5.2. Цивільно-правові відносини

Цивільні правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права, учасники яких є носіями цивільних прав та обов’язків.

Для цивільно-правових відносин характерними є специфічні ознаки, які вирізняють їх з поміж інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві, зокрема слід назвати такі ознаки:

– учасники цих відносин характеризуються юридичною рівністю та майновою відокремленістю;

– ці відносини виникають з приводу матеріальних та нематеріальних благ;

– вони врегульовані на принципах ініціативи та диспозитивності;

– учасники цих правовідносин є носіями суб’єктивних цивільних прав і обов’язків;

– юридичні права та обов’язки суб’єктів цивільно-правових відносин виникають змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів або складу (структури) – суб’єктів, об’єктів і змісту.

Суб’єктами цивільних правовідносин є фізичні і юридичні особи, які вступають між собою в певні стосунки з приводу майна чи особистих немайнових прав. В окремих випадках суб’єктом зазначених відносин може бути держава, АР Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. У цивільних правовідносинах завжди повинно бути не менше двох суб’єктів (дві сторони), тому що це відносини між особами.

Об’єктом цивільних правовідносин є конкретні блага, з приводу яких суб’єкти вступають між собою в зазначені правові відносини. До матеріальних благ належать речі, втому числі гроші і коштові папери, майнові права, результати робіт, послуги. Немайновими благами є результати інтелектуальної, творчої діяльності (твори науки, літератури, мистецтва), інформація, особисті немайнові права і свободи людини до яких належать життя. здоров’я, честь, гідність, ім’я, свобода та особиста недоторканність.

Зміст цивільних правовідносин складають суб’єктивні права та відповідні їм юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин.

Визначення виду цивільних правовідносин має велике практичне значення, тому, що дозволяє правильно застосовувати норми цивільного права в кожному конкретному випадку.

Види цивільних правовідносин:

– за змістом цивільні правовідносини поділяються на особисті немайнові і майнові.

Особисті немайнові правовідносини пов’язані з охороною індивідуальності людини і виникають у зв’язку з немайновими благами, які належать людині з народження і невід’ємні від неї (право на життя, на особисту недоторканність, право інтелектуальної власності, гідності тощо).

Особисті немайнові права поділяються на дві групи:

– права, що пов’язані з майновими правами (права автора в галузі літератури, мистецтва, науки, коли особа має право на гонорар);

– права, що не пов’язані з майновими правами (право на ім’я, недоторканність особи, право на невтручання в особисте життя, на гідність, честь)

Майнові правовідносини головним чином направлені на задоволення матеріальних потреб суб’єктів правовідносин. Більшість цивільних правовідносин є майновими (відносини власності, договірні, по відшкодуванню заподіяної шкоди).

В свою чергу майнові правовідносини поділяються на речові і зобов’язальні. В речових правовідносинах суб’єкт може реалізувати свої права особисто, незалежно від поведінки зобов’язаної сторони. Так, власник володіє, користується своїм майном особисто і не потребує сторонньої допомоги. В зобов’язальних правовідносинах реалізація права передбачає певні дії зобов’язаної особи: продавець реалізує своє право на отримання грошової суми, якщо покупець її заплатить.

– за зв’язком суб’єктів правовідносини бувають абсолютними, коли уповноваженому суб’єктові протистоїть невизначена кількість зобов’язаних осіб (власник майна є уповноваженою особою, а зобов’язаними особами виступає невизначена кількість осіб) і відносними, в яких уповноваженому суб’єкту протистоїть конкретна зобов’язана особа (продавець-покупець).

– за наявністю прав та обов’язків правовідносини поділяються на односторонні та двохсторонні. В односторонніх – одній стороні належить тільки право, а другій – обов’язок. (кредитору належить право вимагати виконання зобов’язання, а боржнику – обов’язок виконати зобов’язання) у двохсторонніх – обидві сторони мають як права так і обов’язки (у купівлі-продажу покупець має право придбати товар та обов’язок заплатити гроші, продавець – має право отримати гроші за товар та обов’язок передати товар покупцю).

– за характером нормативного спрямування цивільні правовідносини поділяються на регулятивні, які спрямованні на регулювання майнових та особистих немайнових відносин між їх учасниками і охоронні – що виникають у наслідок порушення цивільних прав одного з суб’єктів і спрямовані на їх відновлення.

Цивільні правовідносини виникають, змінюються, припиняються на підставі передбачених в законі обставин – юридичних фактів які поділяються на події і дії. Події настають незалежно від волі людини (стихійні лиха, смерть людини, народження, сплив часу). Внаслідок події у людини виникає право на спадкування або отримання страхової виплати тощо. Дії – це результат свідомої діяльності людей. Вони поділяються на правомірні (такі, що відповідають правовим нормам), і неправомірні (суперечать законам).

Правомірні дії поділяються на правочини, юридичні поступки, адміністративні акти. Правочини – це вольові дії особи, що направлені на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (наприклад, договір купівлі-продажу укладається з метою передачі майна від однієї особи до іншої на оплатній особі). Юридичні поступки породжують правові наслідки незалежно від волі осіб, що їх здійсняють. Так, створення мистецького твору спеціально не націлене на виникнення правовідношення, але незалежно від бажання митець набуває право інтелектуальної власності (авторське право). Неправомірними є дії, внаслідок яких спричиняється шкода немайновим та майновим правам інших осіб.