- •Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи права україни»
- •Модуль 1
- •1.1. Походження держави і права. Поняття і ознаки держави
- •1.2. Основні теорії походження держави
- •1.3. Форма, функції і механізм держави
- •1.4. Поняття і ознаки громадянського суспільства і правової держави
- •2.1. Місце права в системі соціальних норм
- •2.2. Поняття, ознаки, принципи, функції і джерела права
- •2.3. Система права: норми права, галузі і інститути права
- •Загальна характеристика основних галузей права України
- •2.4. Механізм правового регулювання
- •2.5. Правовідносини: поняття, ознаки, структура, види
- •2.6. Правомірна поведінка, правопорушення і юридична
- •2.7. Законність і правопорядок
- •3.1. Поняття, предмет, метод, принципи та джерела конституційного
- •3.2. Основи конституційного ладу України
- •3.3. Конституційні основи правового статусу особи
- •3.4. Конституційні форми демократії в Україні
- •3.5. Органи державної влади України
- •3.6. Територіальний устрій України. Конституційний статус
- •3.7. Конституційне регулювання питань здійснення правосуддя в
- •4.1. Поняття , предмет, метод і джерела адміністративного права
- •4.2. Органи державної виконавчої влади. Функції , форми та методи
- •4.3. Правові акти управління
- •4.4. Адміністративні правовідносини
- •4.5. Адміністративні правопорушення та адміністративна
- •Модуль 2
- •5.1. Поняття, предмет, метод, система і джерела цивільного права
- •5.2. Цивільно-правові відносини
- •5.3. Суб’єкти цивільно-правових відносин
- •5.4 Об'єкти цивільних правовідносин
- •5.5. Здійснення цивільних прав і виконання обов’язків. Захист
- •5.6. Правочини: поняття, види і форми. Умови дійсності правочинів
- •5.7. Особисті немайнові права фізичної особи
- •5.8. Право власності та інші речові права
- •5.9. Право інтелектуальної власності
- •5.10. Цивільні зобов'язання: поняття, види, підстави їх виникнення і
- •5.11. Цивільно-правові договори: поняття і види
- •5.12. Поняття спадкування
- •5.13. Цивільно-правова відповідальність: поняття, підстави і
- •6.1. Поняття , метод, джерела та система трудового права
- •6.2. Трудовий договір та підстави його припинення з ініціативи
- •6.3. Поняття, види робочого часу наднормативна робота
- •6.4. Час відпочинку, види відпустки, класифікація і порядок надання
- •6.5. Трудова дисципліна і методи її забезпечення
- •6.6. Матеріальна відповідальність працівника і роботодавця
- •6.7. Правова охорона праці
- •6.8. Трудові спори
- •7.1. Поняття сім'ї. Предмет, система і джерела сімейного права
- •7.2. Шлюб. Права та обов’язки подружжя. Шлюбний договір
- •7.3. Припинення шлюбу
- •7.4. Права та обов'язки матері, батька та дитини
- •7.5. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування
- •8.2. Екологічні права та обов’язки громадян України
- •8.3. Правові засоби охорони навколишнього середовища:
- •9.1. Поняття, предмет, принципи і джерела кримінального права
- •9.2. Кримінальна відповідальність і її підстави
- •9.3. Поняття злочину, його ознаки й види
- •9.4. Склад злочину
- •9.5. Стадії здійснення злочину. Співучасть у злочині
- •9.6. Покарання, його види і порядок призначення
- •Контрольні питання з дисципліни «Основи права України»
- •Література Нормативні акти
- •Навчальна література
5.6. Правочини: поняття, види і форми. Умови дійсності правочинів
Правочини – це найширше використовувані в цивільному праві юридичні факти. Цивільно-правові правочини – це правомірні дії, направлені на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочини, які здійснюють юридичні і фізичні особи класифікують за наступними критеріями:
– залежно від кількості учасників розрізняють односторонні і двосторонні (багатобічні) правочини. Односторонні правочини виражають волю одного суб'єкта правових відносин (заповіт, обіцянка винагороди за повернення загублених документів і т.і.). Двосторонні (багатобічні) правочини виражають узгоджену волю декількох суб'єктів, тому їх називають договорами.
– залежно від моменту початку дії розрізняють консенсуальні (правочин вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами, наприклад, договір постачання) і реальні (для правочину необхідно здійснення фактичних дій, наприклад: договори позики, перевезення і т.п.).
– з урахуванням вигод у контрагентів розрізняють оплатні (дії однієї сторони правочину відповідають зобов'язанням іншої сторони зробити стрічні дії (сплатити гроші, передати річ)) і безоплатні правочини (одна сторона зобов'язана вчинити дії, а інша не повинна здійснювати стрічні дії, наприклад: договір дарування.
–за змістом розрізняють майнові правочини (правочин направлений на отримання майна або блага) і організаційні (правочин передбачає створення умов для отримання майнової вигоди, наприклад, договір про сумісне підприємництво).
Правочини повинні здійснюватися у встановленій законом формі.
Форми правочинів:
– усна форма. Як правило, в усній формі укладаються правочини, що виконуються при самому їх здійсненні (купівля-продаж рухомої речі);
– проста письмова форма. Закон вимагає, щоб в такій формі укладалися правочини юридичних осіб між собою і з фізичними особами, за виключенням правочинів, що виконуються при самому їх здійсненні і правочинів, для яких потрібне нотаріальне посвідчення (купівля – продаж земельної ділянки). Письмово повинні здійснюватись правочини між фізичними особами на суму, яка в 20 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (в даний час 17 грн. встановлюється законом);
– нотаріально засвідчена письмова форма. Цивільне законодавство містить перелік правочинів, які повинні здійсняться тільки у письмовій формі: договори про відчуження і застави нерухомого майна, шлюбні контракти, заповіти і т.д. Недотримання нотаріальної форми правочинів в цих умовах робить їх недійсними. Крім того, за бажанням сторони мають право нотаріально засвідчити будь-який правочин;
– конклюдентна (мовчазна) форма. Правочин, для якого законом не встановлена певна форма, він може укладатися шляхом здійснення мовчазних дій (посадка в маршрутне таксі, автобус, оплата проїзду та інше).
Правочин може вважатися дійсним, якщо він відповідає ряду нормативних вимог, які називаються умовами дійсності правочину:
– законність. Зміст правочину не може суперечити законодавству і моральним основам суспільства;
– дієздатність учасників. Здійснення правочину вимагає свідомого виразу волі, тому не визнаються дійсними правочини, укладені недієздатними;
– вільне волевиявлення сторін. Воля учасників правочину виражається в їх згоді прийняти на себе певні зобов'язання і придбати певні права. Правочин, укладений проти волі одного з учасників – недійсний;
– дотримання потрібної законом форми правочину. Цивільне право диспозитивне за своєю суттю, тобто надає суб'єктам можливість вибору декількох варіантів дій. Тому форми правочинів вельми різноманітні (усні, письмові, мовчазні). Проте, якщо закон містить вказівку на форму договору, укладати його потрібно тільки в такій формі (наприклад, договір купівлі-продажу житлового будинку здійснюється тільки в письмовій, нотаріально засвідченій формі);
– реальність правочину. Правочин є дійсним, якщо він направлений на реальне настання передбачених ним правових наслідків. Наприклад, фізично неможливо здійснити купівлю-продаж неіснуючої в природі речі. Юридично неможливо виконати те, що протирічить закону (наприклад, не можна розглядати як договір угоду про пограбування банку);
– захист прав дитини. Правочин, що здійснюється батьками не повинен суперечити правам і інтересам їх дітей. Невиконання хоча би однієї з цих умов робить правочин недійсним;
Розрізняють нікчемні (абсолютно недійсні) правочини і заперечні (відносно недійсні) правочини. Нікчемний правочин недійсний з моменту його здійснення, тому судового рішення про визнання його недійсності не потребується. До нікчемних правочинів відносять:
– протиправні і аморальні правочини;
– позастатутні операції юридичних осіб;
– правочин не засвідчений нотаріально, якщо закон вимагає тільки такої форми правочину;
– правочини з особами до 14 років. що не дістали подальшого схвалення батьків;
– правочини з недієздатними;
– фіктивні і удавані правочини. Фіктивний правочин – це дія, яка здійснюється для вигляду, без наміру створити, змінити або припинити цивільні права або обов'язки. Удаваний правочин прикриває угоду, яку насправді сторони здійснили (наприклад, видана довіреність на управління автомобілем, хоча в реальності він проданий володареві довіреності).
Заперечний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за умови доведеності фактів, що свідчать про його протиправність. До заперечних правочинів відносяться :
– правочини з особами у віці від 14 до 18 років;
– з обмежено дієздатними особами;
– з особами що знаходилися у момент укладення угоди в стані тимчасового розладу психіки;
– правочини, здійснені унаслідок обману, помилки, насильства, загрози.
Юридичним наслідком недійсності угоди є реституція – тобто, повернення в первинне положення. Вона може бути двосторонньою (обидві сторони повертають один одному все, що отримане на підставі недійсного правочину) і односторонньою (невинній стороні повертають втрачене, а з винної – стягають дохід на користь держави). Якщо ж винні обидві сторони, реституція не допускається і все отримане за правочином стягається на користь держави.