- •Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи права україни»
- •Модуль 1
- •1.1. Походження держави і права. Поняття і ознаки держави
- •1.2. Основні теорії походження держави
- •1.3. Форма, функції і механізм держави
- •1.4. Поняття і ознаки громадянського суспільства і правової держави
- •2.1. Місце права в системі соціальних норм
- •2.2. Поняття, ознаки, принципи, функції і джерела права
- •2.3. Система права: норми права, галузі і інститути права
- •Загальна характеристика основних галузей права України
- •2.4. Механізм правового регулювання
- •2.5. Правовідносини: поняття, ознаки, структура, види
- •2.6. Правомірна поведінка, правопорушення і юридична
- •2.7. Законність і правопорядок
- •3.1. Поняття, предмет, метод, принципи та джерела конституційного
- •3.2. Основи конституційного ладу України
- •3.3. Конституційні основи правового статусу особи
- •3.4. Конституційні форми демократії в Україні
- •3.5. Органи державної влади України
- •3.6. Територіальний устрій України. Конституційний статус
- •3.7. Конституційне регулювання питань здійснення правосуддя в
- •4.1. Поняття , предмет, метод і джерела адміністративного права
- •4.2. Органи державної виконавчої влади. Функції , форми та методи
- •4.3. Правові акти управління
- •4.4. Адміністративні правовідносини
- •4.5. Адміністративні правопорушення та адміністративна
- •Модуль 2
- •5.1. Поняття, предмет, метод, система і джерела цивільного права
- •5.2. Цивільно-правові відносини
- •5.3. Суб’єкти цивільно-правових відносин
- •5.4 Об'єкти цивільних правовідносин
- •5.5. Здійснення цивільних прав і виконання обов’язків. Захист
- •5.6. Правочини: поняття, види і форми. Умови дійсності правочинів
- •5.7. Особисті немайнові права фізичної особи
- •5.8. Право власності та інші речові права
- •5.9. Право інтелектуальної власності
- •5.10. Цивільні зобов'язання: поняття, види, підстави їх виникнення і
- •5.11. Цивільно-правові договори: поняття і види
- •5.12. Поняття спадкування
- •5.13. Цивільно-правова відповідальність: поняття, підстави і
- •6.1. Поняття , метод, джерела та система трудового права
- •6.2. Трудовий договір та підстави його припинення з ініціативи
- •6.3. Поняття, види робочого часу наднормативна робота
- •6.4. Час відпочинку, види відпустки, класифікація і порядок надання
- •6.5. Трудова дисципліна і методи її забезпечення
- •6.6. Матеріальна відповідальність працівника і роботодавця
- •6.7. Правова охорона праці
- •6.8. Трудові спори
- •7.1. Поняття сім'ї. Предмет, система і джерела сімейного права
- •7.2. Шлюб. Права та обов’язки подружжя. Шлюбний договір
- •7.3. Припинення шлюбу
- •7.4. Права та обов'язки матері, батька та дитини
- •7.5. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування
- •8.2. Екологічні права та обов’язки громадян України
- •8.3. Правові засоби охорони навколишнього середовища:
- •9.1. Поняття, предмет, принципи і джерела кримінального права
- •9.2. Кримінальна відповідальність і її підстави
- •9.3. Поняття злочину, його ознаки й види
- •9.4. Склад злочину
- •9.5. Стадії здійснення злочину. Співучасть у злочині
- •9.6. Покарання, його види і порядок призначення
- •Контрольні питання з дисципліни «Основи права України»
- •Література Нормативні акти
- •Навчальна література
9.5. Стадії здійснення злочину. Співучасть у злочині
Стадії здійснення злочину – це етапи готування й безпосереднього здійснення навмисного злочину, які відрізняються між собою ступенем суспільної небезпеки, характером діяння, моментом їхнього припинення, обсягом реалізації наміру. Поняття стадії здійснення злочину стосується тільки навмисних злочинів, злочин по необережності стадій не має.
Кримінальне законодавство виділяє три стадії здійснення злочину: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин; 3) закінчений злочин.
Готування до злочину означає підшукування або пристосування особою засобів чи знарядь, підбір, співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (ч.1 ст.14). Наприклад, виготовлення відмички, пошук співучасників, спостереження за квартирою, що збираються пограбувати.
Замахом на злочин закон визнає навмисне здійснення особою діяння, безпосередньо спрямованого на здійснення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу, якщо при цьому злочин не був доведений до кінця із причин, що не залежать від її волі (ч.1 ст.15). Наприклад, проникнення в чужу квартиру з метою викрадення майна, але затримка злодія хазяїном житла або сусідами.
Закінченим злочином визнається діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу (ч.2 ст.13). Наприклад, здійснення крадіжки коштовних речей і приховування їх у заздалегідь підготовленому місці. Таким чином, злодій заволодів чужим майном і одержав можливість розпоряджатися ним.
Перші дві стадії визнаються різновидами незакінченого злочину. Злочин може бути не доведено до кінця з двох причин: а) перервано з волі особи, тобто у випадку добровільної відмови від доведення злочину до кінця (ст.17); б) перервано всупереч волі винного (наприклад, перехожі злякали злочинця, що намагається зробити викрадення автомобіля). За незакінчений злочин кримінальний закон передбачає кримінальне покарання, однак при призначенні покарання судом будуть враховуватися ступінь важкості зробленого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру й причини, внаслідок яких злочин не був доведений до кінця (ст.16).
Злочини вчиняються як одноосібно, так і спільними діями декількох осіб. Навмисна спільна участь декількох суб'єктів злочину в здійсненні навмисного злочину йменується співучастю (ст.26). Об'єднання зусиль двох або більше осіб при здійсненні злочину, як правило, підвищує небезпеку самого злочину, полегшує його здійснення і приховання слідів злочину тому визнається кримінальним законом обставиною, що обтяжує відповідальність (п.2 ч.1 ст.67).
Співучасть має ряд ознак: 1) учасниками є не менше двох делiктоздатних осіб; 2) злочин відбувається спільними зусиллями всіх співучасників; 3) всі співучасники діють навмисне.
Форми співучасті у злочині. Залежно від ролі, що виконують співучасники в злочині, розрізняють дві форми співучасті: проста - коли всі співучасники є виконавцями й складна - з розподілом ролей. У ст. 28 КК передбачені форми співучасті по стабільності суб'єктивних зв'язків між співучасниками: злочин, зроблений групою осіб без попередньої змови; злочин, зроблений за попередньою змовою; злочин, зроблений організованою групою; злочин, зроблений злочинною організацією. Найнебезпечнішою з усіх форм співучасті є злочинна організація. Її небезпека характеризується вагою зчинених злочинів (тяжкі й особливо тяжкі) (ч.4 ст.28 КК). Діюче кримінальне законодавство передбачає такі форми злочинної організації: а) банда (ст.257); б) терористична організація (ч. 4 ст.258); в) незаконне воєнізоване формування (ст.260); г) інші злочинні організації (ст.255). Дії учасників злочинних організацій не вимагають додаткової кваліфікації по ст.27 КК (види співучасників).
Кримінальний кодекс України, з огляду на характер виконання дій співучасниками, об'єктивну роль, що вони відіграють у вчинені злочину, класифікує співучасників злочину. У ст. 27 названі чотири види співучасників: виконавці, організатори, підбурювачі й пособники. Така класифікація дозволяє дати конкретну юридичну оцінку діям кожного співучасника й дозволяє максимально індивідуалізувати їхню відповідальність і покарання. Виконавець – особа, що безпосередньо вчинила злочин, або, що вчинила його шляхом використання осіб, які не підлягають кримінальної відповідальності (несамовитих або тих,що не досягли віку кримінальної відповідальності). Організатор – особа, що організувала вчинення злочину або керувала його здійсненням, або утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або забезпечувала фінансування, організоване приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Підбурювач – особа, що умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншими способами схилило іншого співучасника до здійснення злочину. Пособник – особа, що радами, вказівками, наданням коштів, знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, що заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати або збути такі предмети.
Відповідальність співучасників злочину передбачена в ст. 29 КК. При цьому кожний співучасник відповідає самостійно за вчинене й несе персональну відповідальність. Межі відповідальності співучасників визначаються характером і ступенем участі кожного з них у вчиненому злочині. Правила, за якими несе карну відповідальність виконавець, аналогічні правилам, за якими відповідає особа, що вчинила злочин самостійно – підлягає кримінальній відповідальності згідно статті, що передбачає вчинений злочин (ч.1 ст.29). Організатор, підбурювач, пособник підлягають тій же відповідальності, що й виконавець, а також підлягають кримінальній відповідальності по відповідній частині ст.27 (ч.2 ст.29). При здійсненні виконавцем незакінченого злочину, інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині (ч. 4 ст.29). Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім наміром (ч.5 ст.29). Наприклад, виконавець, схилений співучасникам тільки до квартирної крадіжки, проникнувши у квартиру й заставши там господарку, наніс їй тяжке тілесне ушкодження. З огляду на підвищену небезпеку діяльності організованої групи й злочинної організації, відповідальність її організаторів і учасників виділена в окрему статтю Кримінального кодексу (ст.30). Організатор організованої групи або злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі вчинені злочини, якщо вони охоплювалися його наміром (ч.1 ст.30). Інші учасники підлягають кримінальній відповідальності за злочини, в яких брали участь, незалежно від виконуваної ролі (ч.2 ст.30).