Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
724-teoriya-jurnalistiki-moskalenko.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.06 Mб
Скачать

Теорія журналістики

нують написати репортаж на 80—100 рядків на побутові, політичні, спортивні теми. Але з обов'язковим додатком до репортажу: ад­реси героїв, їх прізвища, час інтерв'ювання тощо. Після цього комісія із викладачів і практичних журналістів складає протокол і виносить свій вердикт.

В Інституті журналістики Київського університету імені Тара­са Шевченка випробувано кілька моделей у цьому плані: це і співбесіди, і тестування, й інші форми.

Незаперечно єдине: університетська освіта — лише ключ до дверей оволодіння журналістською професією. А далі — самоос­віта протягом усього творчого життя. У цьому і є суть навчання журналістів. На одному із семінарів у Європейському журналістському цен­трі (Голландія, Маастріхт) якось розгорілася дискусія саме з при­воду якості журналістського навчання, його напрямів. Йшлося й про те, що для з'ясування рівня викладання треба проводити серед студентів анкетування і виставляти професурі оцінки. В Датській школі журналістики (м. Аархус) професор Ганс-Генрік Хольм вже багато років проводить таке опитування з десяти по­зицій: починаючи з інформаційної насиченості лекцій і закінчу­ючи тим, як одягається і який має вигляд викладач.

Така практика у більшості учасників семінару (представники України, Білорусі, Вірменії, Молдови, Польщі, Албанії, Вели­кобританії, Німеччини, Чехії) викликала заперечення.

Ніде правди діти, й у нас таке анкетування не мало однознач­ної оцінки. Якщо викладач розповідає байки на лекції, не дуже вимогливий — він одержує високу позитивну оцінку, а принци­повий викладач — навпаки. А потім, зрештою, треба враховувати і нашу ментальність: навіть якщо викладач одягається зі смаком — він може викликати у деякої частини студентів, так би мови­ти, роздратування, що вплине на оцінку.

Треба враховувати і те, що при платному навчанні, як у Ні­меччині чи Великобританії, студент буде об'єктивним і вимага­тиме від професора майстерного викладання тих предметів, які його зацікавили і за які він заплатив. Такі опитування, можливо, й потрібні. Але, по-перше, результати їх мають бути конфіденційними, про них має знати лише викладач, який сам може зробити відпо­відні висновки щодо якості, інформаційної насиченості, про­фесійного спрямування свого нормативного чи спецкурсу, про­ведення лекційних і практичних занять.

А, по-друге, ці опитування важливо використати для визна­чення магістральних напрямів журналістської освіти.

14

Предмет і завдання курсу

З приводу усього цього можна дискутувати. У цьому плані важливо кооперуватись з іншими журналістськими школами, обмінюватися інформацією, вивчати досвід, здійснювати спільні програми у галузі журналістської освіти і наукових досліджень з проблем функціонування ЗМІ у сучасному світі. Такі програми уже здійснюються Інститутом журналістики Київського універ­ситету з Європейською академією Берліна, Амстердамським ін­ститутом політики і громадськості, Європейським журналістсь­ким центром (Маастріхт).

Якщо проаналізувати проблеми журналістської освіти у кон­тексті досвіду країн Центральної і Східної Європи, того досвіду, що акумулюється у Європейському журналістському центрі, то можна сформулювати концепцію підготовки працівників засобів масової інформації.

Отже, магістральне завдання — поліпшення журналістської освіти шляхом розвитку інфраструктури та підвищення якості навчання, впровадження нових важливих спеціалізацій журна­лістів, прискорення розвитку співробітництва із ЗМІ та журна­лістськими центрами Заходу, Центральної і Східної Європи.

Інститут журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка має для цього сильні внутрішні чинники:

□ зміцнення власного статусу в університеті і поза його ме­ жами;

Q підтримка університетською адміністрацією у структурно­му та методологічному плані;

Q багатий досвід у викладанні та міцні традиції у журналіст­ській освіті, яка бере свій початок ще з 20-х pp.;

  • висококваліфікований викладацький склад;

  • наявність аудиторного фонду і приміщень для кафедр, ла­бораторій тощо;

О постійно зростаюча кількість претендентів (студентів, аспі­рантів);

  • наявність вже діючих програм;

  • функціонування Спеціалізованої ради з підготовки канди­датів і докторів наук.

Серед зовнішніх сприятливих чинників можна назвати такі:

  • висока репутація Інституту журналістики в Україні і краї­нах СНД;

  • реалізація важливих програм з іноземними партнерами, цен­трами журналістської освіти (Європейська академія Берліна, Амстердамський інститут політики і громадськості, Бернський університет тощо);

15

Теорія журналістики

О підтримка та розвиток статусу Інституту за допомогою конт­рактів з провідними практичними журналістами;

□ встановлення взаємовигідних стосунків з працюючими на ринку друкованими та електронними ЗМІ в Україні (як держав­ ними, так і недержавними).

Інститут журналістики спрямовує зусилля на використання усіх своїх резервів (як внутрішніх, так і зовнішніх). Внутрішні:

□ можливість удосконалення інфраструктури запровадження нових видів спеціалізації або введення нових позицій до навчаль­ них планів (реклама, журналістський менеджмент, нові техноло­ гії, паблік рилейшнз);

Q зміцнення бази видавничої діяльності;

0 легалізація часткового платного навчання (включаючи і під­ готовчі курси);

□ запровадження нових прогресивних підходів до навчально­ го процесу (модернізація, нові форми тестування та ін.).

Зовнішні:

□ можливість встановлення багатьох корисних контактів з єв­ ропейськими журналістськими центрами, у тому числі з Євро­ пейським журналістським центром (Маастріхт, Голландія);

Q перспектива прийому більшої кількості іноземних лекто-рів-гостей та інструкторів;

Q збільшення інтернаціоналізації в освіті (студентський об­мін, міжнародне співробітництво).

Безперечно, здійсненню цього стратегічного плану заважають як внутрішні, так і зовнішні обставини, що тиснуть звідусіль: мізерна зарплата викладачів і навчально-допоміжного персона­лу, низька стипендія, недостатні гранти для студентів, пошук роботи поза журналістською спеціальністю, зростаюча конкурен­ція комерційних центрів навчання; втрата фінансової підтримки видавничої справи і т. д.

1 все ж, попри всі труднощі, вузи України приступили до здій­ снення концепції журналістської освіти у сучасних умовах. Час­ тково вона вже знайшла своє відображення в .навчальних планах підготовки магістрів.

Який же освітній (кваліфікаційний) рівень цієї підготовки?

Навчання магістрів здійснюється після конкурсного відбору з числа бакалаврів, які мають високий рейтинг за показниками успішності, а також рекомендації випускаючих кафедр та ДЕК, з урахуванням виявлених протягом навчання здібностей у науко­во-дослідній роботі.

16

Предмет і завдання курсу

Підготовка магістра провадиться за спеціальним навчальним планом і освітньо-професійною програмою, які передбачають цикл загальних гуманітарних та цикл фундаментальних і про­фесійно орієнтованих дисциплін. Останні включають спеціальні лекційні курси, редакційне стажування за профілем спеціалізації та наукові семінари. В організації навчального процесу і науко­вої роботи використовуватиметься навчально-матеріальна база вузів, Держтелерадіо компанії, редакцій газет, видавництв і ін­формаційних агенцій; залучаються провідні журналісти-практи-ки й науковці, в тому числі із зарубіжних країн. На основі вико­нання навчального плану, складання випускного екзамену з фаху і захисту кваліфікаційної (магістерської) роботи випускникові вручається диплом і присвоюється звання магістра. Результати випускного екзамену зараховуються як вступний екзамен за фа­хом до аспірантури.

Як можна охарактеризувати сферу і об'єкти діяльності магістра?

Якщо підготовка бакалавра забезпечує базову вищу освіту з журналістики, то навчання протягом двох років у магістратурі дає змогу одержати фундаментальну підготовку з журналістської спеціалізації на високому науково-методичному рівні з ураху­ванням вимог сучасності, досягнень журналістикознавства і пер­спектив його розвитку.

Майбутній магістр має здобути вміння і навички до аналітич­ного підходу в галузі ЗМІ; самостійного розв'язання наукових проблем журналістикознавства на базі світового досвіду, широ­кого використання в роботі комп'ютерної техніки й новітнього журналістського інструментарію, правильної економічної орієн­тації в умовах реформування освіти, науки, виробництва, глибо­кого знання філософських і етнологічних проблем сучасності.

Магістр зможе дістати посаду викладача-стажера вищого нав­чального закладу журналістської спрямованості, наукового і по­літичного оглядача в органах масової інформації, референта в аналітичних підрозділах і прес-секретаря в державних установах, прес-аташе, наукового консультанта з паблік рилейшнз, журна­лістського менеджменту і реклами, керівні посади в редакційних колективах.

Магістр має право продовжити навчання в аспірантурі^ ос­кільки кваліфікаційна випускна робота матістщ за змірим і об­сягом складає певну частку кандидатської дисертації,,, , ^,;lv,,y,

Освітньо-кваліфікаційні вимоги дор магістрів вйгілйвають Із концепції магістрального розвитку журналістської освіти, -

Реформування вищої освіти, науки і виробництва в Україну

IT

Теорія журналістики

ставить нові вимоги до підготовки фахівців і в галузі журналісти­ки. Магістр має бути всебічно розвиненим, високоосвіченим у галузі гуманітарних, соціально-економічних, фундаментальних і професійно орієнтованих дисциплін, конкурентоздатним фахів­цем, творчо мислити, володіти сучасними творчими методами журналістського процесу, знати іноземну мову, вільно володіти комп'ютерною технікою, розумітися у питаннях реклами, мар­кетингу та менеджменту.

У суспільстві журналістика нерідко набуває політичного забар­влення і діє передусім у соціально-політичних цілях відповідно до корпоративних інтересів і породжуваних ними соціальних, політичних та інших ідей. Згідно з політичною структурою сус­пільства і діючими політичними угрупованнями складаються різні загони журналістики як виразники і провідники їх політики та ідеології.

Термін «журналістика» походить від французького «Le Jour­nal» — щоденник, газета. Тепер цим терміном визначаються різно­манітна продукція журналістської діяльності, сукупність професій в її рамках, а також відповідна дисципліна вивчення і викладан­ня — журналістика як наукова дисципліна.

Сфери і галузі наукового знання про журналістику — теорія, історія, соціологія; між ними існують тісні зв'язки і відбувається постійна взаємодія. При вивченні курсу «Теорія журналістики» будемо робити акцент на особливостях розвитку і сучасного ста­ну цих зв'язків і взаємодій, маючи на увазі насамперед об'єкти вивчення і галузі наукового знання (газетно-журналістську спра­ву, тележурналістику, радіожурналістику, фотожурналістику, редакційно-видавничу справу, агентську журналістику та ін.), враховуючи множинність конкретних наукових дисциплін. Не забуватимемо й про значення наукового знання для практики журналістської діяльності, проблеми його «практичності» і запи-тальності.

Під науковим знанням для практики журналістської діяль­ності ми розуміємо у першу чергу якість журналістської праці, що набула особливої актуальності. Суспільство, що прагне де­мократизуватися, побудувати правову державу, повинно вимага­ти від кожного високу професійну майстерність, повну самовід­дачу в творчості.

Недарма у ст. 25 Закону «Про друковані засоби масової інфор­мації (пресу) в Україні» зазначено: «Журналістом редакції друко­ваного засобу масової інформації... є творчий працівник, який професійно (підкреслення наше. — А. Москаленко) збирає, одер-

18

Предмет і завдання курсу

жує, створює й займається підготовкою інформації для друкова­ного засобу масової інформації».

Якість матеріалів в органах масової інформації є завданням першорядним. Розбудова демократичної держави, впровадження ринкових відносин, національне відродження — усе це різко під­вищує відповідальність кожної людини, кожного члена суспіль­ства за продукт своєї праці.

Слід наголосити і на такому моменті: предмет даного курсу — соціальні закономірності виникнення, розвитку і функціонуван­ня журналістики, її роль і місце в суспільстві. Звернімо увагу на поняття «соціальні закономірності». Що це значить?

По-перше, аналізуючи стан сучасної преси, в тому числі пре­си такої суверенної держави, як Україна, можна простежити на­скрізну думку про те, що дедалі більше визначається тенденція до виділення і констатування преси як особливої структури з своїми соціальними функціями, що грунтуються на принципово суспільній природі соціальної інформації.

На основі значного емпіричного матеріалу можна вирізнити ті серйозні зміни, що відбуваються у ставленні партій до своїх засобів масової інформації. В умовах демократизації і політизації суспільства, коли політичний плюралізм став реальністю, тради­ційні принципи преси і професійне призначення журналіста ос­мислюються по-новому.

У журналістиці поновлюється у своїх правах індивідуальність, а тому цілком виправданим є те, що ми приділяємо значну увагу цій проблемі.

На прикладі діяльності сучасної української преси ми спробу­ємо розкрити основний зміст загальносоціальної, загальнонаціо­нальної функції: інформаційне забезпечення суспільства в ціло­му, задоволення інформаційних потреб і потреб усього суспіль­ного організму з точки зору національних інтересів України.

По-друге, у програмі курсу «Теорія журналістики» передбаче­но, що основна його мета: ознайомити студентів з системою знань і відомостей, що дадуть їм змогу зорієнтуватися у суспільному значенні і характері журналістики, самостійно формувати на цій основі соціальну позицію журналіста.

Отже, соціальна відповідальність і професійна майстерність — це основа основ журналістської діяльності, ці поняття нерозривні.

Одне з важливих демократичних завоювань останнього часу — Закони України «Про інформацію» і «Про засоби масової інфор­мації (пресу) України» — перші затри сторіччя вітчизняної жур­налістики. Фактично в умовах, коли інформація заміняє інші види

19

Теорія журналістики

стратегічної зброї, це питання — про владу. Пресу справедливо називають і в нашій країні «четвертою владою».

У нових умовах актуалізуються проблеми соціальної відпо­відальності і професійної майстерності журналіста. Від цього в значній мірі залежить розв'язання таких завдань:

  • перегляд тематичної структури і спрямованості економіч­них, соціальних та виховних розділів з метою підвищення компе­тентності, дієвості й аналітичності друкованих матеріалів;

  • визначення першочергових, найбільш важливих економіч­них, соціальних та політичних проблем сучасності, максимальна конкретизація їх розробки, системність і дохідливість у їх висвіт­ленні;

  • посилення прямого, зацікавленого, компетентного втручання друкованого органу у реалізацію конкретних планів соціально-економічного розвитку, розв'язання назрілих питань суспільно­го буття.

На цьому шляху преса долає недоліки, які ще мають місце у висвітленні різних аспектів оновлення суспільства, і, змінюючись сама, постійно розширює і поглиблює свій вплив на процес де­мократизації всіх сфер суспільної життєдіяльності.

Нова журналістська Тільки незалежна преса може стати га- формація рантом передачі влади демократичним

структурам. Професіоналізм — гасло доби. І в той же час багато журналістів, письменників, учених зайня­лися політикою, справою, так би мовити, непрофесійною.

Цей процес треба розглядати з точки зору тих умов, які скла­лися. Коли мова йде про відновлення самосвідомості народу, повернення йому гідності, слово журналіста, письменника — най-потрібніше; прямий заклик — велика сила. За безпосередньою участю майстрів слова відбувається гуманізація політики, повер­нення їй людяності, елементарної порядності. Якщо всі думки про суспільство ми починатимемо з людини, кривавий принцип попередніх років «мета виправдовує засоби» ніколи не справ­диться в дійсності.

Згодом все впорядкується: політикою займатимуться політи­ки, публіцистикою — публіцисти, наукою — вчені.

Але за будь-яких умов має сповідуватися принцип: знати ціну істини. Бути компетентними.

Реабілітація друкованого чи мовленнєвого слова. Ціна слова, а, отже, істини зросла неймовірно. І статус журналіста в нашій країні не може не хвилювати.

20

Предмет і завдання курсу

Виходячи із самоочевидної істини, що всі люди створені рів­ними та наділені певними невід'ємними правами, до числа яких належить і право на свободу опіній і висловлювання їх, — назва­не право включає в себе також і свободу дотримування своєї опінії, не зазнаючи зовнішнього втручання, так само, як і шука­ти, отримувати й передавати інформацію та ідеї будь-якими ка­налами інформації, без огляду на кордони.

У цьому плані засоби масової інформації відіграють ключову роль. У демократичному суспільстві вони мають бути не інстру­ментом масової мобілізації, а неформальним чинником громадсь­кого контролю, що здійснюється вільно та незалежно, без втру­чання будь-якої політичної сили чи урядової установи. Саме в цьому і є властивість преси, коли про неї говорять як про «чет­верту владу».

У період становлення демократичних суспільств у Централь­ній і Східній Європі журналістика привертає пильну увагу як один з найважливіших факторів, покликаних стати гарантом сво­боди і незалежності. І тому гостро обговорюються питання: чи є журналістика «четвертою владою», яку роль вона виконує у де­мократичному суспільстві?

Діапазон думок тут, як справедливо вважає професор Є. Про­хоров (Москва), дійсно, широкий.

Одні схильні вважати пресу просто, без усяких лапок, четвер­тою владою (як природне продовження трьох інших — законо­давчої, виконавчої, судової).

Інші вбачають за безперервним миганням лапок іронічне за­перечення — яка ж це влада, коли в умовах плюралізму, якщо хтось хоче, може говорити що завгодно, інколи так, що хоч свя­тих винось з хати, та, бачте, ніхто не зобов'язаний, та й не має бажання його слухати.

Треті вбачають у журналістиці реальну силу, але й лапки не забувають поставити — не іронізуючи, а відзначаючи своєрід­ність ролі ЗМІ через метафоричність вислову. А парадокс у тому, що, коли придивитися пильніше, мають рацію усі, оскільки ко­жен зауважує важливий бік справи, але водночас не підходить до проблеми системно.

Курс «Теорія журналістики» спрямований на системне дос­лідження можливості успішного «ходіння у владу» засобів масо­вої інформації, адже ця можливість лежить у самій природі жур­налістики.

Інформаційні технології стрімко увірвалися в усі сфери нашо-

21

Теорія журналістики

го життя, починаючи від інформаційних процесів і технологій галузей народного господарства, інформаційно-виробничої діяль­ності усіх галузей науки, вищої школи і закінчуючи роллю масо­вої комунікації в інформаційному забезпеченні розвитку сучас­ної світової співдружності.

У цьому плані, безперечно, значний інтерес становлять ін­формаційні технології у журналістиці як ознаки появи нової жур­налістської формації. У сучасних умовах проблеми інфор­маційного чи комунікаційного простору суттєво впливають на об'єднуючі зусилля у галузі економічного, соціального і гумані­тарного розвитку, що, скажімо, є характерним для будівництва «загальноєвропейського дому». Ці проблеми виходять на рівень глобальної інформаціології і комунікаційної політології.

Значний внесок у розробку інформаційних проблем сучасності робить відділення інформаційних технологій у журналістиці Між­народної академії інформатизації, що акредитована у Головній штаб-квартирі ООН (Нью-Йорк).

Включившись у здійснення проектів МАІ «Інформаціологія — нова наукова концепція інформатизації світового співтоварис­тва», «Відкритість інформаційного простору і журналістська ді­яльність», «Засоби масової інформації як виробничий фактор», Інститут журналістики і Європейська академія Берліна за участю ряду наукових установ країн СНД провели цикл семінарів, при­свячених сучасному інформаційному простору і деяким тенден­ціям у розвитку міжнародної комунікації.

У рамках тріади «політика — ЗМІ (у тому числі принтерні засоби масової інформації) — суспільство» учасники семінарів намагалися знайти відповіді на пекучі питання сучасності:

  1. Які уявлення (очікування), досвід існують щодо політики, засобів масової інформації та громадськості?

  2. Тільки об'єктивна інформація? Чи й критичне реагування? Протиріччя? Дискусії з різних позицій? Альтернатива?

  3. Чи несе інформаційна еліта в усіх трьох сферах особливу відповідальність при обговоренні також і незручних (гострих) тем, наприклад, таких, як екологія, етнічні питання, держбюджет тощо?

Одним словом, ЗМІ з позицій тих суспільних сил, які вони представляють, оцінюють стан справ у тих чи інших сферах соціального життя, пропонують поради, а то й висувають вимоги до тих, на кого покладено приймати обов'язкові владні рішення.

Але пропозиції ЗМІ, якими б розумними чи продуманими вони не були, ні за Конституцією, ні за Законом про ЗМІ, необо­в'язкові для розгляду, на них можна просто не звертати уваги:

22

Предмет і завдання курсу

своїми суперечностями, непоміркованістю і навіть зухвальством, нахабством (особливо, коли людина не має ні досвіду, ні знань — такий синдром є серед нашого студентства) вони ледве не зава­жають одне одному, за уявленням багатьох і багатьох можнов­ладців. Звичайно, можна посилатися на те, що у журналістів не­достатньо вихідних даних, необхідних для обгрунтованого аналі­зу, прогнозу і рекомендацій; на їх неповну компетентність, ни­зький професіоналізм і відповідальність. Але навряд чи варто до­водити, що будь-який золотовидобуток пекельний і «порожньої породи» завжди багато. Отже, питання в іншому — наявності і характері «владних повноважень» у ЗМІ і законодавчому закріп­ленні форм їх реалізації.

Журналістський аналіз вміщує — у великих і малих дозах — корисну для органів і осіб, що приймають владні рішення, інфор­мацію. Як вважає той же Є. Прохоров, і тут діє «категоричний імператив» демократії — цією інформацією, що надходить від активних громадян держави, потрібно скористатися. Проблема тільки в тому — як?

Найпростіший варіант, нормальний для будь-якої людини, тим більше «при владі», — ознайомитися з тим, що «про мене дума­ють», які думки поширюються у суспільстві цими «настирливи­ми» журналістами, тобто просто зацікавленість.

Більш складна за характером реакція — прийняти виступи журналістів як безплатну консультацію. Якщо офіційні особи зацікавлені в успіхові справи, то цю консультаційну функцію журналістики їм необхідно враховувати у зв'язку з прокламова-ним владою прагненням служити суспільству.

У зв'язку з цим виникає слушна ідея регламентувати у норма­тивних актах використання цих «консультацій». Як мінімум, прес-служби відповідних соціальних інститутів мали б (а нормативна регламентація діяльності прес-служб мала б бути частиною юри­дичної бази функціонування цих інститутів) збирати, системати­зувати, узагальнювати ці матеріали. Відповідні структури відомств, а в необхідних випадках і їх «перші особи», мають виступити з роз'ясненнями, судженнями і оцінками, відмітаючи «лушпиння» і підтримуючи усе корисне.

Таким чином, можливість успішного «ходіння у владу» ЗМТ, що відповідає їх істинній сутності як «четвертої влади», має на­бути очевидну необхідність через законодавче закріплення її специфічних «владних повноважень». Так зіллються природне право і творений закон.

Сьогодні не викликає сумніву твердження, що інформація —

23

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]