1.2. Основні теорії походження держави

У науці існує кілька теорій походження держави. Зупинимося на найбільш поширених.

Теологічна теорія зародилась у середні віки. Фома Аквінський та його прихильники вважали, що державна влада походить від Бога і всі правителі, здійснюючи владу, виконують волю божу.

Патріархальна теорія. Основними представниками її були Аристотель, Філмер, Михайловський. Вони вважали, що держава виникла безпосередньо з сім’ї. Влада батька (глави сім’ї) поступово переростає у владу монарха.

Теорія насильства. За цією теорією держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. Представниками цієї теорії були Л.Гумплович, К.Каутський, Є.Дюрінг.

Договірна теорія. Її розробниками були просвітителі XVII–XVIII ст. Т.Гоббс, Д.Дідро, Ж.–Ж. Руссо, Д.Локк. Вони пояснювали виникнення держави внаслідок об’єднання людей на основі добровільної згоди (договору) про те, що одні будуть управляти справами суспільства, а інші – виконувати їх управлінські рішення.

Психологічна теорія. Прихильниками її були Цицерон, З.Фрейд, Н.Макіавеллі. За цією теорією походження держави полягає у закономірностях людської психіки: одні люди народженні щоб утримувати владу, інші – щоб підкорятися.

Органічна теорія була обґрунтована англійським філософом Г.Спенсером. На його думку, держава – це суспільний організм, який складається з окремих людей, як живий організм із клітинок. Тому держава існуватиме до тих пір, поки існує людське суспільство.

Марксистська, матеріалістична (класова) теорія. Вона буда розроблена К. Марксом, Ф.Енгельсом, В.И. Леніним. Суть її полягає в тому, що держава виникає у результаті розкладу суспільства на класи і є машиною для підтримки панування одного класу над іншим.

Отже, аналіз різних теорій виникнення держави дозволяє нам зробити висновок, що держава є продуктом суспільного розвитку, який виникає на певному історичному етапі внаслідок економічних, соціальних, психологічних, демографічних та інших закономірностей і стає основною керівною системою у суспільстві.

1.3. Форма, функції і механізм держави

Кожна держава повинна мати певну організаційну форму та здійснювати владу певними способами, методами.

Форма держави – це організація державної влади в країні. Вона складається з форми правлення, форми державного устрою, політичного режиму.

Форма правління – це спосіб організації вищих органів державної влади, принципи їх взаємодії з іншими органами державної влади і органами місцевого самоуправління.

Основними формами правління сучасних держав є монархія і республіка.

Монархія – форма правління, коли верховна влада належить одній особі – королю, царю. Монархії властиві такі риси: безстрокове, одноосібне, пожиттєве користування владою; спадковий характер переходу влади; юридична безвідповідальність монарха.

Монархії можуть бути:

– абсолютними, коли влада належить одній особі (монарху) і нічим не обмежена (Саудівська Аравія, Арабські Емірати);

– конституційними (парламентськими), коли влада монарха обмежена конституцією, представницькими органами (Англія, Данія, Іспанія);

– дуалістичними, коли монарху належить право формувати кабінет міністрів, призначати прем’єр-міністра, розпускати парламент (в минулому – кайзерівська Германія, зараз – Марокко);

– теократичними, коли влада належить главі церкви (Ватікан).

Республіка – форма правління при якій повноваження вищих органів держави здійснюють представницькі органи, вибрані народом. В залежності від взаємовідносин між виконавчою та законодавчою владою республіки розрізняються на парламентські, президентські та змішаного типу (президентсько-парламентські, або парламентсько-президентські).

В парламентській республіці верховну роль в організації державної влади відіграє парламент. Він формує уряд з представників парламентської більшості, який відповідає за свою діяльність перед парламентом.

Глава держави, президент, може обиратись або на засіданні парламенту (Чехія), або безпосередньо народом (Австрія).

В президентській республіці глава держави (президент) обирається всенародно і сам формує уряд, який підзвітний йому. Президент може поєднувати повноваження глави держави і глави уряду (США, Аргентина).

Існують також змішані форми республіки – президентсько-парламентські (Франція, Російська Федерація) та парламентсько-президентські (Німеччина, Італія).

Держави також розрізняються за видами державного устрою, тобто за адміністративно–територіальною організацією держави, взаємодією її складових частин (областей, автономних утворень, провінцій) між собою та з центральними органами влади. За формою державного устрою держави поділяються на прості (унітарні) та складні (федерація, конфедерація).

Унітарна держава – це держава, в якій всі частини підпорядковані центральним органом і не мають суверенітету, в тому числі і автономні утворення (в Україні – Автономна республіка Крим).

Федеративна держава – це складна держава, частини якої мають державний суверенітет при збереженні цілісності держави (США, Росія, Німеччина).

Конфедерація – це тимчасовий союз держав, який утворюється для забезпечення їх спільних інтересів. В наш час формальною конфедерацією залишилась лише Швейцарія, але фактично це федерація.

Держави також розрізняються за видами політичного режиму (деякі автори вживають терміни «політично-правовий режим», «державний режим»). Це способи та методи здійснення державної влади. Існують два основних типу політичного режиму:

– демократичний, при якому державна влада здійснюється на основі забезпечення основних прав і свобод людини;

– недемократичний (авторитарний, тоталітарний, фашистський, воєнна диктатура, расистський) при якому влада здійснюється шляхом обмеження або порушення прав і свобод людини. Правитель реалізує владу на власний розсуд, без врахування суспільної думки, інтересів більшості населення за допомогою диктаторських, насильницьких методів.

Таким чином, категорія «форма держави» пояснює хто і як править в суспільстві, як організовані та діють органи державної влади, як об’єднане населення на певній території, як воно пов’язане з державою, за допомогою яких методів та способів здійснюється державна влада.

Сутність і призначення будь якої держави проявляються в її завданнях і функціях.

Завдання держави – це життєво важливі питання на вирішення яких спрямована діяльність держави.

Функції держави – це основні напрямки діяльності держави, що спрямовані на здійснення задач, вирішення яких потребує суспільство.

Функції держави поділяються на таких підставах:

– за соціальним значенням – на основні і неосновні;

– залежно від територіальної спрямованості – внутрішні і зовнішні;

– за часом здійснення – постійні і тимчасові;

– за сферами суспільного життя – економічні (формування та виконання держбюджету, складення та виконання програм економічного розвитку держави, керівництво державним сектором економіки, створення сприятливих умов для свободи підприємництва і добросовісної конкуренції); політичні (створення умов для формування й функціонування державної влади на засадах демократії, слідування принципам правової держави); соціальні (створення умов для достойного рівня життя людей, підтримка державою соціально незахищених верств населення); гуманітарні (забезпечення прав людини і громадянина, захист навколишнього природного середовища, участь в міжнародних програмах вирішення екологічних, медичних, культурних та загальнолюдських проблем); правоохоронні (забезпечення законності і правопорядку в державі, притягнення до юридичної відповідальності правопорушників тощо).

Для здійснення задач і функцій держава створює систему державних органів, установ, організацій, які складають механізм держави.

Механізм держави включає в себе: апарат держави, державні підприємства, державні установи і організації.

Державні підприємства, установи і організації створюються для вирішення господарських, наукових, соціально-культурних завдань і не мають владних повноважень.

Апарат держави – це система всіх державних органів, які здійснюють завдання і виконують певні функції держави в межах своїх повноважень.

Державний орган – це організація, установа або посадова особа (Президент України), що виконує завдання і функції держави і наділений владними повноваженнями. Державна влада в Україні здійснюється за принципом іі поділу на законодавчу, виконавчу й судову. До системи вищих державних органів належать: вищий законодавчий орган – Верховна Рада України, глава держави – Президент України, вищий орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, вища судова влада – Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищі Суди (господарський, адміністративний тощо). Апарат держави здійснює державну владу та управління в суспільстві. Вищі органи державної влади виконують свої функції за допомогою системи центральних (міністерства, відомства та ін.) і місцевих органів державної влади (обласні, районні держадміністрації.)