Модуль 2

Лекція 5. ОСНОВИ ЦИВІЛНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

5.1. Поняття, предмет, метод, система і джерела цивільного права

України

Цивільне право – одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому. Треба відзначити, що цивільне право – це приватне право, метою існування якого є захист приватних інтересів. У відносинах, які опосередковує приватне право держава виступає як рівноправний суб’єкт, який не має владних повноважень відносно інших суб’єктів правовідносин.

З нормами цивільного права ми стикаємося щоденно: користуємося послугами суспільного транспорту, купуємо Їжу, промислові товари, даруємо якісь речі, отримуємо спадок. Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України (далі: ЦКУ) цивільним законодавством регулюються особисті майнові та немайнові відносини (цивільні відносини). А саме, відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. В цій же статті підкреслюється, що майнові відносини, засновані на владному підпорядкуванні однієї стороні другій стороні, регулюються нормами інших галузей права – адміністративного, фінансового, трудового та ін.

Отже, предмет цивільного права складають особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників.

Майнові відносини – це правові відносини, що пов’язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном.

Майнові відносини за змістом поділяють на два види:

– майнові відносини, пов’язані з належністю майна певним особам – це відносини власності (відображають існуючий розподіл матеріальних благ між конкретними особами, тобто закріплюють матеріальні блага за конкретним власником);

– майнові відносини, пов’язані з переходом майна від одних осіб до інших – це відносини в галузі товарообігу (виникають на основі договорів купівлі-продажу, поставки, найму).

Особисті немайнові відносини виникають завдяки здійсненню особою її особистих прав та свобод щодо немайнових благ.

Особисті немайнові відносини поділяються на два види:

– особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими(авторське право на твір, на винахід, корисну модель);

– особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими (захист честі, гідності і ділової репутації, здійснення особистих прав і свобод).

Поряд із предметом, правова галузь повинна мати свій специфічний метод правового регулювання.

Цивільно-правовий метод регулювання цивільних правовідносин є комплексною категорією, що характеризується такими ознаками:

– юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність. Це означає, що учасники відповідних правовідносин наділені юридично рівними можливостями щодо набуття та здійснення цивільних прав та створення і виконання цивільних обов’язків, а також вони не перебувають між собою у будь-якій юридичній залежності (владно-субординаційному підпорядкуванні);

– диспозитивність сторін. Вона виявляється в тому, що учасники цивільно-правових відносин можуть діяти на власний розсуд повністю або частково, керуючись при цьому власними інтересами та метою;

– судове вирішення спорів. Будь-які неузгодженості між учасниками цивільних правовідносин вирішуються в судовому порядку (через загальний, господарський або третейський суд);

– майново-компенсаційний характер примусового впливу на правопорушника. Це означає що до учасника правовідносин, який не виконує своїх обов’язків, порушує права інших учасників цивільних правовідносин, або створює перешкоди для їх нормальної реалізації, гарантується застосування обтяжливих, не вигідних у майновому плані для порушника заходів, міри захисту мають переважно майновий характер, що спрямований на відновлення порушеного права, інтересу чи блага потерпілого учасника.

Принципами цивільного права є основоположні ідеї відповідно яких відбувається регулювання цивільних правовідносин. Основними принципами цивільного права вважаються:

– юридична рівність учасників цивільних правовідносин перед законом;

– неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

– неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом:

– свобода договору (можливість на власний розсуд укладати договори та визначати їх зміст:

– свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом:

– судовий захист цивільних прав та інтересів:

– справедливість, добросовісність, розумність:

– повага до прав і інтересів інших осіб, суспільної моралі.

Цивільне право як галузь права – це чітко структурована система, яка має зовнішню єдність та внутрішню диференціацію. До системи цивільного права належать:

– цивільно-правові норми, які є конкретним правилом поведінки. Особливість цих правил поведінки полягає в тому, що переважна більшість цивільно правових норм має диспозитивний характер, тобто дає особам можливість вибору варіантів поведінки. А це істотно впливає і на структуру цивільно-правової норми, адже такого її елементу, як санкція або не має, або він має більш універсальний характер, аніж в інших галузях права;

– цивільно-правові інститути, тобто група цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні правовідносини(наприклад, цивільно-правовим інститутом слід вважати інститут купівлі-продажу, інститут опіки і піклування, інститут позовної давності та ін.).

– цивільно-правові підгалузі, які є сукупністю інститутів та окремих норм, що охоплює своїм регулюванням цільну групу відносини(наприклад, право власності, зобов’язальне право, спадкове право тощо);

Викладена система цивільного права є структурою галузі цивільного права, окремі її інститути узгоджені й становлять єдину цілісність, яка основується на ЦК України.

Цивільне право складається з:

– загальної частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію на весь спектр цивільних правовідносин;

– особливої частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію лише на конкретні правовідносини (наприклад: особисті немайнові, речові, зобов’язальні тощо).

Джерела цивільного права складає цивільне законодавство.

Цивільне законодавство – це сукупність нормативно-правових актів різної юридичної сили, які містять цивільно-правові норми.

Основу цивільного законодавства становить Конституція України (ч. 1 ст. 4 ЦК України) В її нормах закладені цивільно-правові засади регулювання відносин власності (ст. 13, 14, 41), особистих немайнових прав, (ст. 3, 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31, 32) відносини інтелектуальної власності (ст. 41, 54), підприємницької діяльності (ст. 42) тощо. Конституція наділена вищою юридичною силою і може бути застосована безпосередньо до регулювання цивільно-правових відносин, оскільки є нормативно-правовим актом прямої дії.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року і який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Він складається з 6 книг, що охоплюють 90 глав, 1308 статей. Внутрішня побудова Цивільного кодексу відповідає структурі цивільного права і має загальну і особливу частину. Загальна частина вкладена в першій книзі ЦКУ «Загальні положення». В якій міститься основні положення щодо цивільного законодавства України, підстав виникнення, зміни та припинення цивільних прав і обов’язків та умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї книги викладено також загальні положення про фізичну та юридичну особу, об’єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, нематеріальні блага) окремі розділи присвячено участі держави, АР Крим та територіальних громад у цивільних відносинах, а також правочинам, представництву, строкам та термінам.

Особлива частина представлена в наступних п’яти книгах.

Книга друга «Особисті немайнові права фізичної особи» регулює особисті немайнові права фізичної особи (такі що забезпечують природне існування та соціальне буття фізичної особи. Юридичним фундаментом цієї книги є розділ II Конституції України про права людини і громадянина. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої, зміст яких розширено і конкретизовано.

Книга третя «Право власності та інші речові права» містить основні положення про право власності та інші речові права. Встановлюється підстави придбання, втрати та захисту права на землю та житло. На відміну від попереднього цивільного кодексу введені (відомі з часів Римського права) речові права на чуже майно: право сервітут – право користуванням чужою нерухомості, емфітевзис – право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, суперфіцій – право забудови земельної ділянки, а також правоволодіння чужим майном.

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» закріплює загальні положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов’язані із правом інтелектуальної власності на конкретні об’єкти. Винаходи і корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, комплектування інтегральних мікросхем, географічні зазначення, комерційну таємницю, торгівельну марку тощо.

Книга п’ята «Зобов’язальне право» містить загальні положення про зобов’язання, його сторони, основні принципи виконання, припинення та забезпечення виконання зобов’язань, закріплено загальні положення про договір (його поняття, умови, порядок укладання, зміни та розірвання). Найбільша частина книги присвячена окремим видам зобов’язань – договірним (купівля-продаж, рента, найом, підряд, комісія тощо) та не договірним (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення, відшкодування заподіяної шкоди).

Книга шоста «Спадкове право» встановлює законодавче регулювання відносин, пов’язаних зі спадковим правом (спадкування за законом та за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо).

Така структура і загальний зміст ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші кодекси і закони України, що видаються відповідно до конституції та ЦК України (наприклад, Сімейний кодекс України, Земельний кодекс України, закони України «Про власність», «Про заставу», Про цінні папери та фондову біржу» та ін.).

Джерелом цивільного права є і міжнародні договори, що регулюють цивільні відносини, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України. При цьому міжнародний договір має вищу юридичну силу порівняно з законами України, тобто, якщо в чинному міжнародному договорі містяться інші правила ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то згідно ст. 10 ЦК України, застосовуються правила міжнародного договору.

Елементами структури цивільного законодавства є також підзаконні нормативно-правові акти, а саме:

– укази й розпорядження Президента України;

– постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України;

– Накази й рішення міністерств, відомств та інших центральних органів виконавчої влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування;

– Рішення Конституційного Суду України.