2.5. Правовідносини: поняття, ознаки, структура, види

Категорія «правовідносин» є центральним ланцюгом в механізмі правового регулювання. Саме через правовідносини відбувається реалізація норм права.

Правовідносини – це суспільні відносини врегульовані нормами права, учасники яких мають відповідні суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Ознаки правовідносин:

– це вид суспільних відносин між фізичним, юридичними особами та державою;

– вони виникають на основі норм права;

– їх учасники мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки;

– це вольові відносини, тому що для їх виникнення необхідна воля їх учасників (хоча б однієї сторони);

– здійснення суб’єктивних справ, виконання обов’язків контролюється і забезпечується державою.

Групувати правовідносини можна за такими підставами: залежно від кількості суб’єктів (прості та складні); за предметом правового регулювання (адміністративні, цивільні, земельні, кримінальні, фінансові, трудові та ін.); за дією в часі (довго- та короткотривалі); за методом правового регулювання (договірні та керівні); за змістом поведінки зобов’язаної сторони (пасивні та активні); залежно від функціонального призначення (регулятивні та охоронні).

Структуру правовідносин становлять такі елементи: суб’єкти, об’єкти, зміст правовідносин.

Суб’єкти правовідносин – це учасники правових відносин, які є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Суб’єктів правовідносин повинно бути не менше двох. Один з них є управомоченою особою (носієм права), інший – зобов’язаною особою (носієм обов’язку).

До суб'єктів правовідносин належать:

– фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства);

– юридичні особи (підприємства, організації та установи різних форм власності);

– державні та громадські організації;

– соціальні спільності (народ, нація, населення відповідного регіону, територіальні громади та інші).

Суб'єкти правовідносин повинні володіти здатністю бути носіями прав і обов'язків, нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правосуб'єктність – це складна юридична властивість, яка містить два елементи: правоздатність і дієздатність.

Правоздатність – це здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.

Однією із форм прояву дієздатності є деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєне правопорушення.

Виникнення та обсяг правоздатності і дієздатності дещо різні у фізичних і юридичних осіб.

Правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється її смертю. Всі громадяни мають рівну та повну за обсягом правоздатність. Для іноземців можуть бути встановлені обмеження, що захищають права громадян (квоти на від’їзд до країни, право займатися певними видами підприємницької діяльності або займати якісь посади).

Дієздатність фізичної особи залежить від її віку та стану психічного здоров'я. За загальним правилом повна дієздатність настає з досягненням повноліття (18 років). Особа, що страдає психічною хворобою або недоумством, за рішенням суду може бути визнана недієздатною. Недієздатні особи залишаються правоздатними і можуть бути носіями прав і обов'язків, але їх реалізацію здійснюють інші особи (опікуни, піклувальники).

Правоздатність і дієздатність юридичної особи виникають одночасно, з моменту державної реєстрації і припиняються з її ліквідацією. Обсяг правоздатності і дієздатності юридичної особи носить спеціальний характер.

Вона вправі здійснювати лише ті дії, що зафіксовані в її установчих документах (банк не може займатися страхуванням, а страхова компанія – кредитуванням та іншими банківськими операціями).

Об'єкти правовідносин – це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.

Інакше кажучи, об'єкти правовідносин – це те, на що спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів правових відносин.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:

– матеріальні блага (речі, кошти, цінності, земля, надра, територія та інші матеріальні цінності)

– духовні блага (творча діяльність людини та її результати);

– дії суб'єктів правовідносин (будь-які юридично значимі вчинки людей: виготовлення нової продукції, заподіяння шкоди майну сусідів);

– результат діяльності суб'єктів правовідносин (конкретні акти юридично значимої поведінки: укладання договору, написання заповіту, складання протоколу про правопорушення).

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правовідносин складають зміст правовідносин. Розрізняють юридичний і фактичний зміст.

Юридичний зміст правовідносин – це зафіксовані у нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників.

Фактичний зміст правовідносин – це сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, в якій реалізується суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін.

Юридичний і фактичний зміст нетотожні. Перший – значно ширший за другий і містить невизначену кількість можливостей, які складають зміст суб'єктивного права, тобто можливості:

– здійснювати певні дії;

– вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта;

– вимагати відновлення порушеного права.

Юридичні обов'язки – це передбачена нормою права міра необхідної поведінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснювати в інтересах уповноваженого суб'єкта, і забезпечена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків складається з необхідності:

– здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб'єкта;

– утримуватися від певних дій;

– нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

Таким чином, юридичний зміст правовідносин визначає, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст показує, як вони відбулися у реальній дійсності.

Підставами для виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти.