9.3. Поняття злочину, його ознаки й види

Поняття злочину є однією з основних категорій кримінального права. Злочин є самостійним видом правопорушень. Основна особливість злочинів полягає в тому, що більшість із них заподіює істотну шкоду (збиток) фізичній або юридичній особі, суспільству або державі, а деякі створюють погрозу заподіяння такої шкоди.

Відповідно до законодавства злочином є передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч.1 ст.11КК).

Злочинне діяння може бути вчинено у формі дії або бездіяльності. Злочинна дія – це активна, усвідомлена форма поводження особи, коли вона вчиняє дії, прямо заборонені кримінальним законом. Наприклад, диверсія, шпигунство, захоплення заручників, вбивство. Злочинна бездіяльність є пасивною формою поведінки людини, коли вона не здійснює дій, які повинна була вчиняти відповідно закону або іншому нормативно-правовому акту. Наприклад, ненадання допомоги хворому медичним працівником.

Поняття злочину містить у собі наступні ознаки: 1) кримінальна протиправність, тобто дане діяння передбачене кримінальним законом і заборонено ним під погрозою покарання; 2) суспільна небезпека – полягає в тому, що злочином заподіюється або створюється погроза заподіяння шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі; 3) винність, тобто діяння вчинено навмисне або по необережності; 4) караність – означає, що за вчинення конкретного злочину Кримінальним кодексом установлене відповідне покарання.

Класифікація злочинів виступає основним критерієм індивідуалізації покарання.

Кримінальний кодекс розподіляє злочини залежно від ступеня тяжкостi злочину (ч.1 ст.12 КК). Розрізняють наступні групи злочинів: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі злочини. Така класифікація має практичне значення, тому що є основою застосування кримінально-правових і кримінально-процесуальних норм.

Злочинами невеликої тяжкості є злочини, що не мають великої суспільної небезпеки, за які передбачене покарання у вигляді позбавлення волі не більше двох років або інше, більш м’яке покарання. Наприклад, злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст.164 КК), випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст.227 КК), незаконне використання товарного знаку (ст. 229 КК).

До злочинів середньої тяжкості віднесені злочини, за які максимальне покарання не перевищує п'яти років позбавлення волі. Наприклад, умисне середньої тяжкостi тілесне ушкодження (ст.122 КК), втрата документів, що містять державну таємницю (ст.329 КК), порушення недоторканності житла (ст.162 КК).

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 10 років. Наприклад, розбій (ч.2. ст.187 КК), захоплення заручників (ч.1.ст.147 КК), доведення до самогубства неповнолітнього (ч.3.ст.120).

До особливо тяжких злочинів належать злочини, за вчинення яких закон передбачає позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі. Наприклад, бандитизм ( ст.257 КК), терористичний акт, що призвів до загибелі людини (ч.3.ст.258 КК), умисне вбивство (ст.115 КК).

Залежно від форми вини розрізняють: умисні злочини й злочини вчинені по необережності.

Залежно від об'єкта посягань всі злочини в Особливій частині Кримінального кодексу розділені на наступні групи: злочини проти основ національної безпеки України; злочини проти життя та здоров'я особи; злочини проти волі, честі та гідності особи злочини проти власності; злочини проти довкілля; злочини проти громадської безпеки; злочини проти безпеки виробництва; злочини проти правосуддя та інші.

У деяких випадках вчинки людини мають зовнішню подібність із злочином, однак не тільки не представляють суспільної небезпеки, але й визнаються припустимими й навіть суспільно корисними. Такі ситуації йменуються обставинами, що виключають злочинність діяння.

Обставини, що виключають злочинність діяння, мають наступні ознаки: 1) являють собою свідомий і вольовий вчинок людини, що підпадає під зовнішні ознаки злочинів і відбуваються при наявності до того певних підстав; 2) за змістом є суспільно корисними або соціально прийнятними (припустимими); 3) передбачені нормами різних галузей законодавства; 4) виключають суспільну небезпеку й протиправність діяння отже, кримінальну відповідальність.

Перелік обставин, що виключають злочинність діяння, містяться в розділі VIII Загальної частини Кримінального кодексу. До них віднесені:

– необхідна оборона (ст.36). Це дії, вчинені з метою самозахисту, захисту іншої особи, суспільних або державних інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди нападнику, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Протидія погрозі не може перевищувати межі необхідної оборони;

– уявна оборона (ст.37). Це дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. При цьому особа не буде піддаватися кримінальному покаранню тільки у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення;

– затримання особи, що вчинила злочин (ст.38). Це дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин і доставляння її відповідним органам влади. При цьому не повинні бути перевищені заходи, необхідні для затримання такої особи;

– крайня необхідність (ст.39). Тобто заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі, суспільним інтересам чи інтересам державі, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами;

– фізичний або психічний примус (ст.40). Якщо внаслідок фізичного примусу (насильства) особа не могла керувати своїми вчинками і у результаті цього заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам – відповідальність виключається. Якщо ж внаслідок фізичного примусу особа зберігала можливість керувати своїми діями, питання про кримінальну відповідальність такої особи вирішується відповідно до положень ст.39 (крайня необхідність). У цьому випадку особа діє, вибираючи між загрожуваной шкодою й тією шкодою, що необхідна для усунення цієї погрози. Те ж правило діє, якщо особа заподіяла шкоду внаслідок психічного примусу (погроз);

– виконання наказу або розпорядження (ст.41). Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Не підлягає відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження;

– діяння, пов'язане з ризиком (ст.42). Ризик визнається виправданим, якщо поставлена суспільно корисна мета не могла бути досягнута іншим шляхом. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій;

– виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.43). Особа, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, вимушено заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, не залучається до кримінальної відповідальності. Але це правило не поширюється на особливо тяжкі злочини проти особистості.