3.6. Територіальний устрій України. Конституційний статус

місцевого самоврядування

Територія держави – це невід'ємна ознака державності, просторовий кордон державної влади. Конституція України у ст. 2 встановлює, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Держава розпоряджається своєю територією, яка складається з сухопутної, водної і повітряної її частини і континентального шельфу. Територіальне верховенство - це повна і виняткова влада держави в межах своєї території. Територія України займає площу 603,7 тисяч квадратних кілометрів, що становить 5,7 % від площі Європи.

У відповідності до статті 2 Конституції, Україна є унітарною державою. Це означає, що Україна – єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які не мають ознак суверенітету. Ці положення ст. 2 розвиваються в ряді подальших статей Конституції. На момент набуття незалежності Україна була унітарною централізованою державою, що має в складі Автономну Республіку Крим.

Кажучи про адміністративно-територіальний устрій України, необхідно зазначити, що це – зумовлена соціальними, економічними, соціально-етнічними, історичними, географічними, культурними, політичними й іншими чинниками внутрішня організація держави з поділом її на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці.

Територіальному устрою України в новій Конституції України присвячений ІХ розділ, який так і називається "Територіальний устрій України".

Питання про зміну території України вирішуються виключно Всеукраїнським референдумом {ст. 73 Конституції України), право призначення якого, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 85 Конституції, надано Верховній Раді.

У відповідності до ст. 133 Конституції України адміністративно-територіальний устрій України – цілісна система адміністративно-територіальних одиниць, що складається з Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, районів в містах, селищ і сіл.

За своїми географічними ознаками вказані адміністративно-територіальні одиниці неоднорідні. Вони поділяються на регіони (Автономна Республіка Крим, області, райони) і населені пункти (села, селища, міста).

Населені пункти поділяються на сільські і міські. До сільських відносяться села і селища, до міських – міста і селища міського типу.

У великих містах як адміністративно-територіальні одиниці виступають також відповідні частини цих міст – райони у містах.

Сьогодні у складі України знаходиться: Автономна Республіка Крим (АРК); 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська; 2 міста республіканського значення: Київ і Севастополь; 165 міст обласного значення; 279 міст районного значення; 907 селищ міського типу; 490 сільських районів; 121 міський район.

Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус, який визначається окремими законами України.

У відповідності до п.13 ст. 92 Конституції України територіальний Устрій України визначається виключно законом України.

Як відзначалося, за формою державного устрою Україна є унітарною державою. Унітарна держава - це єдина, злита держава, поділена на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають, як правило, будь-якої політичної самостійності. Більшість держав світу мають унітарний територіальний устрій.

Згідно зі ст. 134 Конституції України Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Автономія – це внутрішнє самоврядування, здійснюване органами відповідного державного утворення або регіональної одиниці в межах прав, наданих їм центральною владою.

Автономна Республіка Крим має свою Конституцію, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим і затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу (ст. 135 Конституції України).

Стаття 140 Конституції України визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і законів України.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування" система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні і обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Конституція і Закон України "Про місцеве самоврядування" визнають первинним суб'єктом місцевого самоврядування не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об'єднаних за територіальною ознакою з метою задоволення в межах закону своїх колективних потреб і захисту законних прав і інтересів.

Формами безпосереднього здійснення територіальними громадами своїх самоврядних повноважень є місцеві вибори і референдуми.

Згідно з ч.2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами як безпосередньо, так і через сільські, селищні і міські ради і їх виконавчі органи, а також через районні і обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У містах з районним розподілом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради. Вони утворюють свої виконавчі органи і обирають голову ради, який очолює її виконавчий комітет.

До системи місцевого самоврядування входить сільський, селищний, міський голова, який очолює раду та її виконавчий комітет і головує на їх засіданнях.