8.2. Екологічні права та обов’язки громадян України

Екологічні права та обов'язки громадян України – це система юридично закріплених за громадянами повноважень і зобов'язань в екологічній сфері. Згідно з законодавством, громадянин України має право на: безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище; об'єднання в громадські природоохоронні формування; одержання в установленому порядку повної та достовірної екологічної інформації. Це право закріплено Конституцією України, де записано «Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення» (ст. 50).

Ці формулювання пояснюються тим, що таке право – одне з головних прав людини. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього середовища. Усі екологічні права громадян закріплюються і відновлюються в судовому порядку. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає відносно громадян і певні обов'язки. Так громадяни забов'язані: берегти, охороняти, раціонально використовувати природні багатства, не порушувати екологічних прав інших суб'єктів, компенсувати завдану ними шкоду.

Природокористувачі мають права та обов'язки. Ними являються: право землекористування, право водокористування, право лісокористування, право користування надрами, право користування тваринним світом, право користування природно-заповідним фондом.

Право природокористування – це раціональне використання людиною природних ресурсів для задоволення своїх потреб та інтересів.

Основними принципами природокористування являються цільовий характер, плановість, тривалість, ліцензування. При цьому слід відмітити такі групи природокористування, як право загального і спеціального використання землі, води, лісів, надр, тваринного світу. Суб'єктами права Загального користування природними ресурсами можуть бути всі громадяни для задоволення різноманітних потреб та інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно та без відповідного дозволу уповноважених органів та осіб.

Загальним є право використання парків, скверів, водоймищ, лісів, збирання ягід, грибів, горіхів. Це право закріплено в Конституції України, де стверджується, що «Що кожний громадянин має право користуватись природними об'єктами права власності народу відповідно до закону» (ст. 13).

Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів. На відміну від першого, це використання природних ресурсів здійснюється громадянами, підприємствами, установами та організаціями у випадках, коли відповідно визначена в законодавстві частина природних ресурсів передається їм для використання. Як правило, така передача є оплатною з визначення строку користування. Надання природних ресурсів відбувається на основі спеціальних дозволів, державних актів на право постійного користування.

Наприклад: договорів оренди землі, лісорубських білетів та ордерів, ліцензій, мисливських карток. Цілі спеціального користування можуть бути різними, але вони завжди обумовлюються. Так, землі використовуються для потреб сільського господарства, розвитку рослинництва і тваринництва; надра – для видобутку корисних копалин; вода – для пиття і побутових потреб населення та для виробництва.

Разом з тим закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладає на громадян і підприємства, установи та організації, як на суб'єктів спеціального використання природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів оплати і лімітів використання природних ресурсів. Вказані нормативи визначаються з урахуванням кількості та якості природних ресурсів, можливості використання, місцезнаходження, можливості переробки і зберігання відходів. До того ж суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані вносити плату за забруднення навколишнього середовища, яка встановлюється за викиди в атмосферу забруднювальних речовин, скидання їх на поверхню води, у територіальні та морські води, а також під землю.

Контроль у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища здійснюється через: перевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію, експертизу. Він може здійснюватись, уповноваженими державними органами і громадськими об'єднаннями. Державний контроль покладається на виконавчі комітети місцевих рад, державні адміністрації, Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторам:: охорони навколишнього середовища, порядок діяльності яких визначений. Положенням, затвердженим Міністерством екології та природних ресурсів України.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» регулює відносини охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та спрямований на створення сприятливих умов економічного і соціального розвитку України в сфері здійснення екологічної політики. Її метою є:

– збереження безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища;

– захист життя і здоров'я людей від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього середовища;

– досягнення взаємодії суспільства і природи в процесі охорони, раціонального використання і поновлення природних ресурсів;

– створення постійних правових, екологічних і соціальних основ організації навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь.