4.3. Правові акти управління

Особливою формою діяльності виконавчої влади, яка спрямована на виконання закону шляхом встановлення певних правил у сфері державного управління, є видання нормативних актів управління. Конституція та чинне законодавство України є правовою основою для видання актів управління.

Правові акти державного управління діляться на нормативно-правові акти і індивідуальні акти.

Для нормативних актів властиві такі риси: вони містять загальнообов`язкові юридичні норми; регламентують суспільні стосунки в певних сферах; не мають конкретного адресата; призначені для багаторазового використання. До них відносяться: Укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, інструкції і розпорядження міністерств і відомств.

Індивідуальні акти видаються для вирішення конкретних управлінських справ, стосуються конкретних дій, фактів; адресуються конкретним особам; основуються на нормативних актах; є одноразовими, оскільки вичерпуються одноразовим вживанням; відповідають компетенції органу, що прийняв їх.

Важливо дотримуватися форми акту. Акт повинен мати назву, номер і дату видання; підписи, у необхідних випадках, штампи, печатки та ін. Також, слід вказати ким і коли він виданий.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, згідно ст.117 Конституції України, підлягають реєстрації у встановленому законом порядку.

Нормативні акти, що стосуються соціально-економічних, політичних, особистих прав, свобод і законних інтересів громадян, а також акти міжвідомчого характеру, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Акти управління, прийняті з порушенням вимог юридичного і організаційного характеру, вважаються дефектними. Залежно від характеру дефектності, їх розділяють на нікчемні і заперечні.

Нікчемними визнаються акти, юридична неспроможність яких настільки очевидна, що вони не повинні виконуватися. Презумпція законності на них не поширюється. Їх недоліки не можна усунути. Такі акти не викликають юридичних наслідків з моменту їх прийняття, не повинні виконуватися (службовці не мають права їх виконувати), а за їх виконання настає відповідальність. До таких актів відносяться ті, в яких міститься вказівка до порушення закону (змушують до дій, що підривають суверенітет країни, ведуть до насильницького скидання конституційного ладу), чиї положення сприяють здійсненню злочину, прийняті з порушенням термінів давності та ін.

Акти заперечні – це такі, які мають помилки, недоліки , їх дефектність не настільки очевидна, аби вони не виконувалися. В цьому випадку діє презумпція законності актів, проте суб`єкти права можуть їх оскаржити або опротестувати. Вони, як частково недійсні, після усунення недоліків, доопрацьовування, визнаються законними, і тому обов`язковими для виконання.

Прийняття, призупинення, зміна, припинення і відміна актів управління є різновидами адміністративного процесу. Порядок прийняття актів управління передбачає певні стадії.

Перша стадія – підготовка управлінського акту. Значна їх кількість готується і видається за ініціативою зацікавленого органу, але багато і за ініціативою суб`єктів адміністративної влади за дорученням вищих органів управління, за протестом прокурора, скаргами, заявами громадян. При підготовці проекту обирається один з можливих варіантів регулювання, проект належним чином оформлюється, узгоджується.

Друга стадія – ухвалення рішення. У колегіальних актах можливе обговорення актів і обов`язкове голосування (окрім випадків прийняття актів шляхом опитів, а також підписання). Якщо акт управління приймається одноосібно, його просто підписують. При цьому можливі зміни, доповнення, редагування. Акту привласнюється порядковий номер.

Третя стадія – доведення рішення до виконавців. Тут також можливі варіанти. Нормативні акти центральних органів публікуються: постанови Кабінету Міністрів України – в газеті «Урядовий кур`єр»; акти центральних органів, що підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції, також публікуються в пресі. Інші акти можуть розсилатися, або зацікавлені особи знайомляться з ними під розписку. Акти місцевих органів публікуються в місцевих друкованих виданнях, про них повідомляють у новинах по радіо, телебаченню. При прийнятті актів індивідуального характеру, зацікавлені особи знайомляться з ними під розписку або їм висилаються копії.

Припинення, заміна, призупинення, відміна правових актів пов`язані перешкодити поспішній заміні діючих актів, привести до їх стабільності.

Припинення дії акту може бути фактичним і юридичним.

Фактичне – це коли витік термін дії акту. Видання рішення про його припинення в цьому випадку не потрібне.

Юридичне припинення дії акту відбувається у випадках, коли видається акт про його відміну або новий акт, регулюючий відповідні стосунки і з початком дії якого старий акт втрачає силу.

Заміна акту, як спосіб підвищення його оптимальності, застосовується, коли існує потреба уточнити його положення, додати йому іншу редакцію або допрацювати окремі частини. Заміна положень акту, як правило, здійснюється тим самим органом або посадовою особою, які видали акт у старій редакції.

Призупинення дії акту – тимчасова правова міра. Воно застосовується шляхом ухвалення рішення. Автор акту або уповноважений орган можуть призупинити його дію з мотивів законності або доцільності. Допускається призупинення всього акту або його частини, вживання його на всій або окремій частини території держави. Призупинення актів може бути пов`язане також з фактом подання скарги, винесенням прокурором протесту (у справі про адміністративне правопорушення та ін.)

За загальним правилом, акти управління можуть бути скасовані тим, хто приймав або вищим органом чи посадовою особою. В деяких випадках акти управління можуть бути скасовані судом.