5.8. Право власності та інші речові права

Однією з фундаментальних підгалузей цивільного права є речове право, тобто сукупність правових норм, які забезпечують задоволення інтересів особи шляхом безпосереднього впливу на річ, що перебуває у сфері ії панування.

У системі речового права право власності є одним із основних інститутів. Його значення обумовлено тим, що право власності юридично закріплює сформовані у суспільстві економічні відносини. Право власності належить до природних прав людини, є абсолютним правом і ніхто не може його порушувати. Поняття право власності відображено у ст. 316 ЦК України:,, Правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. ‘

Характерною рисою права власності є те, що воно існує само по собі, незалежно від відносин між особами. Окрім ЦК України додаткове регулювання відносин власності здійснюється законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 року.

Право власності – це приватне право, але воно має свої межі. Згідно ст. 41 Конституції, ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природну якість землі.

Розрізняють право власності в об’єктивному і суб’єктивному розумінні.

Право власності в об’єктивному значенні – це сукупність правових норм, які регулюють і закріпляють суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Право власності в суб’єктивному значенні – це можливості конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися майном, відповідно встановлених норм права.

Зміст права власності складається з трьох правомочностей власника:

– право володіння – це юридично закріплена можливість фактичного господарського панування власника над річчю(майном). Володіння може бути законним та незаконним, але «право володіння» завжди є тільки законним;

– право користування – це юридично забезпечена можливість вилучення з річі (майна) корисних властивостей, шляхом її використання. Користування може здійснювались шляхом фактичних дій(наприклад, користування автомобілем), а також шляхом вчинення юридичних дій(наприклад надання речі в оренду і одержання від такої діяльності відповідних прибутків) ;

– право розпорядження – це юридично забезпечена можливість визначити фактичну і юридичну долю речі (майна). Визначення фактичної долі речі (майна) полягає в зміні її фізичної сутності, аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ.

Усі зазначені повноваження в своїй сукупності становлять тріаду повноважень власника. При цьому законодавець гарантує непорушність та неможливість безпідставного позбавлення чи обмеження права власності.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Слід також зазначити, що власник має не тільки право власності, а й несе певні обов’язки. Зокрема він забов’язаний утримувати майно, що йому не належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Ст. 319 ЦК України визначає, що власник володіє, користується, розпоряджується майном на власний розсуд, згідно з законом використовує його для здійснення підприємницької діяльності.

Форми права власності – це законодавчо встановлені види права власності. Цивільний кодекс України встановив наступні форми права власності: право власності українського народу, право приватної, державної і комунальної власності.

Суб'єктами права власності українського народу є народ України, а від його імені право власника здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування. Об'єктами права власності українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морський) економічної зони.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни) і юридичні особи (підприємства, установи, організації). Об'єктами права приватної власності можуть виступати різноманітні речі: підприємства, будови, транспортні засоби, гроші, цінні папери та інше. Різновидом приватної власності є загальна власність - власність декількох осіб на одну і ту ж річ (майно). Наприклад, можлива загальна власність подружжя.

Суб'єктом права державної власності є держава Україна, від імені якої право власності здійснюють державні органи. Об'єктом права державної власності може бути будь-яке майно (гроші), яке належить державі.

Суб'єктом права комунальної власності є територіальні громади і органи місцевого самоврядування. У їх власності може знаходитися рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів та інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи, організації, зокрема банки, страхові суспільства, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, установи культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування.

Цивільно правовий захист права власності. Право власності охороняється нормами конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного і ряду інших галузей права. Особливістю цивільно-правового захисту права власності є її реалізація виключно в судовому порядку.

Право власності захищається наступними цивільно-правовими засобами:

– витребування майна з чужого незаконного володіння. Власник має право витребувати своє майно у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Судовий позов, що містить таку вимогу, називають віндікаційним;

– усунення перешкод в реалізації правомочності власника. Наприклад, власник не може повною мірою використовувати земельну ділянку, що належить йому, оскільки проїзд до неї загороджений сусідньою будовою. В даному випадку власник ділянки має право подати до суду негаторний позов;

– визнання права власності. Власник має право подати позов про визнання права власності, якщо за це право оскаржується або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, які засвідчують його право власності;

– визнання незаконним правового акту, який порушує право власності. Власник має право подати позов проти органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, якщо ними виданий правовий акт, що порушує його право власності. Власник має право вимагати відновлення того положення, яке існувало до видання даного акту;

– відшкодування шкоди, заподіяної власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будов у зв'язку із зниженням їх цінності. Власник має право на компенсацію у разі погіршення екологічної обстановки (наприклад, поряд з будинком прокладена лінія швидкісного трамваю).

Разом з правом власності Цивільний кодекс України визнає існування таких речових прав на чуже майно:

– право володіння. Володіння – це фактичне панування над чужою річчу, утримання чужої речі. Наприклад, володільцем є особа, що отримала річ від власника в тимчасове безвідплатне користування, або особа, що привласнила знахідку і т.д. Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути річ власникові або іншій особі, що має на неї право;

– право користування (сервітут). Сервітут – це право користування чужою нерухомістю, зокрема, право проходу по чужій ділянці, право прокладення лінії електропередачі, зв'язку і трубопроводів. Особливий вид сервітута – право членів сім'ї власника житла на користування житлом. Сервітут може носити відшкодувальний або безвідплатний характер;

– Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзіс). Емфітевзіс – це засноване на договорі платне відчужуване користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення.

– Право забудови земельної ділянки (суперфіций). Суперфіций – це засноване на договорі або заповіті право споруди будівель і споруд на чужій земельній ділянці. Подібно емфітевзісу суперфіций є платним відчужуваним користуванням.