6.6. Матеріальна відповідальність працівника і роботодавця

Матеріальна відповідальність – це вид юридичної відповідальності. Це обов'язок однієї сторони – чи працівника, чи роботодавця – відшкодувати шкоду, заподіяну іншій стороні в результаті винного протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків у розмірі, встановленому законодавством. Суб'єктами матеріальної відповідальності у всіх випадках є або працівник, або власник, з яким він знаходиться у трудових правовідносинах.

Матеріальну відповідальність слід відрізняти від майнової відповідальності, що існує в цивільному праві. У трудовому праві працівник відшкодовує прямий збиток, як правило, не більший його середнього місячного заробітку. Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Норма трудового права звільняє працівника від матеріальної відповідальності за збиток, який може бути віднесений до категорії нормального виробничого ризику. Тягар доведення підстави і умов матеріальної відповідальності працівника лежить на власнику, тобто діє презумпція невинності працівника.

Матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника незалежно від залучення його до адміністративної, дисциплінарної чи кримінальної відповідальності. Матеріальна відповідальність у трудовому праві носить двосторонній характер. Власник несе матеріальну відповідальність перед працівником за шкоду, заподіяну йому здоров’ю внаслідок невиконання обов’язків по забезпеченню безпечних умов праці, за незабезпечення збереження особистих речей, за незаконне відсторонення від роботи, за незаконне звільнення з роботи, у випадку невірного формулювання причини звільнення у трудовій книжці, що перешкоджає працевлаштуванню, у зв’язку із затримкою видачі трудової книжки при звільненні, у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Проте не всі випадки матеріальної відповідальності власника за збиток працівнику врегульовані нормами трудового права. Так, збиток, заподіяний незабезпеченням схоронності особистих речей працівника під час роботи визначається нормами цивільного права. Підставою виникнення матеріальної відповідальності є винне порушення однієї з сторін трудового договору, своїх обов’язків із заподіянням їй збитку.

Власник повинен створити умови для нормальної роботи і забезпечення дорученого працівнику майна. Не підлягають відшкодуванню неотриманні доходи. Протиправним є поводження працівника, не виконуючого або неналежним чином виконуючого обов'язки, передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, наказами, розпорядження власника. До протиправних дій власника належать незабезпечення здорових і безпечних умов праці, умов, необхідних для нормальної роботи і забезпечення повного збереження майна, незаконні звільнення.

Матеріальна відповідальність у трудовому праві не може наступити безневинно. Форма провини впливає на вид матеріальної відповідальності. Так, навмисне заподіяння майнового збитку тягне повну матеріальну відповідальність. Працівник, що уклав договір про повну матеріальну відповідальність або отримав цінності за разовим дорученням, вважається винним, доки сам не доведе невинність за нанесені збитки.

У трудовому праві межі матеріальної відповідальності диференціюються залежно від форми провини, характеру допущеного порушення, обов’язків. Трудове право передбачає два основних види матеріальної відповідальності: обмежену і повну.

Обмежена матеріальна відповідальність полягає в обов’язку працівника відшкодувати нанесений ним збиток, але не більше його середнього місячного заробітку. Обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники за псування або знищення через недбайливість матеріалів, напівфабрикатів, виробів, інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу. Керівники підприємств, їхні замісники, керівники структурних підрозділів при заподіянні шкоди зайвими грошовими виплатами, невірною постановкою обліку, зберіганням матеріальних і фінансових цінностей, за неприйняття необхідних заходів щодо запобігання простоїв, випуску неякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних і фінансових цінностей.

Повна матеріальна відповідальність виникає у випадках:

1. Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність, що конкретизує обов'язки сторін по забезпеченню збереження матеріальних цінностей (він укладається з працівником, який досяг 18 років).

2. Отримання матеріальних цінностей за разовим дорученням. Це відноситься до працівників, для яких обслуговування матеріальних цінностей є трудовою функцією. У цьому випадку власник повинен ознайомити працівника, якому видано разове доручення, з порядком приймання, транспортування і збереження цінностей. Разові доручення на отримання майна не можуть видаватись головному бухгалтеру, особам, яким за вироком суду заборонено займати матеріально-відповідальні посади протягом певного часу, особам, що мають судимість за розкрадання та хабарництво, якщо судимість не знята і не погашена.

3. Шкода, заподіяна діями працівника, що містять ознаки діянь, переслідуваних у карному порядку. До позовних заяв про повну матеріальну відповідальність додаються докази про здійснення працівником дій, що встановлені порядком карного судочинства. У випадку винесення виправдувального вироку, припинення карної справи за відсутністю складу злочинів, працівник не притягується до матеріальної відповідальності.

4. Шкода, заподіяна працівником у нетверезому стані, відшкодовується в повному обсязі. У цьому випадку власник зобов’язаний довести це медвисновком, показаннями свідків, актами, що працівник був у нетверезому стані.

5. Шкода, заподіяна нестачею, навмисним знищенням або псуванням матеріалів, напівфабрикатів, інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу, повинна бути повністю відшкодована. Якщо нестача, псування або знищення майна відбулося за необережністю, наступає матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку.

6. Шкода, заподіяна не при виконанні трудових обов’язків як у робочий час, так і після його закінчення (використання майна власника у власних цілях, прилади, автомобілі тощо). Шкода в даному випадку відшкодовується в повному розмірі, включаючи і неотриманні підприємством доходи від використання зазначених матеріальних цінностей.

7. Посадова особа, винна в незаконному звільненні або переводі працівника на іншу роботу. Законодавство України передбачає можливість укладання договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Цей договір укладається при виконанні працівниками окремих видів робіт, пов’язаних зі зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника. Договір укладається між підприємством і всіма членами бригади. Відповідно до цього договору визначаються взаємні права власника і бригади. Так, кожен член бригади має право приймати матеріальні цінності, здійснювати взаємний контроль за зберіганням, використанням, перевезенням і застосуванням у трудовому процесі матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації, дати відвід членам бригади, якщо вони не можуть забезпечити збереження довірених бригаді матеріальних цінностей.

Власник зобов’язаний відшкодовувати збиток, допущений ним при виконанні своїх трудових обов’язків. Він наступає при порушенні права працівника: незаконне відсторонення від роботи, незаконне звільнення працівника, у випадку ушкодження здоров'я при виконанні трудових обов’язків, каліцтво чи смерть працівника, незабезпечення збереження особистих речей працівника під час роботи.

Власник не відшкодовує шкоди, якщо доведено, що вона заподіяна не з його вини, а умови праці не були причиною. Доказом вини власника можуть бути: акт про нещасний випадок на виробництві, висновок посадової особи (орган, що здійснює контроль за охороною праці відносно причин ушкодження здоров'я), медвисновок про профзахворювання, рішення про залучення винних до адміністративної та дисциплінарної відповідальності. Відшкодування збитку потерпілому складається з виплати втраченого заробітку (або його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професіональної працездатності, виплати одноразової допомоги потерпілому (членам родини), утриманцям померлого; компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу. Ступінь втрати працездатності визначається медико-судовою експертною комісією (МСЕК) у процентах до професіональної трудової підготовки, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання і групу інвалідності у зв’язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги. У випадку смерті потерпілого право на відшкодування шкоди (отримання частини втраченого заробітку) мають особи, що перебували на утриманні потерпілого, мали до дня його смерті право на отримання від нього допомоги. Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється колективним договором.