувалося майстерне слово в період застою? Я сказав «май­стерне слово», і тут же захотілося додати — «правдиве». Чи були спроби його реабілітувати?

Відомі теоретики публіцистики справедливо вказують на та­кий парадокс: чим більше ми говорили і писали про майстер­ність, закликали публіцистів бути майстрами своєї справи, тим меншими були кінцеві результати журналістики. При високій літературній вправності, існуванні справжніх майстрів публіцис­тичного слова типу, скажімо, В. Пескова, С. Плачинди, загаль­ний рівень авторитету журналістики і журналістів, літератури і публіцистики був невисоким.

Всі ми відчували якесь незадоволення, шукали причин, і інту-

213

Теорія журналістики

їтивно знаходили їх. Але через суспільно-політичні умови, що склалися тоді, не могли чітко сказати про найголовнішу з них — торжество напівправди. Не все в нашій журналістиці було хиб­ним. Сказано було багато слушного і гіркого. Можна було б пе­рераховувати порушені проблеми, виходи на больові точки су­часності. Не могли лише сказати найстрашнішого: країна опи­нилась у передкризовій ситуації.

Справді, журналісти, а слідом за ними теоретики, часто ті ж самі журналісти, шукали, небезпідставно і часто успішно, скла­дові частини журналістської майстерності, але якось недогляділи основне, не зробили акцент на головному і найпростішому — вмінні говорити правду, якою б гіркою вона не була. Мова йде про два аспекти мовленнєвої правди — внутрішній і міжнарод­ний. Саме правда зробила журналістику популярною у нас і за рубежем. І нині визріла нагальна потреба повернення традицій правдивості преси і неприпустимості підпорядкування правди­вості зле тлумаченому тоталітарною журналістикою принципу партійності, коли під останнім розуміли неправду заради нібито вищих цілей.

У зв'язку з цим потрібен новий підхід як до сучасної практи­ки, так і до історії. Необхідно по-новому подивитись на пресу 20—30-х pp., вловити непомітний перехід від правди до напів­правди...

Ніде правди діти, чимало теперішніх публіцистів, сказати б, грішні перед Богом і людьми. Але що зробиш — прийшли вони із застою. У часи примарного «проспериті» від публіцистики ви­магалося не дуже багато. Критерії оцінки часом обмежувалися ось таким, наприклад: чи приділялась у відповідних пропорціях увага поставленим завданням, чи не було дано приводу против­никам за кордоном використати критичні матеріали тощо. Тако­му змісту відповідала і порівняна одноманітність публіцистичної продукції. Поступово відступали і зникли справжня сатира, поле­міка, політична карикатура тощо.

Нині ж ми є свідками процесу, що в різних суспільствах неодноразово виникав на крутих поворотах історії, коли на чолі руху, що зароджується (в наші дні, як відомо, — це демократиза­ція суспільства, національне відродження, вдосконалення полі­тичної системи), ставиться публіцистичне знамено.

Що таке сучасне публіцистичне мислення, якого так мам усім бракує?

Так і кортить звернутися до спадщини класиків.

Салтиков-Щедрін говорив про високу і благородну місію пуб-

214

Стратегія і тактика журналістської творчості

ліцистики, яка покликана освіжити будь-якого роду затхлість, а на успіх може претендувати лише той літератор, серце якого пере­боліло всіма болями його суспільства.

Не знаю, чи читав ці слова наш незабутній Остап Вишня, але, гадаю, мислив він як філософ і художник: серце його боліло бо­лями суспільства, і вів він ділову війну з конкретними носіями зла, коли у робочому кабінеті над письмовим столом прилашту­вав таку пам'ятку:

Мої «друзі», будь вони тричі прокляті!

Бюрократи Відверті мерзотники

Вельможі Сутяги і склочники

Перестраховники Халтурники

Окозамилювачі Пиятики

Хапуги Хами

Затискувачі критики Вимагателі

Підлабузники Ханжі

Хабарники Браконьєри

Спекулянти Грубіяни

Круглодобові базіки Задаваки

Дрімучі дурні Аліментники-літуни

Чванькуваті хвальки і інші сукині сини

Замасковані паразити і прохвости

Про що я, нещасний, повинен думати і писати.

І далі йде перелік всілякої наволочі. І резюме: «Про всіляке, одним словом, дірмо! Господи, боже мій! Допоможи мені!»

Ну, добре. Критика — це цукор. Як там не обґрунтовуй нове публіцистичне мислення, а кому охота бути названим отим, чим завершує свою «Пам'ятку» Остап Вишня?

Хоч скільки б ми апелювали до мислителів минулого, хоч скіль­ки б нагадували про те, що журналістика відображає увесь той лихоманливий інтерес і все те драматичне напруження, яке суп­роводжує будь-який процес становлення і, передусім, процес становлення сучасної історії, а з усіляких трибун тривожно лу­нає: чому досі витає якась непомітна неприязнь до преси, до її працівників?

Справді, помилки, що часом трапляються, дають справедли­вий привід для критики. Та іноді буває, що навіть «загон» рядків або стерта літера викликають зливу гніву. А дивитися слід, оче­видно, на те, як дотримується той чи інший друкований орган основоположних принципів в умовах, сказати б, тотального плю­ралізму і гласності.

215

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]