5.12. Поняття спадкування

Спадкування – це перехід майнових прав і обов'язків померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкодавцем може бути тільки фізична особа. Спадкоємцями можуть бути особи, які були живими до моменту смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і такі, що народилися після його смерті. Є категорія осіб яких називають непридатними спадкоємцями. Це особи, що умисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з можливих спадкоємців, або що зробили замах на життя цих осіб, а також батьки та повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання обов'язків по утриманню спадкодавця. Ці особи не мають права на спадок.

Окрім фізичних осіб, спадкоємцями можуть бути юридичні особи, держава і територіальні громади.

Держава є спадкоємцем, якщо це прямо обумовлено заповітом. Територіальна громада є спадкоємцем безгосподарної спадщини (ст. 1277 ГК України). Спадок визнається виморочним за рішенням суду, якщо:

– немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом;

– всі спадкоємці відмовилися від спадщини;

– всі спадкоємці позбавлені права на спадкування;

– жоден із спадкоємців не прийняв спадщину.

Існує два види спадкування: за законом і за заповітом. Спадкуванню за заповітом віддасться перевага, оскільки воно виражає волю спадкодавця.

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Заповіт належить до юридичних актів, які носять строго особистий характер, тобто можливе складання заповіту тільки від свого імені. Заповіт власноруч підписується заповідачем і посвідчується нотаріусом або іншими особами, круг яких визначений Цивільним кодексом України.

Цивільне право України визнає принцип свободи заповіту. Це означає, що заповідач може:

– залишити своє майно одному або декільком особам, незалежно від наявності споріднених відносин з ними, а також юридичним особам або державі;

– позбавити права спадкування одного, декілька або всіх спадкоємців згідно із законом;

– покласти на спадкоємця за заповітом виконання якого-небудь зобов'язання. Наприклад, він може зобов'язати спадкоємця надати право довічного користування частиною житлового будинку особі, що не входить до числа спадкоємців;

– у будь-який час змінити або відмінити заповіт.

Спадкування за законом має місце в наступних випадках:

– коли відсутній заповіт;

– коли відсутні спадкоємці за заповітом. Спадкоємцями згідно із законом є один із подружжя, що залишився жити, і родичі спадкодавця (батьки, діти, в тому числі й усиновлені та ін.).

Черги спадкоємців згідно із законом. Спадкування за законом здійснюється в порядку черговості. Кожна наступна черга спадкоємців за законом отримує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги або їх відмови від прийняття спадщини. Принцип черговості спадкування дозволяє справедливо розподілити майно померлого: у такому разі його отримують найбільш близькі до спадкодавця люди.

Перша черга спадкоємців згідно із законом включає: дітей (зокрема зачатих за життя спадкодавця і народжених після його смерті); того з подружжя, хто пережив; батьків. Онуки і правнуки спадкодавця спадкують за правом представлення. Вони стають спадкоємцями тільки тоді, коли до часу смерті спадкодавця немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем. Онуки і правнуки, таким чином, заміщають, представляють своїх батьків як спадкоємців.

Друга черга спадкоємців за законом включає: рідних братів і сестер спадкодавця; діда і бабцю, як з боку батька, так і з боку матері. Прадід і прабабуся, племінники успадковують по праву представлення.

Третя черга спадкоємців за законом складається з рідного дядька і тітки спадкодавця Двоюрідні брати та сестри успадковують по праву представлення.

Четверта черга спадкоємців за законом включає осіб, що проживали однією сім'єю із спадкодавцем не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

До п'ятої черги спадкоємців за законом відносяться всі інші родичі спадкодавця до шостого ступеня спорідненості включно, причому родичі найближчого ступеня споріднення усувають від спадкування інших родичів. Ступінь спорідненості визначається за числом народжень, що відділяють родича від спадкодавця, причому народження спадкодавця не враховується. Наприклад, батько і син є родичами в першому ступені, троюрідні брати – родичами в шостому ступені. Крім того, до п'ятої черги спадкування віднесені утриманці спадкодавця, які не були членом його сім'ї, але протягом не менше п'яти років отримували від нього матеріальну допомогу, яка була основним джерелом їх існування.

Право на обов'язкову частку в спадщину. Незалежно від волі заповідача ряд осіб має право на обов'язкову частку в спадщині. До таких осіб належать:

– малолітні, неповнолітні діти спадкодавця;

– повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;

– непрацездатна вдова (вдівець) спадкодавця;

– непрацездатні батьки спадкодавця.

Всі ці особи успадковують половину частки спадкового майна, яка належала б їм за відсутності заповіту (ст. 1241 ГК України). Для того, щоб визначити цю частку, удаються до юридичної фікції і допускають, що заповіт відсутній. Спадкове майно в уявленні ділиться між спадкоємцями згідно із законом. Припустимо, що їх троє, один з них – спадкоємець, що має право на обов'язкову частку в спадщині. За відсутності заповіту кожному дісталася б одна третя частина майна померлого. Але, оскільки заповіт існує, спадкоємець, що має право на обов'язкову частку в спадщини, отримає тільки половину цієї частки, тобто одну шосту майна спадкодавця. Решта частини майна буде успадкована спадкоємцями, призначеними заповітом.