6.7. Правова охорона праці

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, лікувально-профілактичних заходів і способів, спрямованих на збереження здоров'я працездатної людини в процесі праці. У це поняття входять також всі заходи, що спеціально визначені для створення особливо полегшених умов праці для жінок і неповнолітніх, а також працівників зі зниженою працездатністю. Правове регулювання охорони праці знайшло відображення в нормах гл. ІХ «Охорона праці» (с. 153-173), гл. ХІІ «Праця жінок» (с. 184-186), гл. ХІІІ «Праця молоді» (с. 187-200) КЗпП України.

З охороною праці пов’язані правові норми інших галузей права. Норми цивільного права встановлюють майнову відповідальність при пошкодженні здоров'я або смерті громадянина. У своїй сукупності нормативні акти про охорону праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції, які виконують роль правових норм, обов’язкових для виконання. Питання відшкодування збитку працівнику у випадку ушкодження його здоров'я вирішується відповідно до Закону України від 23.09.1999 р. «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності». Працівник може відмовитися від роботи, якщо склались умови, небезпечні для його життя. За період простою з цієї причини за ним зберігається середній заробіток. Працівник вправі розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство України про працю або умови колективного договору. Тоді виплачується вихідна допомога не менше трьох середньомісячних заробітків. Власник повинен перевести працівника зі слабким здоров’ям на підставі медичного висновку на більш легку роботу тимчасово або без обмеження строку. Ст. 174 КЗпП України забороняє застосування праці жінок на важких роботах і роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (крім деяких нефізичних робіт або робіт з санітарного і побутового обслуговування).

Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підйому та переміщення вантажу жінками затверджені Міністерством охорони здоров'я (наказ № 241 і 256 від 20, 29 грудня 1993 р.). масу вантажу при підйомі і переміщенні до двох разів протягом години при чергуванні з іншою роботою не повинна перевищувати 10 кг, а при постійному переміщенні протягом робочої зміни – 7 кг. Залучення жінок до роботи в нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасова міра.

Жінкам надаються відпустки за вагітністю та родам тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 днів після пологів. У випадку складних пологів або народження двох і більше дітей післяродова відпустка становить 70 календарних днів. Це право мають усі працюючі жінки незалежно від форми власності підприємства, а також непрацюючі жінки.

Праця осіб з пониженою працездатністю. Зниження працездатності людини може наступити за двома причинами: настання літнього віку, інвалідності внаслідок профзахворювання або трудової травми. Відповідно до закону від 21.03.1991 р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дискримінація інвалідів заборонена і переслідується за законом. Кабінет Міністрів України 3 травня 1995 р. прийняв постанову № 314 «Про організацію робочих місць і працевлаштування інвалідів». Вони можуть працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, а також займатися індивідуально трудовою діяльністю, не забороненою законом. Відмова в прийнятті на роботу або просуванні по службі, звільнення з ініціативи власника не допускається. За інвалідами внаслідок трудової травми або профзахворювання, що проходять професійну реабілітацію, якщо з моменту встановлення інвалідності пройшло не більше одного року, протягом реабілітації зберігається середній заробіток за попереднім місцем роботи з урахуванням пенсії за інвалідністю.