9.4. Склад злочину

Склад злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне. Перелік складів злочинів передбачений у Кримінальному кодексі України і є вичерпним. Діяння, що містять ознаки складу злочину, є єдиною й достатньою підставою залучення особи до кримінальної відповідальності. Дане положення знайшло своє відображення в ч.1 ст.2 КК.

Склад злочину складається із чотирьох елементів:

– об'єкт злочину;

– об'єктивна сторона злочину;

– суб'єкт злочину;

– суб'єктивна сторона злочину.

Тільки наявність всіх цих елементів у сукупності є підставою залучення особи до кримінальної відповідальності. Відсутність хоча б одного із цих елементів свідчить про відсутність складу злочину в цілому і виключає кримінальну відповідальність.

Об'єкт злочину – це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, блага й цінності, на які вчинено посягання. Перелік об'єктів, що перебувають під кримінально - правовим захистом містить в ст. 1 КК: права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства.

Об'єктивна сторона злочину – це зовнішня форма прояву злочину. Виділяють обов'язкові (необхідні) і факультативні (необов'язкові) ознаки об'єктивної сторони. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину є: 1) суспільно небезпечне діяння (у формі дії або бездіяльності); 2) суспільно небезпечні наслідки діяння (шкідливої зміни матеріального й нематеріального характеру); 3) причинний зв'язок між діянням та його наслідками (тобто небезпечні наслідки наступили в результаті даного конкретного діяння). Всі перераховані ознаки викладені в диспозиціях статей Особливої частини Кримінального кодексу. Факультативними, тобто такими, які є необов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є: місце, час, спосіб, знаряддя, кошти, обстановка вчинення злочину. Якщо факультативні ознаки передбачені або маються на увазі в диспозиції конкретної кримінально-правової норми Особливої частини КК, то вони стають обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину.

Суб'єкт злочину – це особа, яка вчинила злочин. У діючому кримінальному законі вперше введений розділ, що передбачає поняття й ознаки суб'єкта злочину (загального й спеціального). У ч.1 ст.18 КК закріплене положення що суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого, відповідно до закону, може наставати кримінальна відповідальність. Осудною визнається особа, що під час здійснення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. За загальним правилом, вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, становить 16 років (ч.1 ст.22). За окремі злочини, перелік яких наведений у КК (ч.2 ст.22), відповідальність може наставати з 14 років (навмисне вбивство, бандитизм, вимагання, розбій, хуліганство та ін.). У ч.2 ст.18 КК вперше надано поняття спеціального суб'єкта злочину. Спеціальний суб'єкт, поряд з обов'язковими ознаками, має спеціальні (додаткові) ознаки, передбачені в статтях Особливої частини Кримінального кодексу. Спеціальні ознаки можуть характеризувати, наприклад, правове положення особи, її службове становище, професію, минулу антисоціальну діяльність (судимість) та ін.

Не є суб'єктом злочину юридичні особи. Кримінальну відповідальність за вчинений злочин несуть не юридичні особи, а конкретні представники юридичних осіб, від імені яких вони виступали.

Суб'єктивна сторона злочину – це внутрішнє психічне відношення особи до діяння та його наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони є: 1) вина; 2) мотив злочину; 3) мета злочину. Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину; мотив і мета – факультативними. Якщо мотив і мета передбачені в диспозиції конкретного складу злочину, то вони мають значення обов'язкових ознак. Наприклад, у ст. 257 КК, що передбачає відповідальність за бандитизм, обов'язковою ознакою цього складу злочину є мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Поняття вини та її форм дано в розділі V Загальної частини Кримінального кодексу. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої кримінальним законом, та її наслідків, виражено у формі умислу або необережності (ст.23). КК передбачає умисел прямій і непрямий (ст.24). При прямому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки й бажає їх настання. Наприклад, ухиляючись від призову на строкову військову службу (ст.335), особа знає про призов, але не бажає виконувати свій конституційний обов'язок. При непрямому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки й, хоча не бажає, але свідомо допускає настання цих наслiдкiв. Наприклад, зараження вірусом імунодефіциту (ст.130) може відбутися й за непрямим умислом. Кримінальна відповідальність можлива й за необережне вчинення протиправної дії або бездіяльність. Необережність теж може мати два види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість (ст.25). При злочинній самовпевненості особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховує на їх вiдвернення. При злочинній недбалості особа взагалi не передбачає навiть можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але в силу певних обставин повинна була їх передбачати. Через необережнiсть можуть бути вчиненi вбивство (ст.119), нанесення тяжкого або середньої тяжкостi тілесне ушкодження (ст.128).

Мотив злочину – це внутрішні спонукання, якими керувався винний, вчиняючи злочин. Мотиви можуть бути корисливі (п.6 ч.2 ст.115, ст.148, ст.299), хуліганські (п.7 ч.2 ст.115, ст.299), на ґрунті расової, національної або релігійної ворожнечі або розбрату (п.3 ч.1 ст.67) тощо.

Мета злочину – уявлюваний результат, якого домагався винний, вчиняючи злочин. Вона характерна, для злочинів, вчинених із прямим умислом. Мета може бути різною: мета незаконного збагачення (ст.150), мета полегшити або сховати інший злочин (п.9 ч.2 ст.115), мета втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст.304).

Мотив і мета є необхідними ознаками суб'єктивної сторони складу злочину навіть у тих випадках, коли вони не передбачені диспозицією. Мотив і мета відіграють важливу роль при встановленні складу злочину і форми провини, для з'ясування причин і умов, що сприяють здійсненню злочину, а також для визначення виду й розміру покарання засудженого. Вони можуть бути обставинами, що пом'якшують або обтяжують покарання (ст.ст.66,67).