6.5. Трудова дисципліна і методи її забезпечення

Трудову дисципліну слід розуміти як сукупність правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють обов'язки працівника і власника, визначають заходи щодо заохочення в праці і відповідальність за невиконання обов’язків.

Правовий інститут дисципліни праці складається з блоків:

1. правової регламентації прав і обов’язків учасників трудового процесу;

2. стимулювання сумлінної праці і відповідальності за порушення трудових обов’язків.

Порядок поводження, взаємодії між працівниками на конкретному підприємстві при здійсненні трудової діяльності називається трудовим розпорядком. Він регулюється КЗпП України, Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку, нормами спеціального призначення, котрі враховують специфіку окремих галузей, а також особливості праці певних категорій працівників, дисциплінарні устави, положення про дисципліну окремих категорій працівників.

Особливе місце належить правилам трудового розпорядку. Вони поділяються на: типові, галузеві і локальні. Типові – це норми загальної дії, у яких сформульовані положення, що визначають трудовий розпорядок на підприємстві. галузеві затверджуються міністерствами та відомствами з узгодженням з профорганами і враховують специфіку галузі відносно режиму праці і відпочинку. Локальні закріплюють внутрішній розпорядок на конкретному підприємстві, установі, організації. У них конкретизуються обов'язки роботодавця, правила прийому на роботу, режим робочого часу, часу відпочинку, види заохочень за успіхи в праці, порядок їхнього застосування та порядок накладання дисциплінарних стягнень. У деяких галузях народного господарства діють устави і положення про дисципліну. До основних трудових обов’язків належать: працювати чесно, додержуватись дисципліни праці, вчасно і точно виконувати розпорядження власника, підвищувати продуктивність праці.

Обов'язки власника: забезпечити працюючим соціально-економічні гарантії і права, передбачені законодавством. Усі власники повинні забезпечити розмір оплати праці працівників усіх форм власності не нижче мінімальної зарплати, встановленої державою; забезпечити гарантії, встановлені для жінок у зв’язку з материнством і неповнолітніх (до 18 років); сплачувати обов’язкові страхові внески за працюючих громадян до Фондів соціального страхування і Пенсійного фонду. Заохочення застосовуються власником за узгодженням з профкомом підприємства і оголошуються наказом з занесенням до трудової книжки працівника. У ряді приватних фірм визначаються конкретні додаткові заходи заохочень, що непередбачені законодавством. Це разові винагороди, оплата проїзду під час відпустки, премії.

Дисциплінарна відповідальність у трудових відносинах. Це один з видів юридичної відповідальності, підставою якої є дисциплінарна провина. Суб’єктом дисциплінарної провини завжди є працівник, що знаходиться в трудових правовідносинах з власником. Здатність нести дисциплінарну відповідальність за порушення трудових обов’язків є складовою частиною дієздатності особи. За трудовим правом дієздатність за загальним правилом наступає з 16 років, в окремих випадках – з 15 років, а для учнів – з 14 років.

Усі неповнолітні мають рівні права та обов'язки у трудових правовідносинах з повнолітніми, тобто притягаються до дисциплінарної відповідальності, коли вони досягли трудової дієздатності. За законодавством України розрізняють загальний і спеціальний суб’єкт дисциплінарної відповідальності. Загальним суб’єктом є працівник, на якого поширюються загальні норми про дисципліну і правила внутрішнього розпорядку, КЗпП України. Спеціальним суб’єктом є працівники, що несуть дисциплінарну відповідальність за спеціальними нормативно-правовими актами; статутами, положеннями, інструкціями. Суб’єктивну сторону дисциплінарної провини характеризує вина, тобто певне психічне відношення особи до своїх протиправних дій і їх шкідливих наслідків. Вона виступає у двох формах: наміри і необережності. Для дисциплінарної провини найбільш характерною є вина у вигляді недбалості. Об’єктивна сторона дисциплінарної провини складається у протиправному поводженні суб’єкта, шкідливих наслідках і причинному зв’язку між ними і поведінкою правопорушника. Протизаконність поводження складається в порушенні трудових обов’язків, закріплених нормами права (КЗпП України, правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями). Для певних категорій працівників вимоги морального змісту включені до їх трудових обов’язків (викладачі шкіл, технікумів, вузів). Дисциплінарна відповідальність поділяється на два види. Загальна наступає за КЗпП України. Спеціальна наступає для певних категорій працівників на підставі статутів про дисципліну і спеціальних нормативних актів. Законодавство передбачає два дисциплінарних стягнення: догана і звільнення. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Стягнення застосовується власником не пізніше одного місяця від дня його виявлення, не враховуючи часів звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відпусткою. Стягнення накладається не пізніше 6-ти місяців від здійснення вчинку. До його застосування власник зобов’язаний отримати від працівника письмові пояснення. Якщо протягом року від дня накладання дисциплінарного стягнення працівник не отримує нового стягнення, то воно анулюється.

Під час дії стягнення заохочення працівника не застосовується. Законодавство передбачає ряд правових засобів, що застосовуються до порушників дисципліни: позбавлення премії; позбавлення винагороди за результатами роботи за рік; зміна часу надання чергової відпустки. Не застосовується зменшення тривалості щорічної відпустки на число днів прогулу працівника без поважних причин.